№ 363/3871/17 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 363/3871/17

провадження № 61-6523св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство»,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , Громадська організація садівницьке товариство «Ягода-малина», Приватне акціонерне товариство «Іванківський маслозавод»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2019 року у складі судді Рудюк О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У жовтні 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Вишгородська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_45 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , Громадська організація садівницьке товариство «Ягода-малина» (далі - ГО СТ «Ягода-малина», товариство), Приватне акціонерне товариство «Іванківський маслозавод» (далі - ПАТ «Іванківський маслозавод»), про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позову посилався на таке. Розпорядженням Вишгородської РДА від 14 травня 2004 року № 303 «Про передачу в оренду земельної ділянки під розміщення садівницького товариства Відкритому акціонерному товариству «Іванківський маслозавод»» затверджено проєкт відведення земельної ділянки Відкритому акціонерному товариству «Іванківський маслозавод» (далі - ВАТ «Іванківський маслозавод»), вилучено із земель Вищедубечанського держлісгоспу 9,9542 га та надано зазначену земельну ділянку товариству в оренду на 10 років під розміщення садівницького товариства на території Хотянівської сільської ради за межами населеного пункту.

За рахунок відведених у користування земель ВАТ «Іванківський маслозавод» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Тетерів» розпорядженням Вишгородської РДА від 01 липня 2004 року № 409 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Ягода-малина»» затверджено матеріали технічної документації із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки членам СТ «Ягода-малина» та передано у власність 144 його членам земельні ділянки, загальною площею 16,9521 га, зокрема передано у приватну власність ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 земельні ділянки.

Розпорядженням Вишгородської РДА від 04 квітня 2006 року № 198 «Про передачу в приватну власність земель загального користування садівницькому товариству «Ягода-малина» на території Хотянівської сільської ради» затверджено матеріали технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку загального користування та надано громадській організації державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 787104, кадастрові номери 3221888800:33:049:0101, 3221888800:33:041:0101, 3221888800:33:042:0101.

Надалі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 відчужили належні їм земельні ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 09 грудня 2004 року № 7658 на користь ОСОБА_42 , яка отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 4,1285 га, кадастровий номер 3221888000:33:039:0001, для ведення садівництва на території Хотянівської сільської ради, СТ «Ягода-малина».

На підставі договору купівлі-продажу від 14 жовтня 2005 року ОСОБА_42 відчужила земельну ділянку ОСОБА_1 , який отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯБ № 311252. Внаслідок відчуження частини цієї земельної ділянки у власності ОСОБА_1 залишилась земельна ділянка площею 2,1285 га, на яку 06 серпня 2010 року він отримав державний акт серії ЯЛ № 191692, кадастровий номер земельної ділянки 3221888800:33:049:0154.

На підставі заяви ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки та отримано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ: № 541306 площею 0,3 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0156; № 541309 площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0157; № 541308 площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0158; № 541305 площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0160; № 541307 площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0159.

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0156, ОСОБА_48 , про що зроблено відмітку про перехід права власності на державному акті, яка у свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2016 року відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

Земельну ділянку площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0157, ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_43 , про що зроблено відмітку про перехід права власності на державному акті, яка в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 2016 року відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

Земельну ділянку площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0158, ОСОБА_1 відчужив ОСОБА_41 , про що зроблено відмітку про перехід права власності на державному акті, яка в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2013 року знову відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0160, ОСОБА_41 , про що зроблено відмітку про перехід права власності на державному акті, яка в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 28 вересня 2013 року відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_3 .

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0159, ОСОБА_4 , про що зроблено відмітку про перехід права власності на державному акті.

На підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 2009 року, укладеного між СТ «Ягода-малина» та ОСОБА_1 , останньому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,6245 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0101, на території Хотянівської сільської ради, СТ «Ягода-малина», 22 червня 2010 року він отримав державний акт серії ЯЛ № 191694.

На підставі заяви ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки площею 0,6245 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0101, на дві земельні ділянки: площею 0,3384 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0710, та площею 0,2860 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0701.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 14 лютого 2012 року про виготовлення нового державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,3384 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0710, 03 квітня 2012 року він отримав новий державний акт серії ЯМ № 541310 на земельну ділянку площею 0,3384 га та присвоєно кадастровий номер 3221888800:33:049:0155. Зазначену земельну ділянку він відчужив ОСОБА_41 , про що зроблено відмітку про перехід права власності на державному акті, яка в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2013 року № 4255 відчужила її на користь ОСОБА_3 .

Прокурор вважав, що вилучення спірних земель та їх подальша передача у власність здійснено з порушенням вимог законодавства, оскільки ДП «Вищедубечанське лісове господарство» не мало необхідного обсягу дієздатності для погодження вилучення спірної земельної ділянки, яка використовувалася ним для здійснення статутної діяльності, без попередньої згоди органу управління майном. Спірні земельні ділянки були відведені третім особам всупереч вимогам статей 20 56 116 118 ЗК України, а саме: без прийняття розпорядження місцевої адміністрації про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земель та відведення їх у власність, без його розробки та погодження з органом по земельних ресурсах, природоохоронним та санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини, та без проведення обов`язкової державної землевпорядної експертизи.

Прокурор просив: поновити строк звернення до суду з цим позовом, посилаючись на те, що Кабінету Міністрів України не було відомо про прийняття оскаржуваних розпоряджень Вишгородською РДА, а про наявні порушення вимог закону прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання даних публічної кадастрової карти України та інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави; визнати недійсними розпорядження Вишгородської РДА від 14 травня 2004 року № 303, від 04 квітня 2006 року № 198 та від 01 липня 2004 року № 409 у частині затвердження технічної документації та передачі земельних ділянок ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 014567, площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0159, виданий ОСОБА_1 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 ; витребувати з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,3 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0156, площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0157; ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0158; ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0160, та площею 0,3384 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0155; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,4571 га, кадастровий номер 3221888800:33:049:0159, що знаходяться в адміністративних межах Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно зі статтею 149 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Вишгородська РДА мала повноваження на розпорядження спірними земельними ділянками площею, що є меншою 10 га, оспорюване розпорядження Вишгородської РДА, яким вирішено питання про передачу в оренду земельної ділянки, є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Це розпорядження вичерпало свою дію внаслідок виконання. Також всі оспорювані розпорядження прийняті з дотриманням норм законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства, а отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно ґрунтуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства.

Відповідачі у справі у встановленому законом порядку зареєстрували право власності на спірні земельні ділянки, питання про скасування такої реєстрації перед судом не ставиться, тому вимога позивача про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірних земельних ділянок не ґрунтується на вимогах закону.

Суд першої інстанції послався на те, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації земельних ділянок не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Суд, зробивши висновок про недоведення позивачем позову та про сплив позовної давності за позовом прокурора, виходив з того, що у позові необхідно відмовити саме у зв`язку з недоведенням позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором позову, проте також зазначив, що до участі у справі не залучені особи, питання про права та обов`язки яких підлягає вирішенню за результатами розгляду справи, зокрема прокурор визначив відповідачами лише Вишгородську РДА та останніх власників земельних ділянок, проте вимог до третіх осіб, які набули земельні ділянки на підставі оскаржуваних рішень районної державної адміністрації, позивач не пред`явив, тому відсутні підстави для задоволення позову з огляду на незалучення до участі у справі осіб, питання про права та обов`язки яких підлягає вирішенню за результатами розгляду позовних вимог. Прокурором не були враховані правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 361/3009/16 та від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 363/3511/16-ц, предметом розгляду якої були ці ж розпорядження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2020 року прокурор Київської області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вилучення з постійного користування державного лісогосподарського підприємства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» земель лісового фонду та передача їх для сільськогосподарських потреб несільськогосподарському підприємству, безоплатна приватизація цих земель членам ГО СТ «Ягода-малина» не відповідає вимогам земельного та лісового законодавства. Посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо способу захисту порушеного права та складу відповідачів у справах цієї категорії.

Судові рішення оскаржуються з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та у зв`язку з порушенням норм процесуального права.

У липні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Савицький А. О., у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

У серпні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Суділковська Н. С., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Київської області у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з посиланням на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1030цс16, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 6-65цс15.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/2169/20.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що розпорядженням Вишгородської РДА від 14 травня 2004 року № 303 «Про передачу в оренду земельної ділянки під розміщення садівницького товариства відкритому акціонерному товариству «Іванківський маслозавод»» затверджений проєкт відведення земельної ділянки ВАТ «Іванківський маслозавод», вилучено із земель Вище-Дубечанського держлісгоспу земельну ділянку загальною площею 9,9542 га, ліси та лісовкриті площі, та надано земельну ділянку вказаному товариству в оренду терміном на 10 років під розміщення садівницького товариства на території Хотянівської сільської ради за межами населеного пункту.

Розпорядженням Вишгородської РДА від 01 липня 2004 року № 409 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства «Ягода-малина»» затверджені матеріали технічної документації зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки членам СТ «Ягода-малина» та передано безплатно в приватну власність земельні ділянки членам СТ «Ягода-малина» згідно зі списком, у тому числі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 .

Розпорядженням Вишгородської РДА від 04 квітня 2006 року № 198 затверджено технічну документацію зі складання державного акта на право власності на землі загального користування СТ «Ягода-малина» та передано у власність СТ «Ягода-малина» землі загального користування площею 2,8828 га.

14 жовтня 2005 року між ОСОБА_42 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 4,1285 га, розміщеної в СТ «Ягода-малина» на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

05 червня 2009 року між СТ «Ягода-малина» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,6245 га, кадастровий номер 322188800:33:049:0110, яка розташована на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На дату звернення прокурора з цим позовом до суду відповідачі є власниками земельних ділянок: ОСОБА_2 - площею 0,3 га, з кадастровим номером 3221888800:33:049:0156, та площею 0,4571 га, з кадастровим номером 3221888800:33:049:0157; ОСОБА_1 - площею 0,4571 га, з кадастровим номером 3221888800:33:049:0158; ОСОБА_3 - площею 0,4571 га, з кадастровим номером 3221888800:33:049:0160, та площею 0,3384 га, з кадастровим номером 3221888800:33:049:0155; ОСОБА_4 - площею 0,4571 га, з кадастровим номером 3221888800:33:049:0159.

Згідно з частиною першою статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Суди встановили, що відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод.

Отже, спірні розпорядження Вишгородської РДА не були підставою для набуття відповідачами права власності на спірні ділянки та при розгляді цієї справи позивач зобов`язаний був довести, що особи, які відчужили відповідачам спірні земельні ділянки, або були їх первинними власниками, отримали їх з порушенням установленої законом процедури або всупереч нормі закону.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними розпоряджень Вишгородської РДА від 14 травня 2004 року № 303, від 04 квітня 2006 року № 198 та від 01 липня 2004 року № 409, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

За вимогами про визнання недійсними розпоряджень ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_45 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ГО СТ «Ягода-малина», ПАТ «Іванківський маслозавод», які отримали земельні ділянки у власність, мали статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд першої інстанції погодився з належним складом учасників справи, в тому числі з процесуальним статусом осіб, яких прокурор зазначив як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Водночас суд апеляційної інстанції, погоджуючись з результатом вирішення спору - відмовою у позові, змінив підстави відмови у позові, зокрема, відмовив у позові як з підстав недоведення позову, так і з тих підстав, що прокурор визначив відповідачами лише Вишгородську РДА та останніх власників земельних ділянок, проте вимог до третіх осіб, які набули земельні ділянки на підставі оскаржуваних рішень районної державної адміністрації, позивач не пред`явив, що також є підставою для відмови у позові.

На думку апеляційного суду, прокурором не були враховані правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 361/3009/16 та від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 363/3511/16-ц, предметом розгляду якої були ці ж розпорядження.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За загальним правилом незалучення до участі у справі особи як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.

У такому разі суд не має підстав робити висновок по суті позовних вимог - про доведеність чи недоведеність позову.

Зазначеного суд апеляційної інстанції до уваги не взяв та, змінюючи рішення суду першої інстанції, по суті ухвалив рішення про відмову у позові з двох взаємовиключних підстав.

Пославшись на висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 363/3511/16-ц з подібними правовідносинами, апеляційний суд не врахував, що в зазначеному судовому рішенні йшлося про відмову у позові лише з однієї правової підстави.

Апеляційний суд також, пославшись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 361/3009/16 щодо наслідків незалучення до участі у справі співвідповідачів, не врахував такого.

У позові перший заступник прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Вищедубечанське лісове господарство», зазначав ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_45 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ГО СТ «Ягода-малина», ПАТ «Іванківський маслозавод» третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Суд першої інстанції виходив з належності складу учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції з підстав незалучення до участі у справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_45 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ГО СТ «Ягода-малина», ПАТ «Іванківський маслозавод» як відповідачів, не звернув уваги, що ці учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржували, а за вимогами про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, що є метою позову, пред`явленого прокурором, саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є належними відповідачами.

Перш ніж робити висновок про належний склад сторін у цій справі, зокрема, за вимогами про визнання недійсними розпоряджень Вишгородської РДА від 14 травня 2004 року № 303, від 04 квітня 2006 року № 198 та від 01 липня 2004 року № 409 у частині затвердження технічної документації та передачі земельних ділянок третім особам у цій справі апеляційному суду необхідно було з`ясувати, чи створюють ці рішення правові наслідки та чи впливають на вирішення вимоги позивача до теперішніх власників спірних земельних ділянок про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Тому частково заслуговують на увагу посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц,від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 30 травня 2018 року № 368/1158/16-ц; Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1030цс16, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 6-65цс15, висновки у яких також стосувалися складу сторін у справі про витребування земельних ділянок, належних до лісового фонду.

Так, у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду вважала, що рішення сільської ради про вилучення із земель лісового фонду та введення у межі села Піщанки земельної ділянки є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави. Тому це рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі. Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Суди дійшли правильного висновку, що вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення, на що звертає увагу сільська рада, не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження. Таким чином, оскільки держава в особі Дніпропетровської ОДА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника (пункти 60-62).

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині підстав відмови у позові, апеляційний суд послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 361/3009/16 та від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18, які також застосував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, приймаючи постанову від 30 жовтня 2019 року у справі № 363/3511/16-ц.

Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц (провадження № 14-163цс18), предметом позову у якій було визнання протиправним і скасування рішення, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовна вимога про визнання рішення сільської ради про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу у власність фізичним особам незаконним спрямована на оспорення права власності на земельні ділянки відповідних фізичних осіб, що виникло на підставі цього рішення, цей спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права й обов`язки зазначених осіб,проте відповідачем за вказаною вимогою прокурор визначив лише сільську раду, хоча фізичні особи, які набули земельні ділянки на підставі рішення сільської ради, мали бути залучені як співвідповідачі.

Проте апеляційний суд у цій справі не врахував висновку Великої Палати Верховного Суду, який безпосередньо стосується спірного правового питання.

Так, у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила:«50. Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. 51. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. 52. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. 53. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав».

Указаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду був актуальним на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції, а тому апеляційний суд мав його врахувати, вирішуючи питання щодо належності складу відповідачів у справі.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

На порушення зазначеної норми суд апеляційної інстанції не дослідив доказів, що стосуються фактів, на які прокурор посилався в апеляційній скарзі, натомість без належного обґрунтування вийшов за межі доводів апеляційної скарги, ухваливши судове рішення про відмову у позові з двох взаємовиключних підстав.

Наведені порушення норм процесуального права, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411, пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Водночас не може залишитися в силі рішення суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, крім іншого, виходив з того, що оскільки відповідачі у справі у встановленому законом порядку зареєстрували право власності на спірні земельні ділянки, а питання про скасування такої реєстрації перед судом не ставиться, вимога позивача про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірних земельних ділянок не ґрунтується на вимогах закону.

З таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «114. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). 115. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 116. З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем».

Указаного суд першої інстанції до уваги не взяв та помилково виходив з того, що наявність зареєстрованого права власності відповідачів на спірні земельні ділянки та не заявлення вимог про скасування такої реєстрації є підставою для відмови у позові про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Doran v. Ireland» (Доран проти Ірландії) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Отже, суд першої інстанції мав по суті вирішити вимогу про витребування спірних земельних ділянок незалежно від наявності чи відсутності вимог позивача про скасування реєстрації права власності на земельні ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення Вишгородської РДА щодо розпорядження спірними земельними ділянками прийняті у межах повноважень РДА, проте суд не дав належної оцінки доводам позивача про недотримання указаним відповідачем положень статей 22 35 37 57 84 ЗК України щодо підстав, умов та порядку вилучення земельних ділянок та передачі їх у користування як юридичній особі, так і фізичним особам у приватну власність, з урахуванням також положень статті 7 ЛК України.

Тому частково заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі 183/1617/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1030цс16, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 22 квітня 2015 року у справі

№ 6-65цс15.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи неможливість витребування спірних земельних ділянок від її теперішніх власників зазначив, що виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення ЄСПЛ «Stretch vs The United Kingdom» (Стретч проти Сполученого Королівства) від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади, а наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Позбавлення права особи на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина становить непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном.

Проте, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції не врахували такого.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенціїпередбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Sporrong and Lonnroth v. Sweden» (Спорронг і Льоннрот проти Швеції) від 23 вересня 1982 року, «James and others v. the United Kingdom» (Джеймс та інші проти Сполученого Королівства) від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року,«The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції) від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У пункті 108 постанови від14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, особа, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що відповідна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265 382 ЦПК України не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, належним чином не з`ясували характер спірних правовідносин, склад учасників судового процесу, чиїх інтересів стосується вирішення цього спору, належним чином не встановили, зважаючи на доводи сторін, обставин та фактів, не дослідили наявних у справі доказів, що призвело до передчасного ухвалення рішень про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Отже, зважаючи на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи в частині вирішення вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно Верховний Суд відхиляє аргументи відзивів ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Савицький А. О., та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Суділковська Н. С., на касаційну скаргу прокурора, які вважають, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права та з урахуванням відповідних висновків Верховного Суду. Відповідь на ці аргументи надано при мотивуванні підстав часткового задоволення вимог касаційної скарги.

Щодо вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство»

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно «Korolev v. Russia» (Корольов проти Росії) (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; «Menchinskaya v. Russia» (Менчинська проти Росії) № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження

№ 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства, оскільки воно не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень.

У зазначеній справі сформульовано висновок, відповідно до якого «Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

У справі, що переглядається, перший заступник прокурора Київської області, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», фактично не здійснював захист інтересів держави, що суперечить чинному законодавству.

Тому відповідно до правил частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги у зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

Отже, судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», до Вишгородської РДА, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_45 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ГО СТ «Ягода-малина», ПАТ «Іванківський маслозавод», про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння належить скасувати, позов першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» у цій частині залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий від імені заінтересованої особи, особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати зміст спірних правовідносин, обсяг заявлених позовних вимог, дослідити наявні у справі докази та зробити висновок по суті заявлених прокурором вимог в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Суду першої інстанції необхідно також врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду справи № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілквей комунікейшн», Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена садиба», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , Реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга Світлана Геннадіївна, про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

У зазначеній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду визнав, що вимогу про витребування земельної ділянки лісового фонду на користь держави необхідно розглядати як віндикаційний позов, до якого підлягає застосування позовна давність, а тому відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у раніше прийнятих постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17, № 911/3311/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, відповідно до якого вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

З наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство», про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння підлягають скасуванню, а зазначені позовні вимоги в інтересах держави в особі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» - залишенню без розгляду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, залишення позовної заяви в частині певних вимог без розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 257 400 409 412 411 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року скасувати.

Справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , Громадська організація садівницьке товариство «Ягода-Малина», Приватне акціонерне товариство «Іванківський маслозавод», про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , Громадська організація садівницьке товариство «Ягода-Малина», Приватне акціонерне товариство «Іванківський маслозавод», про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко