Постанова
Іменем України
30 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 362/4052/16-ц
провадження № 61-19177св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та від імені ОСОБА_2 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,
відповідачі за зустрічними позовами: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року в складі судді Корнієнко С. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Приходька К. П., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка відповідно до заповіту, посвідченого 19 жовтня 2005 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Пясецькою Л. М., на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належні їй 50/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповіла: ОСОБА_1 , а належні їй 31/100 частку житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_4 .
Також 21 березня 2006 року ОСОБА_5 склала ще один заповіт, згідно з яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй земельну ділянку, площею 0,156 га, що розташована в АДРЕСА_1 , заповіла: 1/3 частку, що складає 0,052 га ОСОБА_4 , а 2/3, що складає 0,104 га, ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , який є чоловіком позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте за життя своєчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, але отримати свідоцтво не встиг.
Вона разом із сином отримали в порядку спадкування після смерті чоловіка ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , проте позбавлені можливості оформити в порядку спадкування право власності на частину земельної ділянки за цієї ж адресою у зв`язку з відсутністю в них оригіналу державного акта.
Враховуючи наведене, позивач, діючи в своїх інтересах та в інтересах свого сина ОСОБА_2 , просила визнати за нею та ОСОБА_2 (за кожним окремо) право власності в порядку спадкування за законом на 2/9 частки земельної ділянки розміром 0,156 га, розташованої на АДРЕСА_1 , що складає відповідно 0,0346 га.
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування (том 1 а. с. 174-177).
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначив, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом спадкове майно ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкували в рівних частках спадкоємці першої черги за законом: його дружина ОСОБА_1 , його син ОСОБА_2 та він, як його батько. Вважає, що право на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок із господарськими спорудами, визначається пропорційно до часток осіб у праві власності на будинок.
Враховуючи наведене, просив визнати за ним право власності на 1/6 частини земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , відповідно до його права власності на 1/6 частку житлового будинку, розташованого на даній земельній ділянці, загальною площею 0,156 га, що складає 0,026 га, з яких: з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,0167 га та для ведення ОСГ - 0,0093 га.
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_4 зазначив, що відповідно до договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2003 року він придбав належні продавцю ( ОСОБА_5 ) 19/100 частин вищезазначеного будинку і в його користування перейшли приміщення, загальною площею 24,5 кв. м. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 червня 2011 року він є власником 31/100 частини вказаного будинку. Таким чином відповідно до цих правовстановлюючих документів він є власником Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
З урахуванням наведеного, ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки, загальна площа якої 0,156 га, в тому числі, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,10 га та для ведення особистого селянського господарства - 0,056 га відповідно до його права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на даній земельній ділянці, що складає 0,078 га, загальною площею з яких з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,05 га та для ведення ОСГ - 0,028 га.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року первісний і зустрічні позови задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину, за кожним, земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,156 га, розташованої на АДРЕСА_1 , що складає, відповідно, по 0,026 га.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,156 га, розташованої на АДРЕСА_1 , що складає, відповідно, 0,078 га. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи частки співвласників у праві власності на спірний будинок, на підставі правовстановлюючих документів, право на земельну ділянку, на якій розташований жилий будинок з надвірними спорудами, визначається пропорційно до часток осіб у праві власності на жилий будинок.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визнав право власності на земельну ділянку за сторонами у справі пропорційно до часток осіб у праві власності на жилий будинок, та, як наслідок, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів у справі.
Короткий зміст касаційної скарги
У квітні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2018 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року зупинено касаційне провадження в справі до вирішення в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 689/26/17.
07 вересня 2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова в справі № 689/26/17.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року поновлено касаційне провадження в зазначеній цивільній справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що вимоги ОСОБА_4 є незаконними, оскільки 19/100 частини будинку перейшло в його власність на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2003 року. Договір укладений за нормами ЦК УРСР 1963 року, яким не було передбачено обов`язкового переходу права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на будівлю. Така норма була відсутня також в ЗК України на день укладення договору, відповідні зміни внесені в статті 120 ЗК України лише в 2007 році. Відповідно до частини другої статті 377 ЦК України до набувача житлового будинку переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для його обслуговування. Таким чином до ОСОБА_4 в порядку спадкування повинна перейти лише 1/3 частина земельної ділянки, розмір якої є достатнім для обслуговування належної йому частини будинку. Крім того, суди неправильно застосували до виниклих правовідносин положення статті 1225 ЦК України, оскільки відповідно до останньої у власність переходить кожному із сторін розмір земельної ділянки визначений виключно заповітом.
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (мати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ).
Згідно з заповітом посвідченим 19 жовтня 2005 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Пясецькою Л. М., ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належні їй 50/100 частин житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 заповіла: ОСОБА_1 , а належні їй 31/100 частин житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_4 (том 1 а. с. 34).
Відповідно до заповіту, посвідченого 21 березня 2006 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Пясецькою Л. М., ОСОБА_5 на випадок її смерті зробила таке розпорядження: належну їй земельну ділянку, площею 0,156 га, яка належить на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії І-КВ №037673-228, що розташована на АДРЕСА_1 заповіла: 1/3 частку, що складає 0,052 га ОСОБА_4 , а 2/3, що складає 0,104 га, ОСОБА_1 (том 1 а. с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті останнього є його дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 травня 2014 року, виданого державним нотаріусом Бориспільської міської нотаріальної контори Київської області Бровченко С. О., ОСОБА_3 належить 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 132).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 12 червня 2014 року, виданим державним нотаріусом Бориспільської міської нотаріальної контори Київської області Бровченко С. О., ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 144).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 червня 2014 року, виданого державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори Бровченко С. О., ОСОБА_2 належить 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 9).
Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 07 червня 2011 року на 31/100 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 видано ОСОБА_4 (том 1 а. с. 53).
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_5 на підставі рішення Васильківського міського виконкому від 12 листопада 1997 року № 331 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,156 га, яка розташована в м. Васильків для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства (том 1 а. с. 183).
Згідно з договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 30 жовтня 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Другої васильківської державної нотаріальної контори Київської області Пясецькою Л. М., ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_6 , діючи від імені ОСОБА_4 , купив належні ОСОБА_5 на праві власності 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 184).
01 грудня 2003 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на 19/100 частин будинку, отриманого на підставі договору купівлі-продажу від 30 жовтня 2003 року.
07 червня 2011 року державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Київської області Нещасною Т. М. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину на 31/100 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 197).
Таким чином, як встановлено судами, співвласниками спадкового будинку за АДРЕСА_1 є та і їм належить:
- ОСОБА_4 -1/2
- ОСОБА_3 - 1/6
- ОСОБА_1 - 1/6
- ОСОБА_2 - 1/6
Відповідно до постанови державного нотаріуса Бориспільської міської державної нотаріальної контори Київської області Бровченко С. О. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26 травня 2016 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 0,156 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що спадкоємці після смерті ОСОБА_1 не надали правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частково задовольняючи позовні вимоги за первісним та зустрічними позовами, суди виходили з положень частини четвертої статті 120 ЗК України, а саме визнання права власності на земельну ділянку за особами пропорційно до їх часток у праві власності на жилий будинок.
Проте колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 01 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК Української РСР 1990 року до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.
Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.
До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після
31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
Як встановлено судами, право власності на частину житлового будинку у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу виникло у жовтні 2003 року, тобто відповідно до чинного на той час законодавства ОСОБА_4 автоматично не набув права власності на земельну ділянку, на якій розміщений будинок відповідно до його частки в ньому, оскільки відповідно до частини першої статті 120 ЗК України 2001 року (у редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу частини житлового будинку), при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Разом із тим, при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна.
Такого висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20).
Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з їх висновками про те, що до виниклих між сторонами правовідносин підлягає застосуванню положення частини четвертої статті 120 ЗК України (визнання права власності на земельну ділянку за особами пропорційно до їх часток у праві власності на жилий будинок), а не норми чинного законодавства щодо спадкування з огляду на наступне.
Статтями 1216 1218 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до положень статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Як встановлено судами, ОСОБА_5 належав житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства площею 0,156 га.
Згідно з договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2003 року, ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_6 , належні їй на праві власності 19/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .
Внаслідок набуття ОСОБА_4 права власності на 19/100 частин житлового будинку, останній відповідно до положень частини першої статті 120 ЗК України набув також право власності й на 19/100 частин земельної ділянки, на якій розміщений будинок з господарськими спорудами.
Тобто після продажу 30 жовтня 2003 року ОСОБА_4 частини земельної ділянки, у власності ОСОБА_5 залишилася 81/100 частини спірної земельної ділянки.
21 березня 2006 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до умов якого належну їй земельну ділянку вона заповіла: 1/3 частину ОСОБА_4 , а 2/3 ОСОБА_1 .
Враховуючи, що на момент складання заповіту ОСОБА_5 належало 81/100 спірної земельної ділянки, то ОСОБА_4 після смерті матері отримав у спадщину 81/300 частини земельної ділянки (1/3 частини від 81/100), а ОСОБА_1 - 54/100 (2/3 частини від 81/100).
З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 належить 46/100 (23/50) частин спірної земельної ділянки (19/100+81/300), а ОСОБА_1 - 54/100 (27/50) частин.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_1 є його дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 .
Враховуючи, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_1 належали 54/100 (27/50) частин спірної земельної ділянки, то спадкоємці першої черги - дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 мають право на спадкування земельної ділянки в рівних частинах виходячи саме з такого її розміру, тобто по 9/50 частин кожний (27/50:3).
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного суду дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення заявлених за позовом ОСОБА_1 та зустрічними позовами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вимог, визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (за кожним із них окремо) право власності на 9/50 частин, а за ОСОБА_4 - на 23/50 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Колегія суддів Верховного Суду, встановивши, що суди застосували норми матеріального права, які не регулюють спірні правовідносини, дійшла висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог за первісним та зустрічними позовами та визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (за кожним із них окремо) право власності на 9/50 частин, а за ОСОБА_4 - на 23/50 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_1 .
Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 13 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 , що діє в своїх та інтересах свого сина ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 9/50 частин, за кожним, земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,156 га на АДРЕСА_1 , що складає, відповідно, по 0,0281 га.
В решті позовних вимог відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 9/50частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,156 га на АДРЕСА_1 , що складає, відповідно, 0,0281 га.
Зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 23/50 частин земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства, площею 0,156 га, на АДРЕСА_1 , що складає, відповідно, 0,0718 га.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
І. М. Фаловська