№ 369/1872/18 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 369/1872/18

провадження № 61-15838св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів:Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області,

відповідачі: Віта-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з позовом до Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що під час перевірки законності відведення у власність громадян земельних ділянок на території Києво-Святошинського району Київської області, прокурором було встановлено, що рішенням Віта-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд» затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру України, право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3222481201:01:010:0091, з цільовим призначенням- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,

яка розташована в АДРЕСА_1 , належало

ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10січня 2018 року

№ 01-01/9 спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об`єкти, які розташовані в її заплаві в межах Віта-Поштової сільської ради.

Згідно з викопіюванням з Генерального плану села Віта-Поштова спірна земельна ділянка знаходиться в межах Віта-Поштової сільської ради

та накладається на 25-метрову прибережну смугу річки Сіверка.

За інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 09листопада 2017 року №17-08/2250 річка Сіверка має статус природного водотоку,

є лівою притокою річки Віта. Загальна площа водозбору річки Віта

з урахуванням притоки Сіверка складає 238 кв. м. Згідно з класифікацією річок України річка Віта та її притока Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги яких становлять 25 метрів.

Шляхом моніторингу даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу

від 27 червня 2018 року № 928 право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_2 .

Перший заступник прокурора зазначав, що Віта-Поштовою сільською радою було незаконно відведено у приватну власність спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, оскільки вона відноситься до земель водного фонду і знаходиться

в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта загальнодержавного значення - річки Сіверки, тому оспорюване рішення прийнято в порушення вимог закону.

Крім того, спірна земельна ділянка вибула з власності держави безкоштовно, в порядку безоплатної приватизації, а тому відповідно до статті 387

ЦК України ці землі можуть за будь-яких обставин бути витребувані від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ними.

Прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів територіальної громади лише у грудні 2017 року - січні 2018 року, тому вважав поважними причини пропуску ним строку позовної давності.

Під час розгляду справи прокурор уточнив позовні вимоги та просив суд: визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його; визнати недійсним рішення Віта-Поштової сільської ради від 30липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд», яким затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та ообслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 ,; витребувати на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, площею 0,25 га, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 10 лютого 2021 року у складі судді Дубас Т.В. у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурором не правильно обрано спосіб захисту порушених інтересів держави щодо витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки у вказаних правовідносинах підлягає пред`явленню негаторний позов відповідно до положень статті 391 ЦК України та статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Крім того, згідно зі змістом висновку експерта від 30 липня 2020 року № 3134/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка станом на час її передачі у приватну власність, 30 липня 2009 року, відносилась до земель водного фонду

і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 10 лютого 2021 року скасовано і прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог.

Визнано поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновлено його, захистивши право.

Визнано недійсним рішення Віта-Поштової сільської ради від 30липня

2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд», яким затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Витребувано на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, площею 0,25 га, яка розташована на

АДРЕСА_1 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи істотно змінились фактичні обставини справи в частині правильності застосування належного способу захисту порушеного права держави на землі водного фонду, які обмежені в цивільному обороті, а отже, суд першої інстанції повинен був вирішити питання необхідності уточнення предмета позову. Проте суд не розглянув заяву Київської обласної прокуратури від 04 січня 2021 року № 15/1-5 про зміну предмета позову та фактично використав її

у мотивувальній частині судового рішення як підставу для відмови

у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту прав.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду,

що унеможливлює її виділ у приватну власність.

Апеляційний суд послався на положення статті 391 ЦК України та статті 152

ЗК України та дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу спірної земельної ділянки у власність та витребував її з незаконного володіння ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі

№ 571/1306/16-ц (провадження № 61-29896св18), від 29 травня 2019 року

у справі № 2-3632/11 (провадження № 61-34953св18), від 19 червня 2019 року

справі № 910/19581/16, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17 (провадження № 61-32739св18), від 17 липня 2019 року у справі

№ 523/3612/16-ц (провадження № 61-23495св18), від 24 липня 2019 року

у справі № 760/23795/14-ц (провадження № 61-16521св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц (провадження № 61-25407св18),

від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18 (провадження

№61-14417св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 761/22150/19 (провадження № 61-8244св21).

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, стверджуючи, що Віта-Поштовою сільською радою було незаконно відведено у приватну власність спірну земельну ділянку, що відноситься до земель водного фонду, та, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави безкоштовно, в порядку безоплатної приватизації, просив витребувати земельну ділянку на підставі статті 387

ЦК України. Тобто прокурор звернувся з віндикаційним позовом.

Апеляційний суд в порушення норм процесуального права взяв до уваги заяву прокурора про зміну підстав і предмета позову, подану з порушенням вимог ЦПК України, та задовольнив позовні вимоги саме у зміненій редакції. При цьому не врахував, що на стадії апеляційного розгляду питання про зміну предмета та підстав позову не може вирішуватись і суд першої інстанції заяву про зміну підстав і предмета позову не приймав.

За таких обставин апеляційний суд мав залишити без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у позові саме з підстав, що зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 вересня

2020 року в справі № 469/1044/17.

Прокурор звернувся до суду першої інстанції з віндикаційним позовом. Ухвалою суду першої інстанції від 27 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження. 19 січня 2021 року після закриття підготовчого провадження прокурор звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з клопотанням про зміну предмета позову. Суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до вимог ЦПК України, не прийняв це клопотання з огляду на недотримання позивачем вимог частини третьої статті 49

ЦПК України.

Неправильний вибір способу захисту прокурором обґрунтовується виключно необізнаністю останнього у законодавстві при вирішенні такого спору.

А висновки суду апеляційної інстанції, що суд під час розгляду справи суд був зобов`язаний самостійно застосувати до спірних правовідносин положення законодавства, які належним чином забезпечили б захист інтересів держави

у спірних правовідносинах, свідчить про порушення принципу процесуальної рівноправності сторін.

Також заявник посилалась на те, що висновки апеляційного суду щодо часткового накладання спірної земельної ділянки на землі водного фонду зроблені на суперечливих доказах.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.

Фактичні обставини, встановлені судами

Рішенням Віта-Поштової сільської ради від 30липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку

і господарських споруд» затверджено проект землеустрою та відведено

в приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га

з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,

яка розташована на АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2018 року № 928, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О. М., право власності на спірну земельну ділянку набула

ОСОБА_2 .

За інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9, спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду,

а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об`єкти, які розташовані в її заплаві в межах Віта-Поштової сільської ради.

Згідно з інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 09 листопада 2017 року № 17-08/2250 річка Сіверка має статус природнього водотоку,

є лівою притокою річки Віта. Загальна площа водозбору річки Віта

Відповідно до висновку експерта від 30 липня 2020 року № 3134/20-41

за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи

та експертизи з питань землеустрою визначити, чи знаходилась станом на

30 липня 2009 року земельна ділянка за кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка, відповідно до умов, встановлених землевпорядною та містобудівною документацією, а також іншими матеріалами, які наявні в складі судової справи, не вбачається за можливе.

За інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9

з картографічними матеріалами, спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України).

За положеннями частини першої статті 58 ЗК України (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 4 Водного кодексу України (далі - ВК України), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

До земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення

і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м (частина друга статті 88 ВК України, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173 (далі - Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (стаття 61 ЗК України, статті 89

ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами закону. Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Такі ж за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 310/5834/13

та від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року

у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19),

від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка в межах Віта-Поштової сільської ради. Орган місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність відповідачці 0,25 га земельної ділянки, частина якої відноситься до земель водного фонду.

Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову саме з підстав обрання неналежного способу захисту та послався на те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння, натомість застосуванню підлягають положення статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України.

Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що прокурор не довів, що спірна земельна ділянка станом на час передачі її у приватну власність,

30 липня 2009 року, відносилась до земель водного фонду і знаходилась

в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на зміст висновку експерта від 30липня 2020 року № 3134/20-41 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка станом на момент її передачі у приватну власність, 30 липня

2009 року, відносилась до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта.

Відповідно до зазначеного висновку визначити, чи знаходиться станом на

30 липня 2009 року земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:010:0091 в межах прибережної захисної смуги річки Сіверка, відповідно до умов, встановлених землевпорядною та містобудівною документацією, а також іншими матеріалами, які наявні в складі судової справи, не вбачається за можливе.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції

у своїх висновках констатував, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, стосовно якої встановлено обмеження щодо використання в цивільному обороті.

Таких висновків апеляційний суд дійшов на підставі оцінки інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10січня 2018 року №01-01/9 з картографічними матеріалами, згідно з якими спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка.

Беручи до уваги надану Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем інформацію, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вона не спростована відповідачами належними і допустимими доказами, які б підтверджували факт ненакладання спірної ділянки на землі водного фонду станом на 30 липня

2009 року.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, який діяв на час передачі земельної ділянки у власність (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити

з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Разом з тим апеляційний суд установив належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду лише на підставі відомостей Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10січня 2018 року без перевірки інших доказів і обставин належності цієї земельної ділянки до категорії таких земель станом на час її передачі

у власність (липень 2009 року). Не проаналізував доказів у їх сукупності,

а в основу судового рішення поклав докази, надані виключно прокурором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У свою чергу, суд зберігає об`єктивність і неупередженість.

На суд також, серед іншого, покладено обов`язок встановити, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; існування інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Докази у справі, надані сторонами, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції не перевірив, на підставі яких документів землеустрою передавалась спірна земельна ділянка у власність,

та, за необхідності, не обговорив питання щодо призначення у справі додаткової судової експертизи.

Не надав належної оцінки тим обставинам, що прокурор посилався на часткове накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу та не врахував, що у випадку неповного накладення земельної ділянки - позивач повинен довести, в якому саме розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду,

що пред`явлений прокурором позов, за умов доведення належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, має розглядатись саме як негаторний позов.

Проте апеляційний суд, вважаючи доведеним віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, не врахував, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, поновив прокурору строк позовної давності та задовольнив позов шляхом витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, що відповідає змісту віндикаційного позову.

Колегія судів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на безпідставне прийняття апеляційним судом до уваги заяви прокурора про зміну предмета позову, подану після закінчення підготовчого провадження, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Схожі за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Апеляційний суд мав підстави для застосування до спірних правовідносин приписи статей статті 391 ЦК України та частини другої статті 52 ЗК України,

а не статей 387 і 388 ЦК України, як зазначено у позовній заяві, і таке застосування норм права відповідає принципу jura novit curia («суд знає закони»).

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем, ОСОБА_2 і судом першої інстанцій позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 387 і 388 ЦК України, не позбавляло суд обов`язку надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Близькі за змістом висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження

№ 14-473цс18) та у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 357/14272/19 (провадження № 61-6435св21).

Крім того, під час розгляду справи прокурор обґрунтовував звернення до суду та посилався на те, що позов ним поданий саме з метою повернення земельної ділянки її власнику з тих підстав, що вона належить до земель водного фонду та не підлягала передачі у власність будь-яким органом.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної про необхідність врахування поданої прокурором заяви про зміну предмета позову, оскільки

у ній позивач змінив лише норму матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин у зв`язку з тим, що під час розгляду даної справи істотно змінились фактичні обставини в частині належного способу захисту порушеного права та виникла необхідність в уточненні позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_3 повернути спірну земельну ділянку. Як у первісній позовній заяві, так і в заяві прокурора про зміну предмета позову викладені одні й ті ж обставини, якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги (ті самі підстави позову). Підстави позову прокурор не змінив.

У справі, що переглядається, прокурор заявив вимоги, спрямовані на захист власника земельної ділянки - територіальної громади, шляхом визнання недійсним незаконого рішення органу місцевого самоврядуваннята повернення земельної ділянки власнику.

Апеляційний суд правильно виходив з того, що лише фактичні підстави позову визначають межі судового розгляду, що не позбавляє суд повноважень визначити ту норму права, що належить застосувати до оцінки спірних відносин та їх правильного регулювання.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не порушив приписи частини третьої статті 49 ЦПК України щодо врахування поданої прокурором заяви, проте допущені апеляційним судом помилки і порушення норм процесуального права, в тому числі щодо повноти встановлення і перевірки фактичних обставин, перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 1 частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь-яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки справа направляється до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк