ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 369/5810/23

провадження № 61-9896св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

відповідачі: Білогородська сільська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богуш Марини Костянтинівни на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Пінкевич Н. С., та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У квітні 2023 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бучанська РДА) звернувся до суду з позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсними рішення, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельної ділянки.

Позовну заяву прокурор мотивував тим, що на підставі рішення Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Бобрицька сільська рада) від 14 січня 2015 року № 778/1-31-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,14 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5071.

Прокурор зазначав, що відведення земельної ділянки відбулось з порушенням вимог земельного та лісового законодавства та інтересів держави, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» (виділ 1 кварталу 72 Приміського лісництва), а тому, її відведення у приватну власність фізичній особі суперечить частині четвертій статті 84, частині другій статті 56, частині п`ятій статті 116, статті 149 ЗК України. Сільська рада також перевищила свої повноваження під час розпорядження землями державної власності лісогосподарського призначення, зміни її цільового призначення без відповідного погодження. Тому рішення Бобрицької сільської ради від 14 січня 2015 року підлягає визнанню судом недійсним. Оскільки право власності на земельну ділянку набуто з порушеннями, тому подальша реєстрація права в державному реєстрі є також неправомірною та підлягає скасуванню.

Крім того, вказував, що рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 097-05-VІІІ виділ 1 кварталу 72 Приміського лісництва Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство) оголошено ботанічною пам`яткою природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га, отже, на цей час спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Власник згідно з статтею 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Отже, правильним способом захисту порушеного права в цьому випадку є пред`явлення негаторного позову, що відповідає судовій практиці.

Прокурор просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом визнання недійсним рішення 31 сесії Бобрицької сільської ради п`ятого скликання від 14 січня 2015 року № 778/1-31-У «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 »;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20637354 від 10 квітня 2015 року, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської РДА від ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року позов прокурора до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсними рішення, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення земельних ділянок задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом визнання недійсним рішення 31 сесії Бобрицької сільської ради п`ятого скликання від 14 січня 2015 року № 778/1-31-У «Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ».

Усунуто перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20637354 від 10 квітня 2015 року, із скасуванням державної реєстрації права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071.

Усунуто перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,14 га з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071, шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської РДА від ОСОБА_1 .

Стягнуто з Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 026,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 026,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджено проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 рік та 2015 рік.

Відведення спірної земельної ділянки на підставі рішення Бобрицької сільської ради від 14 січня 2015 року прийняте всупереч статтям 20 56 84 116 122 142 149 ЗК України, тому на підставі статей 21 152 155 ЗК України, статей 16 21 393 ЦК України, статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» підлягає визнанню недійсним. Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення підлягає скасуванню в судовому порядку відповідно до положень статей 16 21 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, статей 26, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Суд уважав, що належним способом захисту порушеного права є пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи мотиви задоволення позову прокурора, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що належним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову, в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України до фізичної особи з метою усунення перешкод, які вона створює у користуванні та розпорядженні землями лісового фонду.

Вказав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак помилився з мотивами задоволення позову, не врахував, що спірна земельна ділянка є об`єктом природно-заповідного фонду, щодо якої встановлено особливий режим охорони, відтворення і використання, тому стосовно спірної земельної ділянки як об`єкта природно-заповідного фонду у цій справі належним способом захисту є пред`явлення негаторного позову.

Короткий зміст касаційної скарги

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Богуш М. К. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

15 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-1цс21).

Заявник вказує, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушених прав держави. Ефективним способом захисту буде пред`явлення віндикаційного позову, поданого в порядку статті 388 ЦК України.

Стверджує, що власником лісів лісогосподарського призначення є Київська обласна військова адміністрація, постійний лісокористувач - філія «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України». У межах земельної ділянки в кварталі 72 вид 1 площею 8,2 га рішенням Київської обласної державної адміністрації створено пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове». Отже, власником земель лісового фонду квартал 27 виділу 1 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство» є Київська обласна військова адміністрація, а не Бучанська РДА.

Прокурор, звернувшись до суду, не виконав вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Наявність підстав для звернення до суду має бути обґрунтована прокурором у порядку, визначеному частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Захищати інтереси держави повинен насамперед відповідний компетентний орган, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захист або робить це неналежно.

Суди ухвалили судові рішення на підставі доказів, поданих прокурором, які не засвідчені належним чином, що є порушенням вимог статті 78 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області подав відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Бобрицької сільської ради від 14 січня 2015 року № 778/1-31-У затверджено проект землеустрою та відведено у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Вказаній земельні ділянці присвоєно кадастровий номер 3222480600:03:006:5071.

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 залишається ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20637354 від 10 квітня 2015 року, що підтверджено Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 березня 2023 року № 326085326.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджуються проектами організації та розвитку лісового господарства, таксаційними описами, планами лісонасаджень за 2003 та 2015 роки.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» до складу Бучанського району Київської області включено Білогородську сільську територіальну громаду, утворену на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області», шляхом об`єднання Білогородської, Бобрицької, Гореницької, Музичанської та Святопетрівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до листів Білогородської сільської ради від 03 липня 2023 року № 1207/02-26 та від 27 липня 2023 року № 1444/02-26 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 розташована в межах населеного пункту - села Бобриця. Розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб у межах села Бобриця покладено на Бучанську РДА відповідно до вимог частини п`ятої статті 122, пункту 24 Перехідних положень ЗК України.

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Ірпінське (Приміське) лісництво ДП «Київське лісове господарство», квартал 72, виділ 1.

У листі Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 09 березня 2023 року № 184 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до викопіювання із містобудівної документації Генеральний план с. Бобриця земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 розташована у межах населеного пункту - села Бобриця Київської області.

Із копії листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 07 травня 2021 року № 13-10-0.331-4951/2-21 встановлено, що земельна ділянка, що планується до відведення для створення урочища «Ярове» площею 8,2 га розташована за межами с. Бобриця Київської області.

Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 підприємство не надавало погодження щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071.

Із листа ДП «Київське лісове господарство» від 03 грудня 2021 року № 02-976 установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480600:03:006:5071 відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення які перебувають у постійному користуванні Ірпінське (Приміське) лісництво ДП «Київське лісове господарство», квартал 72, виділ 1.

Встановлено, що на підставі рішення Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 09-05-VІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га.

Департаментом забезпечено розроблення Положення про ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», що затверджене розпорядженням Київської обласної військової адміністрації від 03 листопада 2022 року № 805, та зареєстроване в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України 15 листопада 2022 року за № 185/846, передано Пам`ятку природи під охорону землекористувачу.

Відповідно до Положення, «Урочище Ярове» - це пам`ятка природи, що входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Пам`ятка природи загальною площею 8,2 га розташована на землях державної власності, в межах кварталу 72 виділу І Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов`язання від 23 листопада 2022 року № 23/11/2022 № 43/05.3-08 ДП «Київське лісове господарство», яким підприємству передано під охорону та встановленого режиму вищевказана територія.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 24 листопада 2023 року № 4480/0/2-23 Кабінет Міністрів України не надавав погодження на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Богуш М. К. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

На час винесення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування були чинними такі норми ЛК України та ЗК України.

Статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша). Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (частина друга статті 19 ЗК України).

Статтею 149 ЗК України передбачений порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування.

Фактично рішенням Бобрицької сільської радиКиєво-Святошинського району Київської області від 14 січня 2015 року № 778/1-31-У спірну земельну ділянку виведено із земель лісогосподарського призначення.

Статтею 57 ЗК України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частини перша, друга статті 20 ЗК України).

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 20 ЗК України).

Аналогічні положення містяться у статті 57 ЛК України, відповідно до якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Частиною першою статті 149 ЗК України визначено, що надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності земельні ділянки можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Суд першої інстанції вказав, що повноваження щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у державній власності, та вилучення лісів для нелісогосподарських потреб станом на момент виникнення спірних правовідносин належало до компетенції Кабінету Міністрів України, який надав інформацію (лист від 24 лютого 2023 року № 4480/0/2-23) про те, що він не приймав рішень про вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Київське лісове господарство».

Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно зі статтями 141 142 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою у тому числі є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Суди попередніх інстанцій установили, що спірна земельна ділянка, на час ухвалення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, відносилась до земель лісогосподарського призначення і використовується для ведення лісового господарства. До того ж відсутні погодження про її вилучення чи припинення права постійного користування ДП «Київське лісове господарство», тобто відсутні рішення уповноваженого органу про зміну її цільового призначення.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті (частини друга, п`ята статті 149 ЗК України).

Крім того, статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження..

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Судами встановлено, що на час звернення прокурора до суду з цим позовом рішенням Київської обласної ради від 09 вересня 2021 року № 09-05-VІІІ «Про оголошення нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Київської області» на землях лісогосподарського призначення ДП «Київське лісове господарство» оголошено (створено) ботанічну пам`ятку природи місцевого значення «Урочище Ярове», площею 8,2 га (квартал 72, виділ 1 ).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.29, 7.30 постанови від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що … [планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1. Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14)].

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор просив визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку, вказавши, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 09 березня 2023 року № 184, спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2014 року розташована в межах кварталу 72, виділ 1 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Отже, надавши оцінку зібраним доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що приймаючи рішення про відведення земельної ділянки у приватну власність відповідача, Бобрицька сільська рада перевищила повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування» та порушила вимоги статей 20 116 122 142 149 ЗК України.

Орган місцевого самоврядування, приймаючи оскаржуване рішення, з порушенням земельного законодавства України розпорядився земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала у користуванні лісогосподарського підприємства, та на час звернення прокурора до суду з позовом набула також статусу об`єкта природно-заповідного фонду, щодо якого встановлений особливий режим охорони відтворення та використання.

Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанцій про те, що прокурор, пред`явивши негаторний позов, обрав ефективний спосіб судового захисту щодо повернення земельної ділянки природньо-заповідного та лісового фонду її власнику - державі.

Висновки щодо обрання способу судового захисту узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) та постановах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 676/4200/21 (провадження № 61-2362св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 676/4253/21 (провадження № 61-1660в24).

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), виклала висновок про те, що …[суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду].

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-1цс21), колегія суддів спростовує, оскільки висновки, викладені в цій постанові щодо обраного прокурором способу захисту, не суперечать висновкам, викладеним у постановах, на які як на підставу касаційного оскарження посилався заявник.

Доводи касаційної скарги про те, що прокурор повинен був пред`явити позов в інтересах держави в особі Київської обласної військової адміністрації як власника земель лісового фонду кварталу 27 виділу 1 Ірпінського (приміського) лісництва, зокрема «Урочища Ярове», а не в особі Бучанської РДА, чого прокурор не врахував, звертаючись з цим позовом до суду, на увагу не заслуговують.

Такі доводи суперечать частині третій статті 78 ЗК України та пункту «в» частини першої статті 80 ЗК України, яким визначено, що земля в Україні може перебувати, зокрема, у державній власності і суб`єктом права власності на землю є, зокрема держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності, та пункту а) частини першої статті 17 ЗК України, яким визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Також, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 122 ЗК України (якими визначено та розмежовано повноваження районних та обласних державних адміністрацій в сфері передачі земельних ділянок із державної власності залежно від місця розташування земельної ділянки - в межах сіл, селищ чи в межах міст), та пункту 24 Перехідних положень ЗК України, розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб, яка знаходиться у межах села Бобриця, покладено на Бучанську РДА, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій в основу судових рішень поклали неналежні докази, подані відповідачем, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді касаційної інстанції. Долучені до позову докази, які в основу судових рішень поклали суду, відповідають вимогам частини другої статті 95 ЦПК України, оскільки належним чином завірені копії (листи-відповіді ДП «Київське лісове господарство», Секретаріату Кабінету Міністрів, ВО «Укрдержліспроект», Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, викопіювання з Генерального плану Бобриця Київської області тощо). При цьому колегія суддів звертає увагу, що рішення органів місцевого самоврядування є загальнодоступними для широкого кола осіб і відсутність належним чином їх завірених копій у матеріалах справи не дає підстав для висновку про їх недопустимість, у визначеному статтею 78 ЦПК України порядку.

Щодо повноважень прокурора

У пункті 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (тут і надалі в редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Із матеріалів справи вбачається, що прокурор, перед поданням до суду позову звертався до Бучанської РДА письмово з повідомленням, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави з порушенням земельного законодавства України та просив повідомити про стан вжиття заходів для захисту порушених прав держави, на що отримав лист від Бучанської РДА, згідно з яким прокурора повідомлено про відсутність можливості захистити порушене право держави в судовому порядку. Після чого прокурор листом від 18 квітня 2023 року повідомив Бучанську РДА про те, що звернеться до суду з позовом в інтересах Бучанської РДА.

Отже, прокурор дотримався передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у цій справі.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

Звертаючись з позовом, прокурор зазначив, що підставою пред`явлення цього позову стало те, що земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула із державної власності з порушенням статей 20 116 123 141 142 149 ЗК України та статей 1 7 57 ЛК України.

Таким чином, подаючи позовну заяву до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні майна держави, яке вибуло з її власності поза її волею, тому згідно з частиною другою статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

З огляду на вказане, колегія суддів спростовує доводи касаційної скарги у частині недотримання прокурором передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Бучанської РДА в суді.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній судом апеляційної інстанції частині та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Богуш Марини Костянтинівни залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 листопада 2023 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник