Постанова

Іменем України

30 червня 2023 року

місто Київ

справа № 369/10595/21

провадження № 61-1458св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року, постановлене суддею Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Слюсар Т. А., Коцюрби О. П., Білич І. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у серпні 2021 року звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київській регіональні електромережі»

(далі - ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі»), у якому просила усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою шляхом демонтажу комплексної трансформаторної підстанції

(далі - КТП)№ 1008 за рахунок ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та перенесення її в інше місце відповідно до встановлених норм.

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що на підставі договору

купівлі-продажу земельної ділянки від 28 липня 2011 року, укладеного з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим В. О., зареєстрованого по Бобрицькій сільський раді 03 серпня 2011 року за № 1509, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480601:01:052:0006, площею 0, 150 га, з цільовим призначенням (використанням) - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Продавцю земельної ділянки ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) земельна ділянка належала на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯА № 386261, виданого Бобрицькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області 22 червня 2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010532900098.

У зв`язку з упорядкуванням номерів та назв у с. Бобриця назву та номер земельної ділянки ОСОБА_1 було змінено на АДРЕСА_2 .

Надалі, на згаданій земельній ділянці позивачка збудувала житловий будинок, загальною площею 128, 00 кв. м, житловою площею 53, 00 кв. м, право власності на який зареєстровано у встановленому законом порядку.

У 2020 році під час будівництва капітального забору по межах земельної ділянки, кадастровий номер 3222480601:01:052:0006, з`ясувалося, що на земельній ділянці частково розташована КТП № 1008, яка перебуває на балансі відповідача, що унеможливлює улаштування забору, а також не відповідає містобудівному законодавству.

У порядку позасудового вирішення питання про звільнення земельної ділянки від споруди КТП № 1008 позивачка звернулася до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» з відповідною вимогою.

Стверджувала, що листом від 25 червня 2021 року № 04/440/9775 ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» підтвердило факт розташування об`єкта КТП № 1008 у межах земельної ділянки позивачки, зазначивши, що КТП згідно з актом приймання-передачі побудовано та введено в експлуатацію ще в 2006 році.

Відповідач наполягав на тому, що на час виникнення у позивачки права власності на земельну ділянку зазначений об`єкт мереж вже знаходився в межах земельної ділянки, кадастровий номер 3222480601:01:052:0006, а тому немає підстав для звільнення земельної ділянки.

На переконання позивачки, розташування КТП № 1008 у межах земельної ділянки, яка перебуває у її власності, порушує її права як власника, які гарантовані цивільним законодавством України та підлягають судовому захисту.

Стислий виклад позиції інших учасників

Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити. Зазначив, що КТП № 1008 введена в експлуатацію у 2006 році і була передана відповідачу у 2017 році. З 2017 року відповідач не переміщував КТП № 1008 на земельну ділянку позивачки.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 25 серпня 2022 року Києво-Святошинський районний суд Київської області залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що усупереч вимогам земельного законодавства, у тому числі Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», суб`єктами, які розробляли документацію із землеустрою щодо земельної ділянки, що на праві приватної власності належить позивачці, не було зазначено про обмеження у використанні такої земельної ділянки, які пов`язані із розташуванням КТП № 1008, у зв`язку з чим таке не відображено в державному акті на право власності на земельну ділянку, серії ЯА № 38626, виданому попередньому власнику земельної ділянки, незважаючи на те, що фактичне розташування об`єкта електричної енергії на земельній ділянці позивачки останнім не заперечується.

Незважаючи на невстановлення обмежень охоронної зони в державному акті на право власності на земельну ділянку позивачки, суд дійшов висновку, що обмеження на використання земельною ділянкою позивачки встановлені законом. Оскільки земельна ділянка, на якій розташована КТП № 1008, повинна містити охоронну зону електричних мереж, на неї поширюються обмеження, встановлені приписами чинного законодавства. У такому разі використання власником земельної ділянки є можливим з обмеженнями, встановленими Законом України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» та Правилами охорони електричних мереж, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 1997 року № 209 (далі - Правилаохорони електричних мереж).

Суд врахував, що позивачка не надала належних та допустимих доказів щодо незаконності встановлення КТП № 1008.

Встановивши такі обставини, суд зробив висновок про недоведеність того, що під час розташування спірного КТП балансоутримувач не дотримався вимог спеціального законодавства, яке регулює питання розміщення об`єктів передачі електричної енергії, та, відповідно, не встановив факт порушення прав позивача відповідачем.

Постановою від 20 грудня 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що наявність такої споруди на час приватизації земельної ділянки була б перешкодою для набуття її у власність без відповідних обмежень та свідчить про свідоме придбання позивачкою ділянки зі зведеною на ній відповідною підстанцією. Та обставина, що, набуваючи у власність земельну ділянку, ОСОБА_1 не переконалася у її фактичній площі, з урахуванням існуючої побудови, на суть ухваленого рішення не впливає. Матеріалами справи не доведено порушення відповідачем права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, розташовану на

АДРЕСА_1 , оскільки ним не вчинялися дії, пов`язані з будівництвом трансформаторної підстанції на цій земельній ділянці. КТП № 1008 збудовано, та вона використовувалася органом місцевого самоврядування за призначенням з 2006 року, тоді як відповідачу була передана на баланс лише у квітні 2017 року.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції правил частини вісімнадцятої статті 21 Закону України «Про ринок електричної енергії» та частини четвертої статті 18 Закону України «Про електроенергетику», що діяв до прийняття Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу систем розподілу, якими визначено процедуру і порядок винесення електричних мереж за рахунок замовника, якщо таке потрібне для мети замовника будівництва чи реконструкції будівель чи споруд, інших об`єктів архітектури.

Апеляційний суд вважав за потрібне виправити мотиви ухваленого рішення суду першої інстанції шляхом виключення висновків щодо невнесення суб`єктами, які розробляли документацію із землеустрою щодо належної позивачці земельної ділянки, інформації про обмеження у її використанні з підстав розташування трансформаторної підстанції та, відповідно, невідображення про це у державному акті на право власності на земельну ділянку, серії ЯА № 097918386261.

Водночас внесені виправлення у мотиви постановленого рішення не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Твердження апеляційної скарги про незастосування судом до спірних правовідносин висновків, викладених Верховним Судом у справі № 755/16588/17-ц, апеляційний суд відхилив, оскільки фактичні обставини у цій справі та справі, що була предметом розгляду судом касаційної інстанції, є відмінними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 25 січня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник переконана, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила таке:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 295/1271/16-ц (провадження № 61-18966св18), від 14 серпня 2019 року у справі № 235/457/17 (провадження № 61-18367св18), від 25 лютого 2020 року у справі № 755/16588/17-ц (провадження № 61-13563св19), відповідно до яких у разі застосування будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов);

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з якими негаторний позов є позовом власника, який є володільцем майна, до

будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених, у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 501/6154/14-ц (провадження № 61-1904св18), за змістом яких для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном вимагається наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17, у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1284/17, у постанові від 08 серпня 2019 року у справі № 910/21468/17, за змістом яких передумовами та правовими підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку;

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували ті обставини, які мають істотне значення для вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Стверджує, що позивачка не довела порушення її прав відповідачем.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою від 14 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у 2006 році у с. Бобриця Києво-Святошинського району Київської області орган місцевого самоврядування побудував та ввів в експлуатацію об`єкт електромережі - КТП-10/0,4 кВ № 1008.

ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 28 липня 2011 року уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Селіверстовим В. О., який зареєстрований по Бобрицькій сільський раді 03 серпня 2011 року № 1509.

Відповідно до договору ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480601:01:052:0006, площею 0, 150 га, за цільовим жилого призначенням (використанням) - для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

У пункті 10 договору передбачено, що відповідно до висновку № 2634/2 про наявні обтяження (обмеження) на використання ділянки, виданого Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області 26 травня 2011 року, земельна ділянка повинна використовуватися з дотриманням обов`язків землевласників відповідно до статті 91 ЗК України.

За пунктом 11 договору продавець стверджує, що на земельній ділянці, яка відчужується за договором, будь-яких житлових, господарських будівель та споруд немає, що підтверджується довідкою Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 08 червня 2011 року № 221.

Відповідно до довідки Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 03 серпня 2011 року № 342 у зв`язку з упорядкуванням номерів та назв АДРЕСА_1 назву та номер земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , змінено на АДРЕСА_2 .

У плані зовнішніх меж земельної ділянки, який є у державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім`я ОСОБА_4 , зазначено, що земельна ділянка, площею 0, 150 га, межує із землями загального користування, а також земельними ділянками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Рішенням від 22 вересня 2016 року № 115-11-VII Бобрицька сільська рада передала з балансу Бобрицької сільської ради у власність Публічного акціонерного товариства «Київобленерго», правонаступником якого у спірних відносинах є ПрАТ «ДТЕК Київській регіональні електромережі», енергетичні об`єкти, зокрема й КТП № 1008, потужністю 250 кВ.

Згідно з довідкою Бобрицької сільської ради від 25 жовтня 2016 року

№ 1-18/363 на балансі Бобрицької сільської ради знаходиться КТП № 1008.

Відповідно до договору від 19 квітня 2017 року № 4600013944, укладеного між Бобрицькою сільською радою (власник) та ПАТ «Київобленерго» (одержувач), згідно з рішенням Бобрицької сільської ради від 22 вересня 2016 року

№ 115-11-VII власник зобов`язується безоплатно передати одержувачу у власність об`єкти електропостачання, зокрема, й КТП № 1008,

потужністю 250 кВ.

21 квітня 2017 року Бобрицька сільська рада та ПАТ «Київобленерго» підписали акт прийому-передачі КТП № 1008 та відповідно до наказу ПАТ «Київобленерго» від 21 квітня 2017 року № 467 згадане КТП № 1008 прийнято в експлуатацію за номенклатурою, встановленою нормативними документами товариства.

Відповідно до ситуаційного плану та викопіювання з топографо-геодезичного плану с. Бобриця на земельній ділянці позивачки розташована електрична підстанція КТП № 1008, що перебуває на балансі ПрАТ «ДТЕК Київській регіональні електромережі».

За змістом пояснень представника відповідача енергогенеруюча компанія не оспорює факт розташування електричної підстанції на набутій у власність позивачкою земельній ділянці.

Позивачка у травні 2021 року звернулася до відповідача із заявою про звільнення земельної ділянки із вимогою усунути їй, ОСОБА_1 , перешкоди у здійсненні права власності на земельну ділянку, площею 0, 1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222480601010520006:3:002, зареєстрованого у Поземельній книзі 08 серпня 2011 року, шляхом звільнення земельної ділянки від споруди КТП № 1008 у 15-денний строк з часу отримання цієї заяви.

Право, застосоване судом

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша та друга статті 78 ЗК України).

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 95 ЗК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Аналіз наведених норм цивільного та земельного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

За правилами частини першої статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень (частина друга статті 110 ЗК України у редакції, чинній на момент набуття позивачкою права власності на земельну ділянку).

Обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження (частина перша статті 111 ЗК України у редакції, чинній на момент набуття позивачкою права власності на земельну ділянку).

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені (абзац другий частини четвертої статті 111 ЗК України у редакції, чинній на момент набуття позивачкою права власності на земельну ділянку).

Охоронні зони створюються уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти (пункт «б» частини першої статті 112 ЗК України у редакції, чинній на момент набуття позивачкою права власності на земельну ділянку).

Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України (частина друга статті 112 ЗК України).

Пунктом 8.23 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища від 17 квітня 1992 року № 44, визначено, що для повітряних і кабельних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів пристроїв всіх напруг встановлюються охоронні і санітарно-захисні зони, розміри яких залежать від типу і напруги енергооб`єкта.

Охоронними зонами об`єктів енергетики є зона вздовж повітряних і кабельних ліній електропередачі, навколо електростанцій, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв і магістральних теплових мереж, споруд альтернативної енергетики тощо для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля

(стаття 1 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів»).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 22 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» охоронні зони об`єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об`єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Охоронні зони електричних станцій і підстанцій, струмопроводів та пристроїв встановлюються на певній відстані за периметром земельної ділянки, на якій ці об`єкти розміщені.

Правилами охорони електричних мереж визначено розміри охоронних зон об`єктів енергетики, зокрема у пункті 5 визначено, що за периметром трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв на відстані 3 метрів від огорожі або споруди.

Згідно з пунктами 8, 9 Правил забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме: перебувати стороннім особам на території і в приміщеннях трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, відчиняти двері і люки цих споруд, здійснювати самовільне переключення електричних апаратів та підмикання до електричних мереж; будувати житлові, громадські та дачні будинки; влаштовувати будь-які звалища; складати добрива, корми, торф, солому, дрова, інші матеріали; розпалювати вогнища; розташовувати автозаправні станції або інші сховища пально-мастильних матеріалів; накидати на струмопровідні частини об`єктів електричних мереж і наближати до них сторонні предмети, підніматися на опори повітряних ліній електропередачі, електрообладнання трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв, демонтувати їх елементи; саджати дерева та інші багаторічні насадження, крім випадків створення плантацій новорічних ялинок; влаштовувати спортивні майданчики для ігор, стадіони, ринки, зупинки громадського транспорту, проводити будь-які заходи, пов`язані з великим скупченням людей, не зайнятих виконанням дозволених у встановленому порядку робіт; запускати спортивні моделі літальних апаратів, повітряних зміїв; здійснювати зупинки усіх видів транспорту (крім залізничного) в охоронних зонах повітряних ліній електропередачі напругою 330 кВ і вище; виконувати роботи із застосуванням ударних механізмів, скидати вантажі масою понад 5 тонн, скидати і зливати їдкі і ті, що спричиняють корозію, речовини, пально-мастильні матеріали (в охоронних зонах підземних кабельних ліній електропередачі); кидати якорі, проходити із закинутими якорями, ланцюгами, лотами, волокушами і тралами (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі). У межах охоронних зон повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв без письмової згоди енергопідприємств, у віданні яких перебувають ці мережі, а також без присутності їх представника забороняється: будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, знесення будівель і споруд; здійснення усіх видів гірничих, вантажно-розвантажувальних, землечерпальних, підривних, меліоративних, днопоглиблювальних робіт, вирубання дерев, розташування польових станів, загонів для худоби, установлення дротяного загородження, шпалер для виноградників і садів, а також поливання сільськогосподарських культур; проїзд в охоронних зонах повітряних ліній електропередачі машин, механізмів загальною висотою з вантажем або без нього від поверхні дороги понад 4, 5 метра; виконання земляних робіт на глибині понад 0, 3 метра, а на орних землях - на глибині понад 0, 45 метра, а також розрівнювання ґрунту (в охоронних зонах підземних кабельних ліній електропередачі); риболовля, збирання рослин, влаштування водопою, заготівля льоду (в охоронних зонах підводних кабельних ліній електропередачі).

Власники і користувачі земельних ділянок у спеціальних зонах об`єктів енергетики мають право: самостійно господарювати на земельних ділянках з дотриманням установлених обмежень та обтяжень; на відшкодування збитків, завданих внаслідок виконання планових та аварійно-відновлювальних робіт. Власники і користувачі земельних ділянок у спеціальних зонах об`єктів енергетики зобов`язані здійснювати господарську та інші види діяльності на зазначених земельних ділянках з дотриманням вимог цього Закону (стаття 30 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів»).

Отже, знаходження на земельній ділянці приватної особи КТП обмежує права такого власника на користування земельною ділянкою, оскільки трансформаторні підстанції згідно із зазначеними нормативно-правовими актами повинні перебувати в охоронній зоні об`єктів енергетики і до такої зони застосовується ряд обмежень.

У частині вісімнадцятій статті 21 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) у разі якщо замовник має намір спорудити або реконструювати будівлі, дороги, мости, інші об`єкти архітектури, що потребує перенесення повітряних і підземних електричних мереж та інших об`єктів електроенергетики, послуги з перенесення електричних мереж та інших об`єктів електроенергетики надаються оператором системи передачі та/або операторами систем розподілу у порядку, визначеному кодексом системи передачі та кодексом систем розподілу. Плата за надані послуги визначається згідно з кошторисом, який є невід`ємною частиною відповідної проектної документації, розробленої замовником.

Тож у разі наміру спорудити, реконструювати будівлі, що потребує перенесення відповідних елементів електричних мереж, замовник має право на перенесення відповідних елементів електромереж оператором системи розподілу за плату, визначену згідно з проектно-кошторисною документацією за рахунок замовника.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її прав як власника земельної ділянки розташуванням КТП № 1008 на її земельній ділянці, що перешкоджає їй встановити огорожу, адже законодавством передбачено певний порядок перенесення відповідних елементів електромереж оператором системи розподілу на звернення власника земельної ділянки.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин суди першої та апеляційної інстанцій мали застосувати правові висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 755/16588/17-ц (провадження № 61-13563св19), Верховний Суд врахував, що висновки у зазначеній справі суд касаційної інстанції зробив за інших фактичних обставин.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі № 755/16588/17-ц про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачці земельною ділянкою шляхом демонтажу КТП, що розташована на її земельній ділянці, Верховний Суд урахував, що у зазначеній справі КТП була встановлена на земельній ділянці позивачки без її згоди, яка була надана лише на встановлення КТП на території земель загального користування, які межують із земельною ділянкою позивачки.

Натомість у справі, що переглядається, позивачка набула у власність земельну ділянку вже зі спорудженою на ній КТП № 1008, яка була зведена за попереднього власника цієї земельної ділянки. Позивачка не довела, що попередній власник цієї земельної ділянки заперечував проти встановлення КТП № 1008 на цій земельній ділянці.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів про надання згоди попереднього власника земельної ділянки на зведення на ній КТП № 1008 ґрунтуються на припущеннях, Верховний Суд відхиляє, адже саме на позивачку покладається обов`язок доведення пред`явленого позову.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд наголошує, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини, а не висновки суду, про що зазначено в касаційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях. Позивачка мала довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені її цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Тож за обставин, коли не встановлено, що попередній власник земельної ділянки заперечувала проти встановлення КТП № 1008 на її земельній ділянці, ОСОБА_1 , набуваючи земельну ділянку у власність, мала усвідомлювати, що користування земельною ділянкою матиме певні обмеження у зв`язку з розташуванням на ній раніше спорудженої КТП № 1008 року.

Подібні висновки про те, що права землекористувача не порушуються встановленою раніше КТП на території земельної ділянки, яка у подальшому була передана у постійне користування позивачу, зробив Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2019 року у справі № 911/2222/18 (пункт 4.16).

В оцінці доводів касаційної скарги про передачу у власність відповідачу КТП № 1008 без оформлення відповідних прав на земельну ділянку, на якій розташована підстанція, зокрема права оренди, Верховний Суд наголошує, що такі обставини не входять до предмета доказування у справі, не є предметом спору, а тому такі доводи Верховний Суд відхилив.

У наведених висновках Верховний Суд наголошує на тому, що КТП № 1008 була зведена не ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», а Бобрицькою сільською радою Києва-Святошинського району Київської області та лише 21 квітня 2017 рокуза актом прийому-передачі КТП № 1008 і відповідно до наказу ПАТ «Київобленерго» від 21 квітня 2017 року № 467 прийнята в експлуатацію відповідача.

Позивачка обґрунтовувала порушення її прав на земельну ділянку не передачею КТП № 1008 до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», а самим зведенням такої підстанції на її земельній ділянці, що створює перешкоди у побудові огорожі на земельній ділянці позивачки, тож зміна власника, балансоутримувача КТП № 1008 не є тією обставиною, що порушує права власника земельної ділянки, на якій розташована ця підстанція.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивачка набула у власність земельну ділянку з певними обмеженнями, зумовленими розташуванням на ній КТП № 1008 за попереднього власника земельної ділянки, яка не оскаржувала таких дій сільської ради, Верховний Суд дійшов висновку, що такі обмеження поширюються і на нового власника земельної ділянки, а тому немає підстав для усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення КТП № 1008 з метою встановлення огорожі на земельній ділянці позивачки.

З цих підстав Верховний Суд виснував, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 15 серпня 2018 року у справі № 295/1271/16-ц

(провадження № 61-18966св18), відповідно до яких власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Так само Верховний Суд врахував, що оскаржувані судові рішення відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), про те, що негаторний позов є позовом власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Оскаржувані судові рішення також не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 501/6154/14-ц (провадження № 61-1904св18), від 14серпня 2019 року у справі № 235/457/17 (провадження № 61-18367св18), за змістом яких для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном вимагається наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Враховуючи, що позивачка не довела факт порушення її прав на земельну ділянку відповідачем, оскаржувані судові рішення відповідають правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1521/17, у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1284/17, у постанові від 08 серпня 2019 року у справі № 910/21468/17, за змістом яких передумовами та правовими підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого відповідними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами.

Верховний Суд констатував, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявниці спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, а тому підстав для розподілу судових витрат немає. Судові витрати, понесені заявницею під час касаційного перегляду справи, покладаються на неї.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак