ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 369/849/18

провадження № 61-1167св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом)- ОСОБА_1 , відповідачі (за первісним позовом):ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_3 , відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Парчевський Владислав Юрійович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позовну заяву мотивовано тим, що 22 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 350 000,00 доларів США, які останній зобов`язувався повернути до 01 травня 2007 року, про що складено розписку. У разі неможливості повернути кошти ОСОБА_2 зобов`язувався відшкодувати борг майном, що належить йому та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності - домоволодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 частково погасив борг: 20 березня 2010 року сплатив 15 000,00 доларів США; 06 лютого 2013 року - 10 000,00 доларів США; 18 квітня 2015 року - 10 000,00 доларів США.

На вимогу ОСОБА_4 . 06 січня 2017 року ОСОБА_2 підтвердив наявний борг у розмірі 315 000,00 доларів США та зобов`язався його сплатити до 30 квітня 2017 року, про що написав розписку.

ОСОБА_2 порушив умови договору та отримані кошти не повернув, у зв`язку з чим загальна заборгованість становить 315 000,00 доларів США.

ОСОБА_1 посилається на те, що кошти були витрачені ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, а саме на будівництво житлового будинку в селі Білогородці, тому дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 також несе відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Просив суд стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 315 000,00 доларів США.

Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що договір позики, укладений 22 квітня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є безгрошовим, оскільки ОСОБА_1 не мав таких фінансових заощаджень, а ОСОБА_2 не мав підстав для отримання у борг 350 000 доларів США, оскільки подружжя мало власні збереження, що підтверджується договорами банківського вкладу.

Вважає, що договори позики від 22 квітня 2005 року та від 06 січня 2017 року (розписки) є фіктивними.

ОСОБА_3 зазначає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяли недобросовісно, оскільки знали про наявність зареєстрованого шлюбу та необхідність отримання її усної або письмової згоди для укладення договору позики на таку значну суму коштів.

Крім того, вартість житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , є значно меншою (близько 92 000,00 доларів США), ніж отримані ОСОБА_2 кошти за розпискою.

Усі кошти, вкладені у будівництво житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , вона збирала самостійно, зокрема за рахунок коштів, отриманих від продажу її власної квартири.

З 31 грудня 2003 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У листопаді 2015 року вона зверталась до суду з позовом про розірвання шлюбу, який залишений без задоволення. Після цього вони з ОСОБА_2 почали проживати окремо.

09 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано за рішенням суду.

Просила суд:

- визнати недійсним договір позики від 22 квітня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 350 000,00 доларів США, оформлений у формі розписки;

- визнати недійсним договір позики від 06 січня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 315 000 доларів США, оформлений у формі розписки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 315 000,00 доларів США.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовив.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви з огляду на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити. В іншій частині рішення просила залишити без змін.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що в деклараціях ОСОБА_2 немає підтвердження отримання позики щодо будь-яких коштів.

Визнання ОСОБА_2 первісних позовних вимог є намаганням покласти відповідальність на ОСОБА_3 для позбавлення її можливості отримати належну їй частку в спільному майні подружжя.

Факт ухилення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від проведення експертизи, відсутність інших належних та допустимих доказів на спростування обставин, свідчить про укладення договорів, які не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, що є порушенням частини п`ятої статті 203 ЦК України (правовий висновок Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову з огляду на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення в цій частині, яким первісний позов задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції керувався тим, що обов`язок з повернення боргу покладається лише на ОСОБА_2 , який є позичальником за цим договором, на день ухвалення рішення боргу не повернув і не надав доказів на підтвердження укладення договору позики за письмовою згодою ОСОБА_3 та використання позичених коштів в інтересах сім`ї.

Водночас декларації ОСОБА_2 , відсутність працевлаштування ОСОБА_3 підтверджують фінансову неспроможність подружжя побудувати за власні кошти будинок у 2004-2006 роках вартістю понад 400 000,00 доларів США.

Наявність у подружжя ОСОБА_5 у 2007 році після завершення будівництва банківських вкладів може свідчити про походження цих коштів саме за рахунок позики.

Отримані ОСОБА_2 кошти за договором позики були витрачені в інтересах сім`ї, а саме на будівництво спільного домоволодіння та господарських споруд, їх внутрішнє і зовнішнє оздоблення, підведення комунікацій, благоустрій прибудинкової території, купівлю меблів, побутової техніки та інших предметів інтер`єру, які також є предметом поділу між колишнім подружжям в іншій цивільній справі.

Київський апеляційний суд своєю постановою від 21 грудня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишив без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року - без змін.

Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що позивач за первісним позовом не довів належними та допустимим доказами використання коштів, наданих у борг ОСОБА_2 , саме в інтересах сім`ї. Жодних доказів цій обставині щодо використання отриманих коштів в інтересах сім`ї позивач не надав. Тому позовні вимоги в частині стягнення боргу в розмірі 315 000,00 доларів США з відповідачки ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди керувалися тим, що сторони при укладанні договорів, були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, не визнані недієздатними, діяли добровільно, без будь-якого фізичного та психічного тиску, розуміли значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору.

Оскільки позивачка за зустрічним позовом не довела належними та допустимими доказами обставин на підтвердження своїх вимог, тому зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Києво-Святошинський районний суд Київської області додатковим рішенням від 23 червня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат відмовив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Парчевський В. Ю., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині часткового задоволення первісного позову та стягнення боргу в розмірі 315 000,00 доларів США з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення первісного позову, зокрема в частині солідарного стягнення боргу з ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог до касаційного суду не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку не підлягають.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 1524/2-567/12 (провадження № 61-12083св18), від 05 листопада 2020 року у справі № 619/761/18 (провадження № 61-6457св19), від 02 червня 2021 року у справі № 463/3330/16-ц (провадження № 61-6069св20);

- суд не дослідив усі зібрані у справі докази, зокрема відсутність працевлаштування ОСОБА_3 в період з 01 червня 2002 року до 06 вересня 2015 року, декларацію ОСОБА_2 як державного службовця, зміст розписок, докази дружніх стосунків сім`ї ОСОБА_5 із ОСОБА_1 , розрахункові документи за придбання будівельних матеріалів та оздоблювальних елементів будинку, що придбані за позичені кошти (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_3 не довела, що не була обізнаною з фактом позики.

ОСОБА_3 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження використання позичених коштів ОСОБА_2 в його особистих інтересах, а не в інтересах сім`ї.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, посилалася на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Зазначала про те, що наведені ОСОБА_2 висновки Верховного Суду не є релевантними у справі, що переглядається, тому касаційне провадження підлягає закриттю.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав заперечення на відзив, доводи якого подібні доводам касаційної скарги.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 квітня 2005 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в розмірі 350 000,00 доларів США, строк повернення - до 01 травня 2007 року, про що сторони склали відповідну письмову розписку.

У розписці від 22 квітня 2005 року вказано: «Я, ОСОБА_6 , взял в долг у ОСОБА_1 350 000 (триста пятьдесят) тысяч американских долларов сроком на два года, до 01 мая 2007 года».

06 січня 2017 року ОСОБА_2 написав розписку, якою визнав наявність непогашеного боргу в розмірі 315 000,00 доларів США і зобов`язався повернути ці кошти ОСОБА_1 до 30 квітня 2017 року.

У розписці від 06 січня 2017 року зазначено, що «Я, ОСОБА_6 , взял в долг у ОСОБА_1 350 000 (триста пятьдесят) тысяч американских долларов сроком на два года, до 01 мая 2007 года. Данный долг мною частично погашен…. Обязуюсь оставшуюся сумму долга в размере 315 000 долларов США возвратить ОСОБА_1 в срок до 30 апреля 2017 года».

На підтвердження факту передання коштів ОСОБА_1 надав до суду оригінали розписок.

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2005 році ОСОБА_2 отримав у борг кошти в розмірі 350 000,00 доларів США. Боржник частково повернув кошти: 20 березня 2010 року - 15 000,00 доларів США, 06 лютого 2013 року - 10 000,00 доларів США, 18 квітня 2015 року - 10 000,00 доларів США. Матеріали справи не містять доказів повернення іншої частини коштів.

06 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнено згоди щодо загальної суми коштів, отриманих відповідачем в борг, а саме 315 000,00 доларів США.

31 грудня 2003 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстровано шлюб.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 розірвано.

Після розірвання шлюбу між колишнім подружжям ОСОБА_5 виник спір про поділ майна подружжя.

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про поділ майна подружжя (справа № 369/13856/17, позовну заяву повернено ОСОБА_2 з огляду на невиконання вимог процесуального закону), у 2018 році ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про встановлення факту та поділ майна подружжя (справа № 369/11290/18, розгляд справи триває).

Із змісту поданих розписок ОСОБА_2 випливає, що кошти отримано в борг «…на строительства дома. В случае невозврата или форсмажорных обстоятельств обязуюсь возместить долг своим имуществом, а именно домом, расположенным по адр. АДРЕСА_2 и земельным участком, размером 1496 кв.м, расположенным по тому же адресу и принадлежащем нам с супругой ОСОБА_7 на праве совместной собственности» (розписка від 22 квітня 2005 року), «…. на строительство дома, расположенного по адресу: АДРЕСА_3» (розписка від 06 січня 2017 року).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час отримання ОСОБА_2 коштів у борг перебували у зареєстрованому шлюбі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналіз змісту касаційної скарги ОСОБА_2 вказує на те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження

№ 61-3480сво21) зазначено, що Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів, оскільки вони не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них.

У постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) Верховний Суд виснував, що в касаційних скаргах заявники просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до інших відповідачів, які не скористалися своїм правом на подання касаційної скарги або приєднання до касаційних скарг. Така процесуальна поведінка інших свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг вказує, що заявники не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог, за умови, що інші відповідачі не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог, пред`явлених до них.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено: «У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23).

У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23) за подібних обставин справи касаційний суд зазначив: «…автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб. ЦК України, як основний регулятор приватних відносин, не передбачає такої конструкції як встановлення для кредитора правового режиму солідарності поза його волею, а за бажанням його боржника».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , якому у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про солідарне стягнення коштів за договорами позики відмовлено, не скористався своїм правом на подання касаційної скарги або приєднання до касаційної скарги іншого відповідача - ОСОБА_2 .

Така процесуальна поведінка ОСОБА_1 вказує на його згоду з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні його вимоги до ОСОБА_3

ОСОБА_2 у касаційній скарзі не навів доводів та не надав доказів того, що він має повноваження діяти в інтересах ОСОБА_1 .

Отже, суд касаційної інстанції не має підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за касаційною скаргою іншого відповідача - ОСОБА_2 .

З огляду на зазначене оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 підлягають залишенню без змін.

З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Верховний Суд не вирішує клопотання ОСОБА_3 про закриття касаційного провадження (з підстав нерелевантності висновків Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Парчевський Владислав Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк