Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 367/4515/16-ц

провадження № 61-19420св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019року в складі судді Остапчук Т. В., постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 рокута додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути 162 379 755, 62 грн на відшкодування завданих збитків.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є вкладником публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), в якому на його ім`я були відкриті депозитні рахунки в гривні № НОМЕР_1 по договору банківського вкладу № 480664/2012, № НОМЕР_2 по договору банківського вкладу № 482486/2012 та № 26356090102221 по договору банківського вкладу № 782573/2014.

21 листопада 2014 року в ПАТ «ВіЕйБі Банк» введено тимчасову адміністрацію строком на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБіБанк».

Згідно з довідкою від 28 квітня 2015 року № 15-9393, виданою уповноваженою особою ОСОБА_3 , залишок коштів на його депозитних рахунках разом з нарахованими станом на 20 березня 2015 року відсотками становить в загальному розмірі 3 745 541, 48 грн.

У лютому 2015 року позивач отримав суму відшкодування від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 200 000, 00 грн, після виплати якої залишились грошові кошти, які перевищують цю суму.

Вказував, що до цього часу грошові кошти йому не повернуті, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та його подальша ліквідація фактично обмежує його право користуватися та розпоряджатися ними на власний розсуд.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 , як власник істотної участі ПАТ «ВіЕйБі Банк», є пов`язаним з банком особою у розумінні статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а тому несе відповідальність перед ним за неповернення банком вкладу та нарахованих відсотків, просив задовольнити позов в заявлений спосіб.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт заподіяння ПАТ «ВіЕйБі Банк» шкоди через порушення відповідачем, як власником істотної участі ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», Закону України «Про банки і банківську діяльність», не підтверджений належними та допустимими доказами в справі і позивачем не доведено завдання йому шкоди саме внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, а тому немає підстав для задоволення позову.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року (з урахуванням виправлень, внесених ухвалою апеляційного суду від 06 грудня 2019 року) задоволено клопотання ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 31 352, 00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді відповідач поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 31 628, 00 грн, які відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь 70 081 404, 21 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що розглядаючи справу суди порушили його конституційні та процесуальні права, оскільки позбавили права на доведення незаконних дій, що були вчинені відповідачем. Зокрема, суд першої інстанції обмежив його право на можливість дати пояснення по справі, а суд апеляційної інстанції наведені обставини залишив поза увагою. До того ж указує, що суди не дотрималися розумності строків розгляду справи.

Крім того, у січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року і відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи касаційну скаргу зазначає, зокрема, про те, що клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу надійшло до суду 01 жовтня 2019 року, тобто через сім днів після набрання судовим рішенням від 25 вересня 2019 року законної сили, що є порушенням вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України. Окрім цього, відповідач не виконав вимоги частини третьої статті 137 ЦПК України, оскільки не подав детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року.

23 січня 2020 року справа № 367/4515/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року без змін.

Ухвалою Верховного Судувід 23 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 10 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського вкладу «Пенсійний» № 480664/2012, на підставі якого банк прийняв, а позивач передав в управління банку грошові кошти в сумі 110 грн строком до 10 грудня 2014 року з можливістю поповнення коштів та з щомісячною виплатою процентів по вкладу. За умовами цього договору банк зобов`язався повернути позивачу всю суму вкладу та нараховані проценти, що складають 28% річних.

12 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договір банківського вкладу «Пенсійний» № 482486/2012, відповідно до якого банк прийняв, а позивач передав в управління банку грошові кошти в сумі 100 грн строком до 12 грудня 2014 року з можливістю поповнення коштів та з щомісячною виплатою процентів по вкладу в розмірі 28% річних.

30 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» уклали договір банківського вкладу «Марафон лояльності «Он-лайн» № 782573/2014, за умовами якого банк прийняв, а позивач передав в управління банку грошові кошти в сумі 2 000 грн строком до 28 травня 2015 року з можливістю поповнення коштів та з щомісячною виплатою процентів по вкладу в розмірі 27,5% річних.

03 жовтня 2014 року постановою Правління Національного банку України № 631/БТ ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії проблемних.

Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Установлено, що під час здійснення тимчасової адміністрації позивачу за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було виплачено 200 000 грн, що передбачено частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «ВіЕйБі Банк».

20 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким в ПАТ «ВіЕйБі Банк» розпочата процедура ліквідації.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За приписами частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закону № 4452-VI) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

У відповідності до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

Статтею 36 Закону № 4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини п`ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Згідно з частиною другою статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом № 4452-VI.

Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2015 року в справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року в справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року в справі № 6-350цс17.

Законом № 4452-VI також визначено процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

Частинами другою, п`ятою, шостою, восьмою статті 49 Закону № 4452-VI передбачено, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.

Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.

Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Статтею 52 Закону № 4452-VI встановлено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів.

Згідно з частиною п`ятою статті 52 Закону № 4452-VI Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.

Як установлено судами з листа Національного банку України від 10 квітня 2015 року № 24-00010/26253, одним із найбільших учасників ПАТ «ВіЕйБі Банк» є компанія Квікком Лімітед (Quickom Limited), відсоток у статутному капіталі банку якої складає 82,9402 %.

Одноосібним власником компанії Квікком Лімітед є відповідач ОСОБА_2 .

Частинами третьою, четвертою статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Покладення відповідальності за зобов`язаннями банку на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним, що передбачена статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у відповідній редакції, не є автоматичною. Така відповідальність може бути застосована до власників істотної участі лише в разі віднесення банку до категорії неплатоспроможних з вини таких власників.

Таким чином, особа, яка вимагає відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, має довести факт заподіяння такої шкоди вказаними особами внаслідок дій або бездіяльності, розмір зазначеної шкоди, надати докази зв`язку між невиконанням зобов`язань та заподіяною шкодою і докази вини власника.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення містить частина перша статті 60 ЦПК України 2004 року (в редакції на час пред`явлення позову).

Установивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення відповідачем, як власником істотної участі ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», Закону України «Про банки і банківську діяльність» і не довів завдання йому шкоди саме внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

До того ж касаційний суд зазначає, що до закінчення ліквідаційної процедури відсутні правові підстави стверджувати про те, що позивачам завдано майнової шкоди, оскільки в порядку реалізації процедури ліквідації їх вимоги підлягають внесенню до реєстру банку та погашенню в порядку черговості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні в справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про недотримання судами розумних строків розгляду справи колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до норм ЦПК України вказані обставини не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо незаконного стягнення з нього витрат на правничу допомогу, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як установлено судом апеляційної інстанції, 15 грудня 2017 року між АО «Екселенс Креатівіті траст ло» в особі керуючого партнера Русина Ю. Ю. та ОСОБА_2 укладено договір про надання професійної правничої допомоги та додаткову угоду до нього.

Відповідно до акту виконаних робіт, складеного на виконання цього договору 26 вересня 2019 року, загальна вартість витрат на професійну правничу допомогу надану АО «Екселенс Креатівіті траст ло» клієнту ОСОБА_2 в період з 22 липня 2019 року до 25 вересня 2019 року склала 31 625 грн. Вказані грошові кошти сплачені відповідачем на користь АО «Екселенс Креатівіті траст ло», що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

За викладених обставин, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 31 628, 00 грн, оскільки їх розмір підтверджений належними та допустимими доказами та з огляду на ціну позову в цій справі (162 379 755, 62 грн) відповідає критерію розумностіі доводи касаційної скарги цього не спростовують.

При цьому, як свідчать матеріали справи (копія звукозапису судового засідання від 25 вересня 2019 року), представник ОСОБА_2 у судовому засіданні, яке відбулося 25 вересня 2019 року, до закінчення судових дебатів повідомив апеляційний суд про те, що докази щодо розміру судових витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Зазначені докази надіслані до апеляційного суду засобами поштового зв`язку 27 вересня 2019 року, що підтверджується відтиском штемпеля на поштовому конверті, а тому твердження заявника щодо порушення відповідачем вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 лютого 2019 року, постанову Київськогоапеляційного суду від 25 вересня 2019 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова С. О. Карпенко М. Ю. Тітов