№ 367/3484/21 - Судова практика України - Законодавство України

111

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 367/3484/21

провадження № 61-12227св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

відповідачка - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Русаков Сергій Олександрович, на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2021 року у складі судді Карабаза Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання права власності на земельну ділянку та встановлення земельного сервітуту.

Разом з позовною заявою позивачка ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, просила: накласти арешт на земельні ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248; заборонити ОСОБА_4 відчужувати, змінювати цільове призначення земельних ділянок, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, здійснювати їх перетворення шляхом об`єднання чи поділу.

На обґрунтування заяви про забезпечення позову посилалася на те, що ОСОБА_4 чинить перешкоди у користуванні належною їй та дітям автобусною зупинкою зблокованою з магазином, що знаходиться на АДРЕСА_1 , що були успадковані після смерті її чоловіка ОСОБА_5 .

Відповідачка за договорами дарування набула у власність земельні ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, на яких розташована автобусна зупинка та магазин, які належать позивачці та її дітям.

Відповідачка встановила бетонні блоки перед належним позивачці об`єктом нерухомого майна, унеможливила вхід до нього, має намір здійснити перетворення земельних ділянок шляхом об`єднання та поділу і, відповідно, змінити їхнє цільове призначення. Отже, незастосування заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на земельні ділянки, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, право власності на які належить ОСОБА_4 , що розташовані під автобусною зупинкою, зблокованою з магазином, на АДРЕСА_1 .

Заборонено ОСОБА_4 відчужувати, змінювати цільове призначення земельних ділянок, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, здійснювати їх перетворення шляхом об`єднання чи поділу.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Русаков С. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просилаухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Указане має бути належним чином мотивовано, а не шаблонним переписом диспозиції норми права. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

Крім того, виходячи зі змісту позовних вимог позивачка просить визнати право власності не на всю площу земельних ділянок відповідачки, а лише на ту частину, на якій, розташована автобусна зупинка зблокована з магазином.

Таким чином, накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки, як і встановлення щодо них відповідних заборон, не відповідає обсягу позовних вимог позивачки.

Судові рішення оскаржуються з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 149 150 ЦПК України, статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 41 Конституції України, неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18.

У вересні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилалася на те, що позивачам не відомі обставини набуття відповідачкою за договорами дарування земельних ділянок у 2021 році, на яких розміщений об`єкт нерухомого майна, що належить їм, позивачі вказали у позові про намір провести судову земельно-технічну експертизу для визначення розміру площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єкта нерухомого майна, проїзду та проходу до нього.

Тому посилання відповідачки на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову та накладення арешту на всю площу земельних ділянок, є безпідставним, оскільки без проведення судової земельно-технічної експертизи неможливо встановити розмір земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, та встановити земельний сервітут у вигляді проїзду та проходу по земельних ділянках.

На час укладення договорів дарування земельних ділянок на них був розміщений об`єкт нерухомого майна, належний позивачам, що виключало можливість набуття відповідачкою у власність спірних земельних ділянок як подарунок.

Отже, позивачі у справі вважають, що вони, як власники нерухомого майна, мають право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Статтею 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

З такими висновками погодитись не можна з огляду на таке.

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 липня 2019 року (зареєстровано в реєстрі за № 663) позивачка ОСОБА_1 та її діти ОСОБА_3 , ОСОБА_3 отримали у спадщину 1/2 частки автобусної зупинки, зблокованої з магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 31).

Відповідно до свідоцтва про право власності від 05 липня 2019 року (зареєстровано в реєстрі за № 662) позивачці ОСОБА_1 належить 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, а саме автобусна зупинка, зблокована з магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 33-34).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельні ділянки, кадастровий номер: 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, за адресою: Київська область, м. Ірпінь, сщ/рада Гостомельська, належать на праві приватної власності ОСОБА_4 (а. с. 40-41).

У справі, яка переглядається, позивачі просять усунути їм перешкоди в користуванні автобусною зупинкою зблокованою з магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_4 здійснити демонтаж бетонних блоків, встановлених перед входом до об`єкта нерухомого майна на земельних ділянках, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248; визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 право власності на частину земельних ділянок, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, на яких розміщена автобусна зупинка зблокована з магазином, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та необхідна для обслуговування цього нерухомого майна; встановити на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 постійний безоплатний земельний сервітут, який полягає у праві проходу та проїзду до земельних ділянок, кадастровий номер 3210945900:01:073:4249 та 3210945900:01:073:4248, що належать на праві власності ОСОБА_4 , та його поширення на визначену площу земельної ділянки.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанцій, не дав оцінки обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, не з`ясував співмірності видів забезпечення позову, які просила застосувати ОСОБА_1 , позовним вимогам, не дослідив, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, належним чином не обґрунтували необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи позивачки.

Водночас накладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки, як і встановлення відповідних заборон у видівідчуження, зміни їх цільового призначення, здійснення їх перетворень шляхом об`єднання чи поділу не відповідає обсягу позовних вимог позивачів, які просять визнати право власності лише на частину земельних ділянок відповідачки, усунути їм перешкоди у користуванні належним їм майном та встановити земельний сервітут.

Тому заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими позивачами вимогами, оскількинакладення арешту на всю площу земельних ділянок відповідачки та встановлення значного обсягу заборон не відповідає обсягу позовних вимог позивачів та є недопустимим способом та обсягом забезпечення позову за заявленим предметом позову.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з доводами заявника про те, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та не впливають на можливість виконання в майбутньому рішення суду.

Верховний Суд також констатує, що необхідності у забезпеченні позову у цій справі у спосіб, який просить позивачка, немає.

Оскільки суди попередніх інстанцій при вирішення питання про забезпечення позову допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 149 150 ЦПК України, касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , про забезпечення позову.

Водночас доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18), предметом спору у якій є визначення способу участі у вихованні дитини, Верховний Суд відхиляє, оскільки в наведеній справі та у справі, яка переглядається, є різними предмет спору, підстави позову, а також фактичні обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновкупро задоволення касаційної скарги, зокрема, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні заяви необхідно відмовити.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 , скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, то з ОСОБА_1 на користь відповідачки підлягає стягненню сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 908,00 грн (454,00 грн + 454,00 грн).

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Русаков Сергій Олександрович, задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 20 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання права власності на земельну ділянку та встановлення земельного сервітуту відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко