№ 369/7225/19 - Судова практика України - Законодавство України

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 369/7225/19-ц

провадження № 61-18654ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування дійсним, визнання майна особистою власністю та виселення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі, під час якого нею за власні кошти подаровані їй на день народження ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у сумі 700 000,00 грн, на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 06 липня 2015 року № В-15/1/3-МП, укладеного з ТОВ «ЧАБАНИ-МІСЬКБУД», придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Факт дарування їй зазначених коштів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтверджується вітальною листівкою від 13 травня 2015 року та договором дарування грошових коштів від 13 травня 2015 року.

Та обставина, що договір дарування грошових коштів не був посвідчений нотаріально, як того вимагає законодавство, пояснюється тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вбачали у цьому необхідності та з огляду на це не бажали витрачати свій час на відвідування нотаріуса. На сьогодні відповідачі також відмовляються звертатись до нотаріуса для нотаріального посвідчення договору, так як грошові кошти подаровано давно, ці кошти вже використано нею на купівлю та облаштування спірної квартири.

Після дарунку вона 29 травня 2015 року перерахувала кошти згідно з договорами купівлі-продажу майнових прав на квартиру № В-15/1/3/-МП та деривативу від 29 травня 2015 року за квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 не брав ніякої участі у придбанні спірної квартири, що також підтверджується тим, що у нього не було взято жодного погодження на укладання договору купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру, що вбачається зі змісту договору № В-15/1/3-МП купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру; у відповідача не було фінансової можливості з огляду на його незначні прибутки. , а також витрати на оренду квартир згідно з якими відповідач сплачував за оренду житла під час шлюбу та до моменту купівлі майнових прав на спірну квартиру по 3 000,00 грн щомісячно, плюс комунальні платежі. ОСОБА_2 не зареєстрував своє місце проживання за адресою знаходження спірної квартири. З листопада 2017 року ОСОБА_2 залишився проживати у спірний квартирі один, не ніс тягар утримання цієї квартири.

ОСОБА_2 , користуючись тим, що спірна квартира, хоча і була придбана за її особисті кошти, проте придбана саме у шлюбі, звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про поділ майна подружжя, де просив визнати за ним право власності на 1/2 частини спірної квартири (цивільна права № 369/10772/18).

Така обставина змусила її звернутись до суду із вказаним позовом, оскільки ОСОБА_2 своїм зверненням до суду показав, що не визнає її права на квартиру, як на її особисту власність, що була придбана хоч і під час шлюбу, але за особисті кошти.

ОСОБА_2 , не маючи ніякого відношення до спірної квартири та не будучи членом сім`ї власника, тобто її чоловіком, безпідставно одноособово проживає без реєстрації у цьому житлі, чим чинить їй перешкоди у користуванні її власністю, так як спірна квартира є однокімнатною, сторони вже є чужими людьми, а тому не можуть проживати в одній кімнаті.

З огляду на вказане вона змушена проживати у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 06 травня 2019 року.

ОСОБА_2 добровільно виселятися зі спірної квартири не бажає, чим перешкоджає користуватись її майном.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати дійсним договір дарування грошових коштів у сумі 700 000,00 грн, укладений 13 травня 2015 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; визнати квартиру АДРЕСА_1 , особистою власністю ОСОБА_1 ; усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою, шляхом виселення ОСОБА_2 з цієї квартири.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2021 року у складі судді Янченка А. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір дарування грошових коштів у сумі 700 000,00 грн, укладений 13 травня 2015 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .Визнано квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 881391532224, особистою власністю ОСОБА_1 .Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні її квартирою за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 881391532224, шляхом виселення ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сім`я ОСОБА_2 не мала фінансової можливості придбати майнові права на зазначену квартиру. Позивач надала суду вітальну листівку та договір дарування грошових коштів від 13 травня 2015 року, викладений у простій письмовій формі, з якої вбачається, що батьки позивача подарували їй на день народження 700 000,00 грн на придбання власного житла. Вказані обставини підтверджені також і показаннями свідків і не спростовані ОСОБА_2 , який заперечував проти них.

Спірний договір дарування грошових коштів є двостороннім, тому позивач одноособово посвідчити його у нотаріуса не могла, а дарувальники ухилились від його нотаріального посвідчення, зі змісту договору вбачається, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, з наданих суду доказів вбачається, що відбулося повне його виконання, а отже, є підстави для визнання спірного договору дарування грошових коштів дійсним.

При цьому судова фізико-хімічна експертиза вітальної листівки та договору дарування грошових коштів відноситься до криміналістичних експертиз з огляду на використану експертом методику, поставлені в ній питання, що відповідає Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року № 705/3145, та листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14 серпня 2020 року № 9590-20.

Отже, відповідно до статті 7 Закону України «Про судову експертизу» така судова експертиза могла бути проведена виключно судовими експертами державних експертних установ, тому поданий суду висновок експерта виготовлений неналежним суб`єктом, що вказує на недопустимість цього доказу.

Висновок експерта суперечить матеріалам справи, так як експертом визначено період складання вітальної листівки та договору дарування грошових коштів як лютий-травень 2019 року, тоді як суду надано докази того, що ще 21 листопада 2018 року листівка «З Днем народження Танюші» долучена до матеріалів цивільної справи № 369/10772/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя разом з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи. Зазначені обставини вказують на недостовірність цього доказу.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі статті 220 ЦК України.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу на ім`я одного з подружжя, не означає, що таке майно належить лише особі, на ім`я якої це майно зареєстроване.

Згідно з висновком фізико-хімічної експертизи матеріалів документів в цивільній справі № 369/7225/19 давність виконання рукописного тексту та підписів в договорі дарування від імені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 700 000,00 грн, та рукописного тексту вітальної листівки «З Днем народження Танюші від тата та мами», не відповідають вказаній даті - 13 травня 2015 року, а виконано значно пізніше, а саме в період лютий - травень 2019 року.

Достатніх доказів про те, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, а вітальна листівка написана безпосередньо 13 травня 2015 року стороною позивача не надано.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 36 058,50 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 524/3305/14-ц (Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний правочин укладений у письмовій формі, виконаний сторонами, а тому положення частини другої статті 218 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин).

Крім того, у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу касаційного оскарження судового рішення. Зокрема, заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 720 729 ЦПК України у подібних правовідносинах.

Також, у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) як на підставу касаційного оскарження судового рішення. Зокрема, заявниця у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

05 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений шлюб, який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 липня 2018 року.

29 травня 2015 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договір банківського обслуговування, їй відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 , на який 29 травня 2015 року внесено кошти у сумі 691 200,00 грн, а 29 травня 2015 року перераховано ТОВ «ЧАБАНИ-МІСЬКБУД» 434 600,00 грн за придбання майнових прав, що підтверджується відповідними квитанціями.

Додатковою угодою від 06 липня 2015 року № 1 про розірвання договору № В-9/1/2-МП купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 29 травня 2015 року, укладеною позивачем з ТОВ «ЧАБАНИ-МІСЬКБУД, розірвано договір щодо придбання майнових прав на іншу квартиру (у цьому ж будинку та у цьому ж під`їзді, але на другому поверсі, за № 9).

06 липня 2015 року ОСОБА_1 укладено з ТОВ «ЧАБАНИ-МІСЬКБУД» договір № В-15/1/3-МП купівлі-продажу майнових прав на спірну квартиру та виконано зобов`язання з оплати ціни майнових прав на спірну квартиру згідно з договором від 06 липня 2015 року № В-15/1/3-МП, про що свідчить довідка, видана ТОВ «ЧАБАНИ-МІСЬКБУД» від 11 березня 2016 року № В-15/1/3-МП-Д.

Згідно з актом прийому-передачі оплаченої покупцем спірної квартири ТОВ «ЧАБАНИ-МІСЬКБУД» передано позивачу спірну квартиру. 17 березня 2016 року за позивачем зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила визнати дійсним договір дарування грошових коштів у сумі 700 000,00 грн, укладений 13 травня 2015 року між нею та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про поділ квартири АДРЕСА_1 , яка є її особистою приватною власністю, з огляду на те, що кошти на купівлю цієї квартири подаровані їй батьками ще 13 травня 2015 року.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

До валютних цінностей згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» належить валюта України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Відносить до валютних цінностей гривню і Закон України «Про валюту і валютні операції», який набув чинності 07 липня 2018 року.

Відповідно до статті 220 ЦК України У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не довела обставин, які об`єктивно заважали сторонам договору дарування грошових коштів посвідчити його нотаріально та така можливість втрачена, так само, як не довела і обставин ухилення однієї із сторін договору від його нотаріального посвідчення.

Так, рішенням Києво-Святошинський районний суд Київської області від 26 жовтня 2018 року, ухваленого за наслідком розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про розірвання договору дарування встановлено, що ОСОБА_3 не доведено, що вона вчиняла будь-які дії, спрямовані на те, щоб нотаріально посвідчити договір дарування грошових коштів у сумі 700 000,00 грн, укладений 13 травня 2015 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (зверталася до нотаріуса, надсилала відповідачеві повідомлення із вказівкою часу та місця, куди необхідно з`явиться відповідачеві для нотаріального посвідчення договору). Сам факт визнання відповідачем у судовому засіданні пред`явлених до неї позовних вимог не є правовою підставою для невиконання сторонами вимог частини п`ятої статті 719 ЦК Україниі не позбавляє сторін можливості укласти договір дарування грошових коштів із дотримання вимог цієї норми права.

Визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позову також спростовує доводи позивача про ухилення її батьків від нотаріального посвідчення спірного договору дарування та втрату можливості посвідчити його нотаріально.

Касаційний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, позивачем не доведено факт безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

У своїх касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 524/3305/14-ц.

У вказаній постанові сформульовано висновок про те, що оскільки спірний правочин укладений у письмовій формі, виконаний сторонами, то положення частини другої статті 218 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Зобов`язання відповідачем виконано у повному обсязі, що підтверджується розпискою про повернення коштів, тому суд апеляційної інстанції правильно виходив з відсутності спору між сторонами з приводу позики грошей.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності потрібно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а потім порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій), і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин, оскільки не будь-які обставини справ мають значення для визначення подібності спірних правовідносин.

Разом з тим у справі, що переглядається, вказані висновки не підлягають застосуванню, оскільки у цій справі позивач просила визнати дійсним договір дарування у зв`язку з ухиленням сторони цього договору від його нотаріального посвідчення.

Разом з тим такі доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що судом не застосовувалися вказані норми матеріального права.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що між нею та її батьками виникли відносини, які мають ознаки пожертви. Проте такі доводи Верховний Суд визнає безпідставними, наявність між сторонам спору правовідносин, що виникають з договору пожертви необхідно було доводити у судах попередніх інстанцій.

Крім того, заявниця стверджує, що апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме, що висновок фізико-хімічної експертизи матеріалів документів є неналежним доказом, оскільки фізико-хімічна експертиза, як підвид криміналістичної експертизи, має виконуватись виключно державними спеціалізованими установами, тоді як вказана експертиза проведена ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», яке не є державною експертною установою.

Верховний Суд відхиляє вказані доводи касаційної скарги, з огляду на таке.

Так, відповідно до висновку за результатами проведення фізико-хімічної експертизи матеріалів документів ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» від 17 лютого 2020 року № 9468 давність виконання рукописного тексту та підписів у договорі дарування від імені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 700 000,00 грн, та рукописного тексту вітальної листівки з Днем народження Танюші від тата та мами, не відповідають вказаній даті - 13 травня 2015 року, а виконано значно пізніше, а саме в період лютий-травень 2019 року.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясуванняобставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Заявником не доведено необґрунтованості чи суперечності висновку ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» від 17 лютого 2020 року № 9468 іншим матеріалам справи та не спростовано викладених у ньому обставин.

При цьому посилання заявника на те, що вказаний висновок складений особою, яка не є атестованим експертом у вказаній галузі, є необґрунтованими, оскільки у висновку фізико-хімічної експертизи матеріалів документів зазначено, що виконання експертизи доручено експерту Юрченку Є. М., який відповідно до картки атестованого судового експерта має: вищу хімічну освіту, кваліфікація - спеціаліст-хімік; підготовку на Закритому акціонерному товаристві «Спеціальне конструкторське бюро «Хроматек» місто Йошкар-Ола, Російська Федерація та здобув кваліфікацію інженер апаратно-програмованих комплексів на базі газових хроматографів серії «Кристал»; спеціальні знання, кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 2.2 «Дослідження матеріалів документів» (додаток до свідоцтва № 231, виданий експертно-кваліфікаційною комісією Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України 11 жовтня 2007 року), свідоцтво скасоване у зв`язку із звільненням, що не позбавляє експерта кваліфікації; стаж експертної роботи в державних спеціалізованих експертних установах - 5 років; досвід виконання досліджень та експертиз з питань встановлення давності виконання записів, виконаних пастами кулькових ручок з 2006 року; досвід наукової роботи в галузі судової експертизи з 2003 року (відповідальний виконавець двох наукових робіт в галузі судової експертизи, які внесені до державного реєстру атестованих експертних методик; автор двох наукових статей у галузі судової експертизи, які рекомендовані до використання; керівник наукових тем в галузі судової експертизи матеріалів документів - «Дослідження динаміки часових змін записів, виконаних кульковими ручками», «Дослідження печатних текстів виконаних тонерами лазерних принтерів»; досвід науково-методичної роботи в галузі судової експертизи по впровадженню в судову експертизу газохроматографічного обладнання (2001-2003 роки: впровадження газохроматографічного обладнання, постановка газо хроматографічних методів судово-експертного дослідження та навчання експертів державних спеціалізованих установ - експертно-криміналістичних центрів при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій, Полтавській, Житомирській, Луганській областях, АР Крим, науково-дослідних інститутів судових експертиз Одеського, Кіровоградського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, Херсонського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, токсикологічного відділення Одеського бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України).

Також висновок містить підпис Юрченка Є. М. про попередження його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання обов`язків експерта.

Крім того, фізико-хімічна експертиза проводиться експертом, який має вищу хімічну освіту, свідоцтво Міністерства Юстиції України, спеціальні знання та досвід роботи у цій галузі незалежно від форми установи в якій він працює (державній чи приватній).

Судовий експерт Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» є належним суб`єктом здійснення судово-експертної діяльності, оскільки чинне законодавство України не містить імперативних норм про можливість проведення фізико-хімічної експертизи виключно державними спеціалізованими установи (за виключенням встановлених законом обмежень). Кваліфікація судового експерта, який проводив експертизу, відповідає положенням чинного законодавства, відвід експерту позивачем не заявлявся.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційній суд безпідставно послався на висновок фізико-хімічної експертизи матеріалів документів, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення і по суті зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про зупинення виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року.

З огляду на те, що Верховний Суд у попередньому судовому засіданні дійшов висновку про необґрунтованість вимог касаційної скарги та наявності підстав для залишення її без задоволення, тому відсутні підстави для зупинення виконання додаткової постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний