ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 369/2862/21

провадження № 61-4455св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Національного університету біоресурсів і природокористування України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 від імені якого діє ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,

третя особа - Кабінет Міністрів України,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року ускладі колегії суддів Савченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,

у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Національного університету біоресурсів і природокористування України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , від імені якого діє ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , третя особа - Кабінет Міністрів України, про скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності та повернення земельних ділянок.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави вособі Кабінету Міністрів України, Національного університету біоресурсів і природокористування України (далі - НУБіП України) звернувсядо суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , від імені якого діє ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 про скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності та повернення земельних ділянок.

Позов мотивував тим, що Боярській лісовій дослідній станції (на даний час - відокремлений підрозділ НУБіП України «Боярська лісова дослідна станція») на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002651 передано у користування земельну ділянку загальною площею 231,3 га для ведення лісового господарства.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі -

Києво-Святошинська РДА) від 08 листопада 2006 року № 854 припинено право постійного користування Боярській лісовій дослідній станції земельною ділянкою загальною площею 9,7999 га (ліси І групи, вкриті лісом) у кварталі № НОМЕР_1 Хотівського лісництва та віднесено вказану земельну ділянку до земель запасу Лісниківської сільської ради в межах с. Лісники без зміни цільового призначення.

В подальшому за рахунок вказаної земельної ділянки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відведено спірні земельні ділянки у приватну власність громадян, в тому числі відповідачів.

Вказане розпорядження Києво-Святошинської РДА від 08 листопада 2006 року № 854 прийнято з перевищенням повноважень, не відповідає вимогам статей 12 20 56 84 122 149 ЗК України, оскільки з постійного користування державної навчальної установи, а в подальшому у власність передано землі лісогосподарського призначення, які заборонено передавати у приватну власність, що підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року у справі № 369/3835/15-ц, яке набрало законної сили. За вказаних обставин суперечить вимогам земельного законодавства і подальша передача на підставі рішень Лісниківської сільської ради спірних земельних ділянок у приватну власність громадян.

Прокурор просив суд скасувати рішення про державну реєстрацію права приватної власності відповідачів та повернути земельні ділянки, що розташовані в адміністративних межах Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування в особі НУБіП України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 28 жовтня 2021 року замінив Кабінет Міністрів України його правонаступником Обухівською районною державною адміністрацією Київської області (далі - Обухівська РДА).

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 13 липня 2021 року залучив в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України.

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 02 листопада 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_14 про закриття провадження у справі відмовив.

Клопотання представника ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_8 задовольнив.

Позов керівника Київської обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Обухівської РДА, НУБіП України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , від імені якого діє ОСОБА_13., ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України, про скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності та повернення земельних ділянок залишив без розгляду.

Ухвала місцевого суду мотивована відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі.

При цьому суд виходив із того, що НУБіП України за своїм статусом не є органом державної влади, а є навчальним закладом дослідницького типу, тобто позов в частині вимог в інтересах цього університету подано прокурором не від імені та не в інтересах держави, а тому у заступника керівника Київської обласної прокуратури немає повноважень на звернення до суду із позовною заявою в інтересах НУБіП України.

Також, суд керувався тим, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами. При цьому матеріали справи не містять доказів повідомлення прокурором Обухівської РДА щодо звернення до суду про порушення права держави в особі цієї райдержадміністрації відповідачами, а також бездіяльності цього органу.

Київський апеляційний суд постановою від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київського обласного прокурора задовольнив частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2022 року в частині залишення без розгляду позову керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Обухівської РДА скасував і в цій частині направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2022 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прокурор подав позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, який на момент подання позову був розпорядником земель державної власності лісогосподарського призначення. Прокурор, виконуючи вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру», надіслав Кабінету Міністрів України лист про виявлені порушення, але уряд тривалий час не реагував. Це свідчить про законність представництва прокурором інтересів держави та правильність дій суду першої інстанції щодо прийняття позову.

У зв`язку зі змінами в законодавстві суд замінив Кабінет Міністрів України на Обухівську РДА як правонаступника. Отже, всі дії прокурора в цивільному процесі, включно з повідомленням Кабінету Міністрів України є обов`язковими і для Обухівської РДА. Суд першої інстанції помилково вказав на недотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення Обухівської РДА, оскільки всі необхідні дії були вчинені щодо первісного органу - Кабінету Міністрів України.

Суд також помилково зазначив, що немає доказів повідомлення Обухівської РДА, оскільки на момент подання позову повідомлення стосувалося Кабінету Міністрів України. Суд першої інстанції не врахував ці обставини й постановив необґрунтовану ухвалу про залишення позову без розгляду.

Апеляційний суд вказав, що прокурор безпідставно наполягає на наявності статусу суб`єкта владних повноважень у НУБіП України, оскільки цей освітній заклад не є суб`єктом владних повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування ухвали суду першої інстанції скасувати та залишити в силі у цій частині ухвалу суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

07 квітня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявники посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів повідомлення прокурором Обухівської РДА до звернення до суду із позовом про порушення права держави в особі цієї райдержадміністрації відповідачами, а також наступної бездіяльності цього органу.

Доводи інших учасників справи

У травні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури надіслав відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

У травні 2023 року ОСОБА_14 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено перш за все Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином або суб`єктом владних повноважень.

За змістом наведених норм щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено: «відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

У постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 372/948/19 зазначено, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, про вжиття прокурором передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, при цьому суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Із матеріалів справи відомо, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави, представляючи Кабінет Міністрів України, який на момент подання позову виконував функції розпорядника земель державної власності лісогосподарського призначення. Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право представляти інтереси держави у випадках, коли державні інституції не здійснюють належного захисту прав та інтересів держави. Прокурор, відповідно до встановлених законом процедур, направив лист-повідомлення до Кабінету Міністрів України (лист № 15/1-72вих20), в якому було зазначено про виявлені порушення земельного законодавства, а також наголошено на необхідності вжиття заходів для захисту державних інтересів. Однак, незважаючи на отримане повідомлення, Кабінет Міністрів України тривалий час не вжив заходів щодо самостійного подання позову для захисту інтересів держави. Така бездіяльність Кабінету Міністрів України свідчила про наявність правових підстав для прокурорського представництва в цій справі, що дозволило прокурору звернутися до суду від імені держави.

Суд першої інстанції, беручи до уваги факти бездіяльності Кабінету Міністрів України, прийняв позов до розгляду, що відповідає нормам процесуального права і є обґрунтованим, оскільки дії прокурора було вчинено з метою належного захисту державних інтересів у зв`язку із бездіяльністю уповноваженого органу.

Під час розгляду справи у зв`язку зі зміною законодавства суд ухвалив рішення про заміну Кабінету Міністрів України на його правонаступника - Обухівську РДА. Згідно із положеннями статті 55 ЦПК України, у разі заміни юридичної особи або органу, що бере участь у справі, правонаступник автоматично набуває всіх прав і обов`язків попередника, включно з обов`язковістю всіх дій, вчинених до його вступу в процес. Таким чином, дії, що були вчинені прокурором щодо Кабінету Міністрів України, у тому числі лист-повідомлення про виявлені порушення та необхідність реагування, залишаються обов`язковими і для Обухівської РДА як правонаступника Кабінету Міністрів України.

Тому заміна сторони в процесі не призводить до необхідності повторного повідомлення новообраного правонаступника про раніше виявлені порушення, оскільки дії, здійснені до цього моменту, автоматично переходять у відповідальність правонаступника.

З огляду на ці обставини, доводи скаржників про те, що прокурор не дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не надіславши Обухівській РДА відповідного повідомлення про порушення прав держави та бездіяльність цього органу, є необґрунтованими.

Всі необхідні дії прокурором були вчинені стосовно Кабінету Міністрів України - первісного органу, уповноваженого на момент звернення, і такі дії мають обов`язкову силу для його правонаступника.

Щодо позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах НУБіП України слід зазначити, що в цій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 367/6105/16-ц.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені апеляційним судом висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров