ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 363/1629/22
провадження № 61-130 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: товариство з додатковою відповідальністю «Шахта» Білозерська», державне підприємство «Мирноградвугілля»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2023 року у складі судді
Рудюка О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада
2023 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц.,
Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства
з додатковою відповідальністю «Шахта» Білозерська» (далі - ТДВ «Шахта «Білозерська»), державного підприємства «Мирноградвугілля» (далі - ДП «Мирноградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на шахті «Родинська» на посадах: підземного електрослюсаря 4 розряду з 14 березня 1996 року
по 12 серпня 1997 року; підземного машиніста гірничих виїмкових машин
5 розряду з 12 серпня 1997 року по 30 листопада 1997 року, а з 04 грудня 1997 року по 08 жовтня 1998 року він працював у державному відкритому акціонерному товаристві «Шахта «Білозерська» (далі - ДВАТ «Шахта «Білозерська») на посаді підземного машиніста гірничих виїмкових машин 5 розряду.
Згідно з медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії
про наявність (відсутність) хронічного професійного характеру захворювання (отруєння) від 29 червня 2021 року № 22/699 (далі - висновок від 29 червня
2021 року № 22/699) йому встановлені захворювання професійного характеру,
а саме: хронічна радикулопатія S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення
з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами, рецидивуючий перебіг; хронічний бронхіт II ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмофіброз, ЛНІ-ІІ ст. (першого-другого ступеню). Підставою для визначення професійної категорії захворювань стали дані клінічного обстеження, динаміка захворювань, їх розвиток у період робіт, інформація про умови праці, представлена в інформаційній довідці від 28 грудня 2020 року, за якою він підлягав дії несприятливих виробничих факторів (фізичне навантаження, вимушена робоча поза), параметри яких перевищували допустимі величини, дії пилу, концентрації якого перевищували гранично допустиму концентрацію, стаж у шкідливих умовах праці склав 14 років 11 місяців.
Відповідно до довідки Обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ № 222958 йому безстроково встановлена третя група інвалідності з 27 вересня 2021 року, причиною якої є професійне захворювання.
Згідно з довідкою про результат визначення ступеня втрати професійної придатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги
серії 12 ААА № 106078 ступінь втрати його професійної працездатності первинно становить - 65 % (50 % радикулопатія, 15 % бронхіт), з 27 вересня 2021 року -безстроково.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 серпня 2021 року професійне захворювання, наявне у нього, виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи на різних підприємствах вугільної промисловості України, а саме: шахта «Родинська», шахта «Білозерська»,
шахта «Красноармійська-Західна № 1», товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», державне підприємтсво «ВК «Краснолиманська», в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми. Причина виникнення хронічного професійного захворювання: важкість праці: потужність зовнішньої роботи при фізичному динамічному навантаженні (з переважною участю м`язів рук та плечового поясу) - фактична величина 95,6 Вт,
при нормативному значенні 45 Вт; потужність зовнішньої роботи при фізичному динамічному навантаженні (за участі м`язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 87,3 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; пил, переважно фіброгенної дії, кремнію діоксид кристалічний при вмісті в пилу до 5 % - фактична величина
30,8 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3.
Позивач зазначив, що він змушений періодично проходити медикаментозне лікування та обстеження у лікарів, відчуває щоденний фізичний біль, моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, так як професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає додаткових зусиль
для організації життя. Крім того, йому рекомендовано нагляд у терапевта
та невролога, носіння спеціального корсету, що завдає суттєвих незручностей,
а також вказав, що змушений відмовитися від заняття активними видами спорту, побутових навантажень, що викликає у нього відчуття пригніченості.
Він обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб.
У зв`язку з отриманим професійним захворюванням з вини роботодавця йому завдано моральну шкоду.
Зазначав, що з квітня 2003 року ДВАТ «Шахта «Білозерська» реорганізовано
у відокремлений підрозділ «Шахта «Білозерська» державного підприємства «Добропіллявугілля», а ДП «Мирноградвугілля» та ТДВ «Шахта «Білозерська»
є правонаступниками шахти «Родинська» та ДВАТ «Шахта «Білозерська», тому саме вони повинні відшкодувати йому моральну шкоду, завдану внаслідок професійного захворювання.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути:
- з ТДВ «Шахта «Білозерська» на його користь моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів;
- з ДП «Мирноградвугілля» на його користь моральну шкоду у розмірі
100 000,00 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня
2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено,
що під час роботи у ТДВ «Шахта «Білозерська» були встановлені перевищення показників умов праці, як вони вплинули на нього, коли у нього з`явилися
та діагностували перші ознаки професійного захворювання, якими документами підтверджується порушення ТДВ «Шахта «Білозерська» діючого законодавства,
які призвели до його професійного захворювання.
Крім того, позивач перебував у трудових відносинах із ТДВ «Шахта «Білозерська»
з 04 грудня 1997 року по 08 жовтня 1998 року, тобто 10 місяців. При укладанні трудового договору він був придатний до роботи, протипоказань за станом здоров`я не мав. Із 20 вересня 1999 року по 04 грудня 2016 року, тобто більше
16 років, він працював на інших підприємствах, а не у відповідачів.
Районний суд надав оцінку поданим сторонами доказам і вказав, що позивачем
не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди саме відповідачами, що вказує на відсутність підстав для задоволення його позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті вирішення спору, так як із наданих позивачем доказів
не можливо з`ясувати, чи були встановлені перевищення показників умов праці
саме на ТДВ «Шахта «Білозерська», як вони на нього вплинули, коли у нього з`явилися та діагностували перші ознаки професійного захворювання та інші необхідні обставини. Позивачем не доведено причинно-наслідковий зв`язок
між діями відповідачів та завданою йому моральною шкоду у зв`язку
з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.
При цьому позивач перебував у трудових відносинах із ТДВ «Шахта «Білозерська» всього 10 місяців, при укладанні трудового договору був придатний до роботи, протипоказань за станом здоров`я не мав, а більше 16 років він працював на інших підприємствах.
Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 березня 2023 року у справі № 363/2659/22 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Вугільної компанії» «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання й стягнуто з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь позивача, зокрема в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн. Постановою Київського апеляційного суду
від 05 вересня 2023 року у цій справі, яка набрала законної сили, вищевказане рішення районного суду змінено й зменшено суму, яка підлягала стягненню
з ДП «ВК» «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 , з 150 000,00 грн
до 100 000,00 грн.
У зазначеній судовій справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій було встановлено факт того, що саме відповідач у цій справі -
ДП «ВК» «Краснолиманська», на якому позивач працював протягом значного проміжку часу, не дотримався вимог закону щодо забезпечення ОСОБА_1 належних умов праці, що призвело до виникнення у останнього професійного захворювання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції,
в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвали нове рішення про задоволення його позову.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах; судами не досліджено докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 3, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній малозначній справі, так як касаційна скарга містить посилання
на випадок, передбачений підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389
ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не надали оцінку поданим сторонам доказам. При цьому вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Зазначає, що факт відсутності у нього протипоказань за станом здоров`я
при укладанні трудового договору з ТДВ «Шахта «Білозерська» не свідчить
про відсутність вини товариства у завданні йому моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я через професійне захворювання. Вказана обставина
не звільняє роботодавця від обов`язку створення належних умов праці.
Не спростовує вину ТДВ «Шахта «Білозерська» і факт його працевлаштування
на товаристві всього протягом 10 місяців. Професійне захворювання
не набувається раптово, воно є результатом тривалого шкідливого впливу обставин та факторів, пов`язаних з роботою.
Посилаючись на втрату професійної працездатності, підтверджену відповідною довідкою, та акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 03 серпня 2021 року вважає, що ним доведено факт тривалого періоду роботи в умовах дії шкідливих факторів і, як наслідок, причинний зв`язок між діями відповідачів і завдоною йому моральною шкодою.
Професійне захворювання, отримане ним з вини роботодавця, обмежує його життєву активність і вимагає додаткових зусиль для організації життя, завдає суттєвих незручностей.
Крім того, судами не враховано преюдиційний факт, що він працював
зі шкідливими умовами праці не лише в ДП «ВК «Краснолиманська» (справа
№ 363/2659/22).
Посилається також на відповідну судову практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника
або уповноважений ним орган.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,
а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників
у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність
за порушення зазначених вимог.
У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.
Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні
або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу,
що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21 (провадження № 61-20140св21) вказав, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який
є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час
та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно
до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності
чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення
частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було зазначено,
що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві
чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних
та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Створення неналежних умов виробництва умов виробництва призводить
до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються критерії розумності і справедливості (статті 23 ЦК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ,
12 липня 2007 року). Саме тому розмір відшкодування моральної шкоди має умовний характер, оскільки немає точних критеріїв майнового вираження душевного болю, спокою, честі, гідності особи, але у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути достатнім для задоволення потреб потерпілого й не повинен призводити до його збагачення.
У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року
у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) вказано, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених
у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі, суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся
до суду з позовом до ТДВ «Шахта «Білозерська», ДП «Мирноградвугілля»
про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази
за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність
і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , так як ним не надано доказів на підтвердження встановлення перевищення показників умов праці саме на ТДВ «Шахта «Білозерська», як вони на нього вплинули, коли у нього з`явилися та діагностували перші ознаки професійного захворювання та інше.
Крім того, суди обґрунтовано звернули увагу на те, що позивач перебував
у трудових відносинах з ТДВ «Шахта «Білозерська» - відповідачем у справі,
з 04 грудня 1997 року по 08 жовтня 1998 року, тобто протягом 10 місяців. Указаний факт не заперечується ОСОБА_1 , як і те, що при укладанні трудового договору він був придатний до роботи, протипоказань за станом здоров`я не мав.
З 20 вересня 1999 року по 04 грудня 2016 року, тобто більше 16 років, позивач працював на інших підприємствах, зокрема у ДП «ВК «Шахта Краснолиманська».
Разом із цим, позив пред`явив позов у даній справі до ТДВ «Шахта «Білозерська» та ДП «Мирноградвугілля».
Судами вірно зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди саме відповідачами у справі.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою
є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
У цій частині судами надано належно правову оцінку наданим позивачем доказам, у тому числі акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 03 серпня 2021 року (а. с. 34-37),
яким установлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання,
яке виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи на різних підприємствах вугільної промисловості України в умовах дії шкідливих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми.
Судами надано оцінку причинам виникнення хронічного професійного захворювання і враховано, що згідно з пунктом 20 вказаного акту у зв`язку
з тривалим часом роботи ОСОБА_1 на різних підприємствах вугільної промисловості в умовах дії шкідливих виробничих факторів, а також тим,
що на момент розслідування він не працював у шкідливих умовах із 04 грудня
2016 року, виявити осіб, які порушили законодавство України з охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, що привело до даного професійного захворювання, неможливо.
Позивач не довів факт перевищення показників умов праці саме на ТДВ «Шахта «Білозерська», ДП «Мирноградвугілля», як наслідок, він не довів причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та завданою моральною шкоду
у зв`язку із ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.
При цьому у позові ОСОБА_1 також зазначає про те, що професійне захворювання виникло у нього у зв`язку з тривалим періодом роботи на різних підприємствах вугільної промисловості.
Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору правильно застосовано норми матеріального права, зокрема норми ЦК України КЗпП України у відповідних редакціях та Закону України «Про охорону праці», враховано роз`яснення, надані судам у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4
«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано надав оцінку обставинам, установленим судами при розгляді справи № 363/2659/22 за позовом ОСОБА_1
до ДП «ВК» «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 березня
2023 року у цій було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1
й стягнуто з ДП «ВК «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000,00 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу державного підприємства було задоволено частково, рішення районного суду змінено, зменшено суму, яка підлягала стягненню з ДП «ВК» «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 із 150 000,00 грн
до 100 000,00 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У цій справі ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДП «ВК» «Краснолиманська» моральну шкоду, завдану йому ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, яке ним було отримано у зв`язку із роботою на різних підприємствах вугільної промисловості України в період часу з вересня 1999 року по грудень 2016 року.
Указаними судовими рішеннями встановлено факт того, що саме відповідач
у цій справі - ДП «ВК» «Краснолиманська», не дотримався вимог закону щодо забезпечення ОСОБА_1 належних умов праці, що призвело до виникнення у останнього професійного захворювання.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше
не встановлено законом.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто
ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі
№ 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини,
які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Вирішуючи спір, судом вірно враховано преюдиційні обставини, встановлені
судами у справі № № 363/2659/22, в якій частково задоволено аналогічний позов ОСОБА_1 .
Висновки судів попередніх інстанцій по суті спору відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону,
вони узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у даній категорії справ, що також спростовує посилання касаційної скарги на відсутність правового висновку Верховного Суду у спірних правовідносинах. При цьому судова практика у даній категорії справ є сталою
та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки вони спростовуються вищенаведеними нормами права та матеріалами справи, зводяться до власної оцінки доказів та тлумачення норм права, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
При цьому більшість доводів касаційної скарги фактично зводяться
до обґрунтувань позивачем свого права на звернення до суду з відповідним позовом. Разом із цим, судами попередніх інстанцій відмовлено у позові у зв`язку
з його недоведеністю, а не відсутністю у позивача права на звернення до суду
з позовом про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання. Більше того, відповідне право ним і реалізоване,
у тому числі у справі № 363/2659/22.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробили обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позову.
Наявні у матеріалах справи докази судами належним чином оцінені, згідно
з правилами, передбаченими статтею 89 ЦПК України, що спростовує відповідні посилання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанціях із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень,
але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують
у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи
(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
З урахуванням наведеного, касаційна скарга задоволенню не підлягає,
а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, новий розподіл судових витрат касаційним судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць