№ 367/6105/16-ц - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 367/6105/16-ц

провадження № 61-6688св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України,

відповідачі: Бучанська міська рада Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2020 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О., у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Бучанської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_103 , ОСОБА_104 , ОСОБА_105 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 , про визнання недійсними та скасування рішень, витребування земельних ділянок із незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до Бучанської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , за участю вищевказаних третіх осіб, про визнання недійсними та скасування рішень, витребування земельних ділянок із незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Дослідній станції м`ясного тваринництва у 1993 році видано державний акт серії Б № 087488 на право користування землею площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області.

Правонаступником зазначеної установи стало навчально-дослідне господарство «Ворзель» Національного аграрного університету (на момент розгляду справи - відокремлений підрозділ НУБіП «Навчально-дослідне господарство «Ворзель» і постановою Кабінету Міністрів України

від 30 жовтня 2008 року № 945 Національний аграрний університет перейменовано в Національний університет біоресурсів і природокористування України).

За результатами розгляду листа Бучанської міської ради від 14 грудня 2007 року № 04-09/1054 вченою радою Національного аграрного університету погоджено передачу земельної ділянки площею 24 га у мікрорайоні «Рокач» із землекористування НДГ «Ворзель» НАУ до земель запасу м. Бучі, про що Національний аграрний університет повідомив Бучанського міського голову листом від 27 грудня 2007 року № 3913.

У подальшому Бучанською міською радою 02 вересня 2008 року прийнято рішення № 941-38-У, яким затверджено проєкт землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»), припинено право постійного користування вказаної установи зазначеними ділянками, прийнято їх до земель запасу Бучанської міської ради та переведено до категорії земель житлової забудови. За рахунок указаних земель рішенням Бучанської міської ради від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V передано у власність 111 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано 111 громадянам та зареєстровано державні акти на земельні ділянки.

Також за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Бучанської міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-УІ, № 1013/2-35-УІ передано у власність двох громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки, зокрема ОСОБА_81 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0574, державний акт серії ЯЙ № 932640; ОСОБА_57 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0606, державний акт серії ЯЙ № 932641.

Позивач зазначає, що вказані рішення Бучанської міської ради про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ земельними ділянками, передача їх у власність громадянам та видані на підставі цих рішень міської ради державні акти на право власності на земельні ділянки мають бути визнані недійсними з таких підстав.

Відповідно до Статуту Національного аграрного університету (в редакції на час прийняття оскаржуваних рішень), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2010 № 202, Університет є самоврядним автономним державним вищим навчальним закладом, який провадить свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», інших законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цього Статуту.

Згідно з пунктом 2 Статуту до складу Університету входить, зокрема, навчально-дослідне господарство «Ворзель».

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» надавати згоду на вилучення спірних земельних ділянок мав виключно Кабінет Міністрів України.

Крім того, згідно з пунктом «є» частини третьої статті 84 та статті 92 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у постійному користуванні можуть перебувати тільки землі державної та комунальної власності, а до земель державної власності, які не можуть передаватися до земель комунальної власності, належать земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності. Відповідно до пункту 1.3 Статуту Університету, затвердженого у травні 2015 року, органом управління Університету є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Згідно з пунктом 1 положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, Міністерство освіти і науки України (далі - МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

З огляду на викладене, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України як органу управління державним майном.

Крім того, а ні Статут, а ні чинне на час прийняття спірного рішення законодавство не передбачало право Університету (в тому числі і право вченої ради Університету, а також спеціально створених ним комісій) на відмову від права постійного користування земельною ділянкою державної власності.

Відповідно до Закону України «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» в Ірпінському регіоні (м. Ірпінь, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське) відсутня районна державна адміністрація. У той же час, вказаним законом ні Ірпінська міська рада, ні Бучанська селищна рада та їх виконавчі органи не наділені додатковими власними чи делегованими повноваженнями від органів виконавчої влади щодо розпорядження земельними ділянками державної власності. Відповідно, повноваження по розпорядженню землями державної власності (на час прийняття спірного рішення) в Ірпінському регіоні здійснювала Київська обласна державна адміністрація відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» як орган, що здійснює виконавчу владу в Київській області.

Таким чином, Бучанська міська рада при прийнятті рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-У вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання про припинення права користування Університетом зазначеними землями державної власності сільськогосподарського призначення не належало до компетенції Бучанської міської ради.

Пунктами 1, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України від 03 лютого 2015 року № 14, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. Отже, право розпорядження спірною земельною ділянкою має Головне управління Держгеокадастру у Київській області, тому прокуратура Київської області звернулася до суду з цим позовом також і в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Також позивач зазначає, що за інформацією Департаменту містобудування та архітектури встановлено, що перший генеральний план м. Бучі розроблено у 1968 році. Рішенням Київської обласної ради від 30 квітня 2014 року № 219-17-ІV«Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено проєкт землеустрою щодо встановлення і зміни меж селища Бучі. Відповідно до зазначеного рішення загальна площа склала 2658,1362 га. Однак після вказаних змін меж міста на спірні земельні ділянки генеральний план міста не розроблявся та у встановленому законодавством порядку не затверджувався. Отже, вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування спірних земельних ділянок Бучанською міською радою здійснено без урахування містобудівної документації, що суперечить вимогам статей 38 39 ЗК України, статей 5, 17 Закону України «Про основи містобудування», статей 1, 13 Закону України «Про планування і забудову територій».

Позивач зазначав, що з огляду на викладене, рішення Бучанської міської ради Київської області від 02 вересня 2008 року № 941-38-У, від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V, від 27 грудня 2012 року № № 1013/1-35-УІ, 1013/2-35-УІ прийняті всупереч вимогам статей 39 42 84 92 ЗК України, статті 326 ЦК України, статті 141 ГК України, статті 63 Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 21 Закону України «Про основи містобудування», статей 3, 12 Закону України «Про планування і забудову територій», статей 24, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку з чим вони підлягають визнанню недійсними у судовому порядку.

Оскільки в цьому випадку порядок припинення права користування НДГ «Ворзель» НАУ земельними ділянками дотримано не було, отже всі подальші рішення Бучанської міської ради Київській області стосовно відведення земельних ділянок є незаконними та підлягають скасуванню

у судовому порядку. Особи, які отримали державні акти за оскаржуваними рішеннями Бучанської міської ради, відчужили свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених із ОСОБА_2 , та на державних актах проставлені відмітки про реєстрацію права власності на земельні ділянки (перехід права власності до іншої особи).

У свою чергу, за інформацією відділу Держкомзему у м. Бучі, ОСОБА_2 об`єднала придбані земельні ділянки, в результаті чого сформовано 7 нових земельних ділянок загальною площею 11,2165 га та присвоєно наступні кадастрові номери: 3210800000:01:132:0607 площею 2,2000 га, 3210800000:01:132:0608 площею 1,9000 га, 3210800000:01:132:0609 площею 1,6000 га, 3210800000:01:132:0610 площею 1,4000 га, 3210800000:01:132:0611 площею 2,4304 га, 3210800000:01:132:0612 площею 0,8999 га, 3210800000:01:132:0613 площею 0,7862 га.

Далі ОСОБА_2 відчужила земельні ділянки за вказаними новоутвореними кадастровими номерами шляхом укладення договорів купівлі-продажу з ОСОБА_116 , який в свою чергу зареєстрував право власності у встановленому законом порядку.

Упродовж тривалого часу спірні рішення, прийняті відповідачем з порушенням вимог законодавства, не оскаржено жодним з органів, наділеним відповідними повноваженнями. Більше того, до моменту пред`явлення цього позову Міністерству освіти і науки України та Головному управлінню Держгеокадастру в Київській області не було відомо про існування спірних рішень та про порушення законодавства, допущені під час їх прийняття. З огляду на викладене позивач зазначає, що прокуратурою області строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом не пропущено.

З урахуванням викладеного позивач просив визнати недійсними рішення Бучанської міської ради Київської області:

- від 02 вересня 2008 року № 941-38-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах міста Бучі (мікрорайон «Рокач»)»;

- від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-У «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам» в частині затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність наступним громадянам: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_117 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_118 , ОСОБА_48 , ОСОБА_48 , ОСОБА_119 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_120 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 , ОСОБА_67 , ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_82 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_91 , ОСОБА_90 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_95 , ОСОБА_121 , ОСОБА_97 , ОСОБА_98 , ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_101 , ОСОБА_102 , ОСОБА_122 , ОСОБА_104 , ОСОБА_123 , ОСОБА_106 , ОСОБА_107 , ОСОБА_108 , ОСОБА_109 , ОСОБА_110 , ОСОБА_111 , ОСОБА_112 , ОСОБА_113 , ОСОБА_114 , ОСОБА_115 ;

- від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-УІ «Про затвердження гр. ОСОБА_81 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 »;

- від 27 грудня 2012 року № 1013/2-35-УІ «Про затвердження гр. ОСОБА_57 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2 ».

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіна М. С., індексний номер: 2068894 від 29 квітня 2013 року 17:01:29, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_116 на земельну ділянку з кадастровим номером 210800000:01:132:0607; індексний номер: 2068119 від 29 квітня 2013 року 16:49:11, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_116 на земельну ділянку

з кадастровим номером 3210800000:01:132:0608; індексний номер: 2067276 від 29 квітня 2013 року 16:36:18, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_116 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0609; індексний номер: 2071373 від 29 квітня 2013 року 17:43:37, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_116 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0610; індексний номер: 2071659 від 29 квітня 2013 року 17:49:51, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_116 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0611; індексний номер: 2068521 від 29 квітня 2013 року 16:55:19, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_116 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0612; індексний номер: 2067679 від 29 квітня 2013 року 16:42:32, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_116 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210800000:01:132:0613.

Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_116 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та у постійне користування Національного університету біоресурсів і природокористування України земельні ділянки: площею 2,2000 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0607, вартістю 3 099 800 грн; площею 1,9000 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0608, вартістю 2 677 100,00 грн; площею 1,6000 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0609, вартістю 2 254 400,00 грн; площею 1,4000 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0610, вартістю 1 972 600,00 грн; площею 2,4304 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0611, вартістю 3 424 433,60 грн; площею 0,8999 га з кадастровим номером 3210800000:01:132:0612, вартістю 1 267 959,10 грн; площею 0,7862 га з кадастровими номером 3210800000:01:132:0613, вартістю 1 107 755,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року відмовлено.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 376/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) задоволено заяву заступника Генерального прокурора України та скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2017 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 жовтня 2016 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Натомість у справі, яка розглядається, суд дійшов суперечливих висновків, що позивач (МОН України) не має повноважень на розпорядження спірними земельними ділянками, оскільки їх розпорядником є Кабінет Міністрів України, про що зазначає й сам прокурор, проте відмовив у задоволенні позову з тієї підстави, що позивач заявив позов із пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. При цьому суд не зазначив, стосовно якого з трьох позивачів - МОН України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області, НУБіП України - зроблено такий висновок, та не встановив початку перебігу позовної давності для них.

У судових рішеннях у справі, яка розглядається, не наведено будь-яких висновків щодо наявності або відсутності порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивачів, без яких дійти висновків про наявність чи відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності неможливо. Суди не з'ясували та не перевірили, з якого моменту позивачі довідалися або могли довідатися про порушення свого права.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що надавати згоду на вилучення спірних земельних ділянок мав виключно Кабінет Міністрів України. Ні Статут Університету, ні чинне на час прийняття спірного рішення законодавство не передбачало право Університету на відмову від права постійного користування земельною ділянкою державної власності.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції виходив з того, що Національний аграрний університет у 2007 році не мав повноважень на надання згоди щодо передачі земельної ділянки площею 24 га у мікрорайоні «Рокач» із землекористування НДІ до земель запасу м. Бучі, а відповідно Бучанська міська рада при прийнятті рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-У про припинення права користування Навчально-дослідному господарству «Ворзель» НАУ земельною ділянкою площею 24 га (мікрорайон «Рокач») вийшла за межі наданих їй чинним законодавством повноважень.

Рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року № 219-17-ІV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено «Проект землеустрою щодо встановлення і зміни меж селища Бучі». Відповідно до зазначеного рішення загальна площа склала 2658,1362 га. У 2010 році межі м. Бучі були винесені в натурі відповідно до технічної документації. Доказів тих обставин, що спірні земельні ділянки площею 24 га входили в зазначені межі населеного пункту Бучі, суду надано не було.

Враховуючи викладене, суд вважав, що після вказаних змін меж міста на спірні земельні ділянки генеральний план міста не розроблявся та у встановленому законодавством порядку не затверджувався.

Отже, вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування спірних земельних ділянок Бучанською міською радою здійснено без урахування містобудівної документації, що суперечить вимогам статей 38 39 ЗК України, статей 5, 17 Закону України «Про основи містобудування», статті 326 ЦК України, статті 63 Закону України «Про вищу освіту», статті 21 Закону України «Про основи містобудування»,

статей 1, 3, 12, 13 Закону України «Про планування і забудову територій»,

статей 24, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної документації».

Приймаючи 02 вересня 2008 року рішення № 941-38-У, яким затверджено проєкт землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, Бучанською міською радою не враховано положень частини третьої статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірено наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.

Недотримання Бучанською міською радою вказаних вимог та неотримання на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування (02 вересня 2008 року) необхідної згоди органу влади, вилучення цієї земельної ділянки свідчить, що рішення про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеною земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як ЗК України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинних на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності. Тобто припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки, а не органом місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, суд вважав, що при прийнятті оскаржуваних рішень Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах міста Бучі (мікрорайон «Рокач»), наступних рішень ради від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-У «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам», від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-УІ «Про затвердження ОСОБА_81 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 », від 27 грудня 2012 року № 1013/2-35-УІ «Про затвердження ОСОБА_57 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2 » були порушені права та законні інтереси Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими.

Разом з тим встановивши наявність правових підстав для задоволення пред`явленого прокурором позову, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позовної давності для звернення з вимогою про захист порушеного права держави, оскільки як прокуратура Київської області, так і Міністерство освіти і науки України, Головне управління Держгеокадастру в Київській області та Національний університет біоресурсів і природокористування України вже в момент переведення ділянки площею 24 га до земель запасу Бучанської міської ради були обізнані про такі дії та, відповідно, мали можливість подати до суду позов про захист порушених прав та інтересів держави. Відповідно, ними без поважних причин було пропущено трирічний строк позовної давності.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про необхідність відмови у позові з підстав пропуску позовної давності. Апеляційний суд у своїй постанові зазначив про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що ще в 2008 році прокуратурі було відомо про оспорюване рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року

№ 941-38-У і в повному обсязі здійснила його перевірку. Натомість позов прокуратурою було подано лише в 2016 році, тобто через 8 років після такої перевірки.

Прокурором визначено декілька позивачів у справі: Національний університет біоресурсів і природокористування України як законний користувач спірною землею, Міністерство освіти і науки України як орган управління державним майном Університету і Головне управління Держгеокадастру у Київській області як орган, що на момент подання позову наділений правом розпорядження земельною ділянкою.

Щодо обізнаності Національного університету біоресурсів і природокористування України про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави, то судом першої інстанції було встановлено, що саме Національний аграрний університет надав Бучанській міській раді лист-згоду про вилучення земельної ділянки площею 24 га до земель запасу Бучанської міської ради. Цьому передувало засідання вченої ради НАУ, що зафіксовано у витязі із протоколу засідання. Вчена рада Національного університету біоресурсів і природокористування України самостійно надавала згоду на переведення до земель запасу Бучанської міської ради, що підтверджується листом за підписом ректора Університету від 27 грудня 2007 року.

Таким чином, Національний університет біоресурсів і природокористування України знав про можливі порушення його майнових прав у межах строку позовної давності, однак не вжив жодних заходів реагування.

Щодо обізнаності Міністерства освіти і науки України про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави, то судом було встановлено, що згідно з пунктом 81 Статуту Національного аграрного університету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2001 року № 202 «Про Національний аграрний університет» (в чинній на той момент редакції), звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участі представників наглядової ради і подається Кабінету Міністрів України, Мінагрополітики та Міністерству освіти і науки (т. 2 а. с.162).

Відповідно до пункту 66 зазначеного Статуту Національного аграрного університету при Університеті було створено наглядову раду, до складу якої згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 657-р «Про склад наглядової ради Національного аграрного університету» входили в тому числі Віце-прем`єр-міністр України, який був першим заступником її голови, а також Міністр освіти України.

Відповідно до пункту 4 Положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 19 грудня 2006 року № 1757, МОН відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 38).

Згідно з пунктом 5 вказаного Положення МОН має право одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань (підпункт 2).

Міністерство освіти і науки України відповідно до пункту 1.3. Статуту Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, є органом управління Університету.

Отже, Міністерство освіти та науки України як орган управління Університетом, здійснювало також управління об`єктами державної власності, що перебували в користуванні Університету, та мало можливість відповідно до положень Статуту Університету бути обізнаним щодо дій Університету по відношенню до земельних ділянок, наданих йому в користування.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що Міністерство освіти і науки України було обізнано або могло бути обізнано про фактичні обставини переведення земельної ділянки площею 24 га до земель запасу Бучанської міської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), та у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц (провадження № 61-5857св18), від 20 травня 2020 року у справі № 359/2253/15-ц(провадження № 61-15237св19), від 22 лютого 2017 року у справі № 927/788/16.

Суди не звернули уваги на те, що спірні земельні ділянки мають подвійну правову природу, а саме: є землями, закріпленими за вищими навчальними закладами державної форми власності та одночасно мають статус особливо цінних земель, що закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності та віднесені до обмежено оборотоздатних об`єктів, які не можуть вилучатися та передаватися у приватну власність без згоди землекористувача та без погодження із Верховною Радою України.

Зазначав, що матеріалами справи з усією достовірністю доведено, що територія, за рахунок якої Бучанською міською радою спочатку переведено до земель запасу, а потім надано у приватну власність спірні земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, із 1993 року відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії В № 087488 на праві постійного користування належить навчально-дослідному господарству «Ворзель» Національного аграрного університету і віднесена до особливо цінних земель, а тому згідно з вимогами статей 83 84 ЗК України є землею державної власності, яка взагалі не підлягала вилученню для подальшої передачі як у комунальну, так і у приватну власність.

Однак незважаючи на особливий статус вказаної землі та установлену земельним законодавством заборону на таке вилучення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення для передачі у комунальну та приватну власність, орган місцевого самоврядування безпідставно розпорядився нею, незаконно припинивши право постійного користування та передавши у приватну власність фізичних осіб для цілей, що прямо суперечать режиму використання таких особливо цінних земель для житлової забудови.

Особливої уваги заслуговує той факт, що особи, яким уперше оскаржуваними наказами передано у приватну власність спірні земельні ділянки, протягом серпня 2012 року за договорами купівлі-продажу відчужили спірні землі саме на користь однієї особи - ОСОБА_2 , яка їх об`єднала у 7 ділянок та відчужила їх ОСОБА_116 , що ставить під сумнів їх добросовісність та добропорядність при оформленні прав на них, і навпаки, свідчить про існування виключно недобросовісних дій останніх із метою виключення із земель державної власності сільськогосподарського призначення привабливих для подальшої забудови земель через їх наближеність до м. Києва. Разом із тим судами цим фактам не надано належної правової оцінки та загалом їх проігноровано.

Незаконне вибуття спірних земельних ділянок державного вищого навчального закладу у приватну власність на підставі незаконних рішень органу місцевого самоврядування, що діяв поза межами повноважень, не може свідчити про наявність волі власника, за достатньої правової підстави у розумінні статей 330 388 ЦК України, на розпорядження спірним майном.

Аргументи інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу відповідачі Бучанська міська рада та ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Залюбовська І. К., просили касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 367/6105/16-ц з Ірпінського міського суду Київської області.

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що виконавчим комітетом Бучанської селищної ради Дослідній станції м`ясного тваринництва у 1993 році було видано державний акт серії Б № 087488 на право користування земельною ділянкою площею 270 га для ведення сільського господарства на території Бучанської селищної ради Київської області, що підтверджується копією зазначеного державного акта (т. 1 а. с. 24-28).

Правонаступником Дослідної станції м`ясного тваринництва є навчально-дослідне господарство «Ворзель» Національного аграрного університету (на момент розгляду справи - відокремлений підрозділ НУБіП «Навчально-дослідне господарство «Ворзель» і постановою Кабінету Міністрів України

Згідно з листом, адресованим голові Бучанської міської ради від 27 грудня 2007 року № 3913, вчена рада Національного аграрного університету, розглянувши лист Бучанської міської ради від 14 грудня 2007 року

№ 04-09/1054, погодила передачу земельної ділянки площею 24 га у мікрорайоні «Рокач» із землекористування НДГ «Ворзель» НАУ до земель запасу м. Бучі (т. 1 а. с. 29).

У подальшому Бучанською міською радою 02 вересня 2008 року було прийнято рішення № 941-38-У, яким затверджено проєкт землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»), припинено право постійного користування вказаної установи зазначеними ділянками, прийнято їх до земель запасу Бучанської міської ради та переведено до категорії земель житлової забудови (т. 1 а. с. 30).

За рахунок вказаних земель рішенням Бучанської міської ради від 21 жовтня 2010 року № 2053/28-73-V передано у власність 111 громадян земельні ділянки площею по 0,1 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі, на підставі якого відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки, зокрема:

- ОСОБА_3 площею 0,1000 га, кадастровий номер 5210800000:01:132:0452, державний акт серії ЯЛ № 359192;

- ОСОБА_4 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0453, державний акт серії ЯЛ № 359193;

- ОСОБА_5 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0454, державний акт серії ЯЛ № 359190;

- ОСОБА_124 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 5210800000:01:132:0455, державний акт серії

ЯЛ № 359188;

- ОСОБА_7 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0456, державний акт серії ЯЛ № 359191;

- ОСОБА_8 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0457, кадастровий номер серії ЯЛ № 359195;

- ОСОБА_9 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0458, державний акт серії ЯЛ № 359193;

- ОСОБА_10 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0459, державний акт серії ЯЛ № 359187;

- ОСОБА_11 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0460, державний акт серії ЯЛ № 359184;

- ОСОБА_12 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0461, державний акт серії ЯЛ № 360089;

- ОСОБА_13 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0462, державний акт серії ЯЛ № 360090;

- ОСОБА_14 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0463, державний акт серії ЯЛ № 360091;

- ОСОБА_15 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0464, державний акт серії ЯЛ № 360092;

- ОСОБА_16 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0467, державний акт серії ЯЛ № 360093;

- ОСОБА_17 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0468, державний акт серії ЯЛ № 360094;

- ОСОБА_18 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0469, державний акт серії ЯЛ № 360095;

- ОСОБА_19 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0470, державний акт серії ЯЛ № 360096;

- ОСОБА_20 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0471, державний акт серії ЯЛ № 360097;

- ОСОБА_21 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0472, державний акт серії ЯЛ № 604051;

- ОСОБА_22 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0474, державний акт серії ЯЛ № 604052;

- ОСОБА_23 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0475, державний акт серії ЯЛ № 604058;

- ОСОБА_24 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0476, державний акт серії ЯЛ № 604059;

- ОСОБА_25 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0487, державний акт серії ЯЛ № 604068;

- ОСОБА_26 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0488, державний акт серії ЯЛ № 604076;

- ОСОБА_27 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0489, державний акт серії ЯЛ № 604077;

- ОСОБА_28 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0490, державний акт серії ЯЛ № 604080;

- ОСОБА_29 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0491, державний акт серії ЯЛ № 604062;

- ОСОБА_30 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0493, державний акт серії ЯЛ № 604072;

- ОСОБА_31 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0494, державний акт серії ЯЛ № 604069;

- ОСОБА_32 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0495, державний акт серії ЯЛ № 604056;

- ОСОБА_33 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0497, державний акт серії ЯЛ № 604063;

- ОСОБА_34 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0498, державний акт серії ЯЛ № 604054;

- ОСОБА_35 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0499, державний акт серії ЯЛ № 604055;

- ОСОБА_36 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0500, державний акт серії ЯЛ № 604066;

- ОСОБА_37 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0501, державний акт серії ЯЛ № 604065;

- ОСОБА_38 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0502, державний акт серії ЯЛ № 604064;

- ОСОБА_39 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0503, державний акт серії ЯЛ № 604067;

- ОСОБА_40 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0504, державний акт серії ЯЛ № 360098;

- ОСОБА_41 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0505, державний акт серії ЯЛ № 360099;

- ОСОБА_42 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0506, державний акт серії ЯЛ № 360100;

- ОСОБА_43 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0507, державний акт серії ЯЛ № 360101;

- ОСОБА_44 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0508, державний акт серії ЯЛ № 360102;

- ОСОБА_45 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0509, державний акт серії ЯЛ № 360103;

- ОСОБА_118 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0510, державний акт серії ЯЛ № 360104;

- ОСОБА_47 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0511, державний акт серії ЯЛ № 360105;

- ОСОБА_48 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0512,державний акт серії ЯЛ № 360106;

- ОСОБА_125 - площею 0,0942 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0513, державний акт серії

ЯЛ № 306107;

- ОСОБА_50 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0525, державний акт серії ЯЛ № 360119;

- ОСОБА_51 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0526, державний акт серії ЯЛ № 360120;

- ОСОБА_52 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0527, державний акт серії ЯЛ № 360121;

- ОСОБА_53 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0528, державний акт серії ЯЛ № 360122;

- ОСОБА_54 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0529, державний акт серії ЯЛ № 360123;

- ОСОБА_55 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0530, державний акт серії ЯЛ № 360124;

- ОСОБА_56 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0531, державний акт серії ЯЛ № 360125;

- ОСОБА_58 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0533, державний акт серії ЯЛ № 360127;

- ОСОБА_59 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0534, державний акт серії ЯЛ № 360128;

- ОСОБА_60 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0535, державний акт серії ЯЛ № 360120;

- ОСОБА_61 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0536, державний акт серії ЯЛ № 360130;

- ОСОБА_62 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0537, державний акт серії ЯЛ № 360131;

- ОСОБА_63 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0538, державний акт серії ЯЛ № 360132;

- ОСОБА_126 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0539, державний акт серії

ЯЛ № 360133;

- ОСОБА_65 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0540, державний акт серії ЯЛ № 360134;

- ОСОБА_66 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0541, державний акт серії ЯЛ № 360135;

- ОСОБА_67 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0542, державний акт серії ЯЛ № 360136;

- ОСОБА_68 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0543, державний акт серії ЯЛ № 360137;

- ОСОБА_69 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0544, державний акт серії ЯЛ № 360138;

- ОСОБА_70 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0545, державний акт серп ЯЛ № 360139;

- ОСОБА_71 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0546, державний акт серії ЯЛ № 360140;

- ОСОБА_72 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0547, державний акт серії ЯЛ № 360141,

- ОСОБА_73 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0548, державний акт серії ЯЛ № 360142;

- ОСОБА_74 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0549, державний акт серії ЯЛ № 360143;

- ОСОБА_75 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0550, державний акт серії ЯЛ № 360144;

- ОСОБА_76 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0551, державний акт серії ЯЛ № 360145;

- ОСОБА_77 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0570, державний акт серії ЯЛ № 360164;

- ОСОБА_78 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0571, державний акт серії ЯЛ № 360165;

- ОСОБА_79 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0572, державний акт серії ЯЛ № 359242;

- ОСОБА_80 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0573, державний акт серії ЯЛ № 359243;

- ОСОБА_82 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0575, державний акт серії ЯЛ № 359245;

- ОСОБА_83 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0576, державний акт серії ЯЛ № 359246;

- ОСОБА_84 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0577, державний акт серії ЯЛ № 359247;

- ОСОБА_85 - площею 0,0954 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0521, державний акт серії ЯЛ № 360115;

- ОСОБА_86 - площею 0,0954 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0522, державний акт серії ЯЛ № 360116;

- ОСОБА_87 - площею 0,0954 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0523, державний акт серії ЯЛ № 360117;

- ОСОБА_88 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0524, державний акт серії ЯЛ № 360118;

- ОСОБА_89 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0553, державний акт серії ЯЛ № 360147;

- ОСОБА_91 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0555, державний акт серії ЯЛ № 360149;

- ОСОБА_90 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0552, державний акт серії ЯЛ № 360146;

- ОСОБА_92 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0554, державний акт серії ЯЛ № 360148;

- ОСОБА_93 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0466, державний акт серії ЯЛ № 359185;

- ОСОБА_94 - площею 0,1000га,кадастровий номер 3210800000:01:132:0481, державний акт серії ЯЛ № 604074;

- ОСОБА_95 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0482, державний акт серії ЯЛ № 604073;

- ОСОБА_96 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0483, державний акт серії ЯЛ № 604070;

- ОСОБА_97 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0484, державний акт серії ЯЛ № 604075;

- ОСОБА_98 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0485, державний акт серії ЯЛ № 604078;

- ОСОБА_99 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0486, державний акт серії ЯЛ № 604079;

- ОСОБА_100 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0514, державний акт серії ЯЛ № 360108;

- ОСОБА_101 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0515, державний акт серії ЯЛ № 360109;

- ОСОБА_102 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:13260516, державний акт серії ЯЛ № 360110;

- ОСОБА_103 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0517, державний акт серії ЯЛ № 360111;

- ОСОБА_104 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0518 державний акт серії ЯЛ № 360112;

- ОСОБА_127 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0519, державний акт серії

ЯЛ № 360113;

- ОСОБА_106 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0520, державний акт серії ЯЛ № 360114;

- ОСОБА_107 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0448, державний акт серії ЯЛ № 359198;

- ОСОБА_108 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0449, державний акт серії ЯЛ № 359197;

- ОСОБА_109 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0450, державний акт серії ЯЛ № 359194;

- ОСОБА_110 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0451, державний акт серії ЯЛ № 359186;

- ОСОБА_111 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0477, державний акт серії ЯЛ № 604060;

- ОСОБА_112 - площею 3,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0478, державний акт серії ЯЛ № 604061;

- ОСОБА_113 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0479, державний акт серії ЯЛ № 604071;

- ОСОБА_114 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0480, державний акт серії ЯЛ № 604053;

- ОСОБА_115 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 210800000:01:132:0496, державний акт серії ЯЛ № 604057.

Крім того, за рахунок земель НДГ «Ворзель» НАУ рішеннями Бучанської міської ради від 27 грудня 2012 року № 1013/1-35-УІ, № 1013/2-35-УІ передано у власність двох громадян земельні ділянки площею по 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у м. Бучі, на підставі яких відділом Держкомзему у м. Бучі Київської області видано громадянам та одночасно зареєстровано державні акти на земельні ділянки, зокрема ОСОБА_81 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0574, державний акт серії ЯЙ № 932640; ОСОБА_57 - площею 0,1000 га, кадастровий номер 3210800000:01:132:0606, державний акт серії ЯЙ № 932641. Наведені обставини справи підтверджуються копією рішення ради від 21 жовтня 2010 року, додатком до даного рішення та копіями рішень ради від 27 грудня 2012 року (т. 1 а. с. 31-38).

У подальшому особи, які отримали державні акти за оскаржуваними рішеннями Бучанської міської ради, відчужили свої земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, укладених із ОСОБА_2 , та на державних актах були проставлені відмітки про реєстрацію права власності на земельні ділянки (перехід права власності до іншої особи).

ОСОБА_2 відчужила земельні ділянки за вказаними новоутвореними кадастровими номерами шляхом укладення договорів купівлі-продажу

з ОСОБА_116 , який в свою чергу зареєстрував право власності у встановленому законом порядку, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна № № 35004711, 35005591, 35006785, 35006156, 35008459, 35009070, 35009381 (т. 1 а. с. 48-87).

У жовтні 2016 року Бучанською міською радою до суду подано клопотання про застосування позовної давності (т 1 а. с. 162-165).

У своєму відзиві на позовну заяву від 18 вересня 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Залюбовська І. К., просила відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності (т. 6 а. с. 40-56).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національного університету біоресурсів і природокористування України слід зазначити таке.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено перш за все Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут і надалі - у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а юридичної особи, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах юридичної особи, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Оскільки Національний університет біоресурсів і природокористування України не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Національного університету біоресурсів і природокористування України є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах Університету, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої

статті 257 ЦПК України.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що повноваження власника (власників) щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.

Частиною другою статті 84 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Частиною першою статті 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною третьою статті 149 ЗК України сільські, селищні ради мають право вилучати земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 141 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, зокрема й добровільну відмову від права користування земельною ділянкою.

Частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Суди встановили, що згідно зі Статутом до складу Університету входить, зокрема, навчально-дослідне господарство «Ворзель», яке є структурним підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України, який у свою чергу є державним вищим навчальним закладом та відноситься до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Згідно з пунктом 1 положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 1 Статуту НАУ (правонаступником якого є Університет), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2001 року № 202, який був чинним на момент відмови від права користування спірною земельною ділянкою, він як державний вищий навчальний заклад є юридичною особою та перебуває в управлінні Кабінету Міністрів України.

Пунктами 78, 79 зазначеного Статуту визначено, що майно, закріплене за НАУ (правонаступником якого є Університет), належить йому на праві оперативного управління. Університет користується та розпоряджається зазначеним майном відповідно до законодавства і цього Статуту. Питання вилучення земель, відведених у постійне користування НАУ, правонаступником якого є Університет (в тому числі його навчально-дослідних господарств та дослідних станцій), вирішуються відповідно до Земельного кодексу України.

Оскільки Статут Університету затверджено власником (органом управління) переданого йому в оперативне управління державного майна та у постійне користування земельних ділянок державної власності - Кабінетом Міністрів України, вирішення питання землекористування шляхом добровільної відмови від права користування державними землями не належало до компетенції Університету.

На час прийняття Бучанською міською радою оскаржуваного рішення необхідної згоди органу влади, а саме - Кабінету Міністрів України як власника постійного землекористувача та земельної ділянки не отримано.

Рішення про припинення права постійного користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеною земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу Бучанської міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як Земельного кодексу України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень, наданих йому Конституцією та законами України, оскільки за змістом статті 12 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності і вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, однак не земель державної власності.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що, приймаючи 02 вересня 2008 року рішення № 941-38-У, яким затверджено проєкт землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га НДГ «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, міською радою не враховано положень частини третьої статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, зокрема не перевірено наявності правових підстав для прийняття такого рішення з урахуванням юридичного статусу землекористувача, положень його правовстановлюючих документів, а також виходячи з належності спірної земельної ділянки до земель державної власності.

Тобто оскільки припинення права постійного землекористування НДГ «Ворзель» НАУ повинно здійснюватися власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано встановив факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому на час подання прокурором позовної заяви у серпні 2016 року сплив строк позовної давності.

У жовтні 2016 року Бучанською міською радою було подано до суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу (справа «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц

(провадження № 14-96цс18).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього Кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі «Dacia S.R.L.» проти Молдови» (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України, в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження

№ 14-2цс21).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі

№ 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі

№ 469/1203/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).

Разом з тим судами попередніх інстанцій установлено, що прокуратурою м. Ірпеня Київської області ще у 2008 році було висунуто вимогу від 05 листопада 2008 року № 38-3913 до Бучанської міської ради про надання до 07 листопада 2008 року інформації про те, у кого в користуванні перебувають спірні землі площею 24 га в м. Бучі, мікрорайон «Рокач».

У відповідь на вищевказаний лист 07 листопада 2008 року виконавчий комітет Бучанської міської ради надав відповідь за № 04-08/2864 про те, що Бучанською міською радою прийнято рішення від 02 вересня 2008 року № 941-38-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками Навчально-дослідного господарства «Ворзель» НАУ переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачу їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач»)». Бучанською міською радою не приймалося рішень щодо надання вищевказаних земельних ділянок в оренду чи в користування будь-яким фізичним або юридичним особам.

Крім того, як встановив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 911/695/17, в якій предметом дослідження також було отримання прокурором відповіді на аналогічну вимогу в порядку загального нагляду у 2008 році щодо рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року за № 941-38-У, прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави з моменту отримання відповіді на свою вимогу про надання документів у порядку загального нагляду.

З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що прокуратура була обізнана зі змістом рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38-У, в той же час до суду прокуратура звернулася лише у 2016 році.

Оскільки прокурором поданий позов в інтересах держави, яка виступає у судовому процесі в особі певних уповноважених органів щодо об`єкта спору, строк позовної давності відліковується з моменту, коли саме держава в особі вказаних органів дізналась або могла дізнатись про порушення своїх прав.

Щодо обізнаності Міністерства освіти і науки України про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави, то судом було встановлено, що згідно з пунктом 81 Статуту НАУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2001 року № 202 «Про Національний аграрний університет» (в чинній на той момент редакції), звіт про діяльність Університету щороку заслуховується на конференції трудового колективу за участі представників наглядової ради і подається Кабінетові Міністрів України, Мінагрополітики та Міністерству освіти і науки.

Відповідно до пункту 66 зазначеного Статуту НАУ при Університеті було створено наглядову раду, до складу якої згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 657-р «Про склад наглядової ради Національного аграрного університету» входили в тому числі Віце-прем`єр-міністр України, який був першим заступником її голови, а також Міністр освіти України.

Відповідно до пункту 4 Положення «Про Міністерство освіти і науки України», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 19 грудня 2006 року № 1757, Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює відповідно до законодавства функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 38).

Згідно з пунктом 5 вказаного Положення Міністерство освіти і науки України має право одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію і матеріали, необхідні для виконання покладених на Міністерство завдань (підпункт 2).

Міністерство освіти і науки України відповідно до пункту 1.3 Статуту Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки є органом управління Університету.

Отже, Міністерство освіти та науки України як орган управління Університетом здійснювало також управління об`єктами державної власності, що перебували в користуванні Університету, та мало можливість відповідно до положень Статуту Університету бути обізнаним щодо дій Університету по відношенню до земельних ділянок, наданих йому в користування.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що Міністерство освіти і науки України було обізнане або могло бути обізнане про фактичні обставини переведення земельної ділянки площею 24 га до земель запасу Бучанської міської ради.

Щодо обізнаності Головного управління Держгеокадастру України в Київській області про ймовірне порушення законних прав та інтересів держави судом встановлено, що згідно з проєктом землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками НДГ «Ворзель» НАУ, переведення їх до категорії земель житлової забудови та передачі їх до земель запасу Бучанської міської ради в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Бучанської міської ради, розробленого ТОВ «Лідер плюс» 2008 року, цей проєкт землеустрою отримав позитивні висновки та погодження: відділу земельних ресурсів м. Бучі, який входив до структури Держземагентства України і безпосередньо підпорядковувався Головному управлінню земельних ресурсів у Київській області; державної санітарно-епідеміологічної експертизи, яка була проведена Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров`я України; державної експертизи землевпорядної документаціївід 04 серпня 2008 року за № 11а-91е, яка проводилася Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області і була затверджена начальником цього управління ОСОБА_128 . Вище зазначені обставини підтверджуються відповідними висновками від 02 липня 2008 року № 115, від 07 липня 2008 року № 05.03.02-07/41570, від 04 серпня 2008 року № 11а-91е.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Прокурор з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не звертався.

Земельні ділянки загальним розміром 24 га НГД «Ворзель» НАУ в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») Київської області, які вилучено згідно з рішенням Бучанської міської ради Київської області від 02 вересня 2008 року

№ 941-38-У із постійного користування НГД «Ворзель» НАУ, правонаступником якого є Національний університет біоресурсів і природокористування України, розподілені між фізичними особами, які законним шляхом добросовісно набули у власність земельні ділянки, і наслідком визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для набуття фізичними особами у власність земельних ділянок, буде втручання у мирне володіння цим майном.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить із такого.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

За обставинами цієї справи, враховуючи усі наведені вище принципи, Верховний Суд дійшов висновку, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Хронологія подій, а саме те, що НГД «Ворзель» НАУ добровільно відмовилося від користування земельними ділянками, без погодження такої відмови з Кабінетом Міністрів України, який відповідно до вимог закону та положень Статуту НГД «Ворзель» НАУ мав право погодити відмову від права постійного користування земельною ділянкою, не давало підстав для сумнівів у поінформованих та законослухняних громадян щодо легітимності рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права користування земельними ділянками загальною площею 24 га НГД «Ворзель» громадянам, які у цій справі отримували земельні ділянки на підставі рішень Бучанської міської ради від 21 жовтня 2010 року та від 27 грудня 2012 року у власність для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, мали усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікували, що міська рада, передаючи їм ці земельні ділянки, має право нею розпоряджатися, а вони після отримання цих земельних ділянок матимуть змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави, зокрема, місцевого самоврядування, щодо розпорядження землею, яка знаходиться на території Бучанської міської ради. При цьому Верховний Суд зауважує, що надані міською радою спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду, не знаходилися на прибережних смугах водойм чи у заповідній зоні, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у приватну власність.

Зазначені обставини вказують на те, що громадяни не могли проявити розумну обачність та не могли знати про те, що земельні ділянки загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») вибули з користування НГД «Ворзель» НАУ з порушенням вимог закону, а Бучанська міська рада своїм рішенням не мала права припинити право користування вказаними земельними ділянками НГД «Ворзель» НАУ.

За викладених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування «помилку» не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої «помилки», оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий балансу інтересів сторін.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, хоча Бучанською міською радою і порушені вимоги ЗК України щодо порядку припинення права постійного користування земельними ділянками загальною площею 24 га в межах м. Бучі (мікрорайон «Рокач») НГД «Ворзель» НАУ, яке добровільно відмовилося від такого права, але з урахуванням того, що громадяни отримали земельні ділянки та правомірно сподівалися на мирне володіння своїм майном, оцінюючи співвідношення порушених інтересів держави, за захистом яких звернувся прокурор, та наслідки втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд дійшов висновку, що з метою дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі відсутня легітимна мета втручання у право власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду суди попередніх інстанцій врахували вказівки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року (провадження № 14-146цс18), встановивши, що як прокуратура Київської області, так і позивачі у справі вже на момент прийняття рішення Бучанської міської ради від 02 вересня 2008 року № 941-38-У були обізнані про такі дії, проте за захистом порушених прав та інтересів держави цими діями прокуратура звернулася до суду лише у 2016 році, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернула увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи заяви Бучанської міської ради та ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

При цьому судом правильно встановлено, що поважні причини пропуску позовної давності відсутні, у разі користування своїми правами позивачі могли б довідатися про порушення своїх прав.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, повно встановив обставини справи, застосувавши строки позовної давності, внаслідок чого дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

При цьому судами правильно відхилено доводи прокурора про те, що цей позов є негаторним, а тому положення про позовну давність в цій справі не можуть застосовуватися, оскільки володіння приватними особами спірними земельними ділянками цілком можливе за певних умов, так як вони можуть мати такі ділянки на праві власності.

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Крім цього, висновки зроблені у цій справі є тотожними висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі

№ 367/2271/15-ц (провадження № 61-3530св21) з подібних правовідносин.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня

2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18),

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц

(провадження № 14-235цс18), від 29 травня 2019 року у справі

№ 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц (провадження № 14-147цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц (провадження № 14-460цс18), та у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц (провадження № 61-5857св18), від 20 травня 2020 року у справі № 359/2253/15-ц(провадження № 61-15237св19), від 22 лютого 2017 року у справі № 927/788/16, є безпідставними, оскільки зазначені рішення і судові рішення у цій справі ухвалені за інших фактичних обставин.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Держгеокадастру у Київській області не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення у вказаній частині - без змін.

Щодо клопотання про розгляд касаційної скарги за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

У касаційній скарзі заявлено клопотання, в якому заявник просить розглядати касаційну скаргу за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня. Тому підстав для задоволення клопотання немає.

Керуючись статтями 400 402 410 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2021 року в частині позовних вимог Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національного університету біоресурсів і природокористування України скасувати.

Позов у цій частині залишити без розгляду.

У іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 22 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 28 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук