№ 369/11031/15-ц - Судова практика України

Постанова

Іменем України

20 червня 2022 року

м. Київ

справа № 369/11031/15-ц

провадження № 61-7025св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

третя особа - Чабанівська селищна рада Києво-Святошинського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року в складі колегії суддів: Приходько К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та володінні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованих господарських будівель та іншого майна та приведення земельної ділянки у попередній придатний для використання стан.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є власником 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, площею 0,0669 га, яка з північної сторони межує із земельною ділянкою, яка на праві власності належить ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_4 побудувала господарські споруди та будівлі, а саме: гараж, сарай, вбиральню, залізний паркан, сітка-рабиця, які частково знаходяться на земельній ділянці, яка належить їй. Звернення та прохання прибрати з її земельної ділянки вказані вище споруди не призвели до бажаного результату.

З урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила:

Визнати частково недійсними та частково скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане ОСОБА_4 виконавчим комітетом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області 05 серпня 2003 року на підставі рішення від 01 липня 2003 року № 123, зареєстрованого Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації 22 серпня 2003 року, номер запису 202 в книзі 1 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 квітня 2015 року, видане ОСОБА_3 державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Грисюком О. В. та зареєстроване у реєстрі за № 1-514 у частині оформлення та реєстрації права власності на гараж під літ. «Б», сарай під літ. «Г», вбиральня під літ. «Д», огорожа 1-3, які є самочинно збудованими спорудами.

Зобов`язати ОСОБА_3 за власний рахунок усунути перешкоди у користуванні та розпоряджанні земельною ділянкою, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, шляхом знесення самочинно збудованих:

- господарської будівлі (гараж) під літ. «Б», що частково знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, на відстані від 0,48 м вглиб північної границі між точками 5 та 6 по межі від А до Б позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року зареєстрованому за № 010632900044;

- залізного паркану, що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, та розташований від господарської будівлі (гараж) до господарської будівлі (сарай) ОСОБА_3 на відстані від 0,48 м до 1,27 м вглиб північної границі, між точками 4, 5 та 6 по межі від А до Б, позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року зареєстрованому за № 010632900044;

- господарської будівлі (сарай) під літ. «Г», що частково знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 (кадастровий номер 3222457401:02:005:0059) на відстані від 1,13 м. до 1,27 м. вглиб північної границі, між точками 3, 4 та 5 по межі від А до Б позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року зареєстрованому за № 010632900044;

- тимчасової літньої вбиральні під літ. «Д», що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, на відстані від 1,13 м до 1,27 м вглиб північної границі між точками 3 та 4 по межі від А до Б, позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року зареєстрованому за № 010632900044;

- сітки-рабиці, що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, та розташована від господарської будівлі (сарай) ОСОБА_3 до кінця земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, на відстані від 0,80 м до 1,13 м вглиб північної границі, між точками 1, 2 та 3 по межі від А до Б позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року, зареєстрованому за № 010632900044;

Привести самовільно зайняту земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, у попередній стан, який існував до порушення її меж.

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішення селищної ради та державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги ОСОБА_3 мотивувала тим, що ОСОБА_4 було видано державний акт на право приватної власності на землю. ОСОБА_4 померла, вона є єдиним спадкоємцем та прийняла спадщину за законом на житловий будинок та земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок.

Із моменту встановлення та погодження меж згідно акта від 09 листопада 1997 року від ОСОБА_1 жодних зауважень не надходило, межі земельних ділянок не змінювалися, а гараж та інші господарські споруди були збудовані та належали ОСОБА_4 , наразі належить їй.

Оскільки у ОСОБА_1 виникло право власності на земельну ділянку площею 0,0669 га лише 03 травня 2006 року, тобто через 3 роки з моменту виникнення у ОСОБА_4 права власності на житловий будинок та господарські споруди та через 7 років з моменту виникнення у ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0,1694 га, тому Чабанівською селищною радою на підставі рішення 33 сесії 4 скликання Чабанівської селищної ради від 21 липня 2005 року в порушення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) виділено у власність ОСОБА_1 земельну ділянку під господарськими спорудами (гараж, залізний паркан, сарай, вбиральня та сітка-рабиця), що належать їй на праві власності.

З урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_3 просила:

Визнати недійсним рішення 33 сесії 4 скликання Чабанівської селищної ради від 21 липня 2005 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0669 га та виданий на його підставі державний акт серії ЯГ №167692 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, загальною площею 0,0669 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд на ім`я ОСОБА_1 , виданий 03 травня 2006 року Чабанівською селищною радою Києво-Святошинського району Київської області та зареєстрований у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900044.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1694 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення будівництво та обслуговування житлових будівель та господарських споруд.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_3 за власний рахунок усунути перешкоди у користуванні та розпоряджанні земельною ділянкою, що перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, шляхом звільнення (розбирання, перенесення, знос тощо) вказаної земельної ділянки від:

- господарської будівлі (гараж) під літ. «Б», що частково знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, на відстані від 0,48 м вглиб північної границі, між точками 5 та 6 по межі від А до Б, позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року зареєстрованого за № 010632900044;

- залізного паркану, що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, та розташований від господарської будівлі (гараж) до господарської будівлі (сарай) ОСОБА_3 на відстані від 0,48 м до 1,27 м вглиб північної границі, між точками 4, 5 та 6 по межі від А до Б, позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року, зареєстрованого за № 010632900044;

- господарської будівлі (сарай) під літ. «Г», що частково знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, на відстані від 1,13 м до 1,27 м вглиб північної границі між точками 3, 4 та 5 по межі від А до Б, позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року, зареєстрованого за № 010632900044;

- тимчасової літньої вбиральні під літ. «Д», що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, на відстані від 1,13 м до 1,27 м вглиб північної границі, між точками 3 та 4 по межі від А до Б, позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року, зареєстрованого за №010632900044;

- сітки-рабиці, що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, та розташована від господарської будівлі (сарай) ОСОБА_3 до кінця земельної ділянки ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, на відстані від 0,80 м до 1,13 м вглиб північної границі, між точками 1, 2 та 3 по межі від А до Б позначеної на державному акті про право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року, зареєстрованого за № 010632900044.

Зобов`язано ОСОБА_3 за власний рахунок привести звільнену від господарських будівель, споруд, паркану, сітки-рабиці частину земельної ділянки ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, у попередній стан, який існував до порушення меж земельної ділянки.

В іншій частині первісного позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи первісний позов та зобов`язуючи відповідача за власний рахунок усунути перешкоди у користуванні та розпоряджанні позивачем земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що координати точок контуру земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 співпадають з координатами точок контуру земельної ділянки, яка знаходилася на праві власності у ОСОБА_4 .

Відмовляючи у задоволенні вимог за первісним позовом про скасування свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом, а також відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із невстановлення того, що земельні ділянки за своїми межами, розмірами або площею накладаються одна на одну, а також не встановлено того, що спірні документи видані, оформлені з порушеннями вимог законодавства України.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним рішення 33 сесії 4 скликання Чабанівської селищної ради від 21 липня 2005 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0669 га та виданий на його підставі державний акт серії ЯГ №167692 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, загальною площею 0,0669 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд на ім`я ОСОБА_1 , виданий 03 травня 2006 року Чабанівською селищною радою Києво-Святошинського району Київської області та зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900044.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що захисту підлягає саме право ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка, що належить ОСОБА_3 , була виділена та передана у власність спадкодавцю ОСОБА_4 на 12 років раніше, ніж виділено земельну ділянку ОСОБА_1 . Також судом встановлено, що ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку під спорудами ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , а не споруди, які були побудовані на земельній ділянці ОСОБА_1 , про що вона зазначала у позовній заяві.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження зазначено застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 362/5092/14-ц.

Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У серпні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником 1/2 частки жилого будинку, що знаходиться на АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування від 29 грудня 1992 року, зареєстрованого у виконкомі Чабанівської селищної ради народних депутатів за № 90.

Рішенням виконавчого комітету Чабанівської селищної ради від 26 липня 1994 року № 58/3 ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_2 .

09 листопада 1997 року за замовленням ОСОБА_4 проведено інвентаризацію земельної ділянки з метою виготовлення державного акту на право приватної власності на землю та встановлення і погодження меж землекористування.

Актом про встановлення і погодження меж землекористування за адресою: АДРЕСА_2 , у присутності та за підписом без зауважень усіх суміжних землекористувачів (включно із ОСОБА_1 ) виконано установлення на місцевості меж землекористування, з відповідними розмірами та описом меж земельної ділянки, разом з господарськими будівлями на ній.

ОСОБА_4 була власником земельної ділянки площею 0,1694 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується державним актом від 26 січня 1999 року серії КВ № 062114, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 249.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0669 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, що підтверджується державним актом від 03 травня 2006 року серія ЯГ № 167692, зареєстрованим у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900044.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16 червня 2014 року серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 26 січня 1960 року.

ОСОБА_3 є спадкоємцем ОСОБА_4 на спадкове майно: житлового будинку з відповідними господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 07 квітня 2015 року.

Згідно з актом про відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу межових знаків на зберігання гр. ОСОБА_1 від 08 липня 2014 року вказано, що зовнішня межа земельної ділянки відновлена частково. Частина земельної ділянки по межі від А до Б (із суміжником ОСОБА_4 ) невідновлена, оскільки по межі стоїть забор, який перешкоджає виносу цих точок в натурі (на місцевості).

Листом від 19 січня 2015 року ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_3 з проханням в добровільному порядку знести або перенести на реальну межу між земельними ділянками залізний паркан та збудовану споруду.

Також ОСОБА_1 зверталася з відповідними заявами до Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, Державної інспекції сільського господарства в Київській області, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області.

Згідно з висновками проведеної у справі судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи встановлено:

1. Фактичні розміри, площа та конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, не відповідають площі та конфігурації зазначених у державному акті на право власності на земельну ділянку від 03 травня 2006 року, зареєстрованого за № 010632900044.

2. Згідно з каталогу координат, який наданий з листом Управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області на земельній ділянці площею 0,0669 га, що належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 3222457401:02:005:0059, частково розташовані такі споруди: гараж, площею 2 кв. м, сарай площею 3 кв. м, вбиральня площею 0,8 кв. м, які на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07 квітня 2015 року належать ОСОБА_3 (попередній власник - ОСОБА_4 ).

3. Враховуючи, що в акті погодження меж земельної ділянки ОСОБА_4 відсутня інформація стосовно площі, розмірів та конфігурації земельної ділянки, надати відповідь на питання: «Чи відповідають фактичні розміри, площа та конфігурація земельної ділянки ОСОБА_4 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , акту встановлення та погодження меж землекористування від 09 листопада 1997 року» не є можливим.

4. У зв`язку із тим, що в акті встановлення та погодження меж землекористування від 09 листопада 1997 року відсутня інформація щодо розташування на земельній ділянці будь-яких будівель та відсутнє графічне зображення будівель і споруд відносно меж земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , надати відповідь на питання: «Чи відповідає фактичне розташування надвірних будівель та споруд: гараж під літ. «Б», погріб з шийкою під літ. «В», сарай під літ. «Г», вбиральня під літ. «Д», огорожа № 1-3, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та право власності, на які посвідчено свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 , видане ОСОБА_4 , відносно меж земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 акту встановлення та погодження меж землекористування від 09 листопада 1997 року» не є можливим.

5. Проектно-технічну документацію на будівництво (ремонт, реконструкція) гаража під літ. «Б», погріба з шийкою під літ. «В», сараю під літ. «Г», вбиральні під літ. «Д» та огорож № 1-3, розташованих на АДРЕСА_2 , на дослідження представлено не було, тому питання щодо відповідності її вимогам нормативних документів у галузі будівництва не досліджувалось.

6. Координати точок контуру земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , розташованої на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області у АДРЕСА_1 , співпадають з координатами точок контуру земельної ділянки, яка знаходилася у власності ОСОБА_4 , розташованої на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області у АДРЕСА_2 .

7. Проектно-технічну документацію на роботи по перенесенню вхідного прорізу в квартирі АДРЕСА_3 на клопотання експерта не надано, а тому дослідження відповідності робіт по переносу вхідного прорізу та дослідження відповідності вимогам нормативно-правових актів в галузі будівництва, ремонтно-будівельних робіт по переносу вхідного прорізу в квартирі АДРЕСА_3 , не проводилось.

8. Відповісти на питання: «Чи збережені та чи є в наявності межові знаки земельної ділянки ОСОБА_1 , розташованої на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області у АДРЕСА_1 » не є можливим.

9. Відповідно до рішення 33 сесії 4 скликання Чабанівської селищної ради від 21 липня 2005 року № 145 межа земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , встановлювалася згідно з фактичної площі по її фактичному користуванню. Межа земельної ділянки ОСОБА_4 станом на момент її виділення - 26 липня 1994 року, відповідно до рішення виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області № 58/3 та технічної документації по передачі у приватну власність земельних ділянок на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області, скоріш за все, була встановлена по її фактичному користуванню.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційних скарг постанова суду апеляційної інстанції, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання сторонами державних актів на право власності на земельні ділянки) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів статей 125 126 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі сторонам у цій справі державних актів на право власності на земельні ділянки) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач можуть вимагати усунення будь-яких порушень їхніх прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналогічна норма міститься і в статті 155 ЗК України, відповідно до якої у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чабанівської селищної ради від 26 липня 1994 року № 58/3 ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , передано у приватну власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 .

26 січня 1999 року ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , отримала державний акт на зазначену земельну ділянку.

03 травня 2006 року ОСОБА_1 отримала державний акт на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Таким чином, судами встановлено, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3 , виділена та передана у власність на 12 років раніше, ніж виділено земельну ділянку ОСОБА_1 .

Також судами встановлено, що на момент отримання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки вже були побудовані та зареєстровані належні ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , спірні гараж та інші господарські споруди.

Встановивши, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , отримала у січні 1999 року, а ОСОБА_1 - у травні 2006 року, тобто ОСОБА_4 стала власником своєї земельної ділянки раніше ніж ОСОБА_1 , а також враховуючи той факт, що на момент отримання ОСОБА_1 державного акта на земельній ділянці ОСОБА_4 вже були побудовані належні їй гараж та інші господарські споруди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що захисту підлягає саме право ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 .

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними оспорюваного рішення 33 сесії 4 скликання Чабанівської селищної ради від 21 липня 2005 року та виданого на його підставі державного акта на земельну ділянку, оскільки зазначеним рішенням виділено ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку, на якій розміщені господарські споруди, що належали на праві власності ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , просила зобов`язати відповідача усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення збудованих споруд, які частково знаходяться на земельній ділянці, яка належить позивачу.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, оскільки певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність фізичній особі земельної ділянки, що належать іншій фізичній особі, може призвести до позбавлення особи, яка першою набула право власності на земельну ділянку, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом власності, позбавляє особу загалом правомочностей власника землі, а отже, є втручанням у право на мирне володіння майном.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку, на якій розміщувалися господарські споруди ОСОБА_4 , правонаступником якої ОСОБА_3 , а не споруди були побудовані на виділеній ОСОБА_1 земельній ділянці, про що вона зазначала у позовній заяві.

Отже, за встановлених у цій справі обставин підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , який спрямований на втручання у право власності відповідача на земельну ділянку та розміщене на ній нерухоме майно, набуте у встановленому законом порядку, відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, є безпідставними. Так, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 546/110/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 532/138/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 757//37554/18, від 27 листопада 2019 року у справі № 183/269/16, від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 369/1923/15-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 362/5092/14-ц, оскільки висновки у зазначених справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, судами встановлено, що позивачу було виділено земельну ділянку, на якій вже розміщувалися господарські споруди, що належали на праві власності відповідачу, тоді як у справах № 369/1923/15-ц та № 362/5092/14-ц судами встановлено, що після виділення сторонам земельних ділянок відповідачі самовільно захопили частину суміжних земельних ділянок, які на праві власності належали позивачам.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ним ухвалене рішення відповідно до встановлених обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, постанова апеляційного суду відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скаргзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване рішення у цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Київським апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук