ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 369/3862/16
провадження № 61-14св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Софіївсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша київська обласна державна нотаріальна контора, Управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Києво-Святошинському районі Київської області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року, ухвалене у складі судді Волчка А. Я., та постанову Київського апеляційного суду від 3 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша київська обласна державна нотаріальна контора, управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Києво-Святошинському районі Київської області, про встановлення факту родинних відносин, визнання незаконним та скасування рішень, визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок та свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними, визнання недійсним договору, скасування державних актів та державної реєстрації земельних ділянок та визнання права власності на частину житлового будинку у порядку спадкування за заповітом.
Вимоги позову обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 .
За життя її мати склала заповіт, відповідно до якого все своє майно і все, на що вона матиме право, заповіла їй.
Так як у її свідоцтві про народження помилково ім`я матері було написано спрощено « ОСОБА_5 », хоча в дійсності вона була ОСОБА_5 , для визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування їй необхідно встановити факт родинних відносин зі спадкодавцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час смерті ОСОБА_5 відповідно до записів у погосподарській книзі села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області їй на праві власності належала 1/3 частка житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 . Крім того, за вказаною адресою за спадкодавцем було закріплено земельну ділянку площею 0,15 га.
Вказувала, що вона прийняла спадщину після ОСОБА_5 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим будинком та земельною ділянкою, на якій він розміщений, оскільки проживала за вказаною адресою, що підтверджується записами у будинковій книзі та відміткою у її паспорті.
Інші 2/3 частки спірного житлового будинку відповідно до записів у погосподарській книзі села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області належали брату позивача - ОСОБА_9 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
1 квітня 2014 року вона звернулась до державного нотаріуса Першої київської обласної державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_5 , але отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий будинок на ім`я спадкодавця.
22 травня 1999 року виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області на підставі рішення від 14 січня 1997 року за № 2
ОСОБА_9 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , в якому 1/3 частка належала ОСОБА_5 , яку позивач фактично успадкувала.
Також суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , спадщину після прийняли його діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4
1 червня 2001 року державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори видано на їх ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом реєстровий № 1-740, на підставі якого відповідачі успадкували у рівних частках житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться на
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оформили на себе всю земельну ділянку, на якій розташований спірний житловий будинок, розділили її на 2 частини та зареєстрували право на неї, в тому числі і на частину земельної ділянки площею 0,15 га, яка була передана позивачу у постійне користування на підставі рішення виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 12 червня 2001 року № 153/1.
Після відкриття провадження у цій справі позивач збільшила позовні вимоги, пославшись на укладення відповідачами нотаріально посвідченого договору про порядок користування житловим будинком, на частку у якому вона має право. Цей договір став підставою затвердження рішенням 17 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 21/3 від 19 січня 2005 року схеми розподілу між відповідачами земельної ділянки, на якій розташований будинок, і подальшої передачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішенням 18 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 18 від 1 квітня 2005 року у власність земельної ділянки площею 0,1793 га з видачею відповідного державного акта, а ОСОБА_4 - земельної ділянки площею 0,0997 га.
При вирішення справи просила врахувати, що рішенням виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 153/1 від 12 червня 2001 року і № 170 від 10 липня 2001 року їй відповідно надано у постійне користування та передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,15 га на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_10 вказувала, що наведені обставини позбавили її можливості зареєструвати своє право власності на успадковане нерухоме майно.
За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- встановити факт, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_9 22 травня 1999 року виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та зареєстроване у Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації 2 червня 1999 року за № 686 у реєстровій книзі № 3;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 1 червня 2001 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори № 1-740;
- визнати недійсним договір про порядок користування житловим будинком учасниками спільної часткової власності, укладений 9 червня 2001 року
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори за № 1-791;
- визнати незаконним та скасувати рішення 17 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 21/3 від 19 січня 2005 року, яким затверджено схему розподілу присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_1 , згідно з якою в користування ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка площею 0,0998 га для обслуговування житлового будинку, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спільне користування перейшла земельна ділянка площею 0,1793 га;
- визнати незаконним та скасувати рішення 18 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 18 від 1 квітня 2005 року, яким надано у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1793 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 ;
- скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку
від 29 вересня 2005 року серії ЯА № 375003, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010532900361, яким посвідчено право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0997 га з кадастровим номером 3222486201:01:027:0021, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;
- скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку
від 14 вересня 2006 року серії ЯГ № 199906, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі № 010632900262, яким посвідчено право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/2 частці кожному) на земельну ділянку площею 0,1793 га, кадастровий номер 3222486201:01:027:0030, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію ОСОБА_4 земельної ділянки площею
0,0997 га з кадастровим номером 3222486201:01:027:0021, цільовим призначенням - присадибна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1793 га з кадастровим номером 3222486201:01:027:0030, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться
на АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_9 22 травня 1999 року виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та зареєстроване у Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації 2 червня 1999 року реєстровим записом № 686 у реєстровій книзі № 3.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 1 червня 2001 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори, реєстровий № 1-740.
Визнано недійсним договір про порядок користування житловим будинком учасниками спільної часткової власності, укладений 9 червня 2001 року
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і посвідчений державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори
за реєстровим № 1-791.
Визнано незаконним та скасовано рішення 17 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 21/3 від 19 січня 2005 року, яким затверджено схему розподілу присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_1 , надано у користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0998 га для обслуговування житлового будинку, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спільне користування земельну ділянку площею 0,1793 га.
Визнано незаконним та скасовано рішення 18 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 18 від 1 квітня 2005 року, яким надано у спільну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1793 га для обслуговування житлового будинку
АДРЕСА_1 .
Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку
від 29 вересня 2005 року серії ЯА № 375003, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010532900361, яким посвідчено право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0997 га з кадастровим номером 3222486201:01:027:0021, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку від 14 вересня 2006 року серії ЯГ № 199906, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі № 010632900262, яким посвідчено право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/2 частці кожному) на земельну ділянку площею 0,1793 га з кадастровим номером 3222486201:01:027:0030, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,0997 га з кадастровим номером 3222486201:01:027:0021, цільовим призначенням - присадибна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1793 га з кадастровим номером 3222486201:01:027:0030, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_5 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджено належними та допустимими доказами. Права ОСОБА_1 , як спадкоємця після ОСОБА_5 , порушено оспорюваними правочинами, оскільки спадкове майно - 1/3 частка житлового будинку на АДРЕСА_1 та відповідна земельна ділянка незаконно перейшла у власність відповідачів.
Справа переглядалась апеляційним судом неодноразово.
Останньою постановою Київського апеляційного суду від 3 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що набуття ОСОБА_9 за життя права власності на весь спірний житловий будинок порушує права позивача на спадкування після матері, тому у неї є правові підстави для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що порушення прав позивача на спадкове майно розпочалося з моменту отримання нею постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, коли вона мала намір отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно, успадковане нею після матері, тобто 1 квітня 2014 року, тому відсутні підстави вважати пропущеною позовну давність, визначену для звернення до суду за цією вимогою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду
від 3 грудня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковістю визначення судами попередніх інстанцій почату перебігу позовної давності, оскільки позивач у справі мала об`єктивну можливість дізнатись про порушення її права на спадкове майно з моменту видачі ОСОБА_9 свідоцтва про право власності на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , тобто з 22 травня 1999 року.
Заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій того, позивач зверталась із аналогічними позовами про визнання недійсними оскаржуваних у цій справі свідоцтва про право власності на житловий будинок і свідоцтв про право на спадщину, встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 1/3 частку житлового будинку, про що свідчать ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада
2001 року у справі № 2-1789/01 та від 29 жовтня 2007 року у справі № 2-3475. Звертаючись із вказаними позовами, ОСОБА_1 зазначала про порушення спадкових прав, за захистом яких вона звернулась і у цій справі, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обрахування початку позовної давності з моменту отримання нею постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
Також заявник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки позивач вже зверталась з аналогічним позовом, за результатами розгляду якого 14 листопада 2001 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову, тому провадження у цій справі підлягало закриттю на підставі пункту 2
частини першої статті 205 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції.
На думку заявника, позивач не довела належними та допустимими доказами факт належності спірного майна її спадкодавцю.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 5 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року і ухвалою цього ж суду від 10 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача.
За життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 18 жовтня 1974 року секретарем Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за № 39, відповідно до якого все своє майно і все, на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 .
Із записів погосподарської книги села Софіївська Борщагівка за 1980 суди встановили, що за ОСОБА_5 значилися старий будинок 1930 року побудови та 1/3 частка нового житлового будинку 1958 року побудови.
Також судами встановлено, що відповідно до записів у погосподарських книгах села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області за 1971-1976 роки та за 1980 рік на час смерті ОСОБА_5 на праві власності їй належала 1/3 частка житлового будинку 1958 року побудови з надвірними будівлями і спорудами, житловий будинок 1930 року побудови та на праві постійного користування - земельна ділянка площею 0,15 га
на АДРЕСА_2 . У різних погосподарських книгах вказано різний номер, проте й у розділах цих погосподарських книг, які стосувалися житлового будинку, належного ОСОБА_9 , значились теж різні номери цього будинку і вказувалось на 2/3 часток житлового будинку саме 1958 року побудови.
З довідок виконкому Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області
від 20 лютого 1996 року за № 317 та № 318 суди встановили, що належні
ОСОБА_5 та ОСОБА_9 частки житлового будинку є частинами одного об`єкту нерухомого майна, але з різними присвоєними номерами.
Судами встановлено, що позивач з 1972 року зареєстрована на АДРЕСА_1 .
Зі спадкової справи за 1981 рік № 21 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 суди встановили, що 21 січня 1981 року ОСОБА_1 звернулася до Першої київської обласної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після матері в порядку спадкування за заповітом.
З матеріалів інвентаризаційної справи та технічних паспортів від 24 серпня
1993 року та 15 травня 2001 року на спірний житловий будинок суди встановили, що інвентаризація цього об`єкта вперше проведена у 1993 року на замовлення
ОСОБА_9 .
Крім того, суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області за 14 січня 1997 року № 2 вирішено видати громадянам свідоцтво про право власності на житлові будинки і доручено Києво-Святошинському бюро технічної інвентаризації оформити ці свідоцтва при особистому зверненні громадян та за наявності рішення виконкому; видачу даних свідоцтв громадянам вирішено затверджувати рішенням виконкому за кожним будинком окремо у явочному порядку.
22 травня 1999 року виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на підставі вказаного рішення ОСОБА_9 видано свідоцтво про право власності на весь житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , в тому числі і на
1/3 частку будинку, яка належала ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.
Зі спадкової справи за 2001 рік № 224, заведеної щодо майна ОСОБА_9 , суди встановили, що спадщину прийняли його діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 , які 1 червня 2001 року отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно - спірний житловий будинок з надвірними будівлями у рівних частках.
Суди встановили, що, отримавши оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 1 червня 2001 року державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори № 1-740, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір про порядок користування житловим будинком між учасниками спільної часткової власності, посвідчений державним нотаріусом Першої київської обласної державної нотаріальної контори 9 червня 2001 року, реєстровий № 1-791, що надає їм право користуватися визначеними приміщеннями та господарськими будівлями житлового будинку.
Рішенням 17 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 21/3 від 19 січня 2005 року затверджено схему розподілу присадибної земельної ділянки, за якою в користування ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка площею 0,0998 га для обслуговування житлового будинку, а у спільне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,1793 га.
У подальшому рішенням 18 сесії 4 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 5 від 1 квітня 2005 року передано безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,0998 га для обслуговування житлового будинку, а рішенням 18 сесії 4 скликання цієї ж сільської ради № 18 від 1 квітня 2005 року надано безоплатно у спільну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1793 га за цією ж адресою.
Також суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради № 153/1 від 12 червня 2001 року ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 , а рішенням виконкому № 170 від 10 липня 2001 року цю земельну ділянку у власність.
Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори від 2 квітня 2014 року за результатами розгляду спадкової справи за 1981 рік № 21 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 , відмовлено, оскільки ОСОБА_1 не надала правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 1 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зазначений Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року. У відповідності до пункту 4 вказаних положень Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України і до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що спадщина після ОСОБА_5 відкрилась у грудні 1980 року і була прийнята до набрання чинності ЦК України, застосуванню підлягає чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, спадкування за заповітом, кола спадкоємців за законом тощо.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із меж доводів касаційної скарги, які не заперечують встановлені судами обставини справи і погоджується із застосуванням відповідних норм матеріального права щодо визначення складу спадщини, порядку та підстав набуття нерухомого майна і, в тому числі спадкового майна, у власність.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у цій частині містять достатні мотиви, які немає необхідності дублювати, прийняті з додержанням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, що дало об`єктивні підстави для висновку про доведеність порушення права позивача на спадкове майно після матері.
Відповідач у справі ОСОБА_2 заявив клопотання про застосування позовної давності, зазначивши при цьому про об`єктивну можливість позивача довідатися про порушення свого права на спадкування 1/3 частки спадкового будинку. Вважає, що позовна давність почала спливати з часу видачі оспорюваного позивачем свідоцтва про право власності на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 ОСОБА_9 , тобто
з 22 травня 1999 року.
Позивач, заперечуючи проти застосування позовної давності, вказувала на те, що почала збирати правовстановлюючі документи на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , лише після того, як постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори від 2 квітня 2014 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно.
Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року скасовано ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 травня 2017 року та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Передаючи справу на новий розгляд, колегія суддів касаційного суду зазначила про те, що апеляційний суд не перевірив доводи відповідача щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин належним чином, не з`ясував, коли позивач довідалася або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права видачею свідоцтва про право власності на житловий будинок ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (та чи мала об`єктивну можливість знати про обставини порушення її прав), а відтак не встановив початок перебігу позовної давності.
Частиною п`ятою статті 411 ЦПК України визначено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Приймаючи постанову від 3 грудня 2018 року, апеляційний суд зазначив, що порушення прав позивача на спадкове майно розпочалося з моменту отримання нею постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, коли вона мала намір отримати свідоцтво про право на спадщину на майно, успадковане нею після матері, тобто 1 квітня 2014 року, тому відсутні підстави вважати, що позивач пропустила позовну давність.
Також апеляційний суд зазначив, що про існування оспорюваних рішень сільської ради та державних актів позивачу стало відомо під час розгляду справи, тому відсутні підстави для застосування позовної давності до вказаної частини позовних вимог.
Проте із вказаними висновками погодитись не можна, виходячи з наступного.
Статтею 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно положень статті 74 ЦК Української РСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК Української РСР).
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК Української РСР).
Пунктом 6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення
від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Частиною першою статті 80 ЦК Української РСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.
Заперечуючи проти позову, відповідачі вказували, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2001 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок недійсним та визнання права власності на 1/3 частку будинку закрито, у зв`язку з відмовою позивача від позову. Крім того, відповідачі вказували, що
ОСОБА_1 зверталась з аналогічними позовами до суду також у 2003 та
2007 роках. На обґрунтування цих посилань, відповідачі надали копію позовної заяви від 5 грудня 2003 року і копії ухвал Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2001 року та від 29 жовтня 2007 року, які досліджені судами попередніх інстанцій і підтверджують обізнаність позивача щодо його оформлення ОСОБА_9 , а після його смерті - відповідачами у справі права власності на спірний будинок та земельну ділянку.
Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином вказаних доводів відповідачів в контексті обізнаності ОСОБА_1 , на той час, про порушення своїх спадкових прав оскаржуваними, як у вказаних справах, так і у цій справі правовстановлюючими документами, тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав вважати, що позовна давність за вимогами позивача спливла.
Формально пославшись на те, що перебіг позовної давності почався з моменту прийняття нотаріусом постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 2 квітня 2014 року, апеляційний суд не врахував, що підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії була відсутність у позивача правовстановлюючого документа на спірне майно; вказана постанова не містить відомостей щодо оскаржуваних у цій справі документів, на підставі яких спірне майно перебуває у власності відповідачів, тому висновок апеляційного суду про початок перебігу позовної давності за вимогами позивача з 2 квітня 2014 року безпідставний.
Переглядаючи справу, апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, що були підставою для скасування судового рішення у цій справі та направлення її на новий розгляд, не перевірив належним чином доводи відповідачів щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин, не з`ясував, коли позивач довідалася або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права за кожною позовною вимогою (чи мала об`єктивну можливість знати про обставини порушення її прав), а, відтак, не встановив початок перебігу позовної давності.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що у 2001 році ОСОБА_1 зверталась до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок та визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку, тому позивач, звертаючись із вказаним позовом до суду, була обізнана як про існування оспорюваного у цій справі свідоцтва, так і про порушення свого спадкового права, за захистом якого вона звернулась у цій справі.
Отже, звернувшись із даним позовом у квітні 2016 року (через п`ятнадцять років від початку перебігу позовної давності), позивач пропустила позовну давність за вимогами, заявленими нею у цій справі щодо спадкування нею майна, тому не підлягають задоволенню і інші позовні вимоги, що є похідними від порушених спадкових прав позивача.
Касаційний суд звертає увагу на те, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 2 квітня 2014 року прийнята нотаріусом за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої до Першої київської обласної нотаріальної контори 1 квітня 2014 року, щодо видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок. Таке свідчить про намагання позивача штучно створити обставини для обрахування початку перебігу позовної давності.
Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 грудня 2016 року та постанови Київського апеляційного суду від 3 грудня 2018 року з ухваленням у справі нового рішення.
Зважаючи на встановлену судами попередніх інстанцій доведеність позивачем позову, та враховуючи, що звернення ОСОБА_1 із даним позовом до суду відбулося поза межами позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач в суді першої інстанції, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв`язку із спливом позовної давності.
Крім того, встановлення юридичного факту у позовному провадженні, пов`язане із вирішенням спору про право цивільне. Отже, юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення майнових (у цій справі) прав позивача. Оскільки касаційний суд дійшов висновку про відмову у захисті майнових прав позивача, позовна вимога про встановлення факту родинних відносин задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 3 грудня 2018 рокускасувати і прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову про встановлення факту родинних відносин, визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок та свідоцтва про право власності на спадщину за законом, визнання недійсним договору, скасування державних актів та державної реєстрації земельних ділянок, визнання права власності на частку житлового будинку у порядку спадкування за заповітом.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов