Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 363/242/16-ц

провадження № 61-15360св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Пірнівська сільська рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2021 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 за яким позивач доглядала тривалий час. За життя, ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я позивача, посвідчений 29 грудня 2009 року державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Гуль Л. О., згідно якого ОСОБА_3 заповів все своє майно ОСОБА_1 .

Проте, під час розгляду цивільної справи № 2-1/15 позивачу стало відомо про наявність ще одного заповіту від 18 червня 2008 року, складеного ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого секретарем Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області Березинець Л. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 515, згідно якого ОСОБА_3 , начебто заповів належний йому житловий будинок з надвірними добудовами, що розташований по АДРЕСА_1 і все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, й взагалі все те, що йому належатиме на день його смерті, і те на, що він матиме право за законом на користь ОСОБА_2 .

Позивач вважала, що зазначений заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний судом недійсним, оскільки на час посвідчення заповіту, тобто на 18 червня 2008 року волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало його волі, у зв`язку із тим, що він страждав на хронічне психічне захворювання і у момент складення заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Зазначала, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2016 року у цивільній справі № 2-1/15 за позовом ОСОБА_2 до Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину спадкового майно та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Нижчедубечанська сільська рада Вишгородського району та Територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких та пристарілих Вишгородського району Київської області, про визнання недійсним заповіту, було встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, оскільки згідно акта № 23-ц та висновку № 19 посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_3 з 2005 року по день своєї смерті мав хронічне стійке психічне захворювання - параноїд пізнього віку і за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З урахуванням зазначеного та уточнень позовних вимог ОСОБА_1 просила суд визнати заповіт від 18 червня 2008 року, складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , недійсним. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 18 червня 2008 року, складений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області Березинець Л. М. та зареєстрований у реєстрі за № 515, згідно якого ОСОБА_3 , заповів належний йому житловий будинок з надвірними добудовами, що розташований по АДРЕСА_1 і все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, й взагалі все те, що йому належатиме на день його смерті, і те, на що він матиме право за законом на користь ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний заповіт є недійсним, оскільки на момент його складення спадкодавець ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_3 під час складання заповіту від 18 червня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 виявляв ознаки органічного маячного розладу та за своїм психічним станом на момент складання оспорюваного заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_1 не може бути належним позивачем у цій справі, оскільки судовим рішенням, ухваленим у справі № 2-1/15, яке набрало законної сили, заповіт на ім`я останньої визнано недійсним і вона є абсолютно сторонньою особою для спадкодавця.

Зазначає, що наявні висновки Верховного Суду з питань застосування норм права щодо правовідносин, у яких виступають неналежні відповідачі (постанова Великої Палати Верховного Суду у від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц), проте висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (з неналежними позивачами) відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її із Вишгородського районного суду Київської області.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, обґрунтовуючи його тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, вмотивованими та ухваленими з дотриманням норм матеріального і процесуального права на підставі повного, об`єктивного і всебічного з`ясування судом обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 червня 2008 року, ОСОБА_3 був складений заповіт на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області Березинець Л. М. та зареєстрований у реєстрі за № 515, згідно якого ОСОБА_3 заповів належний йому житловий будинок з надвірними добудовами, що розташований по АДРЕСА_1 і все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, й взагалі все те, що йому належатиме на день його смерті, і те, на що він матиме право за законом заповів ОСОБА_2

25 грудня 2009 року ОСОБА_3 був складений заповіт на ім`я ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Гуль Л. О. та зареєстрований у реєстрі за № 3-3601, згідно якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, й взагалі все те, що йому належатиме на день його смерті, і те, на що він матиме право за законом заповів ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09 червня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2017 року, у справі № 2-1/15 за позовом ОСОБА_2 до Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області та ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину спадкового майно та позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Нижчедубечанська сільська рада Вишгородського району та Територіальнй центр соціального обслуговування пенсіонерів, одиноких та пристарілих Вишгородського району Київської області про визнання недійсним заповіту позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності за заповітом у порядку спадкування, після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнано довіреність від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 , посвідчену 25 грудня 2009 року державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Гуль Л. О. за № 3602 недійсною.

Визнано заповіт від імені ОСОБА_3 , посвідчений 29 грудня 2009 року державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Гуль Л. О. на ім`я ОСОБА_1 недійсним та скасовано його.

Згідно спадкової справи № 557/2012 щодо майна померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зверталася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою від 15 травня 2013 про прийняття спадщини за заповітом від 18 червня 2008 року за № 515, посвідченим секретарем Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області. При цьому, ОСОБА_1 також зверталася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори із заявою від 19 грудня 2012 року щодо прийняття спадщини за заповітом від 25 грудня 2009 року, посвідченим державним нотаріусом Шостої київської Державної нотаріальної контори Гуль Л. О. за № 3-3601.

Відповідно до висновку, складеного експертом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 30 січня 2018 року № 19/8-4/419-СЕ/18, підпис від імені ОСОБА_3 у графі «підпис» у заповіті від 18 червня 2008 року, складеного ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідченого секретарем Нижчедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області Березинець Л. М. та зареєстрованого у реєстрі за № 515 - виконаний ОСОБА_3 .

Згідно із актом посмертної судово-психіатричної експертизи від 10 червня 2014 року № 23-ц у ОСОБА_3 мали місце явища параноїку пізнього віку, що проявлялося головним чином маяченням малого розмаху із тематикою шкоди, пограбування, отруєння, відносно простими обманами сприйняття відповідного змісту (мнимі запахи, вкусові відчуття, стуки, шуми, окремі зорові обмани). Підекспертний був впевнений, що він є об`єктом посягань з боку родичів, у нього мали місце ефективні розлади у вигляді маячного настрою, депресій, тривоги. Дане захворювання протікає хронічно із загостреннями, які часто виникають під впливом зовнішніх факторів, що і обумовило поверхневе сприйняття підекспертного деякими свідками, як людини без психічних розладів. Психічні розлади у ОСОБА_3 станом на 25 та 29 грудня 2009 року супроводжувалися значним зниженням критичних здібностей і мали суттєвий вплив на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

В акті № 23-ц експерти відділення амбулаторних експертиз КЗ КОР «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» зробили висновок, що « ОСОБА_3 на момент посвідчення доручення 25 грудня 2009 року та на момент складання заповіту 29 грудня 2009 року страждав на параноїд пізнього віку внаслідок несприятливого перебігу церебросклерозу, тому він за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними».

Згідно із висновком судово-психіатричного експерта № 19, складеного комісією УНДІ ССПН МОЗ України від 18 червня 2015 року ОСОБА_3 під час посвідчення доручення 25 грудня 2009 року та складання заповіту 29 грудня 2009 року виявляв ознаки органічного маячного розладу (МКХ-10. F06.2). За своїм психічним станом на момент підписання вказаного доручення та заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

ОСОБА_3 з 2005 року по 2012 рік перебував на психіатричному диспансерному обліку з діагнозом F 06.2, що підтверджується довідкою, виданою лікарем-психіатром Вишгородської ЦРЛ.

Згідно із висновком, складеним експертами державної установи «Науково-дослідного інституту психіатрії МОЗ України» від 03 березня 2020 року № 3, ОСОБА_3 під час складання заповіту від 18 червня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 виявляв ознаки органічного маячного розладу та за своїм психічним станом ОСОБА_3 на момент складання заповіту від 18 червня 2008 року не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до зазначеного висновку експертизи факт неадекватної поведінки та лікування у психіатричному стаціонарі у 2005 році підтверджують всі свідки та учасники судового процесу, які були допитані при розгляді цивільної справи № 2-1/14 (провадження № 2/363/1/14). Вони повідомляли про неадекватну поведінку ОСОБА_3 з 2005 року та описували його стан, який відповідає записам у медичній документації психіатричних закладів. Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 не заперечували факт неадекватної поведінки та лікування в психіатричній лікарні у 2005 році, але ОСОБА_6 , ОСОБА_7 свідчили, що після виписки ОСОБА_3 був нормальною, адекватно людиною. Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 взагалі не помічали відхилень у психічному стані ОСОБА_3 , що може бути обумовлено особливістю психопатологічної картини при інвалюційних психозах, коли маячення, зазвичай, спрямоване на певних осіб і за рахунок збереженості особистісних ресурсів проявляється невиразно і не розголошується стороннім особам.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своє смерті.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України дає підстави зробити висновок, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 703/4689/18 (провадження № 61-14976св21).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Заповіт може бути визнаний недійсним у тому випадку, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц (провадження № 61-18092св21).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 16 вересня 2021 року у справі № 496/2925/17 (провадження № 61-4247св21).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував як висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інші докази, наявні у матеріалах справи та встановив, що ОСОБА_3 під час складання заповіту від 18 червня 2008 року виявляв ознаки тяжкого хронічного психічного розладу у вигляді інвалюційного психозу (параноїду пізнього віку), що за Міжнародною кваліфікацією хвороб 10-го перегляду відповідає органічному маячному розладу (шифр за МКХ-10 Б06.2). Такі психічні розлади у ОСОБА_3 позбавляли його здатності усвідомлювати значення своїх дій та можливості керувати ними. Тобто, ОСОБА_3 під час складання заповіту від 18 червня 2008 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Встановивши наявність належних та допустимих доказів на підтвердження доводів ОСОБА_1 про неусвідомлення ОСОБА_3 значення своїх дій і неможливість керувати ними у момент складання заповіту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 довела наявність підстав, передбачених частиною першою статті 225 та частиною другою статті 1257 ЦК України, для визнання недійсним заповіту від 18 червня 2008 року, та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу. З урахуванням установлених у цій справі обставин не вбачається неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не може бути належним позивачем у цій справі, оскільки судовим рішенням, ухваленим у справі № 2-1/15, яке набрало чинності, заповіт на ім`я останньої визнано недійсним і вона є абсолютно сторонньою особою для спадкодавця є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час судового розгляду справи було встановлено, що позивач є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , оскільки у відповідності до вимог статті 1269 ЦК України вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після його смерті, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 557/2012, у звязку із цим вона має права та інтереси про захист яких вона просила суд.

У звязку із цим у суду першої інстанції були беззаперечні правові підстави для відкриття провадження у справі та судового розгляду справи по суті.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухваленоз додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович