Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 363/158/16-ц

провадження № 61-10095св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Cімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2016 року у складі судді Баличевої М. Б. та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила у порядку поділу майна, набутого нею у шлюбі з ОСОБА_2 , визнати за кожною із сторін право власності по 1/2 частини: земельних ділянок садового товариства «Надія» масиву «Дніпро» у м. Вишгороді Київської області, кадастрові номери: 3221810100 :38:073:0101,3221810100:38:073:0156; автомобіля марки MitsubishiOutlander, державний номерний знак НОМЕР_2 ; визнати за нею право особистої приватної власності на садові будинки НОМЕР_3 та АДРЕСА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що з 1974 року вона перебуває у шлюбі з відповідачем та не може дійти згоди щодо поділу майна подружжя. У 1998 року за спільні кошти подружжя була придбана земельна ділянка площею 0,0499 га садового товариства «Надія» масиву «Дніпро» у м. Вишгороді Київської області, кадастровий номер 3221810100:38:073:0101; інша земельна ділянка площею 0,0502 га, кадастровий номер 3221810100:38:073:0156, була приватизована відповідачем на підставі рішення виконкому Вишгородської міської ради від 21 липня 1998 року. На зазначених земельних ділянках були побудовані садові будинки № НОМЕР_3 та НОМЕР_5 , які позивач вважає особистою приватною власністю, оскільки були побудовані за кошти, які вона отримала від продажу у 2002 році належного їй на праві особистої власності будинку на АДРЕСА_4 . Також під час шлюбу за спільні кошти подружжя був придбаний автомобіль марки MitsubishiOutlander, державний номерний знак НОМЕР_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2016 року позов задоволено; у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки садового товариства «Надія» масиву «Дніпро» у м. Вишгороді Київської області, кадастровий номер 3221810100:38:073:0101; на 1/2 частину земельної ділянки садового товариства «Надія» масиву «Дніпро» у м. Вишгороді Київської області, кадастровий номер 3221810100:38:073:0156; на 1/2 частину автомобіля марки MitsubishiOutlander, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ; визнано садові будинки НОМЕР_3 загальною площею 65,4 кв. м та № НОМЕР_5 загальною площею 145,3 кв. м, які розташовані на АДРЕСА_2 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки садового товариства «Надія» масиву «Дніпро» у м. Вишгороді Київської області, кадастровий номер 3221810100:38:073:0101; на 1/2 частину земельної ділянки садового товариства «Надія» масиву «Дніпро» у м. Вишгороді Київської області, кадастровий номер 3221810100:38:073:0156; на 1/2 частину автомобіля марки MitsubishiOutlander, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ; стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 134,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні земельні ділянки та автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності, оскільки були придбані під час шлюбу. Садові будинки є особистою приватною власністю позивача, оскільки були побудовані за кошти, отримані від продажу ОСОБА_1 подарованого їй раніше будинку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку кредитором фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), на користь якого з ОСОБА_2 судовим рішенням у іншій цивільній справі стягнено 827 108,30 грн.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2016 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ФОП ОСОБА_3 , який є кредитором ОСОБА_2 , не надав доказів на підтвердження того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує його законні права та інтереси чи тієї обставини, що у відповідача відсутнє інше майно, на яке може бути звернуто стягнення; наявність боргових зобов`язань одного з подружжя не позбавляє права на поділ спільного майна.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 в інтересах ФОП ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2016 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу зВишгородського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_4 в інтересах ФОП ОСОБА_3 про розгляд справи в судовому засіданні відмовлено; справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди вирішили питання права власності щодо майна, зареєстрованого на відповідача, на яке державним виконавцем накладався арешт під час примусового виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 03 червня 2015 року у справі № 758/10283/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 827 108,30 грн, що позбавило останнього права на отримання коштів за рахунок звернення стягнення на таке майно. Суди неправильно застосували норми пункту 3 частини першої статті 57 та статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо належності майна до особистої приватної власності подружжя, та пункт 5 частини першої статті 57 СК України, щодо земельної ділянки, яка не підлягає поділу, оскільки є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання ФОП ОСОБА_3 про витребування у БТІ технічних паспортів на спірні садові будинки, від чого залежить правильне вирішення спору. Також зазначає, що позивач та відповідач умисно перешкоджали залученню ФОП ОСОБА_3 до участі у розгляді справи як третьої особи, зловживали своїми правами, характер спору є штучним.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві, поданому у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2016 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року - без змін, мотивуючи це тим, що ФОП ОСОБА_3 не міг розраховувати на реалізацію майна в силу неспростованої презумпції права спільної сумісної власності подружжя; у справі відсутні підстави для застосування частини другої статті 73 СК України, оскільки боргові зобов`язання ОСОБА_2 виникли не в інтересах сім`ї.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 1974 року перебувають у шлюбі.

Згідно з державних актів на право приватної власності на землю від 07 квітня 1999 року серії II-КВ 056152 та від 09 лютого 2000 року серії I- КВ 069369 ОСОБА_2 на праві власності належать земельні ділянки садового товариства «Надія» масиву «Дніпро» у м. Вишгороді Київської області, кадастрові номери: 3221810100:38:073:0101 та 3221810100:38:073:0156.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 листопада 2002 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами на АДРЕСА_4 , належний їй на підставі договору дарування від 22 грудня 1992 року.

Відповідно до свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2008 року серії НОМЕР_8 та серії НОМЕР_9 ОСОБА_2 є власником садових будинків НОМЕР_3 та АДРЕСА_2 .

16 червня 2007 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на автомобіль марки MitsubishiOutlander, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 .

Також суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року у справі № 758/10283/14-ц стягнено з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 кошти у розмірі 827 108,30 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX).

У пункті 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги (далі - ЦПК України 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, і його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

До таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц та Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц.

Суд апеляційної інстанції встановив, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (січень 2016 року) на примусовому виконанні відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві з грудня 2015 року перебував виконавчий лист Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року № 758/10283/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 коштів у розмірі 827 108,30 грн.

Крім того, 28 грудня 2015 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві у зазначеному виконавчому провадженні прийнято постанову про накладення арешту на належне ОСОБА_2 майно у межах суми 827 108,30 грн.

Спір, який виник у цій справі, стосувався поділу спільного майна подружжя на загальну суму 802 842,00 грн.

Зважаючи на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ФОП ОСОБА_3 не надав достатніх доказів на підтвердження порушення його прав та законних інтересів, є необґрунтованим та таким, що суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи.

Оскільки поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу, суд апеляційної інстанції мав перевірити добросовісність ОСОБА_1 у зверненні до суду з цим позовом, та підтвердити або спростувати ту обставину, чи можуть такі дії сторін свідчити про зловживання позивачем та відповідачем своїми правами, зокрема, для недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 .

Також суд апеляційної інстанції не перевірив розмір боргового зобов`язання ОСОБА_2 за виконавчим листом Подільського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року № 758/10283/14-ц, дійсну вартість майна, щодо якого ОСОБА_1 заявила вимогу поділу як спільного сумісної власності подружжя, оскільки встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи можуть свідчити про те, що такий поділ майна порушує інтереси кредитора.

Покладення обов`язку доведення зазначених обставин лише на ФОП ОСОБА_3 суперечить положенням статей 12 13 81 ЦПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не перевірив доводи, зазначені ФОП ОСОБА_6 у апеляційній скарзі, щодо тих обставин, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту прав засадам добросовісності, чи обставини справи не свідчать про зловживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своїми процесуальними правами, чи порушуються права ФОП ОСОБА_6 у результаті поділу спільного майна подружжя.

Твердження ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу про виникнення у ОСОБА_2 боргових зобов`язань не в інтересах сім`ї стосується оцінки обставин справи, що з огляду на статтю 400 ЦПК України 2017 року виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України 2017 року підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд у силу положень статті 400 ЦПК України 2017 року не наділений повноваженнями встановлювати фактичні обставини справи та надавати оцінку поведінці учасників справи, а тому позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України 2017 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик