№ 369/7016/22 - Судова практика України - Законодавство України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2024 року

м. Київ

справа №369/7016/22

адміністративне провадження № К/990/13264/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 369/7016/22

за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_2 про визнання протиправними дії і бездіяльності, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року, ухвалену у складі судді-доповідача Лічевецького І.О., суддів Мельничука В.П., Оксененка О.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_2 - з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) щодо фактичного виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, за яким видано виконавчий лист № 2-433 від 23.01.2008, та фактичного нестягнення з боржника аліментів на користь позивача за цим рішенням;

- визнати протиправними дії Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) щодо втрати виконавчого провадження НОМЕР_1, виконавчого документа, несвоєчасного здійснення розрахунку заборгованості по аліментам у ВП № НОМЕР_1, ненаправлення стягувачу постанов виконавчого провадження, нездійснення внесення сканованих матеріалів в ЄДРВП, непередачі матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 з ЄДРВП до АСВП, у порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»;

- стягнути з Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 74 080,00 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2022 року позов задоволено частково.

- визнано протиправною бездіяльність Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) щодо фактичного виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, за яким видано виконавчий лист № 2-433 від 23 січня 2008 року, та фактичного нестягнення з боржника аліментів на користь позивачки за цим рішенням;

- визнано протиправними дії Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) щодо втрати виконавчого провадження НОМЕР_1, виконавчого документа, несвоєчасного здійснення розрахунку заборгованості по аліментам у ВП НОМЕР_1, не направлення стягувачу постанов виконавчого провадження, нездійснення внесення сканованих матеріалів в ЄДРВП, не передачі матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 з ЄДРВП до АСВП в порушення вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2022 року скасовано, а провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справи, предметом яких є рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця розглядаються в порядку адміністративного судочинства за умови, що законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У контексті викладеного суд апеляційної інстанції з`ясував, що позивачкою оскаржується бездіяльність та дії Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області), пов`язані з виконанням виконавчого листа від 23 січня 2008 року № 2-433 у цивільній справі, яка стосувалася стягнення на користь позивачки аліментів.

Як зазначив суд апеляційної інстанції Цивільним процесуальним кодексом України передбачено, що скарги сторін виконавчого провадження на рішення, дії, бездіяльність державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України, розглядаються тим судом, який розглянув справу як суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважав, що цей спір має розглядатися в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

ІI. Провадження в суді касаційної інстанції

13 квітня 2023 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона вимагає скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

За доводами скаржниці, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі №826/14603/17.

Як зазначає скаржниця, у вказаній постанові є висновки про те, що в межах виконавчого провадження державний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади і якщо державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження, то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні управлінські функції.

Скаржниця зауважує, що подібні висновки були викладені і в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2021 року у справі 1840/3710/18.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що суд апеляційної інстанції правильно визначив природу спірних правовідносин і дійшов обгрунтованих висновків про те, що цей спір не може бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подавав.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Калашнікової О.В., суддів Губської О.А., Білак М.В.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 03 серпня 2023 року № 770/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівник секретаріату Касаційного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл справи.

За наслідками автоматизованого розподілу справу №369/7016/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;

2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо:

- оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій;

- уточнення списку виборців;

- оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум;

- оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб;

3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо:

- примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства;

- примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України;

- затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;

- продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України;

- затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні;

- затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті;

5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частинами першою та третьою цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

IV. Позиція Верховного Суду

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено у статті 287 КАС України та статті 74 Закону №1404-VIII, з аналізу яких випливає, що рішення, дії, бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення сторонами виконавчого провадження можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ стосовно оскарження учасниками виконавчого провадження рішень, дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. За загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

У постанові від 14.03.2018 у справі №213/2012/16 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ.

У постанові від 16.01.2019 в справі №826/12964/17 Велика Палата Верховного Суду також констатувала, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ, при цьому, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду скарг.

Відповідно до висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.08.2019 у справі №808/8368/15, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У межах цієї справи позивачка оскаржує рішення, дії, бездіяльність Вишневого відділу ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (як правонаступника Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області), пов`язані з примусовим виконанням виконавчого листа від 23 січня 2003 року у справі № 2-433/2003, що був виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі № 2-433/2003, рішенням у якій з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання синів ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Примусове виконання указаного виконавчого листа здійснювалося Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що позивачка оскаржує рішення, дії, бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

З урахуванням викладеного, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ця справа не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства, адже Цивільним процесуальним кодексом України установлений інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб органів Державної виконавчої служби, що є предметом позову.

Суд відхиляє посилання скаржниці на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 липня 2019 року у справі №826/14603/17, від 23 січня 2021 року у справі №1840/3710/18, адже їх зроблено у справах, обставини яких істотно відрізняються від обставин цієї справи.

Так, предметом справи №826/14603/17 була постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка була прийнята державним виконавцем у виконавчому провадженні, що було відкрито на підставі виконавчого документа, виданого місцевим господарським судом. Позивачем у справі №826/14603/17 був банк, який не був стороною в господарській справі, за наслідками розгляду якої був виданий виконавчий документ. Водночас банк був іпотекодержателем майна, на яке оскаржуваною постановою був накладений арешт.

Свої вимоги банк мотивував тим, що майно боржника, на яке державним виконавцем було накладено арешт в інтересах іншої особи, є предметом іпотеки, у зв`язку з чим він має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок арештованого майна.

Вирішуючи питання, до якої юрисдикції відноситься розгляд такого спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку: «Після надходження на виконання наказу господарського суду державний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб.

Коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а державний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави презюмувати, що в такому правовому відношенні державний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі державний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень.

Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.

За правової ситуації, описаної в касаційній скарзі банку, звернення останнього як юридичної особи, право якої було порушено рішенням та діями державного виконавця, зі скаргою до господарського суду як до суду, під час виконання рішення якого були допущені порушення прав юридичної особи, не можна вважати зверненням до належного суду. Передусім така особа не належить до суб`єктів оскарження, бо не є ні стороною, ні іншим учасником виконавчого провадження, які відповідно до вимог частини першої статті 1212 та частини першої статті 339 ГПК в редакції до і після 15 грудня 2017 року, частини першої статі 74 Закону № 1404-VIII мають право оскаржити рішення державного виконавця до господарського суду».

Таким чином, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі №826/14603/17, застосовується у випадку оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця особою, яка не була учасником судового провадження і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні.

Водночас у постанові від 23 січня 2021 року у справі №1840/3710/18 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вирішував питання юрисдикції спору, предметом якого є дії державного виконавця, вчинені в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва, що був виданий на підставі рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами.

У вказаній справі Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що положення статті 447 ЦПК України та положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що дії, рішення, бездіяльність державного/приватного виконавця оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ, стосуються випадків виконання виконавчого листа, що виданий судом на підставі судового рішення. Водночас, якщо у межах виконавчого провадження виконується рішення інших органів, наприклад третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, то в такому випадку на такий спір поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Таким чином, правова позиція, викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у справі 1840/3710/18, застосовується у випадку оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця у правовідносинах, пов`язаних із виконанням рішень інших органів, зокрема третейських судів, міжнародних арбітражів.

Як установлено судами попередніх інстанцій та випливає з касаційної скарги, спірні правовідносини стосуються виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 2-433/2003, яким на користь позивачки стягнуто аліменти. Позивачка у виконавчому провадженні, в якому відбувалося примусове виконання вказаного рішення, мала статус стягувача.

Отже, висновки, викладені у постановах, на які позивачка посилається як на приклад неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права, є незастосовними до цієї справи.

Суд апеляційної інстанції належним чином визначив характер спору, предмет і підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас Суд вважає за необхідне звернути увагу на інше суттєве порушення вимог процесуального закону, яке допустив суд першої інстанції, і про яке не зазначив суд апеляційної інстанції.

Так, Києво-Святошинський районний суд Київської області, який розглянув цю справу як суд першої інстанції, є місцевим загальним судом.

Перелік адміністративних справ, що вирішуються місцевими загальними судами як адміністративними (за правилами КАС України), передбачено у статті 20 КАС України. До цього переліку відносяться, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 20 КАС України, тобто виключно у справах, з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; у деяких справах, що пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму; у деяких адміністративних справах, пов`язаних із перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України.

Предмет цієї справи не пов`язаний із випадками, передбаченими пунктом 1-3 частини першої статті 20 КАС України, а тому, порушивши правила предметної юрисдикції, суд першої інстанції також порушив вимоги статті 20 КАС України щодо розмежування адміністративних справ між окружними адміністративними судами й місцевими загальними судами як адміністративними.

Порушенням правил юрисдикції (підсудності), у тому числі вимог статті 20 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування відповідного судового рішення.

Суд зауважує, що в касаційній скарзі, відзиві на неї третьої особи та у поясненнях вказаних осіб містяться аргументи на підтримку та спростування позовних вимог, висновків суду першої інстанції, а також доводи і заперечення, що стосуються інших справ, учасниками яких є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхні діти, які Суд у межах цього касаційного провадження не оцінює, адже це виходить за межі перегляду судом касаційної інстанції. Касаційне провадження у цій справі відкрито на постанову суду апеляційної інстанції, якою вирішено питання про юрисдикцію спору. Завданням касаційного перегляду у межах цієї справи є перевірка правильності висновків суду апеляційної інстанції, якими він мотивував судове рішення про закриття провадження у справі. Перевіряючи у цьому контексті правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання ним вимог процесуального закону, суд касаційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції та не вирішує позовних вимог по суті.

Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко