ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 369/2750/21
провадження № 61-11313св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Любченко Тетяни Сергіївни, представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької Марини Сергіївнина рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна.
Позовну заяву ОСОБА_4 мотивував тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1320 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484400:10:004:0018. Право власності на це нерухоме майно набуте на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 жовтня 2019 року.
Позивач указував, що 04 вересня 2020 року він дізнався, що належна йому земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня 2020 року.
12 вересня 2020 року Шевченківським управлінням поліції головного управління національної поліції у м. Києві (далі - Шевченківське УП ГУ НП у м. Києві) відкрито кримінальне провадження № 12020100100006293 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, під час якого встановлено, що 19 серпня 2020 року невідома особа, вклеївши фотографію іншої особи в паспорт ОСОБА_1 , підписала та видала довіреність від 19 серпня 2020 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю., якою уповноважила ОСОБА_2 продати належну йому земельну ділянку.
26 серпня 2020 року ОСОБА_2 , на підставі зазначеної довіреності, уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки та відчужив земельну ділянку. Також під час досудового розслідування була проведена судово-почеркознавча експертиза, якою встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у довіреності від 19 серпня 2020 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю. реєстровий номер 6040, виконано іншою особою.
ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсною довіреність від 19 серпня 2020 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю. реєстровий номер 6040;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня
2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В. реєстровий номер 1576;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53757490 від 26 серпня 2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Т. В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер:3222484400:10:004:0018 за ОСОБА_3 ;
- витребувати від ОСОБА_3 на свою користь вказану земельну ділянку.
У травні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваним, визнання покупцем в договорі купівлі-продажу земельної ділянки.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 мотивувала тим, що прийняла рішення про укладання удаваних угод купівлі-продажу земельних ділянок, в яких покупцями будуть зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до попередніх домовленостей щодо фіктивного придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельних ділянок для неї, були укладені та нотаріально посвідчені удавані угоди: договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 жовтня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 нібито придбав земельну ділянку кадастровий номер 3222484400:10:004:0019 за 220 000 грн; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 жовтня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 нібито придбав земельну ділянку кадастровий номер 3222484400:10:004:0018 за 234 000 грн.
Позивач стверджувала, що перед укладенням указаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, вона домовилась з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що в майбутньому вони безоплатно повернуть їй земельні ділянки шляхом укладення удаваних угод купівлі-продажу, за якими грошові кошти передаватися не будуть.
Під час укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок вона за власні кошти оплатила їх вартість продавцям, від яких отримала оригінали договорів купівлі-продажу та інших документів.
Вказувала, що восени 2019 року за власні кошти на земельних ділянках, кадастрові номери: 3222484400:10:004:0018 та 3222484400:10:004:0019 почала будівництво двох однакових будинків, а влітку 2020 року звернулась до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з проханням переоформити на неї спірні земельні ділянки. Зазначала, що ОСОБА_1 19 серпня 2020 року у приватного нотаріуса видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 вчиняти дії щодо належної йому земельної ділянки. 26 серпня 2020 року, ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_1 , підписав з нею договір купівлі-продажу земельної ділянки за 145 000 грн.
Зазначала, що з метою заволодіння належною їй земельною ділянкою та побудованим на ній будинком вартістю 100 000 доларів США, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві із завідомо неправдивою заявою про вчинення нею та ОСОБА_2 злочину, а саме заволодіння з використанням підробленої довіреності нібито належною йому на праві власності земельною ділянкою.
Вони з ОСОБА_2 звернулися до Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві із заявою про вчинення ОСОБА_7 замаху на злочин, але працівники правоохоронних органів відмовили вносити до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) відомості по вчинення ОСОБА_1 злочинів. Апеляційний суд міста Києва зобов`язав уповноважених осіб Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві внести до ЄРДР відомості про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого статтями 15 190 КК України.
Також зазначала про відсутність у ОСОБА_1 грошових коштів та бажання для придбання земельної ділянки.
ОСОБА_3 просила суд:
- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , удаваним;
- визнати замість ОСОБА_1 стороною (покупцем) у договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 03 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , - її, ОСОБА_3 .
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_3 об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна задоволено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки удаваним, визнання покупцем
в договорі купівлі-продажу земельної ділянки відмовлено.
Визнано недійсною довіреність від 19 серпня 2020 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю., реєстровий номер 6040.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 серпня
2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т. В., реєстровий номер 1576.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53757490 від 26 серпня 2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Т. В. про реєстрацію права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484400:10:004:0018 за ОСОБА_3 .
Витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , кадастровий номер:3222484400:10:004:0018.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу
у розмірі 25 254,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 25 254,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 087,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 087,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року - без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не підписував оспорювану довіреність від 19 серпня 2020 року, не виявляв волевиявлення на відчуження належної йому на праві власності земельної ділянки та оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки не укладав. Оскільки земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі шляхом відчуження на підставі договору купівлі-продажу, укладеного особою, яка не була уповноважена на це власником, вона підлягає витребуванню у відповідача на користь позивача.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, зокрема те, що відповідач за зустрічним позовом був формальним покупцем, тобто набувачем майнових прав за оспорюваним договором купівлі-продажу земельної ділянки.
Спростовуючи доводи апеляційних скарг про те, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у справі до набрання законної сили вироком у кримінальній справі та відхилив аналогічні клопотання, подані до суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що відповідачами не доведена об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Крім того, у цьому випадку зупинення провадження призведе до затягування строків розгляду справи і є процесуально недоцільним, оскільки об`єктивних обставин, які унеможливлюють розгляд цієї цивільної справи, не було встановлено.
Врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 (провадження № 61-8732св20), суд апеляційної інстанції вказав, що висновок експерта у кримінальному провадженні є допустимим доказом у цивільній справі, якщо містить інформацію щодо предмета доказування, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Крім того, відповідачі за первісним позовом, заперечуючи проти висновку експерта, не надали доказів на його спростування, не скористалися правом та не заявили клопотання про призначення відповідної експертизи у цій справі.
Спростовуючи доводи апеляційних скарг про те, що місцевий суд фактично позбавив права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та будинок, розташований на ній, суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, що незавершене будівництво на земельній ділянці кадастровий номер 3222484400:10:004:0018 здійснювалося за рахунок ОСОБА_3 , а також що вказана земельна ділянка належала ОСОБА_3 як добросовісному набувачу. Надана ОСОБА_3 копія договору купівлі-продажу квартири від 03 липня 2020 року не є належним та допустимим доказом на підтвердження оплати нею вартості земельної ділянки.
При цьому суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо доведеності зустрічних позовних вимог, а саме щодо удаваності договору купівлі продажу від 03 жовтня 2019 року у частині сторони договору з огляду на те, що, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, вона не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин.
Короткий зміст касаційних скарг
У липні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Любченко Т. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У липні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Брюховецька М. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2023 року касаційну скаргу
представника ОСОБА_3 - адвоката Любченко Т. С. залишено без руху
з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2023 року касаційну скаргу
представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької М. С. залишено без руху
з наданням строку для усунення її недоліків
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року продовжено ОСОБА_3 строк для усунення недоліків касаційної скарги та надати касаційну скаргу, в якій уточнити пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків касаційної скарги та надати касаційну скаргу, в якій уточнити пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Любченко Т. С. у справі, витребувано її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької М. С. у справі, витребувано її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Любченко Т. С.мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у поєднанні зі статтею 331 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій допустили порушення статті 80 ЦПК України, замість стандарту доказування «вірогідність доказів» застосували стандарт «достатності доказів» та статті 12 ЦПК України щодо змагальності сторін.
Судами попередніх інстанцій відхилено клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили вироку суду, що мало наслідком прийняття однобічного рішення без урахування всіх необхідних обставин.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької М. С. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) щодо застосування конкретного способу захисту цивільного права.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а саме статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України в поєднанні зі статтею 331 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що незавершене будівництво будинку на спірній земельній ділянці здійснювалося ОСОБА_3 , однак не надали оцінку доказам, зокрема, договору купівлі-продажу квартири, поясненням свідків. Суди не встановили, що відповідач діяла недобросовісно.
Суди попередніх інстанцій замість стандарту доказування «вірогідність доказів» застосували стандарт «достатності доказів».
Суди попередніх інстанцій допустили порушення статей 12 89 263 ЦПК України.
Відзив на касаційні скарги у визначений Верховним Судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 жовтня 2019 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Винник С. М посвідчила договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 0,1320 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484400:10:004:0018.
03 жовтня 2019 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Винник С. М внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності 33513232, відповідно до якого власником земельної ділянки площею 0,1320 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484400:10:004:0018 записано ОСОБА_1
19 серпня 2020 року від імені ОСОБА_1 підписана та видана довіреність, що посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю., за реєстровим номером 6040, відповідно до якої ОСОБА_2 уповновноважено продати (обміняти) належну ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484400:10:004:0018.
26 серпня 2020 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 19 серпня 2020 року, уклав договір купівлі-продажу та відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3
26 серпня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Т. В. провела державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484400:10:004:0018, за ОСОБА_3
Шевченківським УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12020100100006293 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України стосовно заволодіння шляхом обману земельною ділянкою у АДРЕСА_1 .
Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12020100100006293 Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, на підставі постанови слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП у місті Києві про призначення експертизи, проведена почеркознавча експертиза, якою було встановлено таке. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» у довіреності від гр. ОСОБА_1 , посвідченій 19 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю., реєстрований номер 640, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Підпис» в оригіналі довіреності від гр. ОСОБА_1 , посвідченій 19 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К.Ю., реєстрований номер 640, що вилучений у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Т. В., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; рукописний запис « ОСОБА_1 » у графі «Підпис» у довіреності від гр. ОСОБА_1 , посвідченій 19 серпня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю., реєстрований номер 640, що вилучена у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Т. В., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не надали будь-яких свідчень щодо обставин укладення ОСОБА_1 оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки, обставин передання коштів від ОСОБА_3 продавцю ОСОБА_6 , обставин попередніх домовленостей щодо придбання спірної земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .
Із копії договору купівлі-продажу квартири від 03 липня 2020 року, наданої позивачем за зустрічним позовом як доказ оплати вартості спірної земельної ділянки, встановлено, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 відбулося у жовтні 2019 року, а отримання коштів ОСОБА_3 за продану квартиру - у липні 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Любченко Т. С. та представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької М. С. підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Звертаючись до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсною довіреності, ОСОБА_1 посилався на те, що від його імені укладено довіреність, однак він не мав волевиявлення на вчинення правочину, зокрема видачу на ім`я ОСОБА_2 оспорюваної довіреності, на підставі якої продано належну йому земельну ділянку.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Судами встановлено, що оспорювану довіреність, посвідчену приватним нотаріусом 19 серпня 2020 року, позивач не підписував, тобто не мав волевиявлення на вчинення правочину.
З огляду на викладене, визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, заявлена ОСОБА_1 вимога про визнання довіреності недійсною є неналежним способом захисту порушеного права з огляду на нікчемність цього правочину, у її задоволенні належить відмовити саме із цих підстав.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Колегія суддів наголошує, що формальне розуміння закону не може бути вищим за ідею справедливості. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». У разі відсутності у особи правового механізму, за допомогою якого вона зможе відновити порушене право чи законний інтерес, очевидним є факт порушення права доступу до суду, що випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» («De. Geouffre de la Pradelle v. France»)).
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що порушено його право власника, оскільки належне йому майно вибуло з його власності поза його волею, тому просив суд, зокрема, визнати недійсним договір купівлі-продажу, скасувати рішення державного реєстратора та витребувати майно від останнього набувача.
Позивач, який був позбавлений права власності на земельну ділянку, має обрати той спосіб захисту своїх порушених прав, передбачений статтею 16 ЦК України, який відновить його порушені права.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
Раніше Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок про те, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 147 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) вказала, що: «Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 87 постанови від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) вказала, що: «Замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову».
Подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), на які як на підставу касаційного оскарження посилалась представник ОСОБА_2 - адвокат Брюховецька М. С.
Отже, задоволення вимоги ОСОБА_1 про витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_3 , за якою земельна ділянка зареєстрована на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Таким чином, задоволення вимог про визнання недійсною довіреності, яка є нікчемною в силу закону, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішення державного реєстратора не призведуть до ефективного захисту порушених прав ОСОБА_1
Суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, тому оскаржувані судові рішення у частині задоволення позову про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію слід скасувати та відмовити в задоволенні позову у цій частині у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушених, оспорюваних прав та інтересу.
Належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є встановлення нікчемності оспорюваної довіреності та витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_3 , за якою вона зареєстрована на праві власності.
Отже, доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької М. С. у частині обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного, оспорюваного права чи інтересу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи у суді касаційної інстанції.
Посилання представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької М. С. як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Велика Палата Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.
Так, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження №14-438цс19)).
Отже, перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості та наявність підстав для вжиттям новим власником нерухомого майна дій з оформлення прав на земельну ділянку.
Водночас у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про витребування земельної ділянки, виходили із встановлених обставин справи, зокрема того, що будівництво будинку на спірній земельній ділянці не завершено і право власності на новостворене нерухоме майно не виникло.
Приписами частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно із частиною третьою статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18), вирішуючи спір про поділ спільного сумісного майна подружжя, вказав, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.
Крім того, відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.
Тобто, посилання представника заявника на застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України в поєднанні зі статтею 331 ЦК України, не узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження №14-438цс19), згідно з якими особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Інші доводи касаційних скарг, зокрема, щодо відмови у задоволені клопотання про зупинення провадження, неправильної оцінки доказів не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційних скарг частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню у частині задоволення позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині.
В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом «в» частини четвертої статті 416 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за подачу апеляційних скарг сплатили судовий збір у розмірі по 6 261,00 грн кожен (з яких по 4 086,00 грн за три вимоги немайнового характеру), за подачу касаційної скарги по 8 348,00 грн кожен (з яких по 5 448,00 грн за три вимоги немайнового характеру).
Верховний Суд скасував рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора (три вимоги немайнового характеру) та ухвалив своє рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі по 9 534 грн (4 086,00+ 5 448,00) кожному (за три позовні вимоги немайнового характеру, у задоволенні яких відмовлено позивачу), на відшкодування судового збору, сплаченого заявниками за подачу апеляційних та касаційних скарг.
Керуючись статтями 400 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Любченко Тетяни Сергіївни, представника ОСОБА_2 - адвоката Брюховецької Марини Сергіївнизадовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 рокуу частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в частині вимог про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора відмовити.
В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 9 534, 00 грн (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять чотири гривні), сплачений за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 9 534, 00 грн (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять чотири гривні), сплачений за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець