Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 369/8239/19

провадження № 61-9082св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позов обґрунтований тим, що на підставі рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 25 скликання № 3/15 від 29 липня 2010 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності серія ЯЛ № 364138 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1427 га з кадастровим номером 3222482001:01:007:0649, що розташована в с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. Цей акт 08 вересня 2010 року зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094701979.

Прокурор зазначає, що рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 25 скликання № 3/15 від 29 липня 2010 року прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Факт віднесення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:007:0649 до земель лісогосподарського призначення підтверджується проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, планом лісових насаджень приміського лісництва виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Крім того, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 29 грудня 2018 року № 612, спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, відноситься до 44 кварталу приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство». Спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство», яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Незважаючи на викладене, на підставі оскаржуваного рішення відповідачу відведено у приватну власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення з порушенням порядку зміни цільового призначення за відсутності відповідного погодження органу лісового господарства.

У зв`язку з вищевикладеним прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення 31 сесії 25 скликання Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 3/15 від 29 липня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в селі Гореничі;

- визнати недійсним державний акт на право власності серія ЯЛ № 364138 від 08 вересня 2010 року на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1427 га з кадастровим номером 3222482001:01:007:0649;

- витребувати на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1427 га з кадастровим номером 3222482001:01:007:0649, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2020 року у складі судді Пінкевич Н. С., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що прокурор не надав доказів визнання недійсним рішення Гореницької сільської ради від 26 серпня 2005 року, яким було вилучено спірні землі з користування ДП «Київське лісове господарство».

Апеляційний суд вказав, що посилання суду першої інстанції на пропуск строку позовної давності є неналежним, оскільки висновок про відмову в задоволенні позову має ґрунтуватися саме на підставі відсутності тих порушень, якими прокурор обґрунтовував свої вимоги, проте рішення суду першої інстанції є правильним по суті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, Київська обласна прокуратура, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

01 вересня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 20 вересня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Стрільчук В. А.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16, від 31 березня 2021 року у справі № 360/1998/18 та від 06 квітня 2020 року у справі № 380/375/17.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції безпідставно вказав на факт вилучення спірних земель з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» на підставі рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 серпня 2005 року № 5, яке спірних земель не стосувалось і про це прямо вказано у тексті рішення сільської ради.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 31 сесії 25 скликання № 3/15 від 29 липня 2010 року ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1427 га з кадастровим номером 3222482001:01:007:0649, що розташована в с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області (т. 1 а. с. 27).

На підставі вказаного рішення 08 вересня 2010 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності серія ЯЛ № 364138. Даний акт 08 вересня 2010 року зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094701979 (т. 1 а. с. 62, 63).

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 29 грудня 2018 року № 612 спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року відноситься до 44 кварталу виділу 36, а відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року - до 68 кварталу виділу 21 приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» (т. 1 а. с. 36 - 38).

Згідно із листом ДП «Київське лісове господарство» від 14 листопада 2018 року № 02-02/879 спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 68, виділ 21 приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме плану лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу (т. 1 а. с. 28 - 34).

Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 14 лютого 2019 року № 02-02/136 спірна земельна ділянка відносилась і на даний час обліковується в землях лісогосподарського призначення лісового фонду приміського лісництва квартал 68, виділ 21 згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року та за матеріалами лісовпорядкування 2003 року - квартал 44, виділ 36, а ДП Київське лісове господарство», як постійний користувач спірної земельної ділянки на момент прийняття оспорюваного рішення, не надавало згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0649 (т. 1 а. с. 46).

Судом також встановлено, що листом від 13 липня 2005 року № 01-248 ДП «Київське лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки приміського лісництва (квартал 44, виділ 27), площею 5,9 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. При цьому, ДП «Київське лісове господарство» у своєму погодженні зазначає, що вилучення вказаної земельної ділянки, площею 5,9 га та зарахування її до земель запасу Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської областіз наступним використанням для потреб, не пов`язаних з веденням лісового господарства можливе за умови відшкодування збитків землекористувачу, що передбачено статтями 156 157 ЗК України, постановами Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 та від 14 січня 2004 року № 21 (т. 2 а. с. 83).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом

в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі

№ 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

Підсумовуючи викладене, касаційний суд зазначає, що, звернувшись із таким позовом в інтересах ДП «Київське лісове господарство», прокурор порушив заборони, які закріплені в частині третій статті 23 Закону, оскільки позов у цій справі пред`явлений прокурором в інтересах ДП «Київське лісове господарство», яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначений прокурором позивач - ДП «Київське лісове господарство» за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єкту самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, від 04 січня 2021 року у справі № 911/1150/20 та від 31 серпня 2022 року у справі № 369/3147/19 (провадження № 61-17407св20).

Наведене дозволяє дійти висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів ДП «Київське лісове господарство», що свідчить про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», без розгляду.

Крім того, у цій справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель у землі для ведення особистого селянського господарства.

Отже, до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового

та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок. Такого висновку дійшов Верховний Суд

у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі

№ 372/2969/18.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель

є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Відповідно до частини другої статті 8 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Водночас частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.

Частиною третьою статті 17 ЛК України передбачено, що ліси надаються

в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень

за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства

та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації)

за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства

та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Позивачем у цій справі, крім ДП «Київське лісове господарство», прокурор визначив Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, яке підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України та є його територіальним органом.

У пункті 37 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок та зазначила, що під час такої перевірки поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності у Київського обласного

та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, слід врахувати таке.

Пунктами 1 та 5 частини першої статті 27 ЛК України, пунктом «а» частини першої статті 13, статті 122, частини дев`ятої статті 149 ЗК України, передбачено, що до повноважень Уряду у сфері лісових відносин належить забезпечення реалізації державної політики у сфері лісових відносин, а також передача у власність та надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Відповідно до частини першої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Згідно з частиною сьомою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення,

що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється

за погодженням з Урядом.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції на зазначені обставини та вимоги закону також не звернув уваги, не з`ясував, до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, чи належить до повноважень Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, і відповідно, який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Вказані обставини мають важливе значення для вирішення питання щодо визначення належного позивача та застосування відповідних процесуальних наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18).

Прокурор у касаційній скарзі зазначає про те, що ДП «Київське лісове господарство» погоджувало вилучення земель у виділах 27, 32 та 34 кварталу 44, в той час як спірна земельна ділянка розташована у виділі 36 цього кварталу. Аналогічні доводи були наведені в апеляційній скарзі, проте залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а рішення суду першої інстанції - без змін, апеляційний суд не надав відповіді на ці доводи прокурора.

За таких обставин, для правильного вирішення цієї справи по суті необхідним є встановлення фактичних обставин справи щодо місця розташування спірної земельної ділянки, за результатами чого можливо надати мотивовану відповідь на вищевказані доводи прокурора.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Враховуючи наведені обставини рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» необхідно скасувати та залишити позов у цій частині без розгляду. Постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах державив особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства слід скасувати з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 389 400 409 411 414 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство» скасувати та залишити позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі державного підприємства «Київське лісове господарство», без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства скасувати і направити справу у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. А. Стрільчук