ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 361/7249/16-ц
провадження № 61-12786св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за об`єднаними позовами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самосійних вимог щодо предмета спору, за об`єднаними позовами - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогор Олег Анатолійович,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду
від 9 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Київської області Лисогор О. А., про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позову вказувала, що у квітні 2008 року вона звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2008 року накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 та на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 , яке належало йому на підставі свідоцтва про право власності в порядку спадкування після ОСОБА_5 .
Крім того, вказаною ухвалою заборонено Броварській міській державній нотаріальній конторі Київської області проводити дії щодо оформлення будь-яких правочинів відносно будинку
АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2009 року у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 1 квітня 2010 року рішення Броварського міськрайонного суду від 24 листопада 2009 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано заповіт, складений ОСОБА_5 19 квітня 2002 року на користь ОСОБА_2 , недійсним та стягнено з останнього 16 грн на відшкодування судових витрат та 1 859,16 грн за проведення судово-психіатричної експертизи. Ухвалою Верховного Суду України від 4 жовтня 2010 року рішення апеляційного суду Київської області від 1 квітня 2010 року залишено без змін. Стягнені рішенням апеляційного суду кошти ОСОБА_2 не сплатив і є боржником у виконавчому провадженні ВП № 2-68/09.
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою цього суду від 17 червня 2009 року. Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 вересня
2016 заяву ОСОБА_2 задоволено та скасовано вказані заходи забезпечення позову. Не погоджуючись з ухвалою про скасування заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку, однак ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2016 року її апеляційну скаргу відхилено, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 вересня 2016 року залишено без змін.
Позивач вказувала, що 25 жовтня 2016 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір дарування на 65/100 часток житлового будинку
на АДРЕСА_1 . На думку заявника, вказаний договір укладений з порушенням вимог законодавства, оскільки на момент його укладення ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 вересня 2016 року про скасування заходів забезпечення позову (арешту вказаного будинку), оскаржувалась в апеляційному порядку, і лише 29 листопада 2016 року набрала законної сили.
Вважала, що даний договір дарування є недійсним з підстав недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, встановлених частиною першою
За таких обставин просила, визнати недійсним договір дарування від 25 жовтня 2016 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О. А. та зареєстрований за № 1511, і скасувати реєстрацію права власності (запис № 17083564 від 25 жовтня 2016 року) за ОСОБА_3
на 65/100 часток будинку на АДРЕСА_1 .
У грудні 2016 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Київської області Лисогор О. А., про визнання недійсним договору і зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позову ОСОБА_4 вказувала, що є власником
35/100 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі рішення Броварського народного суду Київської області від 27 жовтня 1988 року. Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 жовтня 2002 року вона є власником земельної ділянки площею 0,0333 га за цією ж адресою.
Вказувала, що договір дарування від 25 жовтня 2016 року (відчуження частки у спільній частковій власності) укладений без її відома, тому даний правочин порушує її переважне право співвласника на придбання відповідної частки майна.
На думку позивача, якщо співвласник майна має намір подарувати свою частку, він зобов`язаний попередити про це інших власників, тому ОСОБА_2 , не повідомивши про такий намір ОСОБА_4 , порушив переважне право останньої перед іншими особами на придбання відчуженої частки майна.
За таких обставин просила визнати недійсним договір дарування від 25 жовтня 2016 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О. А. та зареєстрований за № 1511, і скасувати реєстрацію права власності (запис № 17083564 від 25 жовтня 2016 року) за ОСОБА_3
на 65/100 часток будинку на АДРЕСА_1
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2018 року, ухваленим у складі судді Сердинського В. С., позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недобросовісним дарувальником ОСОБА_2 та недобросовісною обдарованою ОСОБА_3 .
Визнано недійсним договір дарування від 25 жовтня 2016 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського округу Київської області Лисогором О. А. та зареєстрований за № 1511.
Скасовано реєстрацію права власності (запис № 17083564 від 25 жовтня 2016 року) за ОСОБА_3 на 65/100 часток будинку, що знаходиться
на АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позови, суд першої інстанції виходив з того, що, укладаючи договір дарування частки житлового будинку на вулиці
на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 не мав дійсного наміру настання правових наслідків за вказаним правочином, а бажав уникнути відповідальності за невиконання рішень Броварського міськрайонного суду Київської області про зобов`язання останнього вчинити певні дії відносно ОСОБА_4 та стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_1 . Місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору дарування недійсним внаслідок його фіктивності.
Постановою Київського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 , скасовано рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2018 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 і
ОСОБА_4 .
Апеляційний суд вказав про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, який після переходу до судових дебатів безпідставно поновив судовий розгляд та прийняв збільшені позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , тому вирішенню підлягають вимоги позову без урахування їх збільшення з порушенням процесуального порядку.
Суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про визнання оспорюваного договору з підстав його фіктивності
(стаття 234 ЦК України), оскільки ОСОБА_1 і ОСОБА_4 позови з таких підстав не заявляли, тому суд вийшов за межі заявлених позовних вимог.
Помилковими вважав апеляційний суд і висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_4 як співвласник будинку
АДРЕСА_1 відповідно до вимог статті 362 ЦК України має переважне право на придбання відчужуваної частки у спільній частковій власності, оскільки ця норма права не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 належними і допустимими доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року і залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2018 року.
Касаційна скарга мотивована безпідставністю відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, поданих до відзиву на апеляційну скаргу, а саме постанови про проведення виконавчих дій від 15 березня 2019 року ВП № 46716733, акта державного виконавця
від 28 березня 2019 року, відповіді органу державної виконавчої служби
від 15 березня 2019 року та повідомлення про визнання заявника потерпілою.
Також апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання заявника про надання дозволу ОСОБА_1 допомагати їх брати участь у судовому засіданні у зв`язку із вадами слуху.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинами, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, та не врахував, що договір дарування фактично укладено з метою унеможливлення іншим співвласником майна реалізувати переважне право на придбання вказаної частки майна.
Крім того, заявник вказує, що ухвалою Київського апеляційного суду
від 21 січня 2019 року відкрито апеляційне провадження і роз`яснено учасникам справи право подати відзив до 6 лютого 2019 року, проте лист з вказаною ухвалою відправлений апеляційним судом 5 лютого 2019 року і надійшов на поштове відділення після спливу строку для подання відзиву. У зверненні
від 25 лютого 2019 року заявник просила поновити строк для подання відзиву, однак вказане клопотання не розглянуто судом апеляційної інстанції.
Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції помилкового не надав оцінки обставинам перешкоджання ОСОБА_7 у здійсненні нею права користування належною їй часткою вказаного будинку.
Апеляційний суд не врахував, що дії сторін оспорюваного правочину суперечили ухвалі суду про застосування заходів забезпечення позову, направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою уникнення виконання судового рішення, тому вказаний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі статті 234 ЦК України.
У липні 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, у яких зазначила, що апеляційний суд безпідставно не розглянув її заяву про збільшення позовних вимог, подану у визначений законом строк, тому помилкового не вирішив позовну вимогу про визнання
ОСОБА_2 недобросовісним дарувальником, а ОСОБА_8 - недобросовісною обдарованою.
Вважає, що суд першої інстанції з додержанням норм процесуального права повернувся зі стадії судових дебатів до стадії з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і правильно прийняв заяву про збільшення позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 14 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 жовтня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування 65/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогором О. А. та зареєстрований за № 15-11.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний № 6275794) від 16 липня 2013 року суди встановили, що ОСОБА_4 є власником 35/100 часток житлового будинку
на АДРЕСА_1 ; інші
65/100 часток зазначеного будинку належали ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 серпня 2016 року.
У провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Броварська міська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання заповіту недійсним. У даній справі ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2008 року накладено арешт на житловий будинок
на АДРЕСА_1 та на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 , яке належало йому на підставі свідоцтва про право власності в порядку спадкування після ОСОБА_5 . Також заборонено Броварській міській державній нотаріальній конторі Київської області проводити дії щодо оформлення будь-яких правочинів відносно вказаного будинку до вирішення справи по суті.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 вересня
2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області
від 29 листопада 2016 року, заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2008 року, скасовано.
Суди встановили, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2009 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту. Рішенням апеляційного суду Київської області від 1 квітня 2010 року скасовано рішення Броварського міськрайонного суду від 24 листопада 2009 року і ухвалено нове рішення про задоволення позову, визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 19 квітня 2002 року на користь ОСОБА_2 , стягнено
з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 16 грн та 1 859,16 грн витрат на проведення судово-психіатричної експертизи.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня
2014 року у справі № 361/4102/14-ц за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ОСОБА_4 , зобов`язано ОСОБА_2 привести за власний рахунок у попередній стан житловий будинок на АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно побудованого монолітного бетонного ґанку (плити) розмірами в плані 1,95 кв.м х 2,0 кв.м глибиною залягання 0,2 м, піддашку на металевих колонах на бетонному монолітному стовпчастому фундаменті.
Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції Сергієнком О. М.
від 23 січня 2015 року відкрито виконавче провадження № 46200879 з примусового виконання вказаного рішення у справі № 361/4102/14-ц.
Крім того, постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції Сергієнком О. М. від 2 березня 2015 року відкрито виконавче провадження № 46716733 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 23 лютого 2015 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні
35/100 часток житлового будинку на АДРЕСА_1 шляхом надання доступу ОСОБА_4 до приміщень 1-6, 1-9, 1-10, гаражу - «Г», та частини огорожі - «N».
Суди встановили, що за фактом невиконання ОСОБА_2 судового рішення від 1 жовтня 2012 року слідчим відділом Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201310013000516 за частиною першою статті 382 КК України. ОСОБА_1 та Гермашенко Л. Л. визнані потерпілими у даному кримінальному провадженні.
Також суди встановили, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110130001989 від 24 травня 2016 року внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 382 КК України щодо умисного невиконання судових рішень Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2014 року та від 13 серпня 2014 року.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Звертаючись із позовом, ОСОБА_4 пов`язувала його задоволення з порушенням її переважного права як співвласника майна, зазначаючи про порушення вимог, визначених статтею 362 ЦК України.
Згідно зі статтею 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, з`являється у співвласника при продажу майна, проте у даній справі встановлено, що 65/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд
на АДРЕСА_1 подаровані відповідно до договору дарування 25 жовтня 2016 року. Отже, на зазначені правовідносини положення статті 362 ЦК України не поширюються.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12 жовтня
2021 року у справі № 725/4816/19 (провадження № 61-7218св21).
Розглянувши позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів та заперечень, поданих учасниками справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про помилковість відмови апеляційного суду у задоволенні клопотання про долучення нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи відхиляються касаційним судом, оскільки у поданому до апеляційного суду клопотанні про долучення нових доказів ОСОБА_4 не зазначала про неможливість подання таких до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, та доказів на підтвердження таких обставин не подавала, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для прийняття таких доказів, що узгоджується
Посилання заявника про помилкове відхилення апеляційним судом клопотання заявника про надання дозволу ОСОБА_1 допомагати їй брати участь у судовому засіданні у зв`язку із вадами слуху відхиляються касаційним судом, оскільки підстав для представництва ОСОБА_1 інтересів ОСОБА_4 судом апеляційної інстанції не встановлено.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судом переважного права заявника на придбання частки у майні, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування статті 362 ЦК України до спірних правовідносин, який також узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові
від 12 жовтня 2021 року у справі № 725/4816/19 (провадження № 61-7218св21).
Безпідставними є посилання заявника про неврахування апеляційним судом обставин щодо перешкоджання ОСОБА_7 у здійсненні права користування належною їй часткою вказаного будинку, оскільки такі обставини не стосуються предмета спору у цій справі.
Доводи касаційної скарги про те, що дії сторін оспорюваного правочину суперечили ухвалі суду про застосування заходів забезпечення позову та про фіктивність оспорюваного правочину, відхиляються касаційним судом, оскільки ОСОБА_4 позов такими підставами не обґрунтовувала.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не вирішив позовні вимоги з урахуванням заяви про їх збільшення, оскільки апеляційний суд дійшов правильного висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині прийняття заяви ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог, яка подана з пропуском строку, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для вирішення вимоги про визнання ОСОБА_2 недобросовісним дарувальником, а ОСОБА_8 - недобросовісною обдарованою.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, судові
рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду в частині вирішення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив у цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги у вказаній частині без задоволення, а постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.
В частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Київської області Лисогор О. А., про визнання недійсним договору дарування, з урахуванням статті 400 ЦПК України, справа касаційним судом не переглядається, оскільки ОСОБА_1 , реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, судові рішення в касаційному порядку не оскаржувала, а ОСОБА_4 не надала документів на представництво в суді її інтересів.
Щодо клопотань про долучення доказів
13 листопада 2019 року, 18 березня 2020 року, 18 травня 2020 року, 1 червня 2020 року, 11 серпня 2020 року 22 березня 2021 року, 22 червня 2021 року,
29 вересня 2021 року та 1 жовтня 2021 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду клопотання про подання до суду касаційної інстанції доказів, у яких просить прийняти докази та надати їм відповідну оцінку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи зазначені положення частини першої статті 400 ЦПК України, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для прийняття нових письмових доказів та долучення їх до матеріалів цивільної справи на стадії перегляду справи в касаційному порядку, що виключає їх оцінку.
Таким чином, суд касаційної інстанції відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про долучення нових доказів до матеріалів справи.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 9 квітня 2019 року в частині вирішення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області Лисогор Олег Анатолійович, про визнання недійсним договору і зобов`язання вчинити дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук