Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 368/849/19

провадження № 61-5809св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Кагарлицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області Головного управління Пенсійного фонду Київської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Кагарлицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області Головного управління Пенсійного фонду Київської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання особи за відповідною адресою, заінтересована особа - Кагарлицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області Головного управління Пенсійного фонду Київської області.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилався на те, що він проживав

у м. Кагарлику Київської області з народження до моменту звернення до суду із вказаною заявою, у тому числі у період із 1986 року до 01 січня

1993 року.

Позивачу було видано посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії НОМЕР_1 від 24 квітня 1996 року (категорія 4).

З досягненням 55 років заявник звернувся до Кагарлицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області з метою призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом із тим, листом Кагарлицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 10 квітня 2019 року № 61/ц-02/05 у призначенні пенсії у зв`язку зі зменшенням пенсійного віку йому було відмовлено.

Встановлення місця постійного проживання за відповідною адресою заявника необхідно для призначення пенсії, після якої у заявника виникнуть права та пільги, передбачені для пенсіонерів.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт постійного проживання та роботи в м. Кагарлику Київської області, тобто на території зони посиленого радіоекологічного контролю, не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 29 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 у м. Кагарлику Київської області, на території зони посиленого радіоекологічного контролю, не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року, тобто з 1986 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи заяву про встановлення факту проживання ОСОБА_1 в зоні посиленого радіоекологічного контролю, суд першої інстанції виходив із показань свідків, які пояснили, що заявник під час навчання у м. Києві постійно проживав у м. Кагарлику.

Відповідно до показань свідків батько заявника працював водієм автобуса у АТП і кожного дня возив сина у м. Київ та з м. Києва на навчання. Мати ОСОБА_1 працювала диспетчером на автостанції м. Кагарлику, тому проблем із поїздкою до м. Києва у заявника не було. Крім того, ОСОБА_1 відсвяткував весілля у м. Кагарлику, а його син ОСОБА_2 хоч і народився

у м. Києві, але з дня народження проживав у м. Кагарлику.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 з

1986 року до 01 січня 1993 року постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задоволено. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції встановив факт проживання заявника на території зони посиленого радіоекологічного контролю лише на підставі показань свідків.

Разом із тим, на думку апеляційного суду, допустимими доказами у спірних правовідносинах є саме докази наявності чи відсутності прописки заявника в м. Кагарлику. При відсутності доказів прописки громадянина в зоні посиленого радіологічного контролю він може доводити ці обставини іншими доказами, які у своїй сукупності доводили б факти, які заявник просить встановити.

Суд першої інстанції дійшов висновку про встановлення факту проживання заявника на території зони посиленого радіоекологічного контролю лише на підставі показань свідків, проте суд не навів у рішенні обґрунтування та мотивів щодо достовірності можливості свідків пам`ятати події, які відбувалися більше тридцяти років тому. Будь-які інші докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю в матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Кагарлицького районного суду Київської області.

У грудні 2020 року справу № 368/849/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення

ОСОБА_1 зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування положень частини першої статті 29 ЦК України, частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», частини другої статті 315 ЦПК України.

Посилання апеляційного суду на те, що будь-які докази на підтвердження проживання заявника на території зони посиленого радіоекологічного контролю в матеріалах справи відсутні є помилковими, оскільки актом депутата Кагарлицької міської ради підтверджено факт проживання заявника в м. Кагарлику Київської області з 1986 року до 01 січня 1993 року. Крім того, неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що показання свідків, які були допитані в суді першої інстанції, є недостатніми доказами для підтвердження факту проживання заявника.

Разом із тим, судом апеляційної інстанції не враховано положення статей 33 55 Конституції України, статті 29 ЦК України, статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», що порушує право заявника на реалізацію прав пов`язаних із фактом, який просив встановити заявник.

В ухвалі Верховного Суду від 03 листопада 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом третім частини другої статті 389 ЦПК України, та подана в строк, встановлений статтею 390 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року Головне управління Пенсійного фонду Київської областіподало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення та оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції керувався лише показаннями свідків. При цьому з рішення суду не вбачається, що суд з`ясував у свідків, у яких конкретно роках відбувалися події, хоча ці обставини є необхідними для встановлення факту, про який просить заявник, а також суд не навів у рішенні своїх міркувань щодо впевненості суду у достовірності цих показань і можливості свідків пам`ятати події, які відбувались більше тридцяти років тому. Матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо підтвердження проживання заявника в м. Кагарлику Київської області не менше чотирьох років.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 було видано посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії НОМЕР_1 від 24 квітня 1996 року (категорія 4) (а. с. 13).

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 01 серпня 1990 року до

31 грудня 1992 року, тобто два роки та п`ять місяців (а. с. 10-12).

17 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кагарлицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області з метою призначення йому пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку.

Листом Кагарлицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 10 квітня 2019 року № 61/ц-02/05 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку заявнику було відмовлено (а. с. 9).

Згідно з довідкою Національного транспортного університету № 1214/01 від 19 червня 2019 року заявник із 21 серпня 1985 року до 25 червня 1990 року навчався на денній формі навчання у Київському автомобільно-дорожньому інституті (а. с. 68).

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 з 28 червня 1996 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 5-6).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною другою статті 414 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі у відповідній частині є, зокрема, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання особи за відповідною адресою (на території зони посиленого радіоекологічного контролю).

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 має посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії НОМЕР_1 від 24 квітня 1996 року (категорія 4).

Згідно із частиною 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею

26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на

01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за

2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Як на підставу звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання особи за відповідною адресою (на території зони посиленого радіоекологічного контролю), ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення вказаного факту є необхідним заявнику для призначення пенсії.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 256 ЦПК України у редакції, що діяла на момент звернення до суду із заявою. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.

Разом із тим, згідно із частиною другою статті 256 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Водночас із заявлених вимог вбачається, що між заявником і заінтересованою особою виник спір з приводу призначення заявнику пенсії на пільгових умовах, що передбачено статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви та розгляду справи судом першої інстанції) (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, підсудні адміністративним судам.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

З аналізу вказаних вище норм права слід зробити висновок про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між ним та Кагарлицьким об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області Головного управління Пенсійного фонду Київської області щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо юрисдикційності спору викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18).

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 в окремому провадженні у порядку цивільного судочинства, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення норм процесуального права не звернули належної уваги на те, що якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, то згідно з вимогами частини першої статті 377, пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.

Таким чином, у випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.

У справі, що переглядається, вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії має розглядатися в позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства, тому суди помилково не вирішили питання про закриття провадження у справі.

З урахуванням зазначеного та релевантної практики Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями

19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З урахуванням зазначеного, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України (в чинній редакції Кодексу) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі не встановили природи правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосували норми процесуального права, судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статями 255 256 400 409 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 29 липня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Кагарлицьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області Головного управління Пенсійного фонду Київської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Роз`яснити ОСОБА_1 його право протягом десяти днів із дня отримання ним цієї постанови звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук