Постанова

Іменем України

31 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 367/5171/17

провадження № 61-8769св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: приватне підприємство «Мегаполісбуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: приватне підприємство «Мегаполісбуд» (далі - ПП «Мегаполісбуд»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство») про визнання незаконним та скасування рішень ради, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що прокуратурою області за результатами вивчення законності розпорядження землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Прокурор вказував, що рішеннями Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проекти землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність двох громадян земельні ділянки площею по 0,1 га кожна для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у селищі Гостомель.

Так, ОСОБА_3 відведено земельну ділянку зазначеною площею та цільовим призначенням по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 -

по АДРЕСА_1 . У подальшому, на підставі вказаних рішень ради видано державні акти на право власності на земельні ділянки. Зокрема, ОСОБА_2 - серії ЯЛ 361639 від 02 листопада 2010 року,

ОСОБА_3 - серії ЯЛ № 361637 від 02 листопада 2010 року. Згодом, право власності на вказані земельні ділянки було набуто ПП «Мегаполісбуд».

Позивач зазначав, що ПП «Мегаполісбуд» на підставі договорів купівлі-продажу від 12 квітня 2017 року № № 120, 123 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945900:01:101:0205 та 3210945900:01:101:0204 було відчужено на користь відповідача

ОСОБА_1 .

Прокурор вважає, що зазначені рішення Гостомельської селищної ради Київської області є незаконними та мають бути скасовані, оскільки перевіркою, проведеною прокуратурою, установлено, що рішеннями Гостомельської селищної ради від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V у приватну власність двох громадян передано земельні ділянки, загальною площею 0,2 га державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту селища Гостомель. Крім того, на момент відведення спірні земельні ділянки згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21 листопада 2014 року № 873 та ВО «Укрдержліспроект» від 13 грудня 2016 року № 817, долученого до неї фрагменту накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 3210945900:01:101:0205 та 3210945900:01:101:0204 на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування 2010 року та на публічну кадастрову карту, у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , земельні ділянки накладаються на квартал 19 Київського лісництва Святошинського ЛПГ та перебували у постійному користуванні лісгоспу.

Окрім того, згідно інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства погодження щодо відведення у власність та зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки не надавалось, що є порушенням вимог статті 20 ЗК України.

Таким чином, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено в порушення вказаних норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту, що є підставою для визнання спірних рішень Гостомельської селищної ради незаконними та їх скасуванню в судовому порядку.

Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив суд визнати незаконними та скасувати рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», якими передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку в

АДРЕСА_1 , площею 0,1 га; ОСОБА_3 земельну ділянку в

АДРЕСА_1 , площею 0,1.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки загальною

площею 0,2 га з цільовим призначенням для ведення лісового господарства з кадастровим номером 3210945900:01:101:0204 за адресою: АДРЕСА_1 та з кадастровим номером 3210945900:01:101:0205 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 27 926,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 вересня

2020 року у складі судді Саранюк Л. П. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокуророві Київської області про оскаржуване ним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 2010 року, яким було відведено земельні ділянки по

АДРЕСА_1 та Щорса стало відомо ще в 2010 році, оскільки на адресу Гостомельської селищної ради Київської області прокурором міста Ірпеня прокуратури Київської області 06 жовтня 2010 року за № 8802 направлялися вимоги про надання оригіналів рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок по АДРЕСА_1 та Щорса, а також повний пакет документів, на підставі яких приймалися вказані рішення. Зазначено, що на вказану вимогу радою було направлено оригінали відповідних рішень та повний пакет документів, на підставі яких приймалися рішення.

Суд першої інстанції також зазначив про те, що прокурором м. Ірпеня прокуратури Київської області неодноразово направлялися вимоги про надання належним чином завірених копій рішень Гостомельської селищної ради Київської області щодо передачі у власність земельних ділянок по

АДРЕСА_1 та Щорса по непарній стороні із наданням графічних матеріалів місця розташування земельних ділянок. Вказані документи 25 жовтня

2010 року були надані Гостомельською селищною радою Київської області. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про обізнаність прокурорів прокуратури Київської області про відведенні земельні ділянки по АДРЕСА_1 та Щорса починаючи з жовтня 2010 року.

Крім того, Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту прийняття Гостомельською селищною радою оспорюваного рішення, а саме 21 жовтня 2010 року.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 вересня

2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ПП «Мегаполісбуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , КП «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання незаконним та скасування рішень ради, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», якими передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку в

АДРЕСА_1 , площею 0,1 га.

Визнано незаконним та скасовано рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», якими передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку в АДРЕСА_1 , площею 0,1 га.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 0,2 га з цільовим призначенням для ведення лісового господарства з кадастровим номером 3210945900:01:101:0204 за адресою: АДРЕСА_1 та з кадастровим номером 3210945900:01:101:0205 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції було зазначено, що прокурор дізнався про порушення земельного законодавства у 2010 році, проте матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України, тому, необхідно було встановити з якого моменту саме Кабінет Міністрів України довідався про порушення свого права.Відповідно до листа прокуратури Київської області від 24 серпня 2017 року № 05/1-2032, адресованого Кабінету Міністрів України, прокуратура повідомила останнього про те, що нею підготовлено позов у інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Таким чином, Кабінет Міністрів України дізнався про порушене право з 24 липня 2017 року, а позовну заяву було подано

08 серпня 2017 року, тобто у межах трирічної позовної давності.

При розгляді вказаної справи судом встановлено, що спірні земельні ділянки вибули із володіння власника на підставі незаконного рішення, то в силу об`єктивних причин відповідач ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки, право власності на які він набув, вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельних ділянок у користування під обґрунтований сумнів.Апеляційний суд враховував, що у матеріалах справи не має інформації, що на земельних ділянках, належних відповідачу ОСОБА_1 , знаходиться майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17, від 15 травня 2018 року у справі № 487/10132/14-ц,

від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц,

30 вересня 2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17,

23 жовтня 2018 року у справі № 906/240/18, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17,

від 25 вересня 2019 року у справі № 201/5279/16, від 04 вересня 2019 року у справах № 372/1688/17-ц та № 448/764/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 926/03/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції було скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, оскільки суд встановив, що позовна давність починає обчислюватись з часу обізнаності саме прокурора про порушення права (під час проведення перевірок у 2011 році), а не з часу обізнаності про його порушення Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України в силу наділених повноважень через спеціально уповноважені органи в галузі земельних відносин, що здійснюють контроль за використанням та охороною земель, міг довідатися про порушене право з моменту прийняття Гостомельською селищною радою оспорюваного рішення від 21 жовтня 2010 року. Тому доводи прокурора про те, що держава в особі Кабінету Міністрів України дізналася про порушення її права на розпорядження спірною земельною ділянкою лише після пред`явлення прокурором цього позову в інтересах держави, не заслуговують на увагу.

Також заявник зазначає, що прокурор набуває статусу позивача лише в разі відсутності органу державної влади, право якого порушено, або відсутності у нього повноважень.

Гостомельська селищна рада Київської області постанову суду апеляційної інстанції до касаційного суду не оскаржувала, тому в силу вимог

статті 400 ЦПК України судове рішення переглядається в межах доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року справу за позовом

першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ПП «Мегаполісбуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , КП «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання незаконним та скасування рішень ради, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив заступника керівника київської обласної прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області № 1449-56-V

від 21 жовтня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проекти землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність двох громадян ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ) земельні ділянки площею по 0,1 га кожна для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селищі Гостомель (а. с. 24-25, т.1).

Так, ОСОБА_3 відведено земельну ділянку зазначеною площею та цільовим призначенням по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаних рішень ради видано державні акти на право власності на земельні ділянки. Зокрема, ОСОБА_2 - серії ЯЛ 361639

від 02 листопада 2010 року, ОСОБА_3 - серії ЯЛ № 361637

від 02 листопада 2010 року. У подальшому право власності на вказані земельні ділянки набуто ПП «Мегаполісбуд» (а. с. 44-47, т. 1).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0205, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , площею 0,1 га та з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належало ПП «Мегаполісбуд» на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28 грудня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27590110

від 28 грудня 2015 року, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0204, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належало ПП «Мегаполісбуд» на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 25 грудня 2015 року, виданого Реєстраційною службою Ірпінського міського управління юстиції Київської області. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27529348

від 25 грудня 2015 року, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області.

У подальшому, ПП «Мегаполісбуд» уклало два договори купівлі-продажу з ОСОБА_1 від 12 квітня 2017 року, відповідно до яких

ПП «Мегаполісбуд» відчужило на користь ОСОБА_1 дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945900:01:101:0205 та 3210945900:01:101:0204 (а. с. 194-201, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 12 квітня 2017 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Шептицькою С. В. внесено запис про перехід права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3210945900:01:101:0205 та 3210945900:01:101:0204, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 площею по 0,1 га кожна та цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексними номерами: 34759370, 34759590 від 12 квітня 2017 року)

(а. с. 40-43, т. 1).

Відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6 462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України зобов`язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача (а. с. 37, т. 1).

Згідно із відповіддю на запит прокуратури Київської області від 27 лютого 2015 року № 05/1-378 та № 05/1-437 вих-15 від 04 березня 2015 року щодо надання планово-картографічних матеріалів по селищу Гостомель, на яких відображення межі населеного пункту станом на 01 січня 2011 року Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 20 березня 2015 року № 0-1017-0.4-315/2-15 повідомило, що в зв`язку з відсутністю землевпорядної документації із зазначенням меж парку «Голосіївський», Управління немає можливості надати інформацію про входження земельних ділянок з вказаними у листі кадастровими номерами до меж парку «Голосіївський» (а. с. 26, т. 1).

Відповідно до відповіді КП «Святошинське лісопаркове господарство»

від 21 листопада 2014 року № 873, згідно статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Також в цьому листі зазначено, що з листа прокуратури м. Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 років було пред`явлено 18 позовів на площу 2,7 га про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок (а. с. 32-33, т. 1).

У матеріалах справи також міститься лист № 57 від 27 лютого 2015 року, відповідно до якого Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання інформує, що земельні ділянки з кадастровими номерами, вказаними у вашому листі, згідно Публічної кадастрової карти накладаються на кв. 7, 12, 18, 19 Київського лісництва Святошинського ЛМГ (а. с. 50-51,

т. 1).

Відповідно до постанови прокуратури Київської області про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів № 51 від 16 травня 2014 року постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га (а. с. 22-23, т. 1).

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією

КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 19 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управляння зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України (а. с. 48-49, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо звернення з позовом прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема Конституцією України та Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-ХІІ), чинного на час звернення до суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 121 Конституції України (у редакції, на час звернення прокурора до суду) на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 36-1 Закону № 1789-ХІІ представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону

№ 1789-ХІІ).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

У випадку коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах

(див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах

від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження

№ 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі

№ 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26),

від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

У судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний її орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі

№ 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина друга статті 3 ЗК України).

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Пунктом «а» частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, перший заступник прокурора в обґрунтування позовних вимог посилався на порушенням передбаченого законодавством порядку відведення у приватну власність ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 земельних ділянок площею 0, 1 га кожна, кадастрові номери 3210945900:01:101:0205 та 3210945900:01:101:0204, що розташовані за адресами: АДРЕСА_1 , із земель державної власності лісогосподарського призначення за межами населеного пункту, без їх вилучення у постійного користувача, КП «Святошинське ЛПГ», яка відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року

№ 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» включена до земель природно-заповідного фонду. Посилаючись на наведене, прокурор вказував на порушення права власності держави на спірні земельні ділянки в особі їх розпорядника, яким відповідно до норм законодавства є Кабінет Міністрів України.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість зазначених першим заступником прокурора мотивів та підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.

Щодо правового статусу спірної земельної ділянки

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі статтями 83 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Судами установлено, що на момент відведення спірні земельні ділянки згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та

ВО «Укрдержліспроєкт» перебували у постійному користуванні лісового господарства і відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 19 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проєктного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроєкт» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами, ще за радянських часів. На підставі Постанови Центрального комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів УРСР

від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення із Державного лісового фонду України.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами території селища Гостомель Київської області, унаслідок чого Гостомельська селищна рада Київської області при прийнятті оскаржуваних рішень про передачу спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вийшла за межі своїх повноважень, порушивши законні інтереси держави.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення передані у власність

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тобто з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Щодо вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки

Згідно з частинами другою-шостою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти (включаючи настання або ненастання певної події). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача.

Згідно з статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі

№ 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19, пункт 51) та від 01 квітня

2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 46.1).

Суди встановили, що рішеннями Гостомельської селищної ради

від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» спірні земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , потім право власності на них було зареєстровано за ПП «Мегаполіс», яке на підставі договорів купівлі-продажу від 12 квітня 2017 року передало їх у власність ОСОБА_1 .

Установивши, що Гостомельська селищна рада з перевищенням повноважень, передбачених чинним законодавством, без вилучення земельної ділянки з Державного лісового фонду України та припинення права користування попереднього землекористувача КП «Святошинське ЛПГ» прийняла рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що держава як власник земельної ділянки, волю на відчуження цих ділянок не виявляла, а тому має право витребувати спірні земельні ділянки, які вибули з володіння власника поза його волею, від добросовісного набувача ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачено чинним законодавством України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної

ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У справі, що переглядається,загальний інтерес суспільства у контролі за використанням земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та захисту навколишнього середовища превалює над індивідуальним інтересом ОСОБА_1 у збереженні права власності на земельну ділянку, втручання у право заявника на мирне володіння майном, передбачено законом та переслідувало легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки лісогосподарського призначення в загальних інтересах суспільства, а отже було пропорційним.

Установивши, що оскаржувані рішення Гостомельської селищної ради про передачу земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийнято з перевищенням повноважень, передбачених чинним законодавством, без вилучення земельних ділянок з Державного лісового фонду України та припинення права користування попереднього землекористувача КП «Святошинське ЛПГ», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави як її власника поза її волею, а тому вимоги прокурора про її витребування від добросовісного набувача ОСОБА_1 з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України є обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Гостомельська селищна рада та ПП «Мегаполіс» під час розгляду справи в суді першої інстанції заявили про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до правових висновків, наведених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа, право якої порушено, довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, провадження

№ 14-101цс18; від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, провадження № 14-168цс18; від 20 листопада 2018 року у справі

№ 372/2592/15-ц, провадження № 14-339цс18.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріальним позивачем є не прокурор, а Кабінет Міністрів України, тому необхідно було встановити з якого моменту саме Кабінет Міністрів України довідався про порушення свого права.

Так, відповідно до листа прокуратури Київської області від 24 серпня

2017 року № 05/1-2032, адресованого Кабінету Міністрів України, прокуратура повідомила останнього про те, що нею підготовлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ПП «Мегаполісбуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , КП «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання незаконним та скасування рішення ради, витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 0,2 га з чужого незаконного володіння (а. с. 54, т. 1)

Таким чином, прокурором звернувся до суду із цим позовом з дотриманням трирічної позовної давності.

Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані аргументи заявника про те, що позовна давність починає обчислюватись з часу обізнаності саме прокурора про порушення права (під час проведення перевірок у 2011 році), а не з часу обізнаності про його порушення Кабінетом Міністрів України, з огляду на таке.

Апеляційний суд, перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності, обґрунтовано встановив, коли позивач - Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення свого права власності або про особу, яка його порушила. Тобто важливо встановити не момент, коли позивачу стало відомо про останнє порушення його права власності, яким з обставин справи фактично є результат проведеної прокуратурою перевірки або пред`явлення цього позову, а коли Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про вибуття з власності держави відповідного майна. Тобто дослідження та оцінка моменту вибуття нерухомого майна у будь-якому виді із власності позивача і встановлення обізнаності Кабінету Міністрів України із самим фактом такого порушення права власності має здійснюватися у сукупності спірних відносин, які виникли між сторонами і стали наслідком звернення із цим позовом.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 22 грудня

2021 року в справі № 367/3253/15-ц, від 19 січня 2022 року в справі

№ 367/3254/15-ц.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 406 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович