Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 369/5199/19

провадження № 61-19914св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області,

третя особа - Комунальне підприємство «Боярське головне виробниче Управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Романцевою Тетяною Володимирівною, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня

2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі ВК Боярської міської ради), третя особа - Комунальне підприємство «Боярське головне виробниче управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області» (далі - комунальне підприємство), про визнання незаконною відмови у приватизації та визнання права на приватизацію житлового приміщення.

Позовна заява мотивована тим, що він із 1998 року мешкає у кімнаті АДРЕСА_1 , куди заселився на підставі розпорядження Боярського міського голови від 17 лютого 1998 року № 22 про надання йому ліжко-місця у цьому гуртожитку. Із 26 лютого 2003 року він разом з дружиною ОСОБА_2 зареєстровані за вказаною адресою. Також зазначав про те, що він з метою приватизації кімнати у гуртожитку, упродовж 2017-2018 років неодноразово звертався із заявами до Боярської міської ради, однак отримував відмови з різних підстав. На його чергове звернення про приватизацію кімнати у гуртожитку направлене відповідачу у січні 2019 року, він отримав відповідь від 01 лютого

2019 року, де йому відмовлено у приватизації з огляду на відсутність рішення ради про надання дозволу на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку, а також з підстав внесення приміщення гуртожитку до програми з реконструкції застарілого житлового фонду. Вказував, що такими незаконними діями відповідача були порушені його права на приватизацію займаного жилого приміщення, передбаченого Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

У зв`язку з викладеним просив визнати незаконною відмову ВК Боярської міської ради від 01 лютого 2019 року та визнати за ним право на приватизацію жилого приміщення, а саме кімнати АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що в його володінні, в тому числі на праві приватної власності, відсутнє будь-яке інше житло. Зазначено, що в межах заявлених вимог позовна заява задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що на нього розповсюджується дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року змінено в частині правових підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

У іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач, який вселений в гуртожиток та проживає у ньому на умовах надання йому ліжко-місця, відповідно до пункту 112 статті 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» може набути право на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку лише після надання місцевою радою згоди на приватизацію та розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Також вказано, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі іншого мешканця гуртожитку ОСОБА_3 , який також має право на проживання в кімнаті № 60 гуртожитку на умовах зайняття ліжко-місця, однак оскільки судом було відмовлено у задоволенні позову, і питання про його права і обов`язки судом не вирішувалося, то підстав для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції з цих підстав відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Романцевою Т. В., на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року.

ОСОБА_1 , у касаційній скарзі, поданій адвокатом Романцевою Т. В., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі. Також просить передати вказану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вказана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Вказує, що судами обох інстанцій помилково було віднесено цю справу до малозначних справ зважаючи на предмет спору, характер правовідносин та коло обставин, які входять в предмет доказування. Наголошує на тому, що вказана справа становить значний суспільний інтерес, оскільки таким правом на приватизацію бажають скористатися й інші мешканці гуртожитку, однак не можуть цього зробити у зв`язку з неправомірними діями відповідача. На його думку, вказану справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судами обох інстанцій не були застосовані правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 30 травня 2018 року у справі

№ 591/6623/16-ц (провадження № 61-21628св18), від 20 червня 2018 року у справі

№ 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі

№ 750/2176/17 (провадження № 14-464цс19). Вказує, що відповідачем у справі не було спростовано законності його вселення в спірну кімнату гуртожитку, оскільки він з 1998 року на законних підстава проживає в ній, а з 2003 року навіть був зареєстрований у цій кімнаті. Зазначає про те, що право на приватизацію вказаної кімнати виникло в нього ще з 2008 року, однак відповідач йому постійно відмовляє в приватизації такої кімнати без законних на те підстав. Звертає увагу суду на той факт, що він з 1998 року по час звернення до суду з вказаними позовними вимогами один проживав у спірній кімнаті гуртожитку, і лише після того, як відповідач дізнався про те, що він буде звертатися до суду за захистом свого порушеного права, то тільки лише після цього 28 березня 2019 року у вказану кімнату було підселено ще одну особу. Вказує, що суди належним чином не здійснювали розгляд цієї справи, а лише шукали причини чому б відмовити йому у позові. Вказував, що судами порушено статті 19 47 48 Конституції України, статтю 345 ЦК України, статтю 9 ЖК Української РСР та положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак суди в порушення вказаних норм законодавства навіть не встановили чи відповідали дії відповідача при прийнятті рішення про відмову йому у приватизації житла вищевказаним нормам законодавства, чи обґрунтованою була така відмова та чи діяв відповідач в межах своїх повноважень. Також зазначає про те, що судами були порушені вимоги статей 2, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки згідно вказаних норм органи приватизації не мають права відмовляти в приватизації за винятком підстав, визначених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки підстави відмови відповідача у приватизації житла не міститься у вказаному переліку, тому є незаконною. Також судами не були враховані норми Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»

Доводи інших учасників справи

У відзиві комунального підприємства на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Романцевою Т. В., вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними та такими, що не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначали про те, що позивач може набути право на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку лише після надання місцевою радою згоди на приватизацію та розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку, тому підстави для задоволення його позову відсутні.

У відзиві ВК Боярської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Романцевою Т. В., вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, оскільки вони ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги лише зводяться до незгоди з висновками суддів, тому не заслуговують на увагу. Вказують, що позивачу ніколи не видавав ордер на вселення в спірну кімнату гуртожитку, у вказане приміщення він вселився на підставі розпорядження Боярського міського голови від 17 лютого

1998 року № 22, а згодом з ним було укладено договір найму житлової площі для тимчасового проживання у цьому гуртожитку, тому його позовні вимоги щодо визнання за ним права приватизації на цю кімнату є необґрунтованими та передчасними. Крім того зазначають, що ними не надавалася позивачу відмова у приватизації за ним ліжко-місця, а лише були надані листи-відповіді на його звернення відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян». Вказують також, що у спірній кімнаті гуртожитку крім позивача проживає ще одна особа, якій теж на підставі розпорядження Боярського міського голови від 28 березня 2019 року № 02-03-74 було надано ліжко-місце, тому у випадку задоволення позову будуть порушені й її права та інтереси.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням виконуючого обов`язки Боярського міського голови Києво-Святошинського району Київської області від 17 лютого 1998 року

№ 22 ОСОБА_1 було надано ліжко-місце в гуртожитку для одиноких громадян на АДРЕСА_1

(а. с. 9).

26 лютого 2003 року ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 , гуртожиток (а. с. 18).

Гуртожиток на АДРЕСА_1 належить на праві власності територіальній громаді м. Боярка в особі Боярської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2007 року

(а. с. 19).

Також судами встановлено, що у січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до міського голови, в якій просив вжити невідкладних заходів щодо розгляду питання про передачу жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян на черговій сесії Боярської міської ради згідно чинного законодавства, на яку отримав відповідь, що рішенням Боярської міської ради від 09 листопада 2017 року № 36/1186 затверджена Програма реконструкції застарілого житлового фонду м. Боярка на 2017-2022 роки» і гуртожиток розташований на території, на яку розробляється містобудівна документація, тому порушені ним питання не можуть бути вирішені позитивно (а. с. 17).

Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що в цій же кімнаті АДРЕСА_1 на підставі розпорядженням міського голови від 28 березня 2019 року, тобто ще до звернення позивача до суду, надано ліжкомісце іншій особі - ОСОБА_3 (а. с. 148).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору в цій справі є захист прав позивача на приватизацію житлової площі в гуртожитку.

Питання щодо права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані, регулюються Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

У пункті 9 частини першої статті 1-1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» вказано, що ліжко-місце - умовна частина площі жилого приміщення у гуртожитку (кімнати, жилого блоку чи секції), визначена та виділена для тимчасового проживання в ньому одночасно декількох одиноких осіб однієї статі, не пов`язаних між собою сімейними та/або родинними стосунками. Площа одного ліжко-місця визначається власником гуртожитку з розрахунку на одну особу для кожного типу гуртожитку та не може бути меншою за розмір, визначений відповідно до санітарних норм, затверджених згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 11-2 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до цього Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. У разі надання місцевою радою згоди на приватизацію жилих і нежилих приміщень у гуртожитку (або його частин), в якому жилі приміщення (або їх частини) використовуються для проживання громадян на умовах надання ліжко-місця, такі жилі приміщення можуть бути приватизовані лише після розселення громадян, які в них проживають на умовах надання ліжко-місця, в окремі жилі приміщення;

Судами було встановлено, що позивач займає в гуртожитку ліжко-місце, що підтверджено як розпорядженням Боярського міського голови Києво-Святошинського району Київської області, так і договором найму житлової площі для тимчасового проживання в гуртожитку, укладеного 13 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та КП «Боярське головне виробниче Управління житлово-комунального господарства Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області». У вказаних документах було зазначено про найм позивачем лише ліжко-місця, а не всієї кімнати № 60 .

Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що в цій же кімнаті АДРЕСА_1 на підставі розпорядження міського голови від 28 березня 2019 року, тобто ще до звернення позивача до суду, було надано ліжко-місце іншій особі - ОСОБА_3 .

Таким чином суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правових підстав для відмови в позові дійшов правильного висновку, що позивач, який вселений в гуртожиток та проживає у ньому на умовах надання йому ліжко-місця, відповідно до вимог пункту 11-2 статті 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» може набути право на приватизацію жилого приміщення у гуртожитку лише після надання місцевою радою згоди на приватизацію та розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судами не було належним чином з`ясовано всіх обставин справи не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції належним чином встановлено всі обставини справи та з урахуванням них прийнято правильне та обґрунтоване судове рішення.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції не було звернуто уваги на правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 30 травня 2018 року у справі № 591/6623/16-ц (провадження

№ 61-21628св18), від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/2176/17 (провадження

№ 14-464цс19), оскільки у справі, що переглядається виникли зовсім інші правовідносини ніж у справах на які посилається заявник, зокрема у цій справі заявнику було надано в користування лише ліжко-місце в кімнаті гуртожитку, а не всю кімнату, як вказано у справах на які посилається заявник.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не мав права брати до уваги посилання відповідача на ту обставину, що

28 березня 2019 року до його звернення до суду у спірній кімнаті гуртожитку було надано право користування на ліжко-місце ще одній особі ОСОБА_3 , оскільки відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідностіпереоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Романцевою Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 травня

2019 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанціїнабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик