ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 369/8690/17

провадження № 51- 385 км 22

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_10,

суддів ОСОБА_11, ОСОБА_12,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_13,

прокурора ОСОБА_14,

захисника ОСОБА_15,

засудженого ОСОБА_1 ,

представника

потерпілого ОСОБА_16 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12015110200005054, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Боярки Києво-Святошинського району Київської області, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Речовий доказ у справі - автомобіль «HondaAccord», переданий власнику, постановлено залишити в його розпорядженні.

Вирішено цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 та задоволено частково позовні вимоги, стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) на його користь 4 654, 92 грн на відшкодування матеріальної шкоди, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто на його користь із МТСБУ 50 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а із ОСОБА_1 - 110 880, 50 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з МТСБУ 50 000 грн на відшкодування матеріальної шкоди, із ОСОБА_1 на його користь стягнуто 51 583 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позовних вимог потерпілих відмовлено.

Задоволено позов прокурора в інтересах закладу охорони здоров`я, стягнуто із ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» 1 117, 09 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 .

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 грудня 2015 року близько 21:50, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем марки «HondaAccord», рухаючись по автодорозі Київ - Бишів у Києво-Святошинському районі Київської області зі сторони с. Петрівське в напрямку м. Києва, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, перед початком зміни напрямку руху не переконався, що його маневр буде безпечним та не створить небезпеки іншим учасникам руху, перед початком обгону не переконався, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, порушив вимогу горизонтальної розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія) Правил дорожнього руху, у результаті чого виїхав на зустрічну смугу, де вчинив зіткнення з автомобілями: ВАЗ 21061 підкеруванням ОСОБА_5 , «Peugeot 407» під керуванням водія ОСОБА_4 та «Volkswagen Transporter» під керуванням водія ОСОБА_2 , які рухалися в зустрічному напрямку.

У результаті дорожньо - транспортної пригоди (далі - ДТП), згідно з висновком експерта від 23 травня 2017 року № 140/17, водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості; відповідно до п. 2.1.8 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, рубець на його чолі є невиправним знівеченням обличчя і належить до тяжких тілесних ушкоджень.

У ДТП ОСОБА_1 грубо порушив п. 1.5, пп. «б» п. 2.3, пп. «а» п. 2.9, п. 10.1, пп. «в» п. 14.2, вимоги горизонтальної розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія) Правил дорожнього руху, що перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та настанням наслідків.

Київський апеляційний суд ухвалою від 26 жовтня 2021 року залишив без задоволення апеляційні скарги представника цивільного відповідача МТСБУ ОСОБА_17 і захисника ОСОБА_15, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_15 просить скасувати судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

З огляду на положення ч. 4 ст. 69, частин 1 і 3 ст. 101, пунктів 1 і 4 ч. 1 ст. 102 КПК захисник уважає недопустимим доказом висновок експерта від 23 травня 2017 року № 140/17, оскільки під час призначення експертизи слідчий не ставив питання, чи є ушкодження в потерпілого виправним чи невиправним, не встановлено, ким було залучено до проведення експертизи спеціаліста ОСОБА_6 , у ході зазначеної експертизи враховано висновок від 06 січня 2017 року № 485/16, складений експертом ОСОБА_7 , яку не було попереджено про кримінальну відповідальність.

Оскільки згідно з даними висновку експерта № 140/17 у потерпілого виявлено тілесні ушкодження середньої тяжкості, то, на думку сторони захисту, дії ОСОБА_1 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 286 КК.

Вважає, що факт знівечення обличчя має бути встановлено висновком судово-медичної експертизи. Безпосередній огляд потерпілого в суді першої інстанції та фотографій, що містяться у висновку експерта від 23 травня 2017 року, обличчя ОСОБА_2 не підтверджує ознак знівечення.

Стверджує, що вину обвинуваченого не доведено поза розумним сумнівом, суд не перевірив доводів сторони захисту в частині сумнівів в обвинуваченні ОСОБА_1 , а саме стосовно того, що причиною ДТП стала поломка автомобіля (розрив покришок на колесах), у зв`язку з чим сторона обвинувачення повинна була призначити відповідну експертизу з метою спростування версії обвинуваченого.

Суд не спростував зазначеної позиції сторони захисту та не навів у вироку, які саме порушення ПДР стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК, тому вирок суду не відповідає вимогам ст. 370, ч.3 ст. 373, ч.3 ст. 374 КПК.

Вважає недоведеним факт перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, а отже, є безпідставним урахування судом цієї обставини, яка обтяжує покарання.

У запереченні ОСОБА_8 , яка є представником потерпілого ОСОБА_2, просить касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 у частині доводів про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК залишити без задоволення, а судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_14 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Захисник ОСОБА_15 та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили судові рішення скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Представник ОСОБА_16 просила касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 залишити без задоволення, а судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як визначено у ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Положеннями ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій вимог КПК, Верховний Суд у межах доводів касаційних скарг має з`ясувати, чи навели ці суди належні й достатні мотиви ухвалення судових рішень та чи обґрунтували свої висновки з посиланням на досліджені докази.

Суд не погоджується з доводами сторони захисту про недопустимість доказу -висновку експерта від 23 травня 2017 року № 140/17, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, перед експертами у постанові слідчого про призначення комісійної судово-медичної експертизи, хоча й не ставилося запитання щодо виправності чи невиправності наявного в потерпілого рубця, та чи є це знівеченням обличчя, однак згідно з даними експертизи встановлено, що рубець на чолі потерпілого є невиправним і може бути розцінений як тяжке тілесне ушкодження, якщо буде визнано (судом) таким, що знівечило обличчя (т. 2, а.п. 204). Суд вважає, що цей висновок експертного дослідження узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 102 КПК та п. 2.9 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи (далі - Інструкції). При цьому апеляційний суд в ухвалі обґрунтовано зазначив, що жодних порушень експертами не допущено.

Посилання захисника на не встановлення того, ким був залучений до проведення експертизи спеціаліст ОСОБА_6 , є безпідставними. Суд апеляційної інстанції в ухвалі надав обґрунтовану відповідь у цій частині на доводи апеляційної скарги сторони захисту, вказавши, що залучення спеціаліста з щелепно-лицьової та пластичної хірургії ОСОБА_6 , який не є фахівцем державної установи судово-медичних експертиз МОЗ України, відповідає вимогам закону, оскільки згідно з п. 2.10 Інструкції при виконанні експертиз, в яких виникла необхідність вирішення спеціальних питань, що не входять до компетенції судово-медичного експерта, і потрібна консультація фахівця у відповідній галузі медицини, або у разі потреби у проведенні огляду особи, яка піддається судово-медичній експертизі в лікаря-фахівця, що працює в іншому закладі охорони здоров`я, судово-медичний експерт за погодженням з особою, яка призначила експертизу, має право залучати цього фахівця для проведення всіх необхідних досліджень, для вирішення питань, поставлених перед експертизою.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції експерт ОСОБА_9 , яка була доповідачем у ході проведення експертизи, повністю підтвердила вказаний висновок та дала детальні показання для його роз`яснення, а також зазначала про те, що судово-медичні експерти не були фахівцями в галузі щелепно-лицьової та пластичної хірургії, і в разі залучення лікаря-фахівця він за своїм правовим становищем є експертом (звукозапис судового засідання від 26 грудня 2018 року; т. 1, а.п. 210.

Неспроможними є доводи захисника про те, що в ході проведення зазначеної експертизи було враховано висновок спеціаліста від 06 січня 2017 року № 485/16, складеного експертом ОСОБА_7 , яку не було попереджено про кримінальну відповідальність. Захисник не наводить обґрунтувань того, яким чином зазначене вплинуло на зміст експертного дослідження від 23 травня 2017 року, враховуючи те, що в постанові про призначення комісійної судово-медичної експертизи слідчий зазначав як підстави для її проведення - наявність інших суперечливих експертних висновків від 14 березня 2016 року № 38/д, 19 травня 2016 року № 3-2016/3. Для дослідження експертам було надано медичну документацію, для ознайомлення -матеріали кримінального провадження, у яких містився висновок спеціаліста (т. 2, а.п. 176). Вказаний висновок був долучений до матеріалів кримінального провадження потерпілим ОСОБА_2 , який скористався своїм правом подавати докази, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 56 КПК (т. 2, а.п. 67).

Доводи про те, що у діях обвинуваченого наявний склад злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК, а факт знівечення обличчя має бути встановлено висновком судово-медичної експертизи, є безпідставними, оскільки згідно з даними висновку експерта від 23 травня 2017 року № 140/17 та п. 2.1.8 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень виявлений рубець на чолі в потерпілого ОСОБА_2 є невиправним і може бути розцінений як тяжке тілесне ушкодження, якщо буде визнано судом таким, що знівечило обличчя (т. 2, а.п. 178). Отже, експерти встановили факт заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у вигляді рубця на шкірі в ділянці чола, який є невиправним.

При цьому суд першої інстанції встановив і зазначив у вироку про те, що на не виправність рубця вказує той факт, що отримана ОСОБА_2 травма в результаті ДТП зажила рубцем, який сам по собі зникнути не може, з часом хоча і став менш помітним, проте потребує косметичного лікування та негативно вплинув на міміку потерпілого, а також на його психологічний та емоційний стан, а тому визнав наявність невиправного знівечення обличчя. Апеляційний суд, погодившись із наведеним висновком суду, визнав непереконливими доводи сторони захисту про відсутність ознак знівечення обличчя в потерпілого та наявність достатньої кількості доказів для кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК.

Посилання захисника на те, що обличчя ОСОБА_2 не містить ознак знівечення, є непереконливими та спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження фотографіями обличчя потерпілого (т. 2, а.п. 63).

Суд не погоджується з доводами сторони захисту про те, що вину обвинуваченого не доведено поза розумним сумнівом і суд не перевірив доводів у частині того, що причиною ДТП стала несправність автомобіля (розрив покришок у колесах).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що після ДТП автомобіль ОСОБА_1 перебував на штрафному майданчику, отже, сторона захисту мала можливість заявити клопотання про його огляд та призначення відповідної експертизи для перевірки її версії щодо технічного стану автомобіля на момент ДТП. Однак, цього не було зроблено, тому слід визнати правильними висновки апеляційного суду про можливість виникнення таких ушкоджень у результаті зіткнення автомобіля під керуванням ОСОБА_1 із трьома іншими автомобілями.

При цьому, на думку Суду, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вину ОСОБА_1 підтверджено проведеними у справі експертними дослідженнями, показаннями потерпілого та свідків, які в сукупності обґрунтовано довели, що саме нехтування, свідоме ігнорування та порушення ПДР водієм ОСОБА_1 стало причиною виїзду керованого ним транспортного засобу на зустрічну смугу руху, зіткнення з трьома автомобілями та травмування потерпілого ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторони захисту про наявність підстав для закриття провадження щодо обвинуваченого відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, які є аналогічними доводам касаційної скарги, повторно дослідив обставини кримінального провадження, врахував доводи апеляційної скарги та дійшов висновку про їх необґрунтованість з наведенням належних мотивів, з якими погоджується колегія суддів.

Суд вважає непереконливими твердження в касаційній скарзі про невідповідність вироку місцевого суду вимогам ч. 3 ст. 373, ч. 3 ст. 374 КПК, оскільки суд не зазначив конкретних порушень ПДР, які стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК.

Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції вказав про порушення ОСОБА_1 вимог п.1.5, пп. «б» п. 2.3, пп. «а» п. 2.9, п.10.1, пп. «в» п. 14.2 ПДР та вимог горизонтальної дорожньої розмітки 1.1, які в комплексі призвели до настання суспільно небезпечного наслідку у вигляді спричинення ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження.

Доводи про не доведення факту перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння та безпідставне врахування судом цієї обставини, яка обтяжує покарання, спростовуються актом судово - токсилогічного дослідження від 30 грудня 2015 року № 8, показаннями потерпілого і свідків.

Суди встановили, що відповідно до даних указаного акта від 30 грудня 2015 року (т. 1, а.п. 41), водій ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння. Кров була у нього відібрана в порядку, передбаченому п. 8 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2005 року № 1452/735, з урахуванням того, що в ході ДТП були травмовані люди, забір крові було зроблено протягом двох годин після події, що за часом сталось до внесення відомостей до ЄРДР.

Враховуючи викладене, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог КПК, які були би підставами для зміни чи скасування судових рішень, у кримінальному провадженні не встановлено.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.

За таких обставин касаційна скарга захисника ОСОБА_15 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2021 року і ухвалу Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_15 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12