Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 369/3481/19

провадження № 61-433св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Шістнадцята київська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 20 листопада 2018 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О. у спадковій справі № 136/2014 на ім`я відповідача ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 грудня 1983 року (1/6 частина) та на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 24 березня 1995 року (2/6 частини).

Позивачка вказувала, що на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 44145803 від 20 листопада 2018 року та зареєстровано за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на 1/2 частину житлового будинку по

АДРЕСА_1 .

Зазначала, що їй належить на праві власності інша 1/2 частина цього житлового будинку.

Вказувала, що за життя її брат ОСОБА_3 26 червня 1996 року облив бензином вказаний вище житловий будинок по АДРЕСА_1 та підпалив його. В результаті пожежі будинок було знищено і залито пожежниками водою, внаслідок чого будинок став непридатним для експлуатації. Після цього ОСОБА_3 більше не з`являвся у будинковолодінні, ніколи в ньому не проживав та не цікавився ним, житловий будинок позивачка відбудовувала сама за власні кошти.

Зазначала, що оскільки це майно було фізично знищено, тому

ОСОБА_3 втратив право власності на 1/2 частини житлового будинку, проте на її прохання відмовився припинити своє право власності на вказаний житловий будинок.

З огляду на вказане та посилаючись на те, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 листопада 2018 року, видане державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О. на ім`я ОСОБА_2 , є недійсним, так як спадкове майно було знищено у 1996 році, ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

20 листопада 2018 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З. О. у спадковій справі №136/2014 на ім`я ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі

за № 1-1113 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачкою не надано належних, достовірних та допустимих доказів того, що спірне майно, яке було успадковано відповідачем, на час смерті не існувало і право власності спадкодавця на це майно на момент його смерті припинилось. Показами свідків та актами обстеження житлових умов такі обставини не можуть бути доведені. З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав вважати, що у спадкодавця на час його смерті не існувало права власності на спадкове майно, а інших доказів, які б вказували на недійсність оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 листопада 2018 року, позивачкою не надано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 21 липня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, провадження № 61-46123св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статті 349 ЦК України є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Припинення права власності на таке майно пов`язується з наявністю юридичної сукупності: дії або події, що потягли знищення речі, правочину - звернення власника до відповідного органу, адміністративного акту - рішення цього органу про виключення знищеної речі з державного реєстру.

Разом з тим вважає, що оскільки вказаний вище будинок перебуває у спільній частковій власності сторін, то дані правовідносини регулюються нормами статті 356 ЦК України.

Враховуючи, що померлий ОСОБА_3 за життя відмовлявся припинити право власності на свою частку у знищеному об`єкті нерухомості, чим перешкоджав позивачці належним чином використовувати належну їй земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та відбудувати знищений пожежею будинок, вважає, що він втратив право власності на вказане нерухоме майно з об`єктивних причин, які полягають у фізичному знищенні майна в законному порядку.

Також зазначає, що об`єктом права спадкування є майно, яке є в наявності на день відкриття спадщини. Якщо на день видачі свідоцтва про право на спадщину вид майна змінився, нотаріус видає свідоцтво на те майно, яке є на день видачі, тобто, якщо на день відкриття спадщини будинку не має, оскільки він згорів, вважає, що в цьому випадку свідоцтво про право на спадщину не видається.

Вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином не оцінили подані нею докази, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у позові.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме:

1/6 частини - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою київською обласною державною нотаріальною конторою 30 грудня 1983 року за реєстровим № 8640, зареєстрованого Києво-Святошинським БТІ 04 червня 1997 року в реєстровій книзі за № 99;

2/6 частин - на підставі договору дарування, посвідченого Першою київською обласною державною нотаріальною конторою 24 березня 1995 року за реєстровим № 2-2488, зареєстрованого Києво - Святошинським БТІ 04 червня 1997 року в реєстровій книзі за № 99.

Власником іншої 1/2 частини вказаного житлового будинку був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є сином померлого ОСОБА_3 .

04 березня 2014 року ОСОБА_2 подав до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3

20 листопада 2018 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори видано на ім`я відповідача

ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстровим № 1-1113 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_3 .

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 листопада 2018 року, право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано за відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним № 44145803 від 20 листопада 2018 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка зазначала, що житлового будинку АДРЕСА_1 , 1/2 частина якого була успадкована відповідачем, на час смерті спадкодавця не існувало, унаслідок його знищення винними діями останнього. Тому вважала, що право власності спадкодавця на це майно на момент його смерті припинилось на підставі статей 346 349 ЦК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі знищення майна.

Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статті 349 ЦКУкрайни є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Практика Верховного Суду щодо переліку документів, якими може підтверджуватись факт знищення майна, є сталою (постанови Верховного Суду від 17 січня 2019 року № 708/254/18 (провадження № 61-46123св18), від 26 червня 2019 року № 334/16303/15 (провадження № 61-9084св18),

від 25 вересня 2019 року № 272/62/15-ц (провадження № 61-8833св18) та від 06 листопада 2019 року № 758/11485/15-ц (провадження № 61-30538св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 264/6464/17 (провадження

№ 61-6266св19), від 03 березня 2021 року у справі № 520/5968/17 (провадження № 61-1093 св 20).

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті

89 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій враховано, що зазначаючи про те, що у результаті пожежі ОСОБА_3 втратив право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку з об`єктивних причин, які полягають у фізичному знищенні будинку 26 червня 1996 року, внаслідок чого видане відповідачу свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 листопада 2018 року після смерті ОСОБА_3 на вказане майно є недійсним, позивачка ОСОБА_1 не надала допустимих доказів на підтвердження цих обставин.

Судами відхилено посилання позивачки на акт від 16 січня 1999 року, складений депутатом Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області Кобзарем Г. А. та акт від 11 лютого 2019 року, складений депутатом двадцять п`ятого виборчого округу Чабанівської селищної ради Адаменком Є. А., сусідами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оскільки такі не є допустимими доказами, що безспірно підтверджують факт знищення вказаного вище житлового будинку.

Доказів звернення співвласників або одного із співвласників спірного нерухомого майна до компетентних державних органів із заявою щодо припинення права власності, у зв`язку із його знищенням, позивачка також не надала і таких доказів матеріали справи не містять.

При цьому, апеляційним судом враховано, що вказані вище документи датовані 16 січня 1999 року та 11 лютого 2019 року, проте, як стверджує позивачка, житловий будинок було знищено 26 червня 1996 року під час пожежі.

Крім того, право власності ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_3 на спірне майно було зареєстроване Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації 04 червня 1997 року, що спростовує доводи позивачки про те, що житловий будинок

АДРЕСА_1 був знищений 26 червня 1996 року.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, провадження № 61-46123св18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі. При цьому, у справі № 708/254/18 також відмовлено у задоволенні позову з підстав відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту знищення спірного об`єкту нерухомості, а також звернення співвласників із заявою щодо припинення права власності через знищення нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, так як зводяться до особистої незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішеннями, що не може бути підставою для їх скасування, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України, № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Виходячи з меж доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області

від 21 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович