ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа №367/6638/16-а
адміністративне провадження № К/9901/21795/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 367/6638/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського міського центру зайнятості про визнання неправомірним рішення, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Ірпінського міського центру зайнятості
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Ключковича В.Ю., суддів: Грибан І.О., Губської О.А.),
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1.30 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ірпінського міського центру зайнятості, в якому просила:
- визнати неправомірним та скасувати рішення - наказ Ірпінського міського центру зайнятості від 31 грудня 2015 про призначення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 в розмірі 544 грн. на місяць;
- зобов`язати Ірпінський міський центр зайнятості призначити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю у розмірі згідно діючого законодавства;
- зобов`язати Ірпінський міський центр зайнятості здійснити з 31 грудня 2015 року перерахунок, з урахуванням виплачених сум, та доплатити несплачену різницю в сумі 3776 грн. 62 коп. на користь ОСОБА_1 ;
- стягнути з Ірпінського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 індексацію доходів в розмірі 473,67 грн.;
- стягнути з Ірпінського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 359,93 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у позивачки наявний страховий стаж протягом 12 місяців, що передував реєстрації особи як безробітної та становить більше ніж шість місяців, а отже відповідач повинен був перерахувати мінімальний розмір допомоги по безробіттю вже у січні 2016 р. Позивач зазначає, що сам по собі факт заборгованості її колишнього роботодавця перед бюджетом жодним чином не повинен порушувати її право на отримання допомоги від держави. Тому вона не погоджується із встановленням допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі 544 гривні, без урахування страхового стажу.
Короткий зміст рішень суду І та ІІ інстанцій
3. 01 грудня 2016 року Ірпінський міський суд Київської області вирішив:
ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог відмовити
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що колишній роботодавець не сплатив в належному обсязі нараховані позивачу єдині внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а отже у відповідача були відсутні законні підстави на призначення допомоги у розмірі відмінному від мінімального, з огляду на розмір сплачених позивачем внесків до держбюджету.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 05 квітня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 01 грудня 2016 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Ірпінського міського центру зайнятості про визнання неправомірним рішення Ірпінського міського центру зайнятості, його скасування та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Ірпінського міського центру зайнятості щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку допомоги по безробіттю протиправними.
Зобов`язати Ірпінський міський центр зайнятості провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату допомоги по безробіттю на підставі частини 1 статті 22 та статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», з врахуванням утриманого єдиного соціального внеску із заробітку ОСОБА_1 за період роботи у дочірньому підприємстві «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», починаючи з 31 грудня 2015 року з урахуванням вже виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнування на утримання Ірпінського міського центру зайнятості на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги у розмірі 578 (п`ятсот сімдесят вісім) гривень 76 копійок.
6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що із заробітної плати позивача щомісячно утримувались суми страхових внесків, які підприємством сплачені до держбюджету не були.
Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових платежів Фонду на випадок безробіття несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа, і такі дії не можуть порушувати прав робітника, який має достатній стаж роботи для нарахування допомоги по безробіттю у відсотках від середньої заробітної плати.
Позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача індексації доходів у розмірі 473,67 грн., апеляційний суд дійшов висновку про передчасність такої вимоги та вказав на відсутність підстав вважати, що при здійсненні відповідних нарахувань та виплат відповідачем не буде самостійно проведено індексацію на суму донарахованої виплати.
З приводу позовних вимоги в частині стягнення з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість цієї позовної вимоги з огляду на те, що такі компенсаційні втрати та можливість їх відшкодування безпосередньо пов`язані з порушенням строків виплати вже нарахованих, проте не виплачених доходів. Позивачем існування таких обставин доведено не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7.24 квітня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга відповідача.
У касаційній скарзі скаржник просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 367/6638/16-а скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою відповідача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 367/6638/16-а.
9. 13 лютого 2018 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
10. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Анцупової Т. О., суддів Стародуба О.П., Кравчука В.М.
11. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 11 червня 2019 року, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Бучик А.Ю., Тацій Л.В.
12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу відповідача. Також відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання виконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року у справі 367/6638/16-а.
13. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 11 серпня 2021 року, у зв`язку з відпустками суддів Рибачука А.І. та Бучик А. Ю., які входять до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справ, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Згідно відомостей з трудової книжки 08 липня 2014 Богодухівським районним центром зайнятості Харківської області розпочато виплату ОСОБА_1 допомоги по безробіттю.
16 лютого 2015 припинено виплату допомоги по безробіттю.
З 17 лютого 2015 позивач ОСОБА_1 працювала у Дочірньому підприємстві «Санаторій «Україна» приватного акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця».
Відповідно до наказу (розпорядження) №338-к від 03 грудня 2015 ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» позивачку звільнено за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України в зв`язку з доглядом за дитиною до досягнення нею 14-річного віку.
Також позивачка є інвалідом 3 групи загального захворювання з 2006 року та перебуває на обліку у Пенсійному фонді України. Страховий стаж складає понад 10 років.
З 24 грудня 2015 року позивачка зареєстрована у Ірпінському міському центрі зайнятості як безробітна.
31 грудня 2015 року ОСОБА_1 розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до п.п.2,4 ст.22 та п.2 ст.23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Призначаючи позивачу допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі, центр зайнятості виходив з того, що індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-7 від 21 грудня 2015, які були надані ОСОБА_1 , містять суми нарахованої заробітної плати, з якої сплачено єдиний соціальний внесок Богодухівською міською виборчою комісією за жовтень 2015 року у розмірі 2223,59 грн. та листопад 2015 року у розмірі 918,00 грн. Інформація щодо сплати єдиного соціального внеску за червень - листопад 2015 року підприємством ДП «Санаторій «Україна» ПрАТ «Укрпрофздоровниця» у індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-7 від 21 грудня 2015 відсутня.
09 червня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про здійснення перерахунку розміру допомоги по безробіттю.
В листі №559/02/01-13 від 20 липня 2016 Ірпінським міським центром зайнятості вказано, що допомога по безробіттю призначена ОСОБА_1 в мінімальному розмірі - 544 грн., оскільки розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу. Зазначено, що після надходження уточнюючих даних про застраховану особу до Державного реєстру, буде здійснено перерахунок виплати допомоги по безробіттю з дня її призначення, а у разі припинення реєстрації за заявою або за рішенням суду.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000р. №1533-ІІІ (далі - Закон №1533-ІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1533-ІІІ загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Частиною 1 статті 4 цього Закону встановлено, що страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону №1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.
Одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю.
За правилами статті 22 Закону №1533-ІІІ право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.
Частинами 1, 2 статті 21 Закону №1533-ІІІ встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій (за винятком пенсії по інвалідності) та виплат за страхуванням на випадок безробіття, включається до страхового
стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Отже, страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
За змістом п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону №1533-III страхові внески це кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Статтею 4 цього Закону встановлено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску це, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний пред`являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.
З цим правом кореспондується обов`язок такого платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI), який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону №2464-V).
При цьому, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч. 11 ст. 9 Закону №2464-VI)
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №2464-VI адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску несуть посадові особи платників єдиного внеску.
Пенсійний фонд України є органом, який уповноважений відповідно до цього Закону вести облік платників єдиного внеску, забезпечувати збір та ведення обліку страхових коштів, контролювати повноту та своєчасність їх сплати, вести Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування та виконувати інші функції, передбачені законом (ст. 1 Закону №2464-VI).
Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб
При цьому, особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій.
Судами встановлено, що в період з червня 2015 року. по листопад 2015 року із заробітної плати позивача роботодавцем відраховувались страхові внески в повному обсязі, що підтверджується довідкою про середню заробітну плату в ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» за період з червня 2015 року по листопад 2015 року, водночас ці внески роботодавець своєчасно в установленому порядку до бюджету не сплатив.
Таким чином, несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій.
Крім того, механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відомості про те, що Пенсійний Фонд у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з боку ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» стосовно несплати підприємством страхових внесків за спірний період, в матеріалах справи відсутні. Це свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов`язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця.
Враховуючи викладене, позивач не може бути позбавлений права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.
Аналогічну правову позицію було висловлено в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 у справі №242/2088/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №266/970/16-а.
Частинами 2, 3 статті 16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI передбачено, що ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації.
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування
Згідно з пунктом 4 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Отже, за наявного правового регулювання право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців. Але страховий стаж визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, який включає реєстр застрахованих осіб, який формує та веде Пенсійний фонд України.
Суд апеляційної інстанції встановив, що страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації його як безробітного, становить не менше ніж шість місяців. Проте, відповідні дані про стаж позивача не внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Отже, існує ситуація, у якій позивач отримує зменшений розмір допомоги через відсутність повних даних про його страховий стаж у Державному реєстрі, за формування якого відповідальний Пенсійний фонд України.
Враховуючи, що позивач не відповідальний за формування та ведення Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, але при цьому має страховий стаж достатній для отримання допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу, а не у мінімальному розмірі, суд дійшов висновку про необхідність звернутись до практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з п. 71 Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04) державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Отже, право позивача на отримання допомоги у належному розмірі не може бути поставлене у залежність від дій державних органів, які не дотримуються своїх власних процедур.
Схожий правовий висновок було висловлено в постанові Верховного суду від 16 травня 2019 року справа №460/5659/16-а.
З огляду на вищезазначене, колегія судів КАС ВС вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції з приводу того, що відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку допомоги по безробіттю, вчинив протиправні дії, а тому вірно зобов`язав відповідача провести перерахунок допомоги по безробіттю із зарахуванням до страхового стажу усього періоду його праці в ДП «Санаторій Україна» ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та провести виплату допомоги по безробіттю з урахуванням виплачених сум.
Судова колегія КАС ВС погоджується з висновком щодо передчасності позовних вимог в частині стягнення з відповідача індексації доходів у розмірі 473,67 грн., оскільки такі позовні вимоги можуть бути предметом розгляду лише після вчинення відповідних неправомірних дій з боку суб`єкту владних повноважень.
Крім того суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбаченого положенням Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки станом на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій заборгованість перед позивачем по нарахованій, але не виплаченій допомозі по безробіттю, за відповідачем не обліковувалась.
Доводи касаційної скарги не містять належних доводів, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду у відповідності до положень пункту 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки під час розгляду справи в порядку апеляційного оскарження, судом апеляційної інстанції було вірно визначено та застосовано в порядку Кодексу адміністративного судочинства належний спосіб захисту для поновлення прав позивача, а саме «визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку допомоги по безробіттю та зобов`язання відповідача провести позивачу перерахунок допомоги по безробіттю».
Оскільки відмови відповідача у перерахунку позивачу допомоги по безробіттю надавалися у вигляді листів в порядку розгляду звернень громадян, передбачених Законом України «Про звернення громадян», періодично, а остання датована 22 липням 2016 року № 2325/09/12-16, то підстав для застосування до спірних правовідносин положень пункту 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів КАС ВС не вбачає.
16. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішення апеляційний суд порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, тому колегія суддів КАС ВС прийшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
17. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 344 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу Ірпінського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 367/6638/16-а - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій