ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 362/122/15
провадження № 61-19266св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»,
відповідачі: Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Березовенко Р. В., Нежури В. А., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, та Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України») звернувся з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.
В обґрунтування позову вказував, що на підставі рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області V скликання від 12 червня
2008 року № 495-22-V ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування,
ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 817929 від 10 червня
2009 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а ОСОБА_2 - державний акт серії ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Посилаючись на те, що рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12 червня 2008 року про передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок прийнято з порушенням положень частини четвертої статті 84, статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», оскільки спірні земельні ділянки накладаються на земельну ділянку, надану у постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» і НАН України не погоджувало вилучення у нього зазначених земельних ділянок, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 12 червня 2008 року; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 817929 від 10 червня 2009 року (кадастровий номер 3221455300:03:008:0060), виданий
ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0998 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд
на АДРЕСА_2 та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581473 від 22 квітня 2010 року (кадастровий номер 3221455300:03:008:0077), виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 та скасувати його державну реєстрацію; витребувати з незаконного володіння відповідачів зазначені земельні ділянки на користь Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України»; визнати відсутнім право власності
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказані земельні ділянки.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня
2017 року, ухваленим у складі судді Лебідь-Гавенко Г. М., відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077 вибули з постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» з порушенням порядку визначеного частиною третьою статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», оскільки Національна академія наук України не надавала погодження на вилучення земельних ділянок зі складу земель, наданих у постійне користування
ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України». Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20 травня 2002 року, що свідчить про незаконність передачі земельних ділянок із користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Враховуючи, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області та
ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах яких прокурор подав позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі № 18/595-08 за позовом Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області до ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Васильківський районний відділ земельних ресурсів, Національна академія наук України, Науково-інженерний центр «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання імені
Є. О. Патона Національної академії наук України, прокуратура Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акта, оскільки зазначені особи приймали участь у розгляді зазначеної справи, суд першої інстанції вважав обґрунтованою заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності. Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Київській області могло довідатися про порушення свого права з дати видачі відповідачам державних актів на право власності на спірні земельні ділянки, що є підставою для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.
Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, скасовано рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2017 року та залишено позов без розгляду.
Апеляційний суд зазначив про передчасне звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» без попереднього повідомлення останніх про звернення до суду в їх інтересах. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення прокурора з цим позовом відбулось без додержання порядку, встановленого частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що вказує на відсутність у прокурора повноважень на представництво інтересів позивачів у цій справі і є має наслідком залишення позову без розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2020 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковим застосуванням судом апеляційної інстанції статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка встановлює обов`язок прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень, оскільки на час звернення з даним позовом представництво прокурором інтересів держави у суді регулювалось
статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 5 листопада 1991 року, яка не містила такого обов`язку прокурора.
Вказує про неврахування апеляційним судом висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19), щодо застосування
статті 58 Конституції України в контексті дії законів у часі.
Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 липня 2020 року у справі № 902/862/15 та
від 17 вересня 2020 року у справі № 922/1699/15 щодо застосування
статті 23 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року до позовів прокурора, пред`явлених до набрання чинності цим Законом.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_2 надіслала на електронну пошту Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який не враховується касаційним судом, оскільки в порушення статті 178 ЦПК України відзив не підписаний заявником (не скріплений електронно-цифровим підписом) та до відзиву не надано документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада
2020 року у справі № 210/3177/17 (провадження № 14-288цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), у постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 902/862/15, від 17 вересня 2020 року у справі № 922/1699/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 1 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 травня 2002 року
ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 971,2 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції.
Рішенням Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області V скликання від 12 червня 2008 року № 495-22-V ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельні ділянки площею по 0,10 га кожному на АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 відповідно для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі зазначеного рішення 10 червня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 817929 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0998 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0060, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. 22 квітня 2010 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 581473 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0077, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
З повідомлення Головного управління Держземагентства у Київській області
№ 10-10-0.3-4058/2-15 від 13 березня 2015 року суди встановили, що відповідно до каталогів координат зовнішніх меж земельних ділянок ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельні ділянки з кадастровими номерами 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077 входять у межі земель постійного користування
ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».
З повідомлення НАН України від 24 лютого 2015 року № 16/72-40 суди встановили, що згоди на вилучення земельних ділянок з кадастровими номерами 3221455300:03:008:0060 та 3221455300:03:008:0077, розташованих на землях ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», зі складу земель вказаного підприємства останнє не надавало.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга
статті 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час подання позову, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом
(частина перша статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону, чинній на час звернення прокурора до суду).
Відповідно до частини другої статті 45 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення прокурора з даним позовом, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру»). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 2-5633/11 (провадження № 61-47311св18),
від 27 липня 2020 року у справі № 922/1699/15 та від 23 липня 2020 року у справі № 902/862/15.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, помилково застосував статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року, тоді як у цій справі прокурор звернувся з позовом на підставі статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та статті 45 ЦПК України, чинних на час пред`явлення позову (14 січня 2015 року).
Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, а оскаржувана постанова апеляційної інстанції не відповідає вимогам цивільного процесуального закону і підлягають скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється для продовження до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук