Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 363/5518/21

провадження № 61-6417св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Київська міська рада, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві, комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року в складі судді Свєтушкіної Д. А. та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року вскладі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, у якій просила: встановити факт належності адрес: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 - до житлового будинку житловою площею 33, 8 кв. м з господарськими приміщеннями, що має реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 533634980000, розташованого на земельній ділянці площею 0, 0959 га з кадастровим номером 8000000000:85:449:0011, що має реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 533723980000, у період до зміни назви АДРЕСА_3 , а також встановити факт місцезнаходження житлового будинку житловою площею 33, 8 кв. м з господарськими приміщеннями, що має реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 533634980000, та земельної ділянки, на якій розташований зазначений житловий будинок, площею 0, 0959 га з кадастровим номером 8000000000:85:449:0011, що має реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 533723980000, за однією адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 обґрунтовувала свою заяву тим, що метою встановлення факту, що має юридичне значення, є захист права власності, у реалізації якого виникають труднощі через зміну назви вулиці, на якій розташоване належне їй нерухоме майно, та формальної невідповідності адрес жилого будинку і земельної ділянки, яка виникла через різний підхід щодо обрахунку номерів жилих будинків та земельних ділянок.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року,у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди виходили з того, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Судами було враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2021 року № 690 затверджено Порядок присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна, згідно з яким органи, уповноважені на присвоєння, зміну, коригування, анулювання адрес об`єктів будівництва, об`єктів нерухомого майна, визначаються відповідно до частини п`ятої статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а перелік об`єктів будівництва, об`єктів нерухомого майна, яким не присвоюється адреса, зазначено у додатку, серед яких, в тому числі, зазначено земельні ділянки.

Апеляційний суд вказав, що в разі незгоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідних органів вони можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, а не шляхом подання заяви в порядку окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення.

Крім того, в постанові від 08 червня 2022 року Київський апеляційний суд, з огляду на доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно труднощів, які виникли у неї через формальну невідповідність адрес земельної ділянки та жилого будинку, послався також на наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 червня 2019 року № 137 «Про затвердження Переліку об`єктів будівництва та об`єктів нерухомого майна, яким не присвоюється адреса об`єкта будівництва, об`єкта нерухомого майна», згідно з яким адреси не присвоюються земельним ділянкам.

Поряд з цим суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що відповідно до статті 16 Закону України «Про державний земельний кадастр» ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

07 липня 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суди в порушення вимог частини другої статті 124 Конституції України, частин першої, сьомої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) безпідставно звузили юрисдикцію цивільних судів. Стверджує, що указана практика завдає шкоди не тільки заявнику, але й невизначеному колу осіб. Зазначає, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не вказав, до юрисдикції якого саме суду віднесено розгляд справи.

Крім того, на думку заявника, помилковим є посилання судів на позасудовий порядок розгляду через визначення позасудового порядку присвоєння, зміни, коригування та анулювання адреси нерухомого майна, оскільки у її заяві не ставиться питання про присвоєння, зміну, коригування та анулювання адреси нерухомого майна та не пропонується такого встановлювати у рішенні суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 вересня 2022 року справа № 363/5518/21 надійшла до Верховного Суду.

Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві було подано відзив на касаційну скаргу.

Інші учасники справи у встановлений судом строк відзиви не подали.

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами пункту першого частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна вирішуватись у позасудовому порядку відповідно до встановленої законодавством процедури.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року в справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року в справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року в справі № 9901/497/18 зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

З огляду на викладене, оскільки заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду за законом, суди першої та апеляційної інстанцій правильно не зазначили, до юрисдикції якого суду мав би належати розгляд цієї справи.

Таким чином, наведені заявником у касаційній скарзі аргументи стосовно звуження юрисдикції цивільних судів, завдання їй та невизначеному колу осіб шкоди внаслідок відмови у відкритті провадження є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, є тотожними доводам апеляційної скарги, яким була надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції, та не дають підстав вважати, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням судами норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 28 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун