Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 369/28/19

провадження № 61-1980 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 02 листопада 2016 року

по 17 липня 2017 року працювала у ПАТ «Українська залізниця»на посаді інженера першої категорії технічного відділу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця». 17 липня 2017 року вона була звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Зазначала, що відповідач у порушення трудового законодавства не провів

з нею остаточний розрахунок при звільненні та не здійснив виплату всіх належних їй сум. Розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,

за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року разом з грошовою компенсацією за невикористану щорічну відпустку та одноразовою грошовою допомогою у розмірі середньомісячного заробітку становив

21 196,19 грн. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку

при звільненні за період з 18 липня 2017 року по 31 грудня 2018 року

обчислений нею у розмірі 125 150,67 грн.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд позов задовольнити

та стягнути з ПАТ «Українська залізниця» вказані суми грошових коштів, зобов`язати відповідача провести розрахунки по заробітній платі

в Пенсійний фонд України й Фонд соціального страхування України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 9 102,84 грн, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 5 129,81 грн

та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі 6 963,54 грн,

що в загальному розмірі становило 21 196,19 грн.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 08 травня 2019 року у розмірі 154 477,53 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у порушення вимог статті 116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у загальному розмірі 21 196,19 грн.

Районний суд критично оцінив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем

та не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, оскільки такий

не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Середній заробіток за час вимушеного прогулу судом визначений виходячи з розрахунків, наданих позивачем, з урахуванням положень статті 235

КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100. Відповідач не спростував відомості, надані позивачем

на підтвердження розміру заборгованості із заробітної плати, не надав доказів того, що дані, які відображені в них, є недостовірними.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог

про зобов`язання відповідача провести розрахунки по заробітній платі позивача в Пенсійний фонд України й Фонд соціального страхування України, оскільки такі необґрунтовані та неконкретизовані.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 08 травня 2019 року в частині задоволення позову скасовано

та прийнято у цій частині постанову.

Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» Т. В. заборгованість по заробітній платі у розмірі 4 888, 77 грн без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини вимог про стягнення заробітної плати відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку

та середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року залишено без змін.

Стягнуто з держави на користь ПАТ «Українська залізниця» судовий збір

у розмірі 2 512, 14 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 544, 77 грн.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції

у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та відмовляючи

у задоволенні позовуу цій частині, виходив із того, що позивачем

не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача за вказаний період у зазначеному розмірі.

Разом з цим, відповідач погодився з тим, що позивачу було нараховано заробітну плату за березень 2017 року у розмірі 1 721,03 грн, яка не була

їй виплачена. Однак, визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, суд взяв до уваги індивідуальні відомості

про застраховану особу Пенсійного фонду України, у яких зазначено, що за вказаний місяць ОСОБА_1 було нараховано відповідачем 4 888,77 грн.

При цьому, враховуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність розрахунків позивача

в частині визначення нею розміру грошової компенсацію за невикористану щорічну відпустку та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подав

до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПАТ «Укрзалізниця» постанову суду апеляційної інстанції не оскаржило.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 лютого 2020 року поновлено представнику ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 , строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/28/19 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду

від 11 вересня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 у дохід держави судового збору до закінчення касаційного провадження відмовлено.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв

до уваги той факт, що відповідач фактично визнав та підтвердив факт

невиплати їй заробітної плати, оскільки вказував, що з березня 2017 року

на тимчасово окупованій території виникли та до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування яких відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбачені умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими

та іншими нормативними актами та посилався на відсутність первинної документації на підконтрольній території України.

Вказує, що надала належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, які відповідач не спростував, а суд апеляційної інстанції не мотивував їх відхилення та дійшов до невірного висновку, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанціїне надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право

на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці

та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП Українипередбачено обов`язок власника

або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював,

то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник

або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться

на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження

(на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється

на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи

та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК Україниобставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи,

їхніх представників.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості у відповідача із виплати заробітної плати за вказаний період у зазначеному розмірі, а надані нею докази не є належними доказами в силу положень статті 77 ЦПК України.

При цьому відповідач визнав заборгованість по нарахованій заробітній платі ОСОБА_1 за березень 2017 року, на що обґрунтовано звернув увагу суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Українська залізниця»

не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування

у трудових відносинах.

Указане узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).

Доводи заявника касаційної скарги про те, що посилання відповідача

на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня

2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібритним загрозам національній безпеці України», науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2

та відсутність первинної документації на підконтрольній Україні території свідчать про визнання відповідачем факту невиплати заробітної плати

за спірний період, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відхиляються Верховним Судом з огляду на таке.

Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи

на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути,

та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно

із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку

з чим правильно відмовив у задоволенні позову».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України привиборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини

та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно

АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин

при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно

АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі у м. Донецьку, перебуває

у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів,

у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання

АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47 83 115 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території

м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади,

які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.

Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)

є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії

не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення

у справі, хоча і не вказав про відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати при звільненні, однак, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням вимог статей 12,

81 ЦПК України, правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

у відповідній частині.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,

на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько