№ 363/505/15-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

25 липня 2022 року

м. Київ

справа № 363/505/15-ц

провадження № 61-2598св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕФЕСТ»,

боржник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар», Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2020 року в складі судді Баличевої М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Іванченка М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕФЕСТ» (далі - ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ») звернулось до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому проваджені її правонаступником.

Заява мотивована тим, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року у справі № 363/505/15-ц первісний позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2006 року №014/9408/74/49702 в розмірі 68 445,7 дол. США, що еквівалентно 857 624, 62 грн та 3 654,00 грн судового збору, а всього - 861 278 62 грн; зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано кредитний договір від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та додаткову угоду до нього від 19 липня 2010 року № 96-05/13/1105, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Кельбасом О. П

Постановою державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Вишгородський районний ВДВС ГТУЮ у Київській області) від 04 квітня 2017 року відкрито виконавче провадження № 53690332 з примусового виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 січня 2018 року замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (далі - ТОВ «ФК «Авістар») у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа від 23 березня 2017 року № 363/505/15-ц, виданого на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року.

19 грудня 2019 року між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» укладений договір № 20191219 про відступлення прав вимоги, відповідно до пункту 2.1 якого первісний кредитор ТОВ «ФК «Авістар» відступає новому кредитору ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників та поручителів за кредитними договорами та договорами забезпечення, вказаними у реєстрах.

Реєстр боржників до договору № 20191219 про відступлення прав вимоги від 19 грудня 2019 року містить інформацію про передачу прав вимоги до ОСОБА_1 , що виникли на підставі кредитного договору від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702.

Посилаючись на вищевикладене, ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» просило замінити у виконавчому провадженні у цивільній справі № 363/505/15-ц стягувача ТОВ «ФК «Авістар» на правонаступника ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» у зв`язку з переходом до ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» прав кредитора за кредитним договором від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2020 року, залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, заяву задоволено. Замінено стягувача ТОВ «ФК «Авістар» на його правонаступника ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 363/505/15-ц від 23 березня 2017 року, виданого на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, у цивільній справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів та розірвання кредитного договору.

Встановивши, що ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» на підставі договору від 19 грудня 2019 року № 20191219 про відступлення прав вимоги є правонаступником усіх прав та обов`язків ТОВ «ФК «Авістар», суди попередніх інстанцій, керуючись статтею 55, частиною першою статті 442 ЦПК України, вважали обґрунтовану заяву ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» про заміну стягувача на його правонаступника ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» у виконавчому провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що договір про відступлення прав вимоги від 19 грудня 2019 року № 20191219, укладений між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ», суперечить судовому рішенню та спрямований на безпідставне заволодіння коштами та майном ОСОБА_1 , а тому відповідно до статті 228 ЦК України є нікчемним.

Суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив пункт 4.6.3 укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний індустріальний банк» (далі - ПАТ «Комерційний індустріальний банк»).

При встановленні факту набуття права вимоги за договором відступлення прав вимоги суд першої інстанції не врахував відсутність у матеріалах справи квитанції про сплату вартості вимог.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не поданий.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року у справі № 363/505/15-ц, яке набрало законної сили, первісний позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2006 року №014/9408/74/49702 в розмірі 68 445,7 дол. США, що еквівалентно 857 624, 62 грн та 3 654,00 грн судового збору, а всього - 861 278, 62 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано кредитний договір від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та додаткову угоду до нього від 19 липня 2010 року № 96-05/13/1105, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1

На виконання вищевказаного судового рішення 23 березня 2017 року Вишгородський районний суд Київської області видав стягувачу виконавчі листи, які відповідно до заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 27 березня 2017 року про примусове виконання рішення суду передані для виконання до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області.

Постановою державного виконавця Вишгородського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області від 04 квітня 2017 року відкрито виконавче провадження № 53690332, яке перебуває на стадії примусового виконання.

31 липня 2017року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ПАТ «Комерційний індустріальний банк» укладений договір відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та від 17 вересня 2007 року № 014/9408/82/60745, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , перейшло до ПАТ «Комерційний індустріальний банк».

Того ж дня між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «ФК «Авістар» укладений договір відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за кредитними договорами від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702 та від 17 вересня 2007 року № 014/9408/82/60745, укладеними між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Авістар».

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 січня 2018 року замінено стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа від 23 березня 2017 року № 363/505/15-ц, виданого на підставі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 листопада 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину другу статті 78, частину восьму статті 83, частини першу, другу статті 229, частини четверту, п`яту статті 263, пункти 1-3 частини четвертої статті 265, частину третю статті 367 ЦПК України; не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 761/17412/17.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» в разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 201/16014/13-ц, провадження № 61-9098сво20, вказано, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони. Тобто, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки, або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні не має права звернення до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21 міститься висновок про те, що на стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження (пункт 80).

Суди встановили, що ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» на підставі договору від 19 грудня 2019 року № 20191219 про відступлення прав вимоги є правонаступником усіх прав та обов`язків ТОВ «ФК «Авістар» за зобов`язаннями до боржника ОСОБА_1 щодо стягнення з нього заборгованості у відкритому виконавчому провадженні, яка виникла на підставі кредитного договору від 30 листопада 2006 року № 014/9408/74/49702.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини правонаступництва, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про заміну стягувача на його правонаступника ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» у виконавчому провадженні.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, провадження № 14-308цс18).

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Доводи касаційної скарги про на нікчемність договору про відступлення прав вимоги з тих підстав, він спрямований на незаконне заволодіння майном ОСОБА_1 , з посиланням на постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 761/17412/17, не спростовують висновків судів.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року, справа № 761/17412/17, провадження № 61-21357св19, суд дійшов висновку, що пункти 4.5.1. та 5.3. кредитного договору, відповідно до якихпозичальник зобов`язується протягом строку дії цього договору щомісяця до 25 числа сплачувати на рахунок банку комісію за кредитне обслуговування в розмірі 0,2 % від залишку заборгованості за кредитом, що обліковується на позичковому рахунку в останній день місяця, що передує місяцю, у якому сплачується комісія, за несвоєчасну сплату комісії за кредитне обслуговування (пункт 4.5 цього договору) позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від суми боргу за кожен день прострочення, є нікчемними.

У справі, яка переглядається та постанові Верховного Суду, на яку посилається заявник, висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у цих справах правовідносини не є подібними.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що боржник не довів, що укладений між ТОВ «ФК «Авістар» та ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» договір про відступлення прав вимоги від 19 грудня 2019 року № 20191219 є нікчемним.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність сплати ТОВ «ФК «ГЕФЕСТ» на користь ТОВ «ФК «Авістар» вартості вимог спростовується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 19 грудня 2019 року № 193.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, незгоди з судовими рішеннями у справі та не спростовують висновки судів.

ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з клопотанням, у якому просив зупинити дію ухвали Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до закінчення перегляду судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

З огляду на викладене немає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 19 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко