Постанова
Іменем України
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 369/3149/19
провадження № 61-12140св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи: Вишнева міська рада Бучанського району Київської області, Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року в складі судді: Ковальчук Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась з позовом до ОСОБА_3 , про визнання права користування квартирою та усунення перешкод в користуванні житлом.
Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_2 .
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом із сином проживали у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 за згодою відповідача, за яким визнано право користування вказаною квартирою згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2014 року.
Сторони всі разом проживали у спірній квартирі, вели спільне господарство, сплачували за надані комунальні послуги.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу позивачка разом із сином залишились проживати у вказаній квартирі. З того часу між сторонами неодноразово виникали конфлікти, в тому числі щодо користування вказаною квартирою, у зв`язку із чим викликалися працівники правоохоронних органів. Відповідачем було змінено замки у вхідних дверях квартири, у зв`язку із чим позивачка із сином не могла потрапити до квартири. Посилалася на те, що позивачка разом із сином набули право користування квартирою, оскільки вселилися за згодою відповідача.
ОСОБА_1 просила:
визнати за ОСОБА_1 та малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 ;
вселити ОСОБА_1 та малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та малолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року позови ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою та усунення перешкод в користуванні житлом задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 та малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартиру за адресою: АДРЕСА_1
Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та малолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перешкод у користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
право користування позивачем та її сином спірною квартирою виникло у них у зв`язку із фактичним заселенням їх у спірну квартиру за згодою відповідача, за яким було визнано право користування спірною квартирою згідно рішення суду;
позивачка і її дитина згідно положень чинного законодавства України мають такі ж права користування спірною квартирою, як і відповідач, доказів припинення права користування позивачем і її дитиною спірною квартирою на момент розгляду справи до суду не надано;
тому слід визнати за ОСОБА_1 та малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , вселити ОСОБА_1 та малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартиру за адресою АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 та малолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перешкод у користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що
згідно статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Статтею 157 ЖК України встановлено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення;
відповідач (як власник спірного будинку) не порушував питання (в тому числі і шляхом подання до суду зустрічного позову) про виселення позивачки зі спірного будинку чи про визнання її такою, що втратила право на проживання у цьому будинку, та зняття з реєстрації її у ньому;
встановивши, що право користування позивачем та її сином спірною квартирою виникло у них у зв`язку із фактичним заселенням їх у спірну квартиру за згодою відповідача, за яким було визнано право користування спірною квартирою згідно рішення суду, позивачка і її дитина згідно положень чинного законодавства України мають такі ж права користування спірною квартирою, як і відповідач, доказів припинення права користування позивачем і її дитиною спірною квартирою на момент розгляду справи до суду не надано, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
29 листопада 2022 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що
суди не врахували, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2014 року (справа № 369/629/14-ц) визнано лише за ОСОБА_3 право користування на квартиру АДРЕСА_2 . Рішення суду набрало законної сили з 17 березня 2014 року, що підтверджується копією рішення суду;
в судовому засіданні встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року (справа № 369/5401/18), яке набрало законної сили, встановлено, що із позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернулася до суду у 14 травня 2018 року. Під час розгляду вказаної справи суд встановив, що сторони не ведуть спільне господарство, не підтримують шлюбно-сімейні стосунки, проживають окремо та втратили один до одного почуття поваги і любові. З часу припинення шлюбних відносин та часу знаходження позову в суді, примирення між сторонами не відбулось. Кожна з сторін не вважає можливим збереження сім`ї. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судом першої та другої інстанції ця процесуальна норма не застосована;
висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про те, що фактично сторонами справи не заперечувався той факт, що за адресою; АДРЕСА_1 проживали позивач ОСОБА_1 , малолітній син ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є не обґрунтованими, не повними, не відповідають обставинам справи і вимогам закону;
після того як сім`я розпалася, відповідач звернувся до Виконавчого комітету Вишневої міської ради Києво-Святошинського району, Київської області із заявою щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 , яку він займає. Знаючи, що відповідач почав процес приватизації спірної квартири, ОСОБА_1 зняла з реєстрації своє місце проживання і їх спільного сина та почала вживати всіх заходів з метою набуття права на приватизацію спірної квартири, незважаючи на те, що відповідно до домовленостей, у неї є житло. Відповідно до довідок про зняття з реєстрації місця проживання від 13 серпня 2018 року № 581 та № 582 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 у зв`язку з вибуттям до нового місця проживання;
позивачка добровільно зняла з реєстрації своє місце проживання, а також без згоди позивача зняла з реєстрації місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_2 ОСОБА_1 разом з малолітнім сином добровільно виселилися з спірної квартири, забравши всі свої особисті речі, а також частково побутову техніку та речі домашнього вжитку, що підтверджується копіями фотографій та відеозаписом, а також підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Поведінка ОСОБА_1 , після припинення проживання у спірній квартирі, свідчила, що вона втратила інтерес до житла, оскільки впродовж тривалого часу перевозила речі за новим місцем проживання;
позивачкою не доведено у судовому засіданні, що позивач будь-яким чином чинив їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням квартири АДРЕСА_2 . Пояснення позивачки, що відповідач вигнав її разом з сином з дому, спростовані поясненнями свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , допитаних в якості свідка, які заперечували будь-які дії психологічного чи фізичного впливу щодо позбавлення житла ОСОБА_1 , чи створення перешкод у користуванні житлом;
у пункті 5 частини першої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. В судовому засіданні, яке відбулося 01 лютого 2021 року, рішення судом першої інстанції не проголошувалося. Натомість відповідачу прийшло повідомлення, що судове засідання по вказаній справі, відбудеться 13 квітня 2022 року о 15:00 год. 06 квітня 2022 року відповідач направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що він відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» з 16 березня 2022 року мобілізований до лав Збройних сил України. Але суд належно це клопотання не розглянув.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року відмовлено.
09 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 січня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 12 вересня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року в справі № 369/5401/18.
У сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 березня 2014 року у справі № 2/369/916/14 визнано за ОСОБА_3 право користування на квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно довідки форми № 3 та довідки № 6403 від 18 вересня 2018 року ОСОБА_3 з 19 грудня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
20 серпня 2018 року депутатом Вишневої міської ради Іволгіною О.А. складено акт № 1/04-1464 про те, що ОСОБА_1 , 1987 року народження, та її син ОСОБА_2 , 2010 року народження, в теперішній час проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно довідки від 29 серпня 2018 року № 85 ОСОБА_2 навчається у 2-Б класі Вишнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.
Згідно довідки від 26 листопада 2018 року ОСОБА_2 знаходиться під наглядом у Вишнівській міській лікарні АЗПСМ № 1 з 24 лютого 2011 року.
29 листопада 2018 року Службою у справах дітей виконкому Вишневої міської ради складено Акт обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї про те, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 , 2010 року народження, дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира з усіма зручностями, дитина має місце для відпочинку та для занять. Стан приміщення добрий, в квартирі чисто та затишно, квартира відремонтована, мебльована.
У довідці «Про розгляд повідомлення гр. ОСОБА_1 » вказано, що 19 вересня 2018 року до Києво-Святошинського ВП надійшло повідомлення ОСОБА_1 про те, що між нею та колишнім чоловіком ОСОБА_3 виник словесний конфлікт, в ході якого сторони розмовляли на підвищених тонах (ЖЄО № 45503 від 19 вересня 2018 року).
Проведено профілактичну бесіду з приводу недопущення протиправних дій по відношенню один до одного.
У довідці «Про розгляд повідомлення ОСОБА_1 » вказано, що 14 січня 2019 року до Києво-Святошинського ВП надійшло повідомлення ОСОБА_1 про те, що колишній чоловік ОСОБА_3 змінив замки до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (ЖЄО № 1878, 1965 від 14 січня 2019 року). Вказано, що ОСОБА_1 разом із сином не змогла потрапити у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки дізналася, що колишній чоловік ОСОБА_3 замінив замки вхідних дверей.
Позиція Верховного Суду
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК).
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 64 ЖК).
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що
«у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання».
За змістом статті 65 ЖК за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 645/4988/16-ц (провадження № 61-19079св18).
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
Системне тлумачення статей 71 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша статті 81 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суди:
суди при задоволенні позову застосували норми ЦК України про речові права на чуже майно та норми ЖК про користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду;
суди не врахували, що спірна квартира є неприватизованою, перебуває в комунальній власності. Тому норми ЦК України про речові права на чуже майно та норми ЖК про користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду не підлягають застосуванню при вирішенні спору;
суди не звернули увагу, що відповідач посилався на те, що в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року по справі № 369/5401/18 встановлено, що «сторони не проживають разом тривалий час»;
суди, зокрема, не з`ясували: чи набули позивачі право користування спірною квартирою як члени сім`ї наймача; чи набули позивачі рівного з наймачем права користування спірною квартирою; чи не було при вселенні між сторонами іншої домовленості про порядок користування жилим приміщенням. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про задоволення позову.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про судове засідання, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить про отримання відповідачем судової повістки про виклик в судове засідання 01 лютого 2022 року (т. 2. а. с. 25).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржені судові скасувати; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розподілу судових витрат
У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 411 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року скасувати.
Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук