Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 369/15995/18
провадження № 61-14239св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Скрицької Надії Анатоліївни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 27 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Пінкевич Н. С., та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сержанюка А. С., Гуль В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що між ним та ОСОБА_2 11 жовтня 2017 року укладено договір позики на суму у розмірі 350 000,00 дол. США, яку ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути до 11 жовтня 2018 року, але після закінчення строку повернення коштів відповідач відмовилась від повернення позичених коштів.
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики 11 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання перед ним відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2 , які виникають з умов договору позики повністю у розмірі 350 000,00 дол. США.
Зазначав, що, оскільки за договором позики від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_2 позичила 350 000,00 дол. США, то з урахування курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на дату звернення з позовом, який становив 2 780,81 грн за 100 дол. США, гривневий еквівалент боргу становить 9 732 835,00 грн.
З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно зі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на його користь заборгованість у розмірі 9 732 835,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 27 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики та поруки
від 11 жовтня 2017 року у розмірі 9 543 800,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 405 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 405 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що між позивачем та ОСОБА_2 11 жовтня 2017 року укладено договір позики, копія якого міститься в матеріалах справи, а оригінал знаходиться у позивача і був пред`явлений суду для огляду у судовому засіданні.
Суд першої інстанції виходив з того, що договір позики від 11 жовтня 2017 року про взяття у борг коштів підтверджує не лише факт укладення між позивачем та ОСОБА_2 договору позики грошових коштів на строк до 11 жовтня 2018 року, а й факт передачі позивачем відповідачу цих коштів як позики. Суд дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 не повернула позивачу позичені нею кошти, то є підстави для солідарного стягнення з боржника та поручителя ОСОБА_3 коштів у розмірі 350 000,00 дол. США, що станом на дату стягнення, тобто 27 грудня 2018 року, становить 9 543 800,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з боржника та поручителя на користь позивача заборгованості за договором позики.
При цьому апеляційний суд посилався на те, що станом на дату розгляду справи судом першої інстанції борг позивачу не повернуто, доказів того, що поручитель ОСОБА_3 повернула позивачу зазначені кошти до суду апеляційної інстанції не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року представник ОСОБА_3 - адвокат Скрицька Н. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_3 жодного договору з позивачем не укладала, у тому числі і договору поруки, з позивачем та відповідачем ОСОБА_2 не знайома.
Про існування цієї справи ОСОБА_3 стало відомо у 2020 році.
За заявою ОСОБА_3 16 червня 2021 року внесені відомості в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, кримінальне провадження № 12021111380000388.
Згідно з висновком спеціаліста від 24 червня 2021 року підпис від імені ОСОБА_3 , зображення якого наявне у копії (технічному зображенні) договору поруки від 11 жовтня 2018 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Матеріали справи не містять доказів надсилання судом першої інстанції ОСОБА_3 копії ухвали суду про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви.
Заперечення на позовну заяву від імені ОСОБА_3 , які наявні в матеріалах справи та в яких ОСОБА_3 визнає позов, ОСОБА_3 не підписувала, що підтверджується висновком спеціаліста від 24 червня 2021 року, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_3 , зображення якого наявне у копії (технічному зображенні) відзиві від 22 грудня 2018 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 стало відомо, що ОСОБА_2 також не знайома з позивачем та жодних договорів з ним не укладала.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, поклав в основу рішення договір позики та договір поруки, оригінали яких відсутні в матеріалах справи та судом не оглядались.
Судовий розгляд проводився без участі сторін та фіксування судового розгляду не проводився. Тобто фактичні обставини справи встановлено на підставі недопустимих доказів.
Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 (провадження
№ 61-12383св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 357/13897/16-ц (провадження № 61-2678св19), від 08 липня 2019 року у справі
№ 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_3 , скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 09 червня 2021 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Звертає увагу суду на ту обставину, що вона є пенсіонером, інвалідом, позбавлена можливості вільно пересуватися, ніяких договорів позики ні з ким не укладала.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року, постановленою у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Луспенка Д. Д., задоволено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.
Згідно з пунктом 1.1 договору позики ОСОБА_1 позичив
ОСОБА_2 кошти у сумі 350 000,00 доларів США.
ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути позивачу позичені кошти у строк до 11 жовтня 2018 року (пункт 2.2 договору позики).
11 жовтня 2017 року з метою забезпечення зобов`язання ОСОБА_2 за договором позики від 11 жовтня 2017 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір поруки.
Згідно з пунктом 2 договору поруки, ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання перед ОСОБА_1 відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2 , які виникають з умов договору позики, повністю у розмірі 350 000,00 доларів США.
З копій вимог від 16 жовтня 2018 року, адресованих відповідачам, встановлено, що ОСОБА_1 вручив боржнику ОСОБА_2 та поручителю ОСОБА_3 вимоги про повернення йому позичених коштів у розмірі 350 000,00 доларів США до 01 листопада 2018 року.
Встановлено, що на час розгляду справи боржник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_3 не повернули позичені кошти, натомість у своїх відзивах на позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не повернуті позивачу кожна окремо, визнали той факт, що отримані в борг кошти ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам закону не відповідають.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини, позивач свої зобов`язання за договором позики щодо надання коштів виконав, однак виконання зобов`язання порушено з вини відповідачів, які це підтвердили у відзивах на позовну заяву, тому є всі підстави для солідарного стягнення боргу.
Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У пункті 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина п`ята статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У своїй касаційні скарзі ОСОБА_3 вказувала, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про існування договірних відносин між нею та позивачем, оскільки договір поруки вона не підписувала, заяв про визнання боргу та позову не підписувала та до суду не направляла.
Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.
Висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами існують договірні відносини, а відповідач ОСОБА_3 визнала позов ОСОБА_1 та факт неповернення нею отриманих ОСОБА_2 у борг коштів, з урахуванням доводів касаційної скарги про те, що договір поруки та відзив, у якому від її імені визнано позов про стягнення боргу, вона не підписувала, є передчасним.
Суду слід перевірити факт існування договірних відносин між сторонами, в порядку частини шостої статті 95 ЦПК України витребувати та оглянути оригінал договору поруки, у разі наявності договірних відносин між сторонами з урахуванням фактичних обставин справи встановити, чи повернуто позивачу суму боргу та у якому розмірі.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77 78 79 80 89 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, із яких суд виходив при вирішенні позовів.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Скрицької Надії Анатоліївни задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 27 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 09 червня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець