ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12лютого 2025 року
м. Київ
справа № 369/4010/22
провадження № 61-9569св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Пінкевич Н. С., від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О., від 31 жовтня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 1987 року. Однак спільне життя не склалось, сторони проживають окремо і збереження шлюбу неможливо.
3. У відповідачки є сестра ОСОБА_3 , яка за його допомогою отримала земельну ділянку в с. Хотів.
4. За відсутності у ОСОБА_4 коштів для будівництва, було прийнято рішення, що позивач за власний кошт побудує будинок з подальшим переоформленням на його сім`ю та спільним проживанням.
5. У 1996 році ОСОБА_5 подарувала збудований ним на 61% готовності житловий будинок відповідачці. Потім він добудував будинок та ввів його в експлуатацію, прописавши там і
ОСОБА_6 . Через погіршення стосунків із ОСОБА_2 у 2005 році він переїхав проживати в будинок разом зі спільними дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
7. Оскільки будинок побудований за його кошти та в період шлюбу, вважає, що це майно є спільним майном подружжя.
8. Також у період шлюбу в листопаді 1997 році за договором купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу оформлений на відповідачку.
9. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:
- розірвати шлюб, що укладений між ним та ОСОБА_2 та зареєстрований у м. Києві відділом ЗАГС Московського РВК, 31 жовтня
1987 року, актовий запис № 1336;
- визнати будинок АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя;
- визнати за ним та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на вказане нерухоме майно.
10. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 25 травня 2022 року вимоги про розірвання шлюбу виділено в самостійне провадження.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
11. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 03 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, позов задоволено частково.
Визнано спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , та 39/100 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 39/200 частин, а за
ОСОБА_2 право власності на 161/200 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
12. Суди попередніх інстанцій вказали, що спірна квартира придбана під час шлюбу за договором купівлі-продажу, тому є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Презумпція спільності майна подружжя щодо квартири не спростована.
13. З огляду на те, що 61/100 частина житлового будинку є особистою приватною власність ОСОБА_2 , оскільки набута за договором дарування, суди дійшли висновку, що спільною сумісною власністю
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є 39/100 частин будинку, які підлягають поділу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року скасувати в частині поділу житлового будинку, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. 03 липня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у цивільній справі № 369/4010/22.
16. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у вересні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15,
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц,
у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Вважає, що майно, набуте в період шлюбу, у тому числі і за договором дарування, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і ним доведено істотність збільшення вартості майна.
20. Стан зданого в експлуатацію будинку відображений у відповідному акті 1998 року, зі змістом якого вбачається, що будинок мав вікна, двері внутрішні сходи і перегородки, без обладнання та оздоблюваних робіт, тоді як після 1998 року було підведено газ, підведено та розведено по будинку електрику, підведено водопровід, проведені оздоблювальні роботи стелі, стін, підлоги
та інше. Вартість об`єкта нерухомості станом на 1998 рік становила
5 674 доларів США, а станом на 2022 рік - 78 966 доларів США.
21. Стверджує, що мета придбання майна дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя та зауважує, що договір дарування був укладений не в інтересах відповідачки, а в інтересах сім`ї. При цьому має бути враховано, що відповідачка не дбала про матеріальне становище сім`ї, не займалась вихованням дітей, які перебували на повному утриманні позивача.
22. Вказує, що сторони розпоряджались спірним майно як спільним майном за взаємною згодою. Відповідачка користувалася квартирою, а позивач разом з дітьми проживав у спірному будинку впродовж 17 років.
23. Зазначає, що фінансування будівництва спірного будинку відбувалось за спільні кошти подружжя ще до того, як був укладений договір дарування на користь відповідачки.
24. Зауважує, що у матеріалах справи відсутні відомості про реєстрацію права власності на новостворений будинок, що ставить під сумнів висновки судів попередніх інстанції про набуття відповідачкою права власності за договором дарування від 27 серпня 1996 року на 61/100 частину будинку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
25. У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив подано з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження, підстави для продовження якого до 23 листопада 2024 року колегією суддів не встановлено.
ОСОБА_2 отримала копії ухвали про відкриття провадження та касаційної скарги у вересні 2024 року, а відзив подала лише 23 листопада 2024 року.
Фактичні обставини справи, встановленні судами попередніх інстанцій
26. 31 жовтня 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2022 року у справі
№ 369/4160/22.
27. Сторони мають повнолітніх дітей.
28. 21 травня 1998 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
29. 27 серпня 1996 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір дарування незакінченого будівництвом, побудованого на 61% жилого будинку
АДРЕСА_3 . Житловий будинок був закінчений будівництвом та введений в експлуатацію 17 липня 1998 році. Акт прийомки в експлуатацію затверджений рішенням виконавчого комітету Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 111/8 від 30 липня 1998 року.
31. На час розгляду справи право власності на новостворений житловий будинок не було зареєстровано у встановленому порядку.
32. Земельна ділянка, площею 0,08 га, для будівництва спірного будинку була виділена ОСОБА_6 , їй було надано дозвіл на будівництво, видано довідку про наявність незавершеного будівництвом об`єкту нерухомого майна при укладенні договору дарування та на її ім`я був виготовлений будівельний паспорт.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
34. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
35. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
36. Згідно із статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) передбачено, що майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
37. Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
38. Згідно із статтею 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.
39. В разі поділу майна, яке є спільною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними (стаття 28 КпШС України).
40. Аналогічні положення містяться також у статтях 57 60 62 70 СК України.
41. Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
42. Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
43. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
44. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
45. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
46. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
47. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
48. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
49. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
50. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
51. Враховуючи вищезазначене, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.
52. Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц.
53. У розглядуваній справі судами встановлено, що за договором дарування від 27 серпня 1996 року ОСОБА_2 набула у власність незакінчений будівництвом житловий будинок, побудований на 61%. Відомості про визнання вказаного договору недійсним в матеріалах справи відсутні.
54. Оскільки житловий будинок, набутий відповідачкою у власність за договором дарування, побудований на 61%, суди попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 24 КпШС України та статті 57 СК України, дійшли цілком обґрунтованого висновку, що ця частина спірного майна є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
55. Оцінивши в межах своєї компетенції надані сторонами докази, суди попередніх інстанцій вважали недоведеними будівництво 61% спірного будинку за особисті кошти позивача ОСОБА_1 , як і істотне збільшення вартості об`єкту внаслідок трудових чи грошових витрат лише одного із подружжя.
56. За таких обставин суди, дійшли обґрунтованого висновку, що поділу між сторонами підлягають 39% житлового будинку, які є спільним майном подружжя.
57. Колегія суддів погоджується з цими висновками судів попередніх інстанцій.
58. Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на час укладення нею договору дарування не є підставою для визнання спірного об`єкту спільним майном подружжя. Участь ОСОБА_1 у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку, також не свідчить про набуття ним права спільної власності на вказані 61% спірного майна, що набуті відповідачкою за договором дарування.
59. З огляду на встановлені обставини, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновками, викладеним у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17,
від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, на які посилається заявник в касаційній скарзі.
60. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права щодо не дослідження доказів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.
61. Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.
62. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
63. Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
64. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
65. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija
v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
66. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
67. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401
ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,
а оскаржуваних судових рішень - без змін.
68. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
69. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 03 листопада 2022 року в частині поділу квартири в апеляційному порядку не переглядалося і в касаційному порядку не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
70. За змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, а тому відсутні правові підстави для розгляду скарги в судовому засіданні з викликом учасників справи, про що просив заявник.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 03 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. В. Білоконь Є. В. Синельников