Постанова

Іменем України

01 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 361/3868/18

провадження № 61-18442св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Погребська сільська рада Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2020 року у складі судді Сердинського В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Погребської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова А. А., про скасування рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реєстраційного запису та визнання права власності на частку в майні у порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що у 1960 році його батьком ОСОБА_4 було збудовано житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

02 червня 1967 році між його батьками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено шлюб. За час шлюбу житловий будинок по АДРЕСА_1 зазнав значних змін внаслідок спільних трудових і грошових затрат його батьків ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , значно збільшилася його площа і вартість, таким чином, це майно у розумінні частини першої статті 62 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності його матері і батька.

Його мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а батько ОСОБА_4 - 04 липня 2015 року.

Таким чином, після смерті батьків залишилося наступне нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 82,7 кв. м та земельна ділянка площею 0,25 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що спадкоємцями першої черги після смерті батьків є він та його брати: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Разом з тим, з листа Броварської районної державної адміністрації від 18 квітня 2018 року він дізнався, що його батько ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 21 листопада 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 3362, подарував житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

Крім того, він дізнався, що у 2010 році ОСОБА_4 звернувся до Погребської сільської ради Броварського району Київської області із заявою про оформлення свого права власності на житловий будинок. На підставі цієї заяви 23 вересня 2010 року виконавчий комітет Погребської сільської ради прийняв рішення «Про оформлення права власності», яким вирішив оформити право власності на житловий будинок загальною площею 83,0 кв. м, житловою площею 47,7 кв. м, з надвірними будівлями і спорудами: гараж, навіс, сарай, літня кухня, погріб, вбиральня, навіс, колодязь, огорожа, тротуар, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на ОСОБА_4 . На підставі цього рішення 15 жовтня 2010 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено реєстраційний запис за № 842 (книга 3).

Вважав, що внаслідок таких дій батька були порушені його майнові права та законні інтереси як спадкоємця першої черги, який прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_6 у вигляді 1/8 частини спірного житлового будинку. Таким чином, ОСОБА_4 був власником лише 5/8 частин цього будинку, тому укласти правочин, спрямований на відчуження усього будинку, він не міг.

Отже, зміст договору дарування від 21 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , суперечить вимогам цивільного законодавства, що відповідно до статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд: скасувати рішення виконавчого комітету Погребської сільської ради «Про оформлення права власності» від 23 вересня 2010 року № 161, свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 15 жовтня 2010 року та реєстраційний запис № 842 в книзі 3, внесений 15 жовтня 2010 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним договір дарування від 21 листопада 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А. А. та зареєстрований у реєстрі за № 3362, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/3 частку у спадковому майні у порядку спадкування за законом, а саме: право власності на 1/3 частини житлового будинку загальною площею 82,7 кв. м, житловою площею 47,7 кв. м, з господарськими та побутовими будівлями і спорудами: житловий будинок - літ. «А», гараж - літ. «Б», навіс - літ. «В», сарай - літ. «Г», літня кухня - літ. «Е», вбиральня - літ. «Є», погріб - літ. «Ж», навіс - літ. «З», колодязь - літ. «К», тротуар - літ. «Т», огорожа - літ. «N», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також право власності на 1/3 частини земельної ділянки загальною площею 0,250 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав до суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що волевиявлення учасника оспорюваного правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки правочин було вчинено у формі, встановленій законом. Крім цього правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також позивач не довів, що цей правочин, що вчинявся батьком, суперечить правам та інтересам його малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що шлюб між батьками позивача у справі був укладений 02 червня 1967 року, разом з тим, спірний житловий будинок був побудований у 1960 році. При цьому матеріали справи не містять даних про придбання цього будинку у період шлюбу ОСОБА_6 і ОСОБА_4 . Таким чином, майно, право власності на яке набуто до шлюбу, не може вважатися спільним майном подружжя. Обставини здійснення перебудови спірного будинку, поліпшення та збільшення у вартості не доведені належними і допустимими доказами, натомість за наявними даними площа будинку не змінювалася. Крім того, мати позивача за життя не ставила питання про визнання цього майна спільною власністю та визначення її частки у цьому майні, не було визначено це майно як спадкове і після її смерті спадкоємцями, зокрема і позивачем у справі. Отже, правові підстави для визначення спірного житлового будинку як спільного майна ОСОБА_6 і ОСОБА_4 відсутні.

Враховуючи відсутність визначеного за ОСОБА_6 права власності на спірне майно, за позивачем не може бути визнано право власності на це майно у порядку спадкування.

Оскільки станом на 21 листопада 2012 року ОСОБА_4 був одноосібним власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , то здійснення ним відчуження цього майна на підставі оспорюваного договору дарування не є таким, що порушує права позивача. Отже відсутні праві підстави як для оскарження позивачем цього правочину, так і визнання його недійсним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 62 СК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що внаслідок спільних трудових та грошових затрат його батьків, що підтверджено відповідними показами свідків, значно збільшилася площа і вартість спірного житлового будинку, що свідчить про належність цього майна до спільної сумісної власності подружжя. З урахуванням вказаного його батько не був одноосібним власником цього майна, тому й не мав права на його відчуження шляхом укладення оспорюваного правочину, оскільки це порушує його права як співвласника цього майна у порядку спадкування після смерті матері.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 червня 1967 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя, сформованого 17 березня 2018 року.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , після смерті якої за даними Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області 01 вересня 2006 року була відкрита спадкова справа. Спадщину прийняли діти ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та чоловік ОСОБА_4 . Факт прийняття спадщини встановлений на підставі довідки Погребської сільської ради від 24 травня 2006 року № 613, якою встановлений факт постійного проживання спадкоємців з померлою на день її смерті. До складу спадщини увійшли грошові вклади, земельні ділянки (земельний пай) на землі, що перебуває у колективній власності КСП «Нова Україна».

Житловий будинок АДРЕСА_1 до складу спадщини не входив, оскільки не був заявлений.

Рішенням Погребської сільської ради Броварського району Київської області від 23 вересня 2010 року № 161 було вирішено оформити право власності на житловий будинок, збудований у 1960 році, з відповідними надвірними будівлями: гараж, навіс, сарай, літня кухня, погріб, вбиральня, навіс, колодязь, огорожа, тротуар у АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 з такими показниками: житлова площа 47,7 кв. м, загальна площа 83,0 кв. м на 3 житлові кімнати.

На підставі цього рішення 15 жовтня 2010 року виконавчим комітетом Погребської сільської ради Броварського району Київської області ОСОБА_4. було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Рік побудови об`єкта визначений 1960, загальна площа будинку 83,0 кв. м, житлова 47,7 кв. м.

21 листопада 2012 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А. А. та зареєстрованого у реєстрі за № 3362, подарував вказаний житловий будинок ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , після смерті якого за даними Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області 07 липня 2015 року була відкрита спадкова справа. Спадщину прийняли діти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 відмовився від спадщини на користь ОСОБА_3 . До складу спадщини увійшли земельні ділянки на які за спадкоємцями було оформлено право власності у порядку спадкування.

Відносно житлового будинку АДРЕСА_1 спадкоємцями подані документи щодо здійснення спадкодавцем за життя його відчуження.

У листі Броварської районної державної нотаріальної контори Київської області від 18 квітня 2018 року № 1443/02-14 вказано про відсутність звернення з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні відносно житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок згідно з інвентаризаційною справою та погосподарською книгою має житлову площу 82,7 кв. м, житлову 47,4 кв. м. рік побудови визначений 1960, у подальшому мають місце прибудови господарського призначення.

Станом на 21 лютого 2019 року право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21 листопада 2012 року. Рік побудови будинку визначений 1960.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

Таким чином, до правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року, підлягають застосуванню положення КпШС України, а до правовідносин, які виникли після 01 січня 2004 року - положення СК України.

Відповідно до статей 22, 23 КпШС України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, при цьому вважається, що частки кожного із співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

У частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження того, що внесок його матері у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування сторін у шлюбі не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Крім того, судом установлено, що мати позивача за життя не ставила питання щодо визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками судів, що позивачем не надано доказів істотного поліпшення спірного будинку за рахунок спільних затрат подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_6 . Відповідних клопотань на предмет визначення вартості майна до поліпшення, тенденцій щодо загального подорожчання будинку позивачем не заявлялось. При цьому колегія суддів звертає увагу, що показання свідків не можуть бути тими допустимими доказами у розумінні статті 77 ЦПК України, що підтверджують істотність збільшення вартості будинку. Отже доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

У частині першій статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З урахуванням вказаного, встановивши, що мати позивача ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини не була власником (співвласником) житлового будинку по АДРЕСА_1 , суд обґрунтовано вважав, що це майно не ввійшло до складу спадщини, тому доводи заявника щодо неправомірності відчуження цього будинку є безпідставними, оскільки це майно за встановлених судом обставин належало ОСОБА_4 на праві приватної власності, тому оспорюваний договір дарування не суперечив законодавству, чинному на момент його вчинення, та не порушує права ОСОБА_1 .

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 402 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2020 року у незміненій за результатом апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

Є. В. Синельников