Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 361/8730/15-ц

провадження № 61-17263св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року в складі судді: Петришин Н. М., та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що 10 березня 2015 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики. На підтвердження укладення даного договору та його умов відповідачем було надано позивачу розписку, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 22 000 дол. США та відповідач зобов`язався повернути вказану суму в строк до 10 липня 2015 року.

ОСОБА_1 просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь:

заборгованість за договором позики від 10 березня 2015 року в розмірі, еквівалентному 22 000 дол. США на день ухвалення рішення у справі;

судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 572 440 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду невідомі. Незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання, є національна валюта України - гривня. Виходячи із норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та беручи до уваги, що на день постановлення рішення курс гривні до 100 дол. США, встановлений Національним Банком України на 24 березня 2016 року, становить 2 601,5065 грн, тому розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, становить 572 440 грн. Дослідивши матеріали справи та взявши до уваги всі фактичні обставини справи, суд зробив висновок про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача боргу за договором позики у розмірі 572 440 грн.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2020 року заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року у справі № 361/8739/15-ц залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що направлені відповідачу судові повістки повернулися до суду з поштовою відміткою за закінченням терміну зберігання, що відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України (у редакції, чинній, на час розгляду справи) свідчить про належне вручення відповідачу судових повісток та належне повідомлення його про дату, час і місце судового розгляду зазначеної справи. Тому посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що він не отримував судових повісток за адресою місця проживання є безпідставними. Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, враховуючи, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином, а докази, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи відповідач не надав та не вказав про існування таких доказів, суд дійшов висновку, що правові підстави для скасування заочного рішення суду від 24 березня 2016 року відсутні, тому заява ОСОБА_2 про перегляд цього заочного рішення підлягає залишенню без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач заперечує підписання ним розписки та укладення письмового договору позики. Таким чином, відповідач заперечує чинність правочину, однак доказів у підтвердження його нікчемності не надав. Не надав також доказів звернення з позовом про визнання недійсним указаного правочину. Не звертався також із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи для спростування обставини підписання розписки. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц (провадження № 61-206св19). Відповідачем не наведені обставини, що свідчать про іншу справжню правову природу укладеного договору. Отже, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення місцевого суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення даного спору та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_3 , у якій просив скасувати оскаржені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що після відкриття провадження у справі та в подальшому суд направляв судові повістки на адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ). Але, всі конверти з судовими повідомленнями були повернуті до суду першої інстанції з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Порушенням процесуальних прав є неналежне повідомлення однієї із сторін справи про спір відносно нього. Відповідно до частини п`ятої статті 747 ЦПК України (в редакції 2004 року) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно частини першої статті 158 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

В частині першій статті 76 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції), визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року по справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17) вказано, що: «ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_3 та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи на 04 травня 2017 року, суд розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з`ясував, порушив конституційне право ОСОБА_3 на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи,чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд, зазначивши, що розгляд справи без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, є формальним міркуванням, не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення і ухвалення власного рішення. При цьому висновок апеляційного суду про те, що відповідачі свідомо не отримували повістки, реалізуючи своє диспозитивне право на участь у справі, був би правильним лише у разі, якщо було б доведено, що відповідачі, знаючи, що на їх адресу надійшов рекомендований лист з суду, не отримували його. Проте таких обставин судом не установлено».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18) зазначено, що «на а. с. 122-124 містяться відомості про повернення суду апеляційної інстанції повістки про виклик позивача до суду з вказівкою причини повернення - за закінченням терміну зберігання, що не свідчить про відмову позивача від одержання повістки чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду. Розміщена на а. с. 118 телефонограма щодо повідомлення секретарем судового засідання про розгляд справи судом апеляційної інстанції Клєпікової О. С. (яка представляла інтереси позивача в суді першої інстанції) також не може слугувати підтвердженням повідомлення позивача про розгляд справи судом апеляційної інстанції, оскільки, з одного боку, не відповідає встановленому порядку вручення судової повістки, а з іншого боку, не враховує встановлені договором про надання правової допомоги (а. с. 27) обмеження на представництво адвокатом Клєпіковою О. С. лише у Вінницькому міському суді».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що «відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення заочного рішення, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення (частина четверта статті 74 ЦПК України у зазначеній редакції).. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.. Отже, приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц). Тому ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, оскільки правових підстав для заочного розгляду справи не було».

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У справі, що переглядається: в матеріалах справи міститься судові повістки про виклик до суду ОСОБА_2 (т. 1. а. с. 18-19, 24-25, 29-30); даних про отримання ОСОБА_2 повісток про судові засідання матеріали справи не містять; ОСОБА_2 в апеляційній скарзі (т. 1. а. с. 105 - 106) вказував про неповідомлення судом першої інстанції ОСОБА_2 про судові засідання. Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд в оскарженій постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року по справі № 295/5011/15-ц (провадження № 61-1125св17), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18) у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18).

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року скасувати.

Передати справу № 361/8730/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук