Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 363/3619/18

провадження № 61-1626св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради, скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку і визнання права власності на нерухоме майно

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Заріцького Сергія Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205; скасувати державну реєстрацію та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006, серії КВ № 107525, виданий 17 березня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2153 га з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року за ним в порядку спадкування за законом визнано право власності на 1/2 частину будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частина житлового будинку на підставі цього ж рішення суду належить ОСОБА_2 . Будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2153 га, кадастровий номер 3221886001:03:253:1006, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 107525, виданого 17 березня 2004 року на підставі рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2574.

На його думку, рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205, на підставі якого відповідачу виданий державний акт на землю, є незаконним, оскільки успадкований сторонами житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований на спірній земельній ділянці, належав його прабабусі - ОСОБА_3 , а спірна земельна ділянка була у її користуванні. Крім того, відповідач вже реалізував своє право на безоплатну приватизацію землі ще до отримання у власність спірної земельної ділянки.

Також позивач вказував, що з моменту оформлення права власності на частину житлового будинку в нього виникло право на частину земельної ділянки, на якій розташовано будинок, відповідно до статті 120 ЗК України. В добровільному порядку вирішити спір ОСОБА_2 не бажає, тому він змушений звертатися до суду за захистом своїх порушених прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 07 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що на момент набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки у 2004 році у порядку приватизації права позивача порушені не були, оскільки жодних прав на спірну земельну ділянку на час її приватизації відповідачем позивач не мав. Сам лише факт успадкування позивачем у 2008 році 1/2 частини житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, не може свідчити про незаконність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку. Позивач не довів порушення відповідачем вимог земельного законодавства під час приватизації спірної земельної ділянки.

Також позивач не довів, що рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205, на підставі якого видано оспорюваний державний акт на землю, прийняте з порушенням норм закону та прав позивача. Водночас сама лише обставина, що це рішення прийняте виконавчим комітетом, а не сільською радою, не є достатньою підставою для його скасування. Тому підстав для скасування державного акта на спірну земельну ділянку та рішення виконавчого комітету, на підставі якого його видано, немає.

У зв`язку з цим суд вважав, що немає і підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку в розумінні статті 140 ЗК України.

З огляду на спірні правовідносини суд також дійшов висновку, що не підлягає задоволенню вимога про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки і виникнення такого права за рішенням суду з одночасним скасуванням права власності відповідача на земельну ділянку.

Крім того, суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на вимогах закону та може призвести до порушення права власності відповідача на земельну ділянку, права на мирне володіння ним своїм майном (більше 15 років) та порушення принципу правової визначеності.

Київський апеляційний суд постановою від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року - без змін.

Верховний Суд постановою від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886001:03:253:1006, серії КВ № 107525, виданий 17 березня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 , та скасував його державну реєстрацію. В іншій частині вимог позову відмовив.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що, вирішуючи спір, місцевий суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не врахувавши при цьому, що згідно з відповіддю архівного відділу Вишгородської районної державної адміністрації рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205 не містить інформації про передання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, засідання виконавчого комітету, на якому приймалось рішення № 205, відбулось 26 грудня, а не 25 грудня 2003 року, що фактично спростовує сам факт прийняття виконавчим комітетом Новопетрівської сільської ради рішення, на підставі якого відповідачу передано у власність спірну земельну ділянку.

Оскільки в матеріалах справи немає належних доказів прийняття та існування рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 205, на підставі якого відповідачу видано державний акт на спірну земельну ділянку, в суду першої інстанції не було достатніх підстав вважати, що ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку відповідно до вимог закону. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що вимоги позивача про визнання за ним права власності на 1/2 частину земельної ділянки необхідно залишити без задоволення, оскільки згідно зі статтею 120 ЗК України він, успадкувавши 1/2 частину будинку, набув право і на відповідну частину земельної ділянки, на якій розташований будинок, а тому це не потребує додаткового визнання в судовому порядку.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У січні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Заріцький С. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14 та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі 363/3619/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14, від 11 лютого 2019 року у справі № 183/4638/16, від 22 листопада 2018 року у справі № 647/1580/16; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що представник ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Крім того, на адресу суду було направлено клопотання про відкладення розгляду справи та надано докази на підтвердження поважності причин неявки представника ОСОБА_2 в судове засідання. Однак суд не вирішив це клопотання та розглянув апеляційну скаргу без участі сторін і їх представників, не заслуховуючи пояснення учасників справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вказівок суду касаційної інстанції та не з`ясував підстави набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, а, керуючись лише припущеннями, встановив, що ненадання інформації щодо рішення про передання земельної ділянки у власність від 25 грудня 2003 року взагалі спростовує факт існування самого рішення про передання її у власність. Також суд не врахував, що під час виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 посадові особи Вишгородського районного відділу земельних ресурсів допустили помилку в написанні дати ухвалення рішення, на підставі якого передається у власність земельна ділянка, та замість 26 грудня 2003 року вказали 25 грудня 2003 року. Водночас допущення особами, уповноваженими на видачу державних актів, помилки в їх оформленні та заповненні саме по собі не може бути достатньою підставою для визнання державного акта не дійсним, при тому що саме рішення, на підставі якого виданий державний акт, суд не дійсним не визнавав.

Крім того, суд апеляційної інстанції не обґрунтував, у чому саме полягає порушення прав ОСОБА_1 станом на 2003 рік, передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , враховуючи, що власником 1/2 частини будинку позивач став лише у 2008 році. Також суд апеляційної інстанції вважав доведеними та встановленими твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні його прабабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому він, успадкувавши на підставі рішення суду в 2008 році 1/2 частину будинку, має право на спадкування і 1/2 частини земельної ділянки. Однак, з відповіді Петрівської сільської ради на адвокатський запит відомо, що у користуванні ОСОБА_3 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не перебувала і процес приватизації земельної ділянки вона не розпочинала. Таким чином, успадкувавши за правом представлення після смерті батька 1/2 частину будинку, позивач не може успадкувати земельну ділянку, оскільки спадкодавець не набув на неї жодних прав, а позивач набув право лише на частину земельної ділянки, на якій розташований будинок і яка необхідна для обслуговування частини будинку. ОСОБА_3 як спадкодавець за життя не провела реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та не розпочала процедуру її приватизації, тому її права стосовно ділянки не могли перейти до спадкоємців, яким є позивач у справі. Таким чином, спірна земельна ділянка не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси, що свідчить про відсутність порушеного права у позивача стосовно неї.

Також апеляційний суд не врахував того, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 заявляв про пропуск давності позивачем, оскільки державний акт на право власності землю був виданий в 2003 році, а позивач звернувся в суд з позовом в 2018 році, тобто з пропуском позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 травня 2022 року справа 363/3619/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на будинок, розташований на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 в порядку приватизації 17 березня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії КВ № 107525 на право власності на земельну ділянку площею 0,2153 га на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3221886001:03:253:1006.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року у справі № 1/2-2092/08 за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані на АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину цього житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

30 липня 2008 року на підставі вказаного рішення суду ОСОБА_1 зареєстрував право власності на 1/2 частину будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130734861.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 30 грудня 2010 року, яка набрала законної сили, позовну заяву ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , до Новопетрівської сільської ради про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 205 залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена лише в частині задоволених вимог позову, а тому переглядається тільки в частині вирішення цих вимог.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно зі статтею 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд касаційної інстанції виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності. Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)). За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику (пункт 6.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17).

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (стаття 377 ЦК України в редакції, чинній на час набуття права власності на спадковий будинок).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття права власності на спадковий будинок до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що у зв`язку з набуттям права власності в порядку спадкування 1/2 житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, він на підставі статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) має право на 1/2 частину земельної ділянки, яка виділена для будівництва та обслуговування успадкованого після смерті ОСОБА_3 житлового будинку. При цьому зазначив, що ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку отримав з порушенням норм земельного законодавства, чим безумовно порушено його права.

Апеляційний суд встановив, що на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року у справі № 1/2-2092/08 визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані на АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину цього житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої відкрилася спадщина на будинок на АДРЕСА_1 , розташований на спірній земельній ділянці, яка належала спадкодавцю на праві користування.

Таким чином, з часу відкриття спадщини, а згодом і набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину будинку на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2008 року він отримав і право на 1/2 частину земельної ділянки яка виділена для будівництва та обслуговування цього буднику.

Водночас земельна ділянка необхідна для будівництва та обслуговування всього спадкового будинку була передана у власність ОСОБА_2 , хоча він як спадкоємець мав право лише на 1/2 частину цієї земельної ділянки.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувана постанова підлягає зміні шляхом зазначення у її мотивувальній частині, що позов в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з одночасним скасуванням його державної реєстрації підлягає задоволенню через порушення прав позивача при видачі державного акта, оскільки він має право на 1/2 частину земельної ділянки, яка виділена для будівництва та обслуговування успадкованого після смерті ОСОБА_3 житлового будинку.

Водночас безпідставними є посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не обґрунтував, у чому саме полягає порушення його прав станом на 2003 рік передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а також на те, що спірна земельна ділянка не була спадковою масою, оскільки набувши право на 1/2 житлового будинку в порядку спадкування з часу відкриття спадщини він має право на 1/2 частину земельної ділянки, яка була виділена для будівництва та обслуговування успадкованого житлового будинку.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, оскільки згідно із частиною четвертою статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. ОСОБА_1 18 років виповнилося 02 травня 2017 року, а з цим позовом він звернувся до суду у листопаді 2019 року, тобто в межах трирічного строку. Ці обставини спростовують аргументи заявника про необхідність застосування позовної давності.

Також безпідставними є аргументи касаційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції з огляду на таке.

У статті 128 ЦПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (стаття 223 ЦПК України).

Про дату і час судового засідання, призначеного на 09 грудня 2021 року, ОСОБА_2 був повідомлений, що підтверджується розпискою (аркуш справи 241, том 1).

Також не заслуговують на увагу посилання в скарзі на те, що суд не розглянув клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, оскільки зазначене клопотання надійшло на адресу суду лише 10 грудня 2021 року (аркуш справи 9, том 2), тобто після ухвалення оскаржуваної постанови.

Враховуючи наведене, постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягає зміні в мотивувальній її частині на підставі статті 412 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Заріцького Сергія Миколайовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року в частині задоволених вимог позову змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова касаційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов