№ 367/5000/15-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

06 лютого 2020 року

м. Київ

справа №367/5000/15-ц

провадження №61-8034св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

в якому просило в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 203 888,06 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 133 333,36 грн, сума заборгованості за відсотками - 39 283,21 грн, пеня - 28 993,92 грн, сума за ставкою 3%

від простроченої заборгованості по тілу - 1 527,40 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 750,17 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на трикімнатну квартиру, загальною площею 104,8 кв. м, житловою площею 51,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування квартири, посвідченого Нельзіним М. С., приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу 02 листопада 2011 року, та зареєстрованим в КП «Ірпінське БТІ» 15 листопада 2011 року, шляхом визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк»; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 104,8 кв. м, житловою площею 51,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що 12 грудня 2011 року між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 160 000 грн з розрахунку 19,9 % річних на строк до 12 грудня 2016 року.

02 грудня 2013 року між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» замінив ПАТ «Астра Банк» як кредитора у зазначеному вище зобов`язанні, набув статус нового кредитора і права вимоги по даному кредитному договору.

В забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 12 грудня 2011 року передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру загальною площею 104,8 кв. м., житловою площею 51,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка станом на 04 червня 2015 року складає 203 888,06 грн, з яких сума заборгованості за кредитом - 133 333,36 грн, сума заборгованості за відсотками - 39 283,21 грн, пеня - 28 993,92 грн, сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 1 527,40 грн, сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по відсотках - 750,17 грн.

В рахунок виконання основного зобов`язання позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі у порядку, передбаченому статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 квітня 2016 року у складі судді Пархоменко О. В. позов задоволено.

У рахунок виконання зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором від 12 грудня 2011 року у розмірі 203 888,06 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 133 333,36 грн., сума заборгованості за відсотками - 39 283,21 грн., пеня - 28 993,92 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 1 527,40 грн., сума 3% від простроченої заборгованості по відсоткам - 750,17 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме трикімнатну квартиру, загальною площею 104,8 кв.м., житловою площею 51,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк».

Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру, загальною площею 104,8 кв.м, житловою площею 51,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судові витрати у розмірі 420 грн за розміщення оголошення у пресі про виклик відповідача до суду.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у сумі 3 654 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання згідно умов кредитного договору, у терміни, встановлені кредитним договором, кошти не повернув, графіку погашення заборгованості не дотримувався, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення вимог, тому у іпотекодержателя виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, в обраний ним спосіб.

Суд першої інстанції виходив з того, що звернення стягнення на іпотечне майно шляхом передання його у власність іпотекодержателю, може бути здійснено на підставі рішення суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки можливе лише у разі задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до договору у позасудовому порядку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

В разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі, іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

У касаційній скарзі заявник посилається на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16, згідно із якою суд неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», однак установивши факт невиконання позичальником грошових зобов`язань за кредитним договором, вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов`язань, забезпечених іпотекою.

Суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, оскільки відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою з пропуском строку на апеляційне оскарження та за відсутності відповідної обґрунтованої заяви про його поновлення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , заперечує проти доводів банку та просить залишити ухвалене у справі рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом, ПАТ «Дельта банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ним права власності на це майно.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги банку щодо наявності у нього права на задоволення вимог, шляхом визнання права власності на іпотечне майно на підставі застереження в іпотечних договорах, колегія суддів виходить з наступного.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК Українине породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, раніше набуте на законних підставах.

Стаття 33 цього Законупередбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Таким чином, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (№ 14-38цс18).

За таких обставин, доводи касаційної скарги позивача про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на це майно за рішенням суду спростовуються аналізом наведених вище нормам матеріального права.

Оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального права та повністю відповідає правовим висновкам щодо правильності застосування судами норм статей 36-39 Закону України «Про іпотеку», які неодноразово наводились в постановах як Верховного Суду України, так і Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права є необґрунтованими.

Аргументи, з яких виходив апеляційний суд, вирішуючи даний спір, узгоджуються з висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 та від 30 березня 2016 року у справі №6-1851цс15, та від яких Велика Плата Верховного Суду не знайшла підстав відступати (постанови ВП ВС від 21 березня 2018 року в справі №760/14438/15-ц та від 23 травня 2018 року в справі №916/5073/15).

Посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16, є безпідставними, оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду узгоджується з висновками, викладеними у цій постанові.

Доводи касаційної скарги про безпідставне відкриття апеляційним судом апеляційного провадження на заочне рішення суду першої інстанції з пропуском відповідачем строку на апеляційне провадження та за відсутності відповідного клопотання про його поновлення є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що апеляційним судом розглянуто апеляційну скаргу відповідача на заочне рішення суду першої інстанції з дотриманням положень частини четвертої статті 287 ЦПК України, якою передбачено, що строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим та апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська