Постанова
Іменем України
06 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 363/5273/18
провадження № 61-5330св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ,
третя особа - Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу виконуючого обов`язки прокурора Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 серпня 2019 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Вишгородська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_22 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , третя особа - Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство») про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Лютіжської сільської ради Вишгородського району прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення, зміни їх цільового призначення та подальшу передачу у власність громадян.
Розпорядженням Вишгородської РДА від 18 липня 2016 року № 312 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19 громадянам України, згідно з додатком для індивідуального дачного будівництва на території Лютіжської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту)» затверджено проект із землеустрою та передано безоплатно у власність 19 громадянам України, земельні ділянки загальною площею 1,8740 га для індивідуального дачного будівництва на території Лютіжської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту).
На підставі вказаного розпорядження, громадяни отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6004; ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6003; ОСОБА_5 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6001; ОСОБА_6 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6015; ОСОБА_7 , земельну ділянку площею 0.1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6002, ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6019; ОСОБА_9 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6011; ОСОБА_10 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6018; ОСОБА_11 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6012; ОСОБА_12 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6016; ОСОБА_13 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6017; ОСОБА_14 , земельну ділянку площею 0,0998 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6007; ОСОБА_15 , земельну ділянку площею 0,0997 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6006; ОСОБА_16 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6008; ОСОБА_17 , земельну ділянку площею 0,0997 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6005; ОСОБА_18 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6014; ОСОБА_19 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6009; ОСОБА_20 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6013; ОСОБА_21 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6010.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 грудня 2016 року ОСОБА_7 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до договорів купівлі-продажу від 13 вересня 2016 року ОСОБА_12 та ОСОБА_11 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 , який на підставі заяви від 23 вересня 2016 року об`єднав земельні ділянки, внаслідок чого утворилась земельна ділянка площею 0,1944 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6020. Також, на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який на підставі заяви від 20 лютого 2017 року об`єднав земельні ділянки, внаслідок чого утворилась земельна ділянка площею 0,5992 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6024. Крім того, на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_9 ОСОБА_20 та ОСОБА_18 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який 20 лютого 2017 року на підставі заяви об`єднав земельні ділянки, внаслідок чого утворилась земельна ділянка площею 0,5832 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6025.
Вважаючи, що розпорядження Вишгородської РДА від 18 липня 2016 року № 312 про вилучення з постійного користування ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» земель лісового фонду, зміни їх цільового призначення та подальшу безоплатну передачу їх у власність громадянам, прийнято з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки питання про вилучення земель державного лісового фонду відноситься до виключної компетенції КМУ, а також потребує погодження Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, що не було дотримано, Перший заступник прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом та просив:
- визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 18 липня 2016 року № 312 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19 громадянам України, згідно з додатком для індивідуального дачного будівництва на території Лютіжської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту)»;
- витребувати на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6002, площею 0,5992 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6024, площею 0,5832 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6025; ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1944 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6020; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3221885200:30:306:6001; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6015; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6004; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6003, які розташовані та території Лютізької сільської ради Вишгородського району;
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що прокурором не доведено, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, земельні ділянки, які були передані громадянам, відносилися до земель лісового фонду, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що оскаржуване розпорядження Вишгородською РДА Київської області було прийнято у межах повноважень, на підставі документів наданих відповідними установами у межах своєї компетенції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 363/5273/18, витребувано її з Вишгородського районного суду Київської області.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2020 року виконуючий обов`язки прокурора Київської області подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами застосовано норму права про статус та порядок використання земель лісового фонду державної власності, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц, від 30 січня 2018 року в справі № 707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року в справі № 488/5476/14-ц, постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року в справі № 6-212цс14, від 30 вересня 2015 року в справі № 6-196цс15, від 21 січня 2015 року в справі № 6-224 цс15.
Висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14, від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 361/6829/16, від 08 лютого 2018 року в справі № 359/9596/15-ц, від 06 лютого 2018 року в справі № 363/1003/15-ц та Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1030цс16, від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15, від 21 січня 2015 року в справі № 6-224цс14, від 22 квітня 2015 року в справі № 6-65цс15.
Суди не врахували, що ДП «Київська лісова наукова-дослідна станція» є державним підприємством, а тому землі, які є у нього в користуванні, належать до державної власності та не можуть передаватися у приватну власність. Факт постійного користування ДП «Київська лісова наукова-дослідна станція» спірними земельними ділянками підтверджується планово-картографічними матеріалами. У власність відповідачів передано земельні ділянки, що відведені до земель державної власності - лісового фонду. ДП «Київська лісова наукова-дослідна станція» погодження на вилучення спірної земельної ділянки лісового фонду не надавало.
Матеріалами справи доведено, що Вишгородської РДА передано у приватну власність спірні земельні ділянки, що належать до земель державного лісового фонду та право користування ДП «Київська лісова наукова-дослідна станція» вказаними лісами підтверджується на підставі пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1983, 2004 року.
Прийняття місцевою державною адміністрацією рішення про розпорядження спірною землею, виключне право розпоряджатися якою має орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, суперечить закону і засадам правового порядку, порушує права того державного органу, повноваження якого привласнив орган державної влади нижчого рівня, а також, порушуючи одночасно як право власності держави на землю, так і речове право державного лісогосподарського підприємства на постійне користування нею. Судами не надано належної оцінки поданим прокурором доказам в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Доводи інших учасників справи
У травні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 подали відзиви на касаційну скаргу, які мотивовані безпідставністю доводів касаційної скарги та законністю й обґрунтованістю рішень судів попередніх інстанцій, оскільки прокурором не надано доказів на підтвердження віднесення земельних ділянок до земель лісового фонду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що розпорядженням Вишгородської РДА від 18 липня 2016 року № 312 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19 громадянам України, згідно з додатком для індивідуального дачного будівництва на території Лютіжської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту)» було затверджено проект із землеустрою та передано безоплатно у власність 19 громадянам України, земельні ділянки загальною площею 1,8740 га для індивідуального дачного будівництва на території Лютіжської сільської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту).
Перед прийняттям оскаржуваного розпорядження була проведена державна експертиза землевпорядної документації, відповідно до висновку якої від 17 травня 2016 року № 430-15 підтверджено законність розроблених проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Посилання на зазначений висновок зазначено у констатуючій частині розпорядження Вишгородської РДА від 18 липня 2016 року № 312.
На підставі вказаного розпорядження, громадяни отримали у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6004; ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6003; ОСОБА_5 , земельну ділянку площею 0.1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6001; ОСОБА_6 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6015; ОСОБА_7 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6002, ОСОБА_8 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6019; ОСОБА_9 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6011; ОСОБА_10 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6018; ОСОБА_11 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6012; ОСОБА_12 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6016; ОСОБА_13 , земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6017; ОСОБА_14 , земельну ділянку площею 0,0998 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6007; ОСОБА_15 , земельну ділянку площею 0,0997 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6006; ОСОБА_16 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6008; ОСОБА_17 , земельну ділянку площею 0,0997 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6005; ОСОБА_18 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6014; ОСОБА_19 , земельну ділянку площею 0.0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6009; ОСОБА_20 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6013; ОСОБА_21 , земельну ділянку площею 0,0972 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6010.
Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2016 року відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .
Відповідно до договорів купівлі-продажу від 13 вересня 2016 року, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_1 , який на підставі заяви від 23 вересня 2016 року об`єднав земельні ділянки, внаслідок чого утворилась земельна ділянка площею 0,1944 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6020.
Також, на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який на підставі заяви від 20 липня 2017 року об`єднав земельні ділянки, внаслідок чого утворилась земельна ділянка площею 0,5992 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6024.
Крім того, на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_9 , ОСОБА_20 та ОСОБА_18 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який 20 лютого 2017 року на підставі заяви об`єднав земельні ділянки, внаслідок чого утворилась земельна ділянка площею 0,5832 га з кадастровим номером 3221885200:20:306:6025.
Як вбачається, з фрагменту публічної кадастрової карти за даними лісовпорядкування 2003, 2014 років з нанесеними межами кварталу № 20 і межами земельних ділянок з кадастровими номерами 3221885200:20:306:6024, 3221885200:20:306:6001, 3221885200:20:306:6002, 3221885200:20:306:6003, 3221885200:20:306:6004, 3221885200:20:306:6025, 3221885200:20:306:6015, 3221885200:20:306:6020 зазначені земельні ділянки повністю або частково накладаються на землі лісового фонду, які перебувають в користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».
Відповідно до листа ДП «Київська науково-дослідна станція» № 49 від 25 лютого 2018 року, останні не давали погодження на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3221885200:20:306:6024, 3221885200:20:306:6001, 3221885200:20:306:6002, 3221885200:20:306:6003, 3221885200:20:306:6004, 3221885200:20:306:6025, 3221885200:20:306:6015, 3221885200:20:306:6020.
Відповідно до листа ДП «Київська науково - дослідна станція» № 104 від 18 квітня 2017 року, земельні ділянки з кадастровим номерами 3221885200:20:306:6024, 3221885200:20:306:6001, 3221885200:20:306:6002, 3221885200:20:306:6003, 3221885200:20:306:6004, 3221885200:20:306:6025, 3221885200:20:306:6015, 3221885200:20:306:6020 були передані рішенням облвиконкому № 12-534 від 31 березня 1967 року управлінню побутового обслуговування в довгострокове користування під табір відпочинку та вказані земельні ділянки не відносяться до земель лісового фонду ДП «Київська ЛНДС», а також не належать до земель Лютізької сільської ради, а відносяться до земель державної власності рекреаційного призначення.
Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів України від 06 березня 2018 року № 02-33/1513-18, Держлісагенство не погоджувало проекти землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок із кадастровими номерами: 3221885200:20:306:6001, 3221885200:20:306:6002, 3221885200:20:306:6003, 3221885200:20:306:6004, 3221885200:20:306:6005, 3221885200:20:306:6006, 3221885200:20:306:6007, 3221885200:20:306:6008, 3221885200:20:306:6009, 3221885200:20:306:6010, 3221885200:20:306:6011, 3221885200:20:306:6012, 3221885200:20:306:6013, 3221885200:20:306:6014, 3221885200:20:306:6015, 3221885200:20:306:6016, 3221885200:20:306:6017, 3221885200:20:306:6018, 3221885200:20:306:6019.
Згідно листів Секретаріату Кабінету Міністрів України від 07 березня 2018 року № 2549/0/2-18 та від 07 червня 2018 року № 9767/0/2-18, Кабінет Міністрів України не приймав рішення про вилучення та/або зміну цільового призначення земельних ділянок із кадастровими номерами 3221885200:20:306:6001, 3221885200:20:306:6002, 3221885200:20:306:6003, 3221885200:20:306:6004, 3221885200:20:306:6005, 3221885200:20:306:6006, 3221885200:20:306:6007, 3221885200:20:306:6008, 3221885200:20:306:6009, 3221885200:20:306:6010, 3221885200:20:306:6011, 3221885200:20:306:6012, 3221885200:20:306:6013, 3221885200:20:306:6014, 3221885200:20:306:6015, 3221885200:20:306:6016, 3221885200:20:306:6017, 3221885200:20:306:6018, 3221885200:20:306:6019, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція».
Крім того, рішення Кабінетом Міністрів України щодо вилучення та зміну цільового призначення стосовно земельних ділянок з кадастровими номерами 3221885200:20:306:6024, 3221885200:20:306:6001, 3221885200:20:306:6002, 3221885200:20:306:6003, 3221885200:20:306:6004, 3221885200:20:306:6025, 3221885200:20:306:6015, 3221885200:20:306:6020, які розташовані на території Лютізької сільської ради Вишгородського району в межах 20 кварталу Святопетрівського лісництва та перебувають у постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» не приймалось.
Відповідно до листа департаменту Держарбудінспекції у Київській області від 14 червня 2019 року № 1010-1014/03 з додатками у встановленому законом порядку департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 09 червня 2017 року № КС 142171608408 на дачний будинок та господарські будівлі, декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 09 червня 2017 року № КС 142171608429 на дачний будинок та господарські будівлі, декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 08 червня 2017 року № КС 142171590400 на дачний будинок та господарські будівлі, декларація про початок виконання будівельних робіт з будівництва дачного будинку від 09 червня 2017 року № КС 082171603292, декларація про готовність об`єкта до експлуатації № КС 20212011315 на будинок відпочинку та господарські будівлі, декларація про початок виконання будівельних робіт з будівництва дачного будинку № КС 062171310130, декларація про початок виконання будівельних робіт з будівництва дачного будинку № КС 062171310124, декларація про початок виконання будівельних робіт з будівництва дачного будинку № 062171310114.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації як органи державної влади погоджують документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених ЗК України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері містобудування та архітектури, охорони культурної спадщини, а також відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 зазначеного закону, а також пункту а) статті 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Відповідно до положень статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).
Згідно статті 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).
Згідно з частиною восьмою статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
Статтею 149 ЗК України (частина друга та дев`ята) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, який вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема - ліси для нелісогосподарських потреб.
Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до частини другої статті 19 ЗК України (в редакції на час виникнення правовідносин) земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Відповідно до статей 56 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами.
Крім того, відповідно до пункту 2 статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинно визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Відповідно до статей 7 8 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
До повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України (ст. 13 ЗК України). Передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, що визначено статтею 27 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої, дев`ятої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.
Відповідно частини третьої статті 122 ЗК України (в редакції на час виникнення правовідносин), районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертю і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами на момент прийняття спірного розпорядження визначався статтею 118 ЗК України, відповідно до якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і надання її у власність.
Відповідно до статті 121 ЗК України (в редакції, що діяла на момент видання оскаржуваного розпорядження), громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: г) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 га.
Крім того, оскаржуване розпорядження адміністрації приймалось з врахуванням витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 07 червня 2016 року відповідно до яких, виділені земельні ділянки відносяться до категорії земель рекреаційного призначення, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва.
З урахуванням наведено, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Вишгородська районна державна адміністрація була наділена повноваженнями щодо передачі у власність земельних ділянок з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що прокурор не довів належними та безспірними доказами, що на момент винесення оспорюваного розпорядження Вишгородської РДА, у ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» виникло право постійного користування земельними ділянками, відповідно до вимог статей 125 126 Земельного кодексу України, оскільки із наданих до суду документів, а саме листа ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» № 104 від 18.04.2017р., земельні ділянки з кадастровим номерами 3221885200:20:306:6024, 3221885200:20:306:6001, 3221885200:20:306:6002, 3221885200:20:306:6003, 3221885200:20:306:6004, 3221885200:20:306:6025, 3221885200:20:306:6015, 3221885200:20:306:6020 не відносяться до земель лісового фонду ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», а належать до земель Лютізької сільської ради та відносяться до земель державної власності рекреаційного призначення. Також позивачем не надано доказів того, що оспорюване прокурором рішення прийняте Вишгородської РДА із перевищенням наданих їй законом повноважень.
При оцінці доказів, суди врахували, що оскаржуване розпорядження адміністрації приймалось з урахуванням витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 07 червня 2016 року згідно яких, виділені земельні ділянки відносяться до категорії земель рекреаційного призначення, цільове призначення земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва.
Інформації про те, що цільове призначення земельних ділянок, наданих за розпорядження Вишгородської РДА № 312 від 18 липня 2016 року, було змінено із земель лісогосподарського призначення на індивідуальне дачне будівництво, суду не надано.
Посилання заявника на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 368/1158/16-ц, від 30 січня 2018 року в справі № 707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року в справі № 488/5476/14-ц, постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року в справі № 6-212цс14, від 30 вересня 2015 року в справі № 6-196цс15, від 21 січня 2015 року в справі № 6-224цс15, є безпідставними, оскільки така практика стосується земель лісового фонду, а не рекреаційного призначення, крім того, земельні ділянки у справах, що наведені вище не вилучались у користувача, на відміну від цієї справи, де судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рішенням облвиконкому № 12-534 від 31 березня 1967 року земельні ділянки були передані в довгострокове користування управлінню побутового обслуговування під табір відпочинку та вказані земельні ділянки не відносяться до земель лісового фонду ДП «Київська ЛНДС», а також не належать до земель Лютізької сільської ради, а відносяться до земель державної власності рекреаційного призначення.
Таким чином, спірні земельні ділянки не входили до складу земель, що були передані у 1985 році ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» при її створенні.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При цьому, частина перша статті 388 ЦК України встановлює спеціальні умови для реалізації права власника на витребування майна від добросовісного набувача.
Так, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Судам необхідно встановити, чи була воля власника на передачу володіння іншій особі. Судам необхідно встановити наявність саме волі на передання володіння, а не на відчуження. Значення для віндикації має лише питання, чи вибула річ від власника добровільно.
Частина перша статті 388 ЦК України обмежує можливість власника витребувати майно з чужого незаконного володіння, коли це майно знаходиться у володінні добросовісного набувача: по-перше, набуття має бути відплатним, по-друге, спірне майно має вибути з володіння власника або особи, якій воно було передано власником, за їхньою волею. Таким чином загальне правило про обмеження віндикації сконструйовано з використанням трьох елементів: добросовісність відповідача, відплатність набуття та вибуття майна поза волею власника.
Вибуття майна з володіння тієї чи іншої особи є наслідком конкретних фактичних обставин. Володіння може бути втрачено у результаті дій самого власника, спрямованих на передання майна, або дій інших осіб, що здійснюють передання на прохання або з відома власника. У подібних випадках майно вважається таким, що вибуло за волею власника. У випадку, якщо майно 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, то закон вказує на вибуття майна з володіння поза волі володільця (пункт 1 - 3 ч частини першої статті 388 ЦК України). Саме такі фактичні обставини, що потягли вибуття майна з володіння особи і мають враховуватись при розв`язанні питання про можливість задоволення віндикаційного позову проти відповідача, який є добросовісним набувачем майна за відплатним правочином.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Вишгородська районна державна адміністрація Київської області мала повноваження на розпорядження спірними земельними ділянками, а ці ділянки не перебували у постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», то колегія суддів погоджується з відсутністю підстав для скасування оскаржуваного розпорядження і витребування земельних ділянок.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об`єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи. Одним із основних завдань державної експертизи є: перевірка відповідності об`єктів державної експертизи вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам. Державна експертиза проводиться в обов`язковій, вибірковій та добровільній формах.
Відповідно до статті 9 зазначеного закону обов`язковій державній експертизі підлягають зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, а відповідно до ЗК України, земельні ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва належать до категорії земель рекреаційного призначення.
Державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості). При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень; відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства; еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.
Відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» позитивні висновки державної експертизи щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Таким чином, основною метою проведення державної експертизи землевпорядної документації є її оцінка на предмет відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об`єктів експертизи.
Таким чином, відповідно до статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації був підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, та Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1030цс16, від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15, від 22 квітня 2015 року в справі № 6-65цс15, згідно з якими власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що повноваження стосовно розпорядження земельними ділянками належали до компетенції Вишгородської РДА, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 361/6829/16, від 08 лютого 2018 року в справі № 359/9596/15-ц, від 06 лютого 2018 року в справі № 363/1003/15-ц, оскільки у зазначених справах достеменно встановлено судами, що спірні земельні ділянки не належать до земель лісового фонду, отже правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.
Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, є неспроможними, оскільки вказана правова позиція стосується спору про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки в державну власність за обставин перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства. Тобто правовідносини в цій справі та у справі, яку переглядав Верховний Суд України, не є подібними.
Доводи касаційної скарги відносно того, що судами не обґрунтовано мотивів відхилення чи неврахування листа Державного агентства лісових ресурсів України від 06 березня 2018 року за № 02-33/1513-18 та листа Кабінету Міністрів України від 07 червня 2018 року за № 9767/0/2-18 не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та направлені на вирішення питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна оцінка доказів.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу виконуючого обов`язки прокурора Київської області залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська