Постанова
Іменем України
17 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 369/11168/18
провадження № 61-7495св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шкаленка Євгена Васильовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про зобов?язання не чинити перешкоди у користуванні будинком, визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житлом, зняття з реєстраційного обліку, виселення.
Позов мотивовано тим, що 27 липня 1996 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 укладено шлюб, спільних дітей від цього шлюбу вони не мали.
У 2016 році ОСОБА_8 помер.
За життя ОСОБА_8 подарував своїй дружині ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належний йому на праві особистої власності. Договір дарування укладено 23 вересня 2003 року, та посвідчено нотаріусом Першої Київської обласної нотаріальної контори Дудкіною Н. В.
З цього часу ОСОБА_1 , як власник, самостійно утримувала будинок та від свого імені оплачувала всі необхідні платежі.
Позивачка зазначала, що ще за життя ОСОБА_7 зареєстрував у вказаному будинку відповідачів: ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , дозволивши їм тимчасово проживати в одній частині будинку.
Відповідачі зареєстровані в будинку, що належить позивачу на праві особистої власності. Відповідачі в усній формі відмовляються звільняти будинок та зніматись з реєстраційного обліку, спілкування уникають.
Крім того, позивачка зазначала, що ОСОБА_5 лише зареєстрований за вказаною адресою, про те в будинку не проживає майже 10 років.
Відповідачі добровільно відмовляються звільнити квартиру та знятися з місця реєстрації.
ОСОБА_1 просила зобов?язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкоди в користуванні будинком шляхом виселення відповідачів з будинку за адресою: АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстрації у вказаному будинку; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від
30 листопада 2021 року у задоволенні позовних відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що вселення відповідачів, родичів чоловіка позивачки, по справі було законним, доказів зворотного матеріали справи не містять, при цьому судом враховано правові позиції Верховного Суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шкаленка Є. В. залишено без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Шкаленка Є. В. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
07 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - Шкаленко Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що право відповідачів на користування чужим майном (спірним житловим будинком) підлягає припиненню на вимогу власника цього майна. Судами не було враховано, що відповідачі не є членами сім?ї власника будинку, а їхнє право користування будинком було похідним від права колишнього власника ОСОБА_7 , який подарував будинок позивачу.
Доводи інших учасників справи
21 вересня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
12 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
27 липня 1996 року між ОСОБА_7. та ОСОБА_1 був укладений шлюб.
23 вересня 2003 року ОСОБА_7. укладено договір дарування житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_2 .
За умовами договору дарування, обдарованою є ОСОБА_1 .
Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19413025 від 04 липня 2008 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на вказаний житловий будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.
За адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 (власник) з 05 листопада 1998 року, ОСОБА_2 з 03 березня 2000 року, ОСОБА_3 з 03 березня 2000 року, ОСОБА_5 з 03 квітня 2012 року,
ОСОБА_4 з 06 лютого 2016 року (т. 1, а. с. 48-52).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем
і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Згідно із статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі
№ 6-709цс16 викладена правова позиція, що «правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час».
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини
і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, позбавлення особи житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що втручання у її право особи на повагу до житла буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі
№ 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у справі, яка переглядається, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та права користування цим житлом відповідачем, який вже не є членом її сім`ї, проте зареєстрований у спірній квартирі, проживає в ній з
2015 року та іншого житла немає.».
Встановивши, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з 03 березня 2000 року а
ОСОБА_4 з 2016 року зареєстровані у спірному будинку та вселились до нього з дозволу попереднього власника, особи, з якою проживали однією сім`єю - ОСОБА_7 , отже набули право користування житловим приміщенням у встановленому законом порядку, у них відсутнє інше житло, позивач, приймаючи в дар від свого чоловіка вказаний будинок, знала про тривале проживання у ньому відповідачів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Аргументи заявника про те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є родичами ОСОБА_7 спростовуються фактичними обставинами справи.
При цьому, встановивши, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами не проживання ОСОБА_5 в житловому приміщенні саме без поважних причин, а сам факт не проживання відповідача у спірній квартирі більш встановленого законом строку не є підставою для задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у позові в цій частині.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шкаленка Євгена Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
С. Ю. Бурлаков
М. Є. Червинська