Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 368/1473/15-ц

провадження № 61-519св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи: Балико-Щучинська сільська рада Кагарлицького району Київської області (відповідач за зустрічним позовом), управління Держземагентства у Кагарлицькому районі Київської області, Київська обласна філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня 2020 рокуу складі судді Іванюти Т. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: Балико-Щучинська сільська рада, управління Держземагентства у Кагарлицькому районі Київської області, Київська обласна філія державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона та ОСОБА_2 є сусідами та власниками суміжних земельних ділянок, що розташовані у

АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 відповідно.

При отриманні позивачем у власність земельних ділянок та узгодженні їх зовнішніх меж, ОСОБА_2 висловила побажання, щоб єдиний проїзд до її земельної ділянки залишався у загальному користуванні і не належав позивачу. Дані зауваження були враховані, а межі погоджені.

Зазначає, що з травня 2012 року між сторонами у справі стосунки погіршилися, оскільки ОСОБА_2 розпочала роботи зі зведення огорожі по межі із належною позивачу земельною ділянкою. При виконання таких робіт ОСОБА_2 самовільно відміряла та визначила нові межі із земельною ділянкою позивача, встановивши огорожу.

Після виготовлення технічної документації для присвоєння кадастрових номерів належних позивачу земельних ділянок їй стало відомо, що належна відповідачу земельна ділянка накладається на земельну ділянку, яка належить позивачу.

Рішенням державного кадастрового реєстратора управління Держкомземагентства у Кагарлицькому районі від 23 квітня 2014 року позивачу відмовлено у внесені відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходиться інша земельна ділянка.

Отже, вона позбавлена можливості зареєструвати в Державному земельному кадастрі належну їй земельну ділянку у тому розмірі і в тій конфігурації, що зазначено у державному акті на право власності на земельну ділянку від 30 листопада 2002 року через те, що в межах її ділянки знаходиться земельна ділянка ОСОБА_2 у зв`язку з помилками, допущеними землевпорядною організацією при виготовленні у 2005 році документів на право власності на земельну ділянку відповідача, оскільки не було погоджено межі земельних ділянок із позивачем.

Крім того, проїзд до земельної ділянки ОСОБА_2 лежить фактично через двір позивача, що не лише завдає позивачу незручностей, але і порушує ряд норм чинного законодавства, однак відповідач не надає згоду на перенесення земельної ділянки загального користування (проїзду).

Посилаючись на викладене, позивач просила усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування державного акту серії ЯА №41008, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 13 квітня 2005 року на ім`я

ОСОБА_2 та державної реєстрації цього державного акту.

Також просила зобов`язати ОСОБА_2 відновити межі земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 , згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 30 листопада 2002 року, та перенести збудований відповідачем паркан згідно з межами, зазначеними у державному акті на право приватної власності на землю від 30 листопада 2002 року.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила:

- зобов`язати ОСОБА_1 звільнити проїзд загального користування до житлового будинку АДРЕСА_2 та демонтувати встановлену нею бетонну стінку та стовпчики на повороті з АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 знести збудовану неї бетонну відмостку (фундамент) між земельною ділянкою будинку АДРЕСА_2 та земельною ділянкою будинку АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні

ОСОБА_2 проїздом загального користування до житлового будинку АДРЕСА_2 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Балико-Щучинської сільської ради від 15 січня 2015 року, яким затверджено акт погодження меж від 17 грудня 2014 року, вирішено вважати спільну межу між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодженими, надано дозвіл на виготовлення правовстановлюючих документів на землю.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що у жовтні 2015 року ОСОБА_1 без дозволу виконавчого комітету Балико-Щучинської сільської ради та не повідомляючи ОСОБА_2 на заїзді до будинку та земельної ділянки останньої зменшила ширину земельної ділянки загального користування шляхом встановлення бетонної стінки та стовпчиків на 1, 25 м, що унеможливлює вільний проїзд позивачем до належного їй домоволодіння.

Зазначає, що комісією по врегулюванню земельних спорів Балико-Щучинської сільської ради складено акт від 17 грудня 2014 року, відповідно до якого встановлено, що через неприязні відносини та недобросусідство, вона відмовляється підписувати акт встановлення та узгодження меж земельних ділянок в натурі. Враховуючи, що межі не порушені, комісія рекомендувала сільській раді затвердити акт погодження меж без підпису ОСОБА_2 , що й було зроблено рішенням сільської ради від 15 січня

2015 року. Вважає, що рішення сільської ради є незаконним, оскільки до неї з пропозицією про погодження меж земельних ділянок ніхто не звертався, відповідна комісія здійснювала огляд земельних ділянок без повідомлення та участі позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямКагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0320 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,159 га з цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства, які розташовані по

АДРЕСА_1 шляхом визнання недійсним та скасування:

державного акту серії ЯА № 410089 виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 13 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_2 та державної реєстрації цього державного акту.

Зобов`язано ОСОБА_2 відновити межі земельних ділянок загальною площею 0,03238 га за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 , згідно з Державним актом на право приватної власності на землю, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за № 153 від 30 листопада 2002 року, та перенести збудований нею паркан згідно з межами, зазначеними в державному акті на право приватної власності на землю ОСОБА_1 , що зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 153 від 30 листопада 2002 року.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи первісні позовні вимоги, обґрунтував свої висновки тим, що позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами, висновками двох судових експертиз та допитом експерта ОСОБА_3 , якими підтверджується, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що у результаті проведених в жовтні 2015 року ОСОБА_1 робіт з укріплення схилу та оновлення загорожі до її двору (земельних ділянок) по АДРЕСА_1 ширина проїзду не була зменшена менше, ніж 3 м 50 см. Наразі радіус проїзду становить 4 м 30 см, а ширина - 3 м 60 см, отже права ОСОБА_2 щодо користування загальним проїздом порушено не було.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Балико-Щучинської сільської ради від 15 січня 2015 року про затвердження акту погодження меж від 17 грудня 2014 року, то вони задоволенню не підлягають, оскільки підставою для складання акту та його затвердження є факт неприязних стосунків та відмова ОСОБА_2 від погодження меж.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня 2020 року скасовано в частині позову про зобов`язання ОСОБА_2 перенести збудований нею паркан згідно з межами, зазначеними в державному акті на право приватної власності на землю ОСОБА_1 , що зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 153 від 30 листопада 2002 року та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність перетину земельних ділянок

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з посиланням на висновок експерта від 26 квітня

2017 року та висновок експертів за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи від 23 січня 2020 року, а також роз`яснення судових експертів ОСОБА_3, Свістунова І.С., наданих в судовому засіданні. Апеляційний суд вважав, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом визнання недійсним та скасування державного акту серії ЯА №41008, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією

13 квітня 2005 року на ім`я ОСОБА_2 . При цьому суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції про можливість задоволення позовних вимог про відновлення меж земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 та перенесення збудованого ОСОБА_2 паркану, оскільки таке не відноситься до компетенції суду.

Суд апеляційної інстанції повністю погодився із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову у зв`язку із їх недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 509/4216/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі

№ 469/1044/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 607/19154/14-ц.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що технічна документація ОСОБА_1 була розроблена Ржищівським міським відділом Київської обласної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» з помилками та не у відповідності до фактичних меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки ОСОБА_1 . Саме вказані помилки та неточності у технічній документації ОСОБА_1 стали причиною перетину земельної ділянки ОСОБА_1 із земельною ділянкою ОСОБА_2 , що підтверджується висновком експерта Українського центру судових експертиз від 26 квітня 2017 року. Скаржник вказує на неправильну оцінку судами доказів, зокрема наявних у матеріалах справи судових експертиз.

Вказує, що її позовні вимоги є повністю доведеними, ОСОБА_1 порушила її право користування загальним проїздом, встановивши бетонну стінку та стовпчики. Судами попередніх інстанцій не враховано, що ОСОБА_1 взагалі не зверталася до ОСОБА_2 з питань погодження межі, акт погодження меж від 17 грудня 2014 року та затвердження цього акта рішенням сесії сільської ради від 15 січня 2015 року суперечить вимогам діючого законодавства.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сусідами та власниками суміжних земельних ділянок, що розташовані у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відповідно.

У листопаді 2002 року ОСОБА_1 на підставі рішення Балико-Щучинської сільської ради отримала у приватну власність три земельні ділянки загальною площею 0,3238 га за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за № 153 від 30 листопада 2002 року.

При узгодженні зовнішніх меж земельних ділянок ОСОБА_1 , її сусідка ОСОБА_2 висловила побажання, щоб єдиний проїзд до її земельної ділянки залишався в загальному користуванні і не належав ОСОБА_1 . Дані зауваження були враховані, а межі погоджені.

У квітні 2005 року ОСОБА_2 на підставі рішення Балико-Щучинської сільської ради від 14 жовтня 2004 року отримала у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,2088 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222280401:39:048:0004, що підтверджується державним актом серії ЯА № 410089 на право власності на земельну ділянку від 13 квітня 2005 року.

Рішенням Державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі від 23 квітня 2015 року «Про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру» відмовлено ОСОБА_1 в присвоєні кадастрових номерів її земельним ділянкам.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру від 25 листопада 2015 року, відповідно до рішення від 23 квітня 2015 року «Про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру» земельна ділянка ОСОБА_1 , яку передбачається зареєструвати, знаходиться в межах земельної ділянки або її частини ОСОБА_2 . Ця земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222280401:39:048:0004, площею 0,2088 га, посвідчена державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 410089.

Рішенням державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі від 02 грудня 2016 року «Про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру» повторно відмовлено ОСОБА_1 у присвоєнні кадастрових номерів її земельним ділянкам.

Відповідно до висновку експерта ОСОБА_3 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 26 квітня 2017 року межі земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_2 , які зазначені в державному акті серії ЯА № 410089, не відповідають межам даної земельної ділянки, що наявні в державному земельному кадастрі після внесення ОСОБА_2 змін. Межі земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_2 згідно з технічної документації на зазначену земельну ділянку накладаються на фактичні межі земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до каталогу координат, які містяться в технічній документації.

Згідно з висновком експерта Свістунова І. С. за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 21 серпня 2019 року межі земельних ділянок, які фактично перебувають в користуванні ОСОБА_1 перетинаються в площини із межами земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_2 . Встановити в зв`язку із чим відбулося накладання меж досліджуваних земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за результатами проведеного натурного обстеження та аналізом представлених на дослідження матеріалів не вбачається за можливе. Разом із тим експерт припускає, що однією із ймовірних причин, що могла спричинити накладання ділянок могла бути помилка, допущена під час виносу меж в натурі або під час розроблення технічної документації.

Фактичні межі землекористування ОСОБА_1 є подібними за конфігурацією до меж земельних ділянок площею 0,1106 га та 0,0288 га зазначеним у кадастрових планах складених Ржищівським міським виробничим відділом КОФ ДП «ЦДЗК» (дата складання відсутня), але не є ідентичними та зміщені, а саме: відносно меж земельної ділянки загальною площею 0,1106 га фактична межа землекористування зміщена:

від межі, що позначена точками 15-16 (довжина межі 28,75) фактична межа зміщена в західному напрямку, розмір зміщення становить від 1,05 м до 3,07 м; від межі, що позначена точками 17-18 (довжина межі 26,71 м) фактична межа зміщена в західному напрямку, розмір зміщення становить від 2,54 м до 3,09 м; від межі, що позначена точками 18-19 (довжина межі 9,71 м) фактична межа зміщена в південному напрямку, розмір зміщення становить від 0,44 м до 0,66 м;

відносно меж земельної ділянки загальною площею 0,0288 га фактична межа землекористування зміщена:

від межі, яка позначена літерами від «Г» до «В» (довжина межі 12,3 м) фактична межа зміщена в південно-західному напрямку, розмір зміщення становить від 1,77 м до 2,02 м. Отже, частина земельних ділянок, які належать ОСОБА_2 перебувають у фактичному землекористуванні

ОСОБА_1 . Схема взаємного розташування зображена в додатку № 3 до цього висновку.

Відповідно до висновку експертів ОСОБА_3 та Свістунова І. С. за результатами проведення комісійної земельно-технічної експертизи

від 23 січня 2020 року межі земельної ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_2 , які зазначені в державному акті серії ЯА № 410089 частково не відповідають межам цієї земельної ділянки, що наявні в державному земельному кадастрі після внесення ОСОБА_2 змін. Межі земельної ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_2 , згідно з технічної документації на зазначену земельну ділянку накладаються на фактичні межі земельної ділянки, що належать на праві власності

ОСОБА_1 відповідно до каталогу координат, які мітяться в технічній документації. З часу проведення експертизи від 26 квітня 2017 року та станом на дату проведення обстеження, яке відбулося 26 листопада

2019 року, фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_2 були частково зміщені у частині «від Б до В», які зазначені в «Описи меж» в державному акті, виданому ОСОБА_2 .

Фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_2 після поділу частково встановлені таким чином, що не відповідають координатам, які містяться у документах із землеустрою, розроблених у 2018 році.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Відповідно до положень статей 317 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно із вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, а визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Установивши, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що межі належної ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 3222280401:39:048:0004 згідно з технічною документацією накладаються на фактичні межі земельної ділянки, що належить на праві власності

ОСОБА_1 , що унеможливлює присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам ОСОБА_1 та реєстрації права власності за нею з таким накладенням, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування державного акту серії ЯА № 410089, виданого Кагарлицькою районною державною адміністрацією 13 квітня

2005 року на ім`я ОСОБА_2 та державної реєстрації цього державного акту.

При цьому ОСОБА_1 отримала вказану земельну ділянку у власність раніше, ніж ОСОБА_2 (2002 та 2005 роки відповідно), отже саме внаслідок дій по оформленню у власність земельної ділянки ОСОБА_2 створено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власною земельною ділянкою.

Обставини накладання земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку ОСОБА_1 підтверджуються висновком судової земельно-технічної експертизи від 26 квітня 2017 року № 2-26/04, наданого на виконання ухвали Кагарлицького районного суду Київської області від 13 грудня 2016 року,

та також висновком комісійної земельно-технічної експертизи від 23 січня 2020 року (а. с. 32-64, т. 2, а. с. 204-245, т. 3), а також роз`ясненнями судових експертів ОСОБА_3, Свістунова І. С. , яким судами попередніх інстанцій надана належна правова оцінка.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки вказаних доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 09 червня 2021 року у справі № 509/4216/16-ц, є помилковими, оскільки у цих справах спір стосувався земель водного фонду та земель оборони, тоді як у справі, яка переглядається, спір стосується земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку.

З викладеного слідує, що у зазначених справах, порівняно зі справою, яка переглядається, встановлено інші фактичні обставини, отже правовідносини не є подібними.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 .

Судами установлено, що З травня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погіршилися стосунки, оскільки ОСОБА_2 розпочала роботи по зведенню огорожі по межі із сусідньою земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 30 грудня

2013 року у справі № 014/653/12-ц встановлено, що сторони є суміжними землевласниками, і проживають в АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 ) та АДРЕСА_2 ( ОСОБА_2 ). До будинку позивача існує проїзд загального користування, який проходить повз будинок відповідачки.

У серпні 2012 року ОСОБА_1 без дозволу виконавчого комітету Балико-Щучинської сільської ради та не повідомляючи ОСОБА_2 , біля свого будинку змінила межі своєї земельної ділянки шляхом встановлення паркану із металевої сітки та бетонних стовпчиків таким чином, що ширина проїзду загального користування зменшилась. Також, ОСОБА_1 було зменшену ширину воріт менше як на 3 метри, встановлених на проїзді загального користування, а встановлений паркан частково перекриває заїзд (ворота) безпосередньо до будинку ОСОБА_2 .

Зазначеним рішенням Кагарлицького районного суду Київської області

від 30 грудня 2013 року зобов`язано ОСОБА_1 звільнити проїзд загального користування до житлового будинку ОСОБА_2 таким чином, щоб ширина цього проїзду становила не менше 3 м 50 см, а також демонтувати ворота на проїзді загального користування (у двір).

Визнано незаконним акт постійної комісії Балико-Щучинської сільської ради з питань регулювання земельних відносин від 17 жовтня 2012 року, яким погоджено земельні ділянки ОСОБА_1 без підпису ОСОБА_2 в акті погодження меж земельної ділянки.

Визнано незаконним та скасовано рішення Балико-Щучинської сільської ради 18 жовтня 2012 року, яким вирішено вважати погодженою межу між земельними ділянками належними громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погодженою та надано дозвіл на виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 без підпису громадянки ОСОБА_2 в акті погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 квітня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30 грудня

2013 року в частині стягнення моральної шкоди та визнання незаконним акту постійної комісії Балико-Щучинської сільської ради з питань регулювання земельних відносин № 4 від 17 жовтня 2012 року, скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині (а. с. 98-100 т. 2).

Рішення суду виконано у повному обсязі, що підтверджується постановами заступника начальника відділу державної виконавчої служби Кагарлицького районного управління у Київській області від 17 вересня 2014 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням рішення у повному обсязі (а. с. 74-76, т. 1).

Відповідно до постанови заступника начальника відділу державної виконавчої служби Кагарлицького районного управління у Київській області від 17 вересня 2014 року закінчено виконавче провадження № 43549489 у зв`язку з виконанням у повному обсязі рішення суду, яким зобов`язано

ОСОБА_1 звільнити проїзд загального користування, демонтувати встановлений нею паркан біля будинку АДРЕСА_1 та встановити його таким чином, щоб ширина проїзду становила не менше 3 м 50 см. (а.с. 74-76 т. 1).

В результаті проведених в жовтні 2015 року ОСОБА_1 робіт з укріплення схилу та оновлення загорожі до її двору (земельних ділянок) по

АДРЕСА_1 ширина проїзду не була зменшена менше, ніж 3 м 50 см. Наразі радіус проїзду становить 4 м 30 см, а ширина - 3 м 60 см

(а. с. 69-70, т. 1).

ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами той факт, що ОСОБА_1 після виконання зазначеного рішення суду чинить їй перешкоди, встановила бетонну стінку та стовпчики, які унеможливлюють користування нею загальним проїздом, у звязку із чим суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_2 у цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Балико-Щучинської сільської ради від 15 січня 2015 року, яким затверджено акт погодження меж від 17 грудня 2014 року, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

У частині першій статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до частини п`ятої статті 158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

У разі відмови суміжного землекористувача підписати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, згідно з частиною третьою статті 158 ЗК України між суміжними землекористувачами виникає земельний спір. Такий спір у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування.

Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування визначено статтею 159 ЗК України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 (провадження№ 14-552цс18) та у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18) дійшла висновку про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають.

Установивши, що підставою для складання акту погодження меж

від 17 грудня 2014 року та затвердження цього акту рішенням сесії є факт неприязних стосунків сторін та відмова ОСОБА_2 від погодження меж, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення Балико-Щучинської сільської ради від 15 січня 2015 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 26 серпня

2020 року у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович