Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 369/4161/17-ц

провадження № 61-41372св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України;

відповідачі: Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ;

треті особи: державне підприємство «Київське лісове господарство», ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Олійника В. І., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У квітні 2017 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), ОСОБА_2 , про визнання рішень сільської ради недійсними, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Позов мотивовано тим, що на підставі рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року, 26 березня 2009 року та 21 травня 2009 року ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою, надано дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки, затверджено проект землеустрою та передано йому земельну ділянку площею 0,1616 га для ведення особистого селянського господарства в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. 06 грудня 2010 року ОСОБА_2 отримав державний акт на вказану земельну ділянку. У подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. ОСОБА_1 на підставі рішення сільської ради від 29 квітня 2014 року № 29-82 змінив цільове призначення земельної ділянки на землі транспорту для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області.

Прокурор вказував, що спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», а передача спірної землі у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм ЗК України та ЛК України, погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» не надавалося. Відповідно до чинного на час передачі земельної ділянки законодавства вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності, зміна їх цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади, тобто державної районної адміністрації, тому сільська рада прийняла рішення про виділення вказаної земельної ділянки з перевищенням своїх повноважень.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд: визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його; визнати недійсними рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області «Про затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки і проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована у с. Віта Поштова, з кадастровим номером 3222481201:01:005:0114» від 21 травня 2009 року та рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки» від 29 квітня 2014 року № 29-82; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1616 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:0114, що розташована у с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором не доведено, що земельна ділянка, надана ОСОБА_2 , перебувала у користуванні ДП «Київське лісове господарство». Крім того, спірна земельна ділянка вибувала з його власності, має інше цільове призначення, а саме - землі транспорту для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, а позов пред`явлений щодо земель лісогосподарського призначення, то відсутній об`єкт спору, а, крім того, новим власником здійснюється будівництво на земельній ділянці, тому земельна ділянка втратила індивідуальні характеристики. Також суд зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності.

Справа розглядалася в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сам прокурор зазначає, що «накладення» земельної ділянки вбачається з матеріалів публічної кадастрової карти України, відомостями з якої він саме й обґрунтовував та доводив свої позовні вимоги. Зважаючи на те, що у відкритому доступі актуальна інформація щодо дійсного стану та місцезнаходження спірної землі з`явилася з 01 січня 2013 року - з моменту відкриття загального доступу до Національної кадастрової системи та початку роботи Публічної кадастрової карти, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що саме з вказаної дати держава дізналася/об`єктивно могла дізнатися про порушення своїх прав, відтак строк позовної давності в даній справі має відраховуватися з 01 січня 2013 року. В той же час позов було подано до суду 19 квітня 2017 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. При цьому прокурором не було представлено до суду доказів існування обставини, які б об`єктивно перешкодили йому звернутися до суду в межах вищезгаданого строку, відтак підстави для його поновлення колегія суддів апеляційного суду не вбачає.

Оскільки інші позовні вимоги є похідними від зазначеної вимоги, вони також не підлягають до задоволення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, Перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

НАДХОДЖЕННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ДО СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року.

У вересні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не виконано вказівки Верховного Суду щодо встановлення моменту, з якого Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення права власності держави на землі лісогосподарського призначення. Не зважаючи на пояснення представника Кабміну в судовому засіданні, що про незаконність вибуття з державної власності спірних ділянок останній дізнався після отримання копії позовної заяви заступника прокурора Київської області від 21 березня 2017 року, апеляційний суд пов`язав момент обізнаності позивача з 01 січня 2013 року - з часу відкриття доступу до Публічної кадастрової карти та початку її роботи в мережі Інтернет в он-лайн режимі. Такі висновки є помилковими, оскільки початок роботи Публічної кадастрової карти не свідчить про автоматичну обізнаність суб`єктів щодо порушення їх права власності на нерухоме майно. Крім того, судами не враховано, що Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення і подальшого їх відчуження. Доказів інформування сільською радою Кабінету Міністрів України про прийняття оскаржуваних рішень, передачу спірної земельної ділянки у приватну власність та подальше її відчуження, відповідачами не доведено.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 зазначила, що Кабінет Міністрів України доказів того, що дізнався про порушене право з часу отримання позовної заяви заступника прокурора Київської області від 21 березня 2017 року, суду не надав. Постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 30 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 та передано йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку загальною площею 0,1616 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 березня 2009 року надано дозвіл ОСОБА_6 на вибір місця розташування земельної ділянки площею 0,1616 га для ведення особистого селянського господарства в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 травня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 та передано йому у власність для ведення особистого селянськогогосподарства земельну ділянку загальною площею 0,1616 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

06 грудня 2010 року управлінням земельних ресурсів в Києво-Святошинському районі Київської області ОСОБА_6 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 202179 з кадастровим номером: 3222481201:01:005:0114, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094708314.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 березня 2013 року № 944 ОСОБА_6 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , який 10 квітня 2013 року зареєстрував право власності на цю земельну ділянку.

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 квітня 2014 року № 29-82 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0114, площею 0,1616 га, з земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на землі транспорту для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області.

МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ ВЕРХОВНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною шостою статті 149 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_6 рішенням Віта-Поштової сільської ради з перевищенням повноважень селищної ради щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, оскільки ці питання належали до компетенції органів виконавчої влади, а саме районної державної адміністрації.

Рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 травня 2009 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 та передачу йому у власність для ведення особистого селянськогогосподарства земельної ділянки загальною площею 0,1616 га в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області суперечить вищевказаним вимогам закону.

Оскільки рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 квітня 2014 року № 29-82 про зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0114, площею 0,1616 га, з земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на землі транспорту для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у с. Віта Поштова Києво-Святошинського району Київської області носить похідних характер від первісного рішення сільради від 21 травня 2009 року, воно також суперечать вимогам закону.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у відкритому доступі актуальна інформація щодо дійсного стану та місцезнаходження спірної землі з`явилася з 01 січня 2013 року - з моменту відкриття загального доступу до Національної кадастрової системи та початку роботи Публічної кадастрової карти, тому саме з вказаної дати держава дізналася/об`єктивно могла дізнатися про порушення своїх прав, відтак строк позовної давності в даній справі має відраховуватися з 01 січня 2013 року. В той же час позов подано до суду 19 квітня 2017 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Верховний Суд вважає такий висновок апеляційного суду передчасним з огляду на таке.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим статтею 45 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 14-101цс18.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України, разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Посилання суду апеляційної інстанцій на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України мала об`єктивну можливість знати про порушення своїх прав з моменту відкриття загального доступу до Національної кадастрової системи та початку роботи Публічної кадастрової карти - 01 січня 2013 року, не вказують на безспірне встановлення обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення свого права, оскільки початок роботи Публічної кадастрової карти не свідчить про автоматичну обізнаність суб`єктів щодо порушення їх права власності на нерухоме майно.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущенні, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення і подальшого їх відчуження. Матеріали справа не містять інформації, що Віто-Поштова сільська ради Києво-Святошинського району Київської області доводила до відома Кабінету Міністрів України про прийняття оскаржуваних рішень, передачу спірної земельної ділянки у приватну власність та подальше її відчуження.

Оскільки апеляційний суд, встановивши порушення прав Кабінету Міністрів України, не з`ясував та не перевірив, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, Верховний суд вважає зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимога власника про визнання права власності чи інших вимоги, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.

Верховний Суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається.

З огляду на викладене Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 травня 2009 року та від 29 квітня 2014 року, оскільки скасування цих рішень, чи визнання їх недійсним не відновить порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, тому такий спосіб захисту порушених прав не підлягає застосуванню у цій справі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 14-208цс18 та постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 369/12149/16-ц.

З урахуванням наведеного, рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 травня 2009 року та від 29 квітня 2014 року підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Відповідно до пунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

ЩОДО СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат має здійснити вказаний суд за результатами вирішення спору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 406 409 411 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року в частині вирішення позову про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 травня 2009 року та від 29 квітня 2014 року скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року скасувати, справу в частині вирішення позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик