№ 369/6894/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 369/6894/22

провадження № 61-2657св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

відповідачі: Вишнева міська рада Бучанського району Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Дубас Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2022 року заступник керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бучанська РДА) звернувся до суду з позовом до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (Вишнева міська рада), ОСОБА_1 , третя особа - Державне підприємство «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсними рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки.

Позовну заяву прокурор мотивував тим, що на підставі рішення Крюківщинської сільської ради від 14 липня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серії ЯЗ № 341958 на земельну ділянку, цільове призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1720 га, кадастровий номер 3222484001:01:018:0017, що розташована: АДРЕСА_1 . Державний акт зареєстровано 14 січня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 911094700155.

Згодом здійснено поділ земельної ділянки із кадастровим номером 3222484001:01:018:0017 площею 0,1720 га на дві земельні ділянки: 1) земельну ділянку площею 0,0788 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222484001:01:018:0031, на яку ОСОБА_1 , на підставі рішення Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Крюківщинська сільска рада) від 14 липня 2009 видано державний акт на право власності серія ЯМ № 505409. Державний акт зареєстровано 22 жовтня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 322240001007961; 2) земельну ділянку площею 0,0932, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3222484001:01:018:0032, на яку ОСОБА_1 , на підставі рішення Крюківщинської сільської ради від 11 травня 2012 року № 10/20 видано державний акт на право власності серія ЯМ №505408. Державний акт зареєстровано 22 жовтня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 322240001007962.

Прокурор указував, що віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, Планом лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме: планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Крім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 20 грудня 2018 року № 599 спірні земельні ділянки, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, частково відносяться до кварталу 1 виділу 3 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство», а відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року спірні земельні ділянки частково відносяться до кварталу 1 виділу 18 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Вказані обставини також підтвердженні листом ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року № 02-733.

Крім того, згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 19 березня 2019 року на час прийняття оспорюваного рішення, згода на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3222484001:01:018:0017, 3222484001:01:018:0031 та 3222484001:01:018:0032 не надавалась.

Рішення Крюківщинської сільської ради від 14 липня 2009 року винесено всупереч вимог частини п`ятої статті 116, частини п`ятої статті 149 ЗК України. Оскаржуваними рішеннями Крюківщинської сільської ради про передачу у власність земельної ділянки порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки таку згоду не було надано Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство».

Отже, Крюківщинська сільська рада всупереч вимогам статей 6 14 19 Конституції України, частини четвертої статті 20 ЗК України, частини третьої статті 57 ЛК України відвела у приватну власність спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, кадастрові номери: 3222484001:01:018:0031 та 3222484001:01:018:0032 з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Крюківщинська сільська рада перевищила повноваження, передбачені ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування», під час розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення, оскільки розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб в межах населених пунктів покладено на Бучанську РДА відповідно до частини п`ятої статті 122, пункту 24 Перехідних положень ЗК України.

Прокурор просив суд:

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення загальною площею 0,1720 га, що розташована в межах с. Крюківщина Бучанського району Київської області, шляхом визнання недійсним рішення двадцять восьмої сесії п`ятого скликання Крюківщинської сільської ради від 14 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 »;

№ 322240001007962 від 22 жовтня 2012 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:018:0032, з одночасним припиненням права приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 505409 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001007961 від 22 жовтня 2012 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:018:0031, з одночасним припиненням права приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_1 ;

- усунути перешкоди у здійсненні Бучанською РДА права користування та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської РДА

з незаконного володіння ОСОБА_1 , а саме: земельних ділянок площею

0,0932 га з кадастровим номером 3222484001:01:018:0032 та площею 0,0788 га

з кадастровим номером 3222484001:01:018:0031.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня

2023 року позов заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської РДА до Вишневої міської ради, ОСОБА_1 , третя особа - ДП «Київське лісове господарство», про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом визнання недійсними рішення, скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської РДА залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні земельні ділянки зареєстровані за ОСОБА_1 , а прокурор позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок не заявив, тому заявлені позовні вимоги не є ефективним способом захисту права.

При цьому суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги, вказав, що прокурор невірно трактує висновки Верховного Суду у справах, в яких розглядались подібні правовідносини. Зокрема, помилково посилається на висновки у справах, в яких предметом спору були земельні ділянки водного фонду, що надавало змогу захистити порушене право шляхом подачі негаторного позову.

Також суд зауважив, що прокурор вже звертався в інтересах держави з позовними вимогами до ОСОБА_1 про витребування спірних земельних ділянок, однак таке звернення було здійснено в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, а не в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області. Ця обставина підтверджує, що прокурору відомо про необхідність звернення саме з вимогами про витребування земельної ділянки задля захисту прав держави.

Короткий зміст касаційної скарги

У лютому 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

12 березня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Києво-Святошинського районного суду Київської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 369/1777/13-ц (провадження №14-188цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2109 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження №12-88гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14- 499цс19), від 04 вересня 2109 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14- 17цс19), від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), від 30 червня 2021 року у справі № 901/172/20 (провадження № 11-416заі20), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (провадження № 11-39заі21), від 26 листопада 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (провадження № 12-49гс21), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21), у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/1998/18 (провадження № 61-21700св19), від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17 (провадження № 61- 23241св19), від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16 (провадження № 61-115св17), від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14 (провадження № 61-5857св18), від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3311/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3574/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19 (провадження № 61-15370св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц (провадження № 61-4293св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-22890св19), від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61- 8403св21).

Заявник указує, що матеріали справи містять докази того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, їх передача відбулася з порушенням земельного законодавства. Спірні земельні ділянки мають спеціальний правовий статус, тому особа не може набути статусу добросовісного володільця такої земельної ділянки. Титульним володільцем цих земельних ділянок є держава в особі Бучанської РДА.

Вказує, що зайняття спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Тому позовну вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, доки триває порушення прав законного володільця.

Вважає, що обрав належний спосіб захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, що узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, про яку зазначено вище.

Заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що він обрав неефективний спосіб захисту порушених прав держави. Вказує, що правове обґрунтування обраного ним способу, за обставин того, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення на праві титульного володільця належать державі, та відсутності будь-якого волевиявлення на її відчуження з боку уповноваженого органу, свідчить про те, що ефективним способом захисту інтересів держави є пред`явлення негаторного позову в порядку статті 391 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 28 сесії 5 скликання Крюківщинської сільської ради від 14 липня 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1720 га, розташованої: Київська область, Бучанський район, с. Крюківщина.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 341958, зареєстрованим 14 січня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094700155, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1720 га, розташована на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3222484001:01:018:0017, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 505409, зареєстрованого 22 жовтня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001007961, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0788 га, розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484001:01:018:0031, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до державного акта серії ЯЗ № 505408, зареєстрованого 22 жовтня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001007962, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0932 га, розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484001:01:018:0032, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначене також підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року № 02-733, адресованим прокуратурі Київської області, при перевірці лісових масивів на території Крюківщинської сільської ради та моніторингу кадастрової карти України було виявлено розташування земельних ділянок на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва, на деяких з них проводяться різні будівельні роботи, зокрема, 1 квартал виділ 3 - 3222484001:01:018:0032 проводиться будівництво (частково); 3222484001:01:018:0031 проводиться будівництво (частково).

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 21 листопада 2018 року № 04-48/2557 управління не надавало погодження на вилучення чи зміну цільового призначення земельних ділянок, зокрема з кадастровими номерами: 3222484001:01:018:0032, 3222484001:01:018:0031, 3222484001:01:018:0017.

Листом від 19 березня 2019 року № 02-02/231 ДП «Київське лісове господарство» повідомило керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про те, що підприємство за земельними ділянками лісогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3222484001:01:018:0032, 3222484001:01:018:0031, 3222484001:01:018:0017 не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення (Васильківське лісництво квартал 1 виділ 3).

Листом від 17 жовтня 2018 року № 02-02/817 ДП «Київське лісове господарство» повідомило в. о. керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про те, що, зокрема земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222484001:01:018:0032, 3222484001:01:018:0031 накладаються на землі лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва в кварталі 1 постійним користувачем є ДП «Київське лісове господарство». Межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство» згідно з матеріалами лісовпорядкування 2014 року відповідає межам та площі згідно матеріалів лісовпорядкування за 2004 рік.

Також, згідно з листом Архівного відділу Бучанської РДА від 08 червня 2022 року № 05-06/198 у документах архівного фонду «Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області» розпорядження про припинення права постійного користування чи про вилучення з постійного користування земельної ділянки лісового фонду в кварталі 1 виділ 18 Васильківського лісництва за 2008-2009 роки не виявлено.

Зазначене також підтверджується Фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 1 Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» Лісовпорядкування 2003 року та 2014 року, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство», планом лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області, Лісовпорядкування 2003 року, схемою розміщення лісових урочищ.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, однак зареєстровані за ОСОБА_1 , а прокурор позовних вимог про їх витребування не заявив, тому заявлені позовні вимоги є не ефективним способом захисту права.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Судами попередніх інстанцій з листів ДП «Київське лісове господарство» від 18 вересня 2017 року № 02-733, від 19 березня 2019 року № 02-02/231, від 17 жовтня 2018 року № 02-02/817 та листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 21 листопада 2018 року № 04-48/2557, адресованих Київській обласні прокуратурі, встановлено, що на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва (квартал 1 виділ 3) виявлено розташування земельних ділянок, на яких ведуться різні будівельні роботи, зокрема кадастрові номери: 3222484001:01:018:0032 (проводиться будівництво частково), 3222484001:01:018:0031 (проводиться будівництво частково). Земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222484001:01:018:0032, 3222484001:01:018:0031 накладаються на землі лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва в кварталі 1, постійним користувачем яких є ДП «Київське лісове господарство». Межі та площа кварталу 1 Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство», згідно з матеріалами лісовпорядкування 2014 року, відповідають межам та площі матеріалам лісовпорядкування за 2004 рік.

При цьому погодження на вилучення чи зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок не надавалося землекористувачем.

Вказані обставини підтверджено листом Архівного відділу Бучанської РДА від 08 червня 2022 року № 05-06/198, а саме, що у період 2008-2009 роки Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області видавала розпорядження про припинення права постійного користування чи про вилучення з постійного користування земельну ділянку лісового фонду в кварталі 1 виділ 18 Васильківського лісництва.

Зазначене також підтверджено Фрагментами з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу № 1 Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» Лісовпорядкування 2003 року та 2014 року, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство», планом лісонасаджень Васильківського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області, Лісовпорядкування 2003 року, схемою розміщення лісових урочищ.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56 57 ЗК України.

Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 53 зазначеної постанови).

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство», вибула із володіння власника незаконно, тому просив суд: визнати недійсним рішення сільської ради; скасувати державну реєстрацію права власності та усунути перешкоди у здійсненні прав користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом її повернення на користь держави в особі Бучанської РДА з незаконного володіння відповідача.

У позовній заяві, апеляційній та касаційних скаргах прокурор наполягав на тому, що належним способом захисту порушених прав у вказаній справі є пред`явлення саме негаторного позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18 пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 95) і № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18, пункт 84), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог про витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку.

Колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про помилковість судів попередніх інстанцій щодо обрання прокурором належного способу захисту порушеного права держави, на увагу не заслуговують.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 369/2869/22 (провадження № 61-15246св23), від 11 червня 2024 року у справі № 370/600/22 (провадження № 61-781св24) та від 09 жовтня 2024 року у справі № 369/13968/21 (провадження № 61-9356св24).

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2109 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), є безпідставним, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з того, що спірні земельні ділянки є землями водного фонду, які мають інших правовий режим ніж землі лісогосподарського призначення.

При цьому правові висновки, викладені вінших постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду на які як на підставу касаційного оскарження посилається заявник, не суперечать висновкам, викладеним у цій постанові.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги на висновки судів попередніх інстанцій не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник