Постанова

Іменем України

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 361/8355/21

провадження № 61-241св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року в складі судді Сердинського В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області, про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.

Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина від народження проживала з матір`ю ОСОБА_1 у місті Самбір Львівської області. Але 10 липня 2021 року батько дитини ОСОБА_2 після прогулянки з донькою самочинно змінив її місце проживання та без погодження з матір`ю вивіз її до міста Бровари.

Рішенням Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 7 вересня 2021 року № 231 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю, однак відповідач не виконує вказаного рішення органу місцевого самоврядування та фактично ізолював доньку від будь-якого спілкування з матір`ю. Усі намагання матері дитини побачитись з донькою є марними.

Ураховуючи наведене, позивачка просила відібрати у відповідача малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернути її матері за місцем її проживання.

29 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Волков А. В. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_2 забезпечувати побачення та спілкування (контакт) позивача з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи з 10:00 до 18:00 год у парках, скверах, розважальних закладах, спортивних майданчиках та інших об`єктах дитячої інфраструктури міста Бровари Київської області. Також зобов`язати ОСОБА_2 забезпечувати щодня у будні дні з 18:30 до 19:15 год. контакт ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм « Zoom », « Skype ».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, заяву представника ОСОБА_1 - Волкова А. В. про забезпечення позову задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 забезпечувати побачення та спілкування (контакт) ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи з 10:00 до 18:00 год. у парках, скверах, розважальних закладах, спортивних майданчиках та інших об`єктах дитячої інфраструктури міста Бровари Київської області.

Зобов`язано ОСОБА_2 забезпечувати щодня у будні дні з 18:30 до 19:15 год. контакт ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв`язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Telegram» та/або програм « Zoom », « Skype ».

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення в цій справі і виникнення між сторонами конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв`язку із вжиттям такого заходу забезпечення позову.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

05 січня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції без повідомлення учасників справи врахував виключно інтереси матері - ОСОБА_1 та повністю проігнорував інтереси батька, що є порушенням статті 24 Конституції України та частини шостої статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо рівності прав і обов`язків чоловіків та жінок.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції взагалі не врахував інтереси самої малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка отримує психологічний дискомфорт при спілкуванні з матір`ю, що підтверджується висновками психолога від 31 липня та 09 жовтня 2021 року, а також протоколом психоконсультативного дослідження від 21 жовтня 2021 року.

Крім того, заявник посилається на те, що заява про забезпечення позову шляхом встановлення часу перебування дитини з матір`ю та зобов`язання відповідача забезпечити таке перебування, за своїм змістом є нічим іншим як звернення до суду з вимогами щодо визначення способів участі у вихованні малолітньої дитини, яке відповідно до вимог статті 159 СК України є самостійним способом захисту порушеного права й може бути оформлено лише шляхом пред`явлення відповідного позову, а не шляхом звернення з заявою про забезпечення позову в такий спосіб.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

23 лютого 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявниця просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявниця вказувала на те, що дитина нерозлучно, від народження проживала з матір`ю ОСОБА_1 у місті Самбір Львівської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько дитини ОСОБА_2 після прогулянки з донькою самочинно змінив місце її проживання та без погодження з матір`ю вивіз її до міста Бровари Київської області за місцем свого проживання та створює перешкоди у контакті дитини з матір`ю ОСОБА_1 - не дає бачитися, спілкуватися заявниці з дитиною та брати участь у її вихованні.

Рішенням Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 07 вересня 2021 року № 231 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України, пункти 2, 3 частини першої якої, в тому числі, передбачають забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Враховуючи наведене вище, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручі до уваги права і обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері з її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц (провадження № 61-1153св17), від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20), від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21).

Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди здійснили оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з`ясували співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам, оцінили рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, належним чином обґрунтували необхідність вжиття таких заходів.

Доводи касаційної скарги були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а фактично зводяться до незгоди заявника із висновками суду та переоцінки доказів.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська