Постанова

Іменем України

28 липня 2020 року

м. Київ

справа № 369/11847/17

провадження № 61-22866св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Калараш А.А., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України,

відповідачі: головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , Чабанівська селищна ради Києво-Святошинського району Київської області,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , товариство з обмеженою відповідальністю «КП Білоцерківський ДБК»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України ( далі НААН України), Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України ( далі Інститут) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсними наказів і рішення, витребування земельних ділянок із незаконного володіння.

На підставі державного акта на право постійного користування землею від 30 грудня 2003 року у користуванні державного підприємства «Дослідне господарство «Новосілки» Інституту садівництва Української академії аграрних наук (далі ДП «ДГ`Новосілки») перебувало 177,07 га земель для ведення сільськогосподарського виробництва в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Постановою Президії Української академії аграрних наук , яка була перетворена у НААН України) від 18 квітня 2007 року погоджено спільне будівництво житлового комплексу ДП «ДГ «Новосілки» з колективним підприємством «Білоцерківський домобудівельний комбінат «Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» (далі- КП «Білоцерківський ДБК» та ТОВ Білоцерківський ДБК) та надано згоду на вилучення із землекористування державного підприємства на користь колективного підприємства земельної ділянки площею 9,8 га з включенням у межі с. Новосілки Чабанівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

У подальшому за погодженням з УААН між ДП «ДГ «Новосілки» та КП «Білоцерківський ДБК» 11 травня 2007 року укладено договір № 5-Н часткової участі в будівництві житла на вищевказаній земельні ділянці.

Указом Президента України від 06 січня 2010 року Українську Академію аграрних наук перейменовано в Національну академію аграрних наук України.

На виконання договору часткової участі в будівництві житла від 11 травня 2007 року постановою НААН України надано згоду на вилучення із землекористування ДП «ДГ «Новосілки» земельної ділянки площею 9,8 га.

До Києво-Святошинської районної державної адміністрації надійшов лист директора ДП «ДГ «Новосілки» від 17 листопада 2011 року про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 9,8 га, за результатами розгляду якого Києво-Святошинською районною державною адміністрацією надано відповідь від 26 грудня 2012 року № 07-23/7039 про неможливість розгляду порушеного у листі питання.

Крім того, ТОВ «Білоцерківський ДБК» надіслало заяву від 08 серпня 2014 року до ДП «ДГ «Новосілки» та просило державне підприємство надати згоду Головному управлінню Держземагентства у Київській області на припинення права постійного користування зазначеною земельною ділянкою. Проте директор ДП «ДГ «Новосілки» Гаврилюк В. Г. надав відповідь про неможливість припинення права користування землею.

До Києво-Святошинської районної державної адміністрації 07 листопада 2014 року надійшов лист директора ДП «ДГ «Новосілки» Лисанюка В. Г., який на той час був звільнений з посади, від 17 листопада 2011 року про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 9,8 га, що знаходиться в адміністративних межах Чабанівської селищної ради , який райдержадміністрацією скеровано за належністю до Головного управління Держземагентства у Київській області за належністю.

Першим заступником начальника Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято наказ від 17 листопада 2014 року, яким припинено право постійного користування землею ДП «ДГ «Новосілки» площею 9,8 га в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області та віднесено земельну ділянку до складу земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому за рахунок зазначених земель оскаржуваними наказами Головного управління Держземагентства у Київській області затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,96 га, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,96 га, ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,96 га, ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,96 га, ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,96 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району.

На підставі вказаних наказів Головного управління Держземагентства у Київській області за ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 23 грудня 2014 року зареєстровано право власності на передані у власність земельні ділянки.

У свою чергу, ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належні їм земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 30 грудня 2014 року відчужили на користь ТОВ «КП Білоцерківський ДБК».

Рішення Чабанівської селищної ради від 23 березня 2017 року змінено цільове призначення земель для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків та за договорами купівлі-продажу від 06 квітня 2017 року та 23 червня 2017 року продало їх ОСОБА_1 .

Прокурор вважав, що накази Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог закону, внаслідок чого вони є незаконними та мають бути визнані недійсними з наступних підстав:

Кабінетом Міністрів України, як органом уповноваженим на розпорядження землями державної власності, не приймалися відповідні рішення щодо припинення права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які належали ДП «ДГ «Новосілки».

Крім того, з аналізу положень статей 141 142 Земельного кодексу України вбачається, що ініціатива щодо добровільної відмови від права користування земельною ділянкою шляхом подання відповідної заяви до власника землі має виходити саме від землекористувача, а землекористувач з такими заявами не звертався.

Наказ про припинення права постійного користування землею ДП ДГ «Новосілки» площею 9,8 га виданий також всупереч положенням статей 65 66 Господарського кодексу України. У першого заступника начальника Головного управління Держземагентства у Київській області Корніяченка Я. В. були відсутні повноваження на прийняття наказу про припинення права постійного користування землею ДП «ДГ «Новосілки» площею 9,8 га., оскільки відповідно до вимог законодавства та Положення про Головне управління Держземагентства у Київській області повноваження щодо підписання наказів із покладених на Головне управління завдань, у тому числі, щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності відноситься до виключної компетенції начальника Головного управління Держземагентства у Київській області.

Крім того, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області припинено право постійного користування ДП «ДГ «Новосілки» земельною ділянкою площею 9,8 га за відсутності розробленої документації із землеустрою.

Позивач вважав, що наказ Головного управління Держземагентства у Київській області про припинення права постійного користування землею ДП «ДГ «Новосілки» площею 9,8 га прийнято з порушенням статей 13 19 Конституції України, статей 13 141 142 Земельного кодексу України, статей 65 66 Господарського кодексу України, статті 20 Закону України «Про землеустрій», статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», пункту 3 Положення про Комісію з контролю за використанням і відчуженням земель оборони та інших земель державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 червня 2010 року № 439, пункту 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року № 318-р «Деякі питання збереження об`єктів державної власності»,

Посилаючись на зазначене, просив суд визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 17 листопада 2014 року № 10-10956 про припинення права постійного користування ДП «ДГ «Новосілки» Інституту садівництва НААН земельною ділянкою площею 9,8 га, що посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ № 001208, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 583 від 30 грудня 2003 року в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 19 грудня 2014 року № 10-12679/15-14-сг, № 10-12680/15-14-сг, № 10-12682/15-14-сг, №10-12678/15-14-сг та №10-12681/15-14-сг про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5014, ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5015, ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5016, ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5017, ОСОБА_6 земельної ділянки площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5018 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області; рішення Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області від 23 березня 2017 року № 556 «Про затвердження ТОВ «КП Білоцерківський ДБК» (далі-ТОВ) проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок», з земельних ділянок сільськогосподарського призначення на землі забудови, та які були придбані цим ТОВ у зазначених фізичних осіб за договорами купівлі-продажу; і у наступному за такими ж договорами продані ОСОБА_1 ; витребувати на користь держави в особі Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5014, площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5015, площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5016, площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5017, площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5018, загальною вартістю 210 499 грн. 79 коп., які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входить погодження на вилучення з користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, вилучення земельної ділянки користувача- державного підприємства не передбачено за погодженням саме Кабінету Міністрів України, оскільки органи держави, державні підприємства та організації є самостійними представниками держави у суспільних правовідносинах.

Оскільки ДП «ДГ «Новосілки» Інституту садівництва НААН за погодженням з Президією НААН в 2011 році добровільно відмовилась від частини належної йому земельної ділянки, за наслідками чого земельна ділянка перейшла до земель комунальної власності та була надана у власність та користування інших осіб, то підстав для повернення земельної ділянку у користування Інституту не має.

Крім того, суд першої інстанції, відмовляючи у скасуванні наказів начальника головного управління Держземагенства, зауважив що здійснення представником юридичної особи дій з перевищенням своїх повноважень, на що посилався прокурор, може бути підставою для визнання цих дій незаконними лише у випадку відсутності схвалення таких дій від органу, який така особа представляє. Оскільки накази про надання земельних ділянок були виконані Головним управлінням Дерземагенства, то підстав вважати, що при видачі наказів було перевищено повноваження не має.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з пропорційності втручання держави у володіння відповідачем належною йому власністю, балансу інтересів суспільства та державного підприємства, яке знаходиться у стадії припинення, зазначивши, що спірна земельна ділянка увійшла у склад земельних ділянок, які на підставі рішення Чабанівської сільської Ради було за затвердженим Генеральним планом було включено у межи села для його соціального розвитку, побудови житла для жителів села та міста Києва. Земельна ділянка знаходиться у кварталі багатоповерхової забудови села, частина цієї земельної ділянка вже забудована багатоповерхневими будинками за рахунок інвесторів - фізичних осіб, які потребують покращення житлових умов.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції та залишаючи судове рішення без змін виходив з того, що висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права та принципу верховенства права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19 грудня 2019 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, у якій просив скасувати ці судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2020 року справу № 369/11847/17 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили помилковий висновок про відсутність порушених прав Інституту садівництва НААН України щодо спірних земельних ділянок у зв`язку з недоведеністю речового права останнього на них, та безпідставно вважали, що Головне управління Держземагентства у Київській області при вирішенні питання про припинення права користування земельними ділянками діяло у межах наданих йому повноважень.

Суди не звернули належної уваги на те, що земельні ділянки, які використовуються для забезпечення державних галузевих академій наук, належать до земель державної власності і не можуть передаватися у приватну власність.

Крім того, у січні 2020 року прокурор звернувся з клопотання про забезпечення позову, мотивуючи свою заяву тим. що на спірній земельній ділянці проводиться будівництво другої черги житлового комплексу «Софія Нова» про що надав докази будівництва за рахунок інвесторів. Просив накласти арешт на спірні земельні ділянки та заборони власнику здійснювати будівництво та проводити іншім фізичним та юридичним особам будівельні роботи.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року Чабанівська селищна рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником Присяжним В. П. , у якому просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу першого заступника прокурора без задоволення.

Відзив мотивовано безпідставністю представництва прокурором інтересів державного підприємства, відсутністю доказів, що земельні ділянки відповідачам надані за рахунок земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні державного підприємства чи накладається на цю земельну ділянку

Зазначає, що вилучення земельної ділянки відбулось не тільки за листом ДП ДГ «Новосілки» а й рішенням, оформленим протоколом Національної академії аграрних наук України № 17 від 10 листопада 2010 року про погодження вилучення земельної ділянки. Метою вилучення цієї земельної ділянки було побудова житлових будинків КП «Білоцерківський ДБК» про що було укладено договір про спільну діяльність, а тому учасники договору діяли за своєю волею та свідомо, маючи на меті власну користь.

Зазначене погодження на вилучення земельної ділянки прокурором не оспорюється.

Крім того, посилається на непропорційне втручання у мирне володіння своїм майном відповідачів, оскільки прокурор не обґрунтував у чому, за встановлених обставин, погодження вилучення земельної ділянки та її включення у межи села для його розбудови в інтересах громадян, є порушення суспільного інтересу та яка легітимна мета буде досягнута. При цьому посилається на сталу практику з цих питань висловлену у рішеннях ЄСПЛ та Верховного суду.

Вважає, що зазначеним позовом прокурора порушено принципи статті першої Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17 липня 19997 року, а саме втручання у право на мірне володіння майном не переслідує легітимну мету та не є, за обставин переходу земельної ділянки пропорційним визначеним прокурором цілям-повернення земельної ділянки у власність народу України у особі державних органів та витребування її у добросовісного набувача, який передав її для включення до Генерального плану забудови села Чабани та Новосілки зі зміненим цільовим призначенням- землі громадської забудови.

У відзиві також звертається увага на те, що позов заявлено не в інтересах ДП «ДГ «Новосілки», якому належала нібито земельна ділянка, та з користування якого її вилучено, а в інтересах Інституту садівництва НААН України та самої НААН України, які ніколи не були користувачами спірної земельної ділянки чим фактично просить суд змінити землекористувача спірної земельної ділянки

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акту на право постійного користування землею від 30 грудня 2003 року серії І-КВ № 001208 у користуванні державного підприємства «Дослідне господарство «Новосілки» Інституту садівництва Української академії аграрних наук перебувало 177,07 га земель для ведення сільськогосподарського виробництва в межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області.

Указом Президента України від 06 січня 2010 року № 8/2010 Українську академію аграрних наук перейменовано в Національну академію аграрних наук України.

Постановою Президії Національної академії аграрних наук України (Протокол №17) від 10 листопада 2010 року «Про вилучення землі із землекористування державного підприємства «Дослідне господарство «Новосілки» Інституту садівництва НААН України надано згоду на вилучення із землекористування державного підприємства «Дослідне господарство «Новосілки» Інституту садівництва НААН України земельної ділянки площею 9,8 га.

17 листопада 2011 року на виконання цього рішення до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області направлено листа № 282 директора ДП «ДГ «Новосілки» Інституту садівництва НААН України (далі ДП «ДГ «Новосілки») про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 9,8 га, що знаходиться в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, який було скеровано за належністю до Головного управління Держземагентства у Київській області.

Наказом першого заступника начальника Головного управління Держземагентства у Київській області від 17 листопада 2014 року припинено право постійного користування землею ДП ДГ «Новосілки» площею 9,8 га з загальної площі усіх земель у розмірі 177,07 га

Наказами Головного управління Держземагентства у Київській області № 10-12679/15-14-сг, № 10-12680/15-14-сг, № 10-12682/15-14-сг, № 10-12678/15-14-сг та № 10-12681/15-14-сг від 19 грудня 2014 року затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано їх у власність наступним особам: ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5014; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5015; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5016; ОСОБА_5 земельна ділянка площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5017, ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,96 га з кадастровим номером 3222457400:04:002:5018 для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належні їм земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 30 грудня 2014 року відчужили на користь ТОВ «КП Білоцерківський ДБК».

На підставі договорів купівлі-продажу від 06 квітня 2017 року та від 23 червня 2017 року укладених між ТОВ «КП Білоцерківський ДБК». Та ОСОБА_1 останній став власником вищезазначених земельних ділянок.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 ЗК України (тут і далі - у редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, .держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За цими положення соціальна держава повинна забезпечити соціальну спрямованість економіки та реалізацію соціальних прав громадян з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості, рівності сталості права та обов`язків та існування цих прав реально. Для реалізації своїх обов`язків держава через державні органи повинна забезпечити регулювання економічних соціальних культурних, встановлювати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу та добробут і належний рівень життя усіх громадян про що зазначено у рішенні Конституційного суду України № 1-рп/2005 від 17 березня 2005 року у справі у 1-10/2005.

У своєму рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі № 1-22/2001 Конституційний суд зазначив що держава відповідальна перед людиною за свою діяльність, та у відповідності до преамбули Конституції розуміючи свою відповідальність перед прийдешніми поколіннями повинна забезпечити соціальну спрямованість економіки.

За змістом частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою серед інших є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; або вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 цього Кодексу, перелік яких є вичерпним.

За положеннями частини третьої статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Добровільна відмова від земельної ділянки чи її частки є однією з підстав припинення права користування нею і може відбуватися виключно за згодою власника або землекористувача.

Разом з тим, положення статті 143 ЗК України визначають порядок вилучення земельних ділянок, зокрема, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пункті.

Отже, зазначені норми матеріального права регулюють різні правовідносини щодо добровільної відмови від землекористування або права власності та вилучення земельних ділянок для суспільних або держаних потреб за рішення відповідних органів

За правилами частини 9 статті 149 ЗК України (на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Суди, враховуючи різницю термінів «вилучення» та «відмова від користування» та ухвалюючи рішення на підставі наданих доказів, виходили з того, що землекористувач висловив добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою і дійшли висновку про те, що Головне управління Держземагентства у Київській області при вирішенні питання про припинення права користування земельними ділянками діяло у межах наданих йому повноважень і з дотриманням земельного законодавства.

При цьому помилковий загально правовий висновок судів щодо відсутності у Кабінету Міністрів України повноважень на відчуження земель сільськогосподарського призначення, не має значення для правовідносин сторін у цій справі.

Касаційна скарга у цій частині мотивована не погодженням зі встановленими судами фактичним обставинами справи та оцінкою доказів у справі. При цьому, посилань на порушення норм процесуального прав визначені у частині третій статті 411 ЦПК України, які мали наслідком не встановлення фактичних обставин справи та які є підставою для скасування судових рішень касаційна скарга не містить.

Суди також, надали оцінку доводам позовної заяви та апеляційної скарги в частині порушення при прийнятті наказу про вилучення земельної ділянки повноважень посадової особи- заступника начальника Головного управління Держземагентства у Київській області, та, з огляду на положення статті 241 ЦК України та встановлення тієї обставини, що ВО начальника Головного управління Держземагентства у Київській області спірний наказ не скасував, навпаки затвердив технічну документацію щодо земельних ділянок і на підставі цих наказів було зареєстровано право власності, дійшли правильних висновків про відсутність підстав для скасування цього наказу у судовому порядку.

При цьому, слід врахувати, що зазначений наказ є не нормативно правовим актом індивідуальної дії, який реалізовано шляхом реєстрації права власності особи на земельну ділянку та скасування якого не породжують жодних правових наслідків, оскільки в такої особи вже виникало право власності на майно й це право ґрунтується правоустановчих документах (така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року, у справі №916/654/15-г, та постанові Верховного Суду у справі №911/1563/17 від 31 січня 2018 року та інших, від якої не вбачає підстав для відходу).

Крім того, суди виходили з того, що звертаючись до суду із цим позовом, перший заступник прокурора просив витребувати на користь держави в особі Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України земельні ділянки, які знаходяться у фізичної особи, яка законним шляхом добросовісно набула у власність земельну ділянку і наслідком визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для набуття фізичною особою у власність земельної ділянки, буде втручання у мирне володіння цим майном.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, Верховний Суд виходить з наступного.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно випробовується.

Судами встановлено, що цільове призначення земельної ділянки, право користування на яку було припинено, було змінено на з земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, рішенням Чабанівської сільської ради № 299 від 11 серпня 2016 року було затверджено Генеральний план с. Новосілки з розміщенням на цих землях (у тому числі землях ДГ «Новосілки») нових громадських та житлових об`єктів для жителів цього села, прилежних сіл та м. Києва.

Розвиток населених пунктів, влаштування об`єктів громадської та суспільної забудови для забезпечення житлових умов громадян та забезпечення сучасного рівня їх життя є завданням будь якої держави, а тому з точки зору пропорційності інтересів сторін у цій справі подання позову за встановлених фактичних обставин справи та правовідносин, які склались на час його подання та розгляду, правильно судом розцінене як не пропорційне втручання у мірне володіння майном.

Судами також встановлено, що спірні земельні ділянки відносились до земель сільськогосподарського призначення на яких господарська діяльність не велась і вони знаходились під відновленням їх родючості.

Оцінюючи пропорційність втручання у володіння майном особи та задоволення суспільного інтереса як мети такого втручання, колегія суддів також звертає увагу на те, що з клопотання прокурора про забезпечення позову, поданого до касаційного суду вбачається, що на цих землях відбувається багатоповерхова житлова забудова за рахунок приватних інвесторів, частина якої вже здійснена.

За таких обставин повернення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення може мати наслідком знесення такої забудови з одночасною неможливістю відновлення родючості цих земель, що у свою черги ставить під сумнів легітимність мети поданого позову.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути також враховано рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини».

Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Враховуючи усі наведені вище принципи, Верховний Суд вважає, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_1 земельних ділянок буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: що позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування, та дотримання суспільного інтересу у забезпечені державою належних умов життя, зокрема житлових та громадських потреб громадян.

Функції держави полягають не тільки у контролі за дотриманням законів своїми громадянами, а й у здійснені контроля за діяльністю державних органів задля дотримання прав та свобод громадян цієї держави, а тому порушення, які здійснюються державним органами у особі посадових осіб повинні мати наслідком не тільки у поверненні майна у державну власність чи у користування, а й у притягнення винних у порушені законодавства або прав громадян посадових осіб до відповідальності, у тому числі шляхом реалізації прокурорських повноважень.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

З огляду на залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для розгляду клопотання про забезпечення позову відсутні.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені заяви прокурора Київської області про забезпечення позову - відмовити.

У задоволенні клопотання прокурора Київської області про виклик сторін в судове засідання - відмовити.

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. А. Калараш

Є. В. Петров