№ 361/8988/14-ц - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 березня 2025 року

м. Київ

справа № 361/8988/14-ц

провадження № 61-2189св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року, постановлену колегією у складі суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначав, що 23 квітня 2008 року він передав ОСОБА_2 у присутності його дружини ОСОБА_3 у позику кошти на загальну суму 25 000 дол. США.

На підтвердження укладеного ними договору позики ОСОБА_2 власноручно написав розписку, відповідно до якої зобов`язався повернути позичені гроші до 22 жовтня 2008 року із щомісячною виплатою двох процентів від загальної суми позики за користування грошима, що становило 500 дол. США. Також розпискою передбачено право останнього на дострокове повернення суми позики.

Цього ж дня ОСОБА_3 теж написала розписку, в якій вказувала, що вона не заперечує проти займу її чоловіком ОСОБА_2 коштів у сумі 25 000 дол. США строком на шість місяців із щомісячною виплатою двох процентів від загальної суми позики за користування грошовими коштами.

25 травня 2008 року він у присутності ОСОБА_3 додатково передав ОСОБА_2 на вказаних умовах у позику кошти в сумі ще 10 000 дол. США, які останні зобов`язувалися повернути у той же строк, що підтвердили своїми розписками. Загальна сума позики становила 35 000 дол. США.

15 жовтня 2009 року відповідачі повернули йому частину позики

у розмірі 7 000 дол. США, а 1 березня 2010 року - ще 6 000 дол. США. Після чого залишок заборгованості складав 22 000 дол. США.

1 березня 2010 року ОСОБА_2 написав ще одну розписку, у якій зазначив, що решту взятих у борг грошових коштів у сумі 22 000 дол. США зобов`язався повернути до 30 липня 2012 року, тому нарахування штрафних санкцій (процентів) починається з 1 серпня 2012 року.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 своїх зобов`язань у визначений строк належним чином не виконав, грошові кошти в сумі 22 000 дол. США до 30 липня 2012 року не повернув, 25 грудня 2013 року він направив відповідачам письмові претензії щодо повернення суми боргу, у яких просив їх у тридцятиденний термін з дня отримання претензій повернути всю суму боргу. Проте відповідачі борг у сумі 22 000 дол. США не повернули.

За таких обставин просив стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму боргу у розмірі по 578 066,52 грн з кожного, що включає суму позики, нараховані проценти та моральну шкоду.

Короткий зміст судових рішень у справі та мотиви їх прийняття

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2015 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість

у розмірі 461 951,64 грн, що в еквіваленті становить 30 860 дол. США, та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов в частині вимог до ОСОБА_2 щодо стягнення половини суми позики та двох процентів за користування позикою, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 позовні вимоги визнав повністю.

Відмовляючи в частині вимог до ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 1 березня 2010 року фактично змінив умови договорів позики від 23 квітня 2008 року та 25 травня 2008 року, взявши на себе зобов`язання повернути суму позики у розмірі 22 000 дол. США. ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду лише 7 листопада 2014 року і ОСОБА_3 подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, тому суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 половини суми позики та двох процентів за користування позикою задоволенню не підлягає у зв`язку з пропуском позовної давності.

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки між сторонами виник спір щодо невиконання договірних зобов`язань, за умовами яких у разі порушення зобов`язання відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2015 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог до ОСОБА_3 у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, а також відсутністю підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2015 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2015 року залишити без змін.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року заяву задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення виконавчого

листа № 361/8988/14-ц, виданого 13 грудня 2016 року Броварським міськрайонним судом Київської області у справі № 361/8988/14-ц, до виконання.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що стягувач ОСОБА_1 пропустив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважних причин, тому цей строк підлягає поновленню.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2

13 грудня 2021 року звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга подана після закінчення строків, установлених законодавством. Виключні випадки, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України для поновлення строку на апеляційне оскарження, судом не встановлені, тому у відкритті апеляційного провадження відмовив відповідно до вимог статті 358 ЦПК України.

Апеляційний суд зазначив, що ухвала суду першої інстанції від 27 січня 2020 року оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 3 лютого 2020 року і згідно із супровідним листом оскаржувана була направлена 30 січня 2020 року.

У матеріалах справи наявні листи, які місцевий суд направляв ОСОБА_2 , зі зворотними поштовими повідомленнями, що повернулися до суду

з відмітками «адресат відсутній», «інші причини».

Суд апеляційної інстанції зазначив, що неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

8 лютого 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 31 грудня 2021 року, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року заявник не отримував. Про оскаржувану ухвалу дізнався лише 2 грудня 2021 року через застосунок «Дія».

Суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, відповідно до яких повернення повістки з вказівкою причини повернення «за закінчення терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року заявник визначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, посилаючись на відсутність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції фактичні обставини справи

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 461 951,64 грн, що в еквіваленті становить 30 860,00 дол. США, та судовий збір у розмірі 3 654 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року заяву задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк для пред`явлення виконавчого

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_2 13 грудня 2021 року звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

При цьому суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, має оцінити обставини справи, пов`язані з надсиланням та отриманням судового рішення, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк, протягом якого заявник звернувся до апеляційного суду після отримання судового рішення тощо. Водночас, суд з одного боку, має виходити з конституційної засади забезпечення права на апеляційне оскарження, а з іншого, зважаючи на розумність строків, запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Згідно з частиною першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Аналіз вказаних процесуальних норм дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року

у справі № 490/9587/18, системно аналізуючи положення ЦПК України, дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1

частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала/не могла знати про розгляд справи.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 лютого 2019 року

у справі № 361/161/13-ц.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції надіслав всім учасникам справи повідомлення про призначення справи до розгляду на 3 грудня 2019 року і 27 січня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання (т. 2, а. с. 128-131, 133-135 ). Проте судова кореспонденція, направлена на адресу місця реєстрації ОСОБА_2 повернулася з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення», «адресат відсутній» (т. 2, а. с. 138-139).

Ухвала Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 3 лютого 2020 року.

Також 30 січня 2020 року оскаржувану ухвалу надіслано на адресу ОСОБА_2 , що підтверджується супровідним листом (т. 2, а. с. 150). Конверт з оскаржуваною ухвалою повернений на адресу суду з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (т. 2, а. с. 157).

Отже, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 128 272 ЦПК України надсилав на адресу місця реєстрації ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) як судові виклики про призначення справи до розгляду за заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання так і копію оскаржуваної в апеляційному порядку ухвали від 27 січня 2020 року.

У матеріалах справи наявні поштові конверти, в яких направлялася судова кореспонденція ОСОБА_2 за адресою; АДРЕСА_1 , і які повернулися до суду першої інстанції з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування.

За таких обставин, ОСОБА_2 не є особою, не повідомленою про розгляд справи у розумінні пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2020 року подана до апеляційного суду 13 грудня 2021 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення судового рішення. Отже, вказані обставини є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня ухвалення оскарженого судового рішення, тому наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, виходячи з вимог частини другої статті 358 ЦПК України.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц, відповідно до яких повернення повістки з вказівкою причини повернення «за закінчення терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.

У справі, що переглядається судова кореспонденція з повідомленням про розгляд заяви повернулася на адресу суду із вказівкою причини повернення «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» та «адресат відсутній за вказаною адресою», а не «за закінчення терміну зберігання», тому заявник вважається належним чином повідомленим про день та час розгляду справи. Також копія оскаржуваного судового рішення направлялася на адресу ОСОБА_2 , що підтверджується супровідним листом суду першої інстанції від 30 січня 2020 року.

У цій справі ОСОБА_2 пропустив більше одного року і не посилається на виключні випадки, передбачені вимогами частини другої статті 358 ЦПК України.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 не довів існування обставин непереборної сили, які перешкоджали йому здійснити усі необхідні процесуальні дії для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та містить відповіді на ключові питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Враховуючи висновок касаційного суду про те, що заявник не є особою не повідомленою про розгляд справи у розумінні частини другої статті 358 ЦПК України, висновок апеляційного суду щодо причин неотримання ОСОБА_2 судової кореспонденції, направленої судом першої інстанції, не має правового значення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська