Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 369/9097/14-ц

провадження № 61-10332св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Кравця Дмитра Миколайовича, на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2015 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 17 травня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено кредитний договір № ML-006/1473/2007, згідно з яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 40 000,00 дол. США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 13,99 %.

15 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» укладено додатковий договір, згідно з яким сторони погодили збільшити суму кредиту на 16 000,00 дол. США.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушив зобов`язання відповідно до пунктів 1.1, 1.5.1, 1.5.1.1 частини другої кредитного договору.

Станом на 04 серпня 2014 року у позичальника виникла заборгованість у сумі 67 088,61 дол. США, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 52 912,70 дол. США, заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом - 14 175,81 дол. США, заборгованість за пенею за прострочення виконання зобов`язання - 2 929 484,98 грн.

Відповідно до договору купівлі - продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-006/1473/2007, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1

13 серпня 2014 року позивач листом з описом вкладення направив на адресу позичальника досудову вимогу від 01 серпня 2014 року № 200150079, яку позичальник не виконав.

Просило стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 088,51 дол. США та 2 929 484,98 грн, всього 3 732 083,60 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішеннямКиєво - Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2015 року позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 088,51 дол. США, що еквівалентно 802 598,62 грн, з яких заборгованість за кредитом - 52 912,70 дол. США, що еквівалентно 633 009,44 грн, заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом - 14 175,81 дол. США, що еквівалентно 169 589,18 грн; заборгованість за пенею за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором - 633 009,44 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яку необхідно сплатити.

При визначенні розміру неустойки суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи, тому, дослідивши надані докази, дійшов висновку про зменшення розміру неустойки до суми основного боргу в розмірі 633 099,44 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2021 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Залишивши заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, щопід час розгляду справи його інтереси представляв представник за довіреністю ОСОБА_2 , який повідомлений про розгляд справи, про що свідчать письмові розписки. Враховуючи неодноразову неявку відповідача та його представника в судові засідання, а також небажання відповідача надати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, суд обмежився доказами, наданими сторонами. Крім того, заявник не надав до заяви про перегляд заочного рішення докази, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи по суті.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Кравця Д. М., задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 088,51 дол. США та 633 009,44 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для його скасування, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не надав доказів виконання зобов`язання на користь первісного кредитора ПАТ «ОТП Банк».Позичальник не виконує згідно з кредитним договором, укладеного із ЗАТ «ОТП Банк», обов`язків з повернення кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, що порушує права ТОВ «ОТП Факторинг Україна», до якого перейшло право вимоги.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування процентів після пред`явлення досудової вимоги від 01 серпня 2014 року, оскільки згідно з розрахунком заборгованість за процентами нарахована за період з 07 липня 2008 року до 28 травня 2010 року.

Щодо зменшення суми неустойки, то суд апеляційної інстанції з урахуванням принципів справедливості, пропорційності виходив з того, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, тому її розмір підлягає зменшенню до 633 009,44 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Кравця Д. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 540,68 дол. США.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

З 01 серпня 2014 року позивач втратив право нараховувати проценти за кредитним договором у зв`язку із направленням досудової вимоги, тому вимога в частині стягнення процентів після цієї дати є незаконною. Позов пред`явлено 04 вересня 2014 року з пропуском позовної давності, яка охоплюється періодом з 04 вересня 2011 року до 04 вересня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що відбулося порушення прав відповідача у зв`язку з неналежним його повідомленням про дату, час та місце розгляду справи, помилково не застосував позовну давність за клопотанням відповідача.

Суди не врахували, що можливий розмір заборгованості за кредитом становить 22 540,68 дол. США, тому відповідно розмір неустойки, яка стягнута з відповідача, є незаконною та безпідставною.

Суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, провадження № 14-10цс18, від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19; постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 205/896/15-ц, провадження № 61-5222св18, від 08 серпня 2018 року у справі № 205/7646/14-ц, провадження № 61-8200св18, від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 920/437/19.

Аргументи інших учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Безпідставним є посилання в касаційній скарзі, що відповідача не було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, оскільки згідно з матеріалами справи повістки направлялися на адресу зареєстрованого його місця проживання, іншу адресу він не повідомляв.

У касаційній скарзі відповідач не навів достатніх підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а її доводи зводяться лише до його припущень щодо можливого розміру заборгованості.

Судова практика, на яку посилається відповідач в касаційній скарзі, стосується періоду після ухвалення заочного рішення.

Необґрунтованими є твердження відповідача щодо нарахування процентів, оскільки нарахування процентів є правом, а не обов`язком кредитора, тому позивач заявив суму заборгованості за процентами за користування кредитом у тому розмірі, у якому їх було придбано за договором купівлі-продажу кредитного портфеля у попереднього кредитора.

Відсутні підстави для зменшення нарахованого розміру пені за несвоєчасно виконані боргові зобов`язання за кредитним договором.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року виправлено у тексті ухвали Верховного Суду від 29 червня 2021 року описку, а саме: зазначено правильно ім`я особи, яка подає касаційну скаргу, « ОСОБА_1 » замість: «Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна».

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 07 травня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № ML-006/1473/2007 (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав позичальнику кредит, а позичальник прийняв його на таких умовах: розмір кредиту 40 000,00 дол. США, мета використання - на споживчі цілі, дата остаточного повернення - 07 травня 2017 року, дата платежу - 07 число кожного календарного місяця, розмір платежу 626,13 дол. США, фіксована процентна ставка 13,99 % річних.

Згідно з пунктом 4.1.1 частини другої кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки.

Відповідно до кредитної заявки від 07 травня 2007 року ОСОБА_1 просив видати кредит в розмірі 40 000,00 дол. США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного на поточний рахунок, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк» на його ім`я.

15 серпня 2007 року ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 уклали додатковий договір № ML-006/1473/2007/1 до кредитного договору № ML-006/1473/2007 від 07 травня 2007 року, згідно з яким збільшили розмір щомісячного платежу до 878,68 дол. США і суму кредиту до 55 562,48 дол. США (на 16 000,00 дол. США).

Відповідно до кредитної заявки від 15 серпня 2007 року ОСОБА_1 просив видати кредит у розмірі 16 000,00 дол. США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного на поточний рахунок, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк» на його ім`я.

01 серпня 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, в якій повідомляло про перехід до нього права вимоги, наявність заборгованості за кредитом та процентами і необхідність її погашення протягом 30 днів, з дати отримання цієї вимоги.

Відповідно до договору купівлі - продажу кредитного портфелю, укладеного 28 травня 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк», продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду.

Згідно з витягом з додатку № 1 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року № 100 кредитний договір від 07 травня 2007року № ML-006/1473/2007 укладений з ОСОБА_1 .

Відповідно до заяви на ім`я директора ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від 08 жовтня 2014 року ОСОБА_1 просив здійснити експертну оцінку предмета застави/іпотеки - земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та здійснити рекламування предмета іпотеки з метою пошуку потенційного покупця.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати пені є додатковим до основного.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 546 553 572 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

У позовній заяві як на підставу позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» посилалося на те, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконує, тому утворилась заборгованість, яку він зобов`язаний погасити.

Задовольнивши позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з порушення відповідачем умов кредитного договору.

Оцінивши доводи касаційної скаргита висновки судів першої й апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з такого.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту

Суди встановили, що відповідно до кредитних заявок від 07 травня 2007 року ОСОБА_1 просив видати кредит в розмірі 40 000,00 дол. США та від 15 серпня2007 року в розмірі 16 000,00 дол. США шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного на поточний рахунок, відкритий у ЗАТ «ОТП Банк» на його ім`я.Дата остаточного повернення кредиту - 07 травня 2017 року.

Надання банком ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 56 000,00 дол. США підтверджується матеріалами справи та цей факт відповідач не заперечував.

Згідно з пунктом 2 частини №1 кредитного договору днем сплати ануїтетного платежу є 7 число кожного календарного місяця.

Повернення кредиту та сплати процентів відбувається шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів. Сума кредиту та нарахованих процентів щомісяця погашається рівними частинами протягом всього строку дії кредитного договору (пункт 4 частини №1 кредитного договору).

Згідно з пунктом 1.9.1 частини № 2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначенній банком частині у випадку невиконання позичальником своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором. При цьому, виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів, з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Верховний Суд зазначає, що право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Суди встановили, що 01 серпня 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило ОСОБА_1 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, в якій повідомляло про перехід до нього права вимоги, наявність заборгованості за кредитом та процентами і необхідність її погашення протягом 30 днів, з дати отримання цієї вимоги.

За викладених обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули залишок заборгованості за тілом кредиту у розмірі 52 912,70 дол. США.

Доводи касаційної скарги щодо можливого іншого розміру заборгованості Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пред`явивши позов, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» надало суду розрахунок кредитної заборгованості ОСОБА_1 , підтверджений письмовими доказами.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України ОСОБА_1 не спростував розмір заборгованості за тілом кредиту, а саме:іншого розрахунку заборгованості не надав, правильності наведеного позивачем розрахунку не спростував, тому відсутні підстави стверджувати про інший розмір заборгованості за тілом кредиту.

В цій частині судові рішення відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Щодо стягнення заборгованості за процентами

Заперечуючи проти стягнення процентів, ОСОБА_1 посилався на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Тому з 01 серпня 2018 року право позивача нараховувати проценти за кредитним договором припинилося.

Стягнувши з відповідача на користь позивача проценти, суд першої інстанції належним чином не мотивував такий висновок, а виходив з порушення відповідачем умов кредитного договору.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування процентів після пред`явлення досудової вимоги від 01 серпня 2014 року, оскільки згідно з розрахунком заборгованість за процентами позивач нарахував за період з 07 липня 2008 року по 28 травня 2010 року і дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

У заяві про перегляд заочного рішення у справі, в апеляційній скарзі відповідач посилався на пропуск позивачем позовної давності як загальної, так і спеціальної (а. с. 80 - 89, 133 - 143).

Суд апеляційної інстанції такі доводи відповідача належним чином не перевірив.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 191 ЦПК України 2004 року (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції та ухвалення заочного рішення) суд може відкласти розгляд справи у випадках, встановлених цим Кодексом, а також у разі неможливості розгляду справи у зв`язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. У разі неможливості продовження розгляду справи у зв`язку з необхідністю подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього. Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з`явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день.

Відповідно до частини шостої статті 191 ЦПК України 2004 року, якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку.

Згідно з матеріалами справи представник відповідача - адвокат Клименюк О. М. брав участь у судовому засіданні 26 листопада 2014 року, яке просив відкласти для ознайомлення з матеріалами справи та мирного врегулювання спору (а. с. 50).

У судовому засіданні 26 листопада 2014 року оголошено перерву до 16 грудня 2014 року.

Представник відповідача про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся під розписку на 16 грудня 2014 року, 22 січня 2015 року, 20 лютого 2015 року, на які він не з`явився (а. с. 51, 54, 59).

21 квітня 2015 року представник банку звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 169 ЦПК України (в редакції станом на час ухвалення заочного рішення) суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_1 був повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи 24 квітня 2015 року (дата ухвалення заочного рішення) і йому та/або його представнику направлялися судові повістки на три останні судові засідання: 13 березня 2015 року, 03 квітня 2015 року та 24 квітня 2015 року.

Суд першої інстанції, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 чи/та його представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, позбавив відповідача можливості скористатись наданими йому статтями 27 31 ЦПК України процесуальними правами при розгляді справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заочне рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню.

Проте суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що представник відповідача не був позбавлений права заявити клопотання про застосування позовної давності у суді першої інстанції, оскільки відповідно до частини шостої статті 191 ЦПК України 2004 року розгляд справи відкладався, справа розглядалася спочатку, ОСОБА_1 чи його представник не були повідомлені про про дату, час і місце розгляду справи, отже, були позбавлені можливості заявити про застосування позовної давності, на що посилається відповідач у касаційній скарзі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, на яку посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, дійшла висновку, що якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, є обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо незастосуванння судом апеляційної інстанції позовної давності, оскільки відповідач чи його представник були позбавлені можливості заявити клопотання про застосування позовної давності у суді першої інстанції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги в частині стягнення з відповідача процентів згідно з умовами кредитного договору, Верховний Суд бере до уваги встановлені судами обставини та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 1.5.1 частини № 2 кредитного договору передбачено повернення відповідної частини кредиту та сплату процентів шляхом сплати щомісячних платежів в обумовлені сторонами строки.

У цій справі сторони кредитного договору встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором.

Згідно з пунктом 1 додаткового договору до кредитного договору від 15 серпня 2007 року сторони погодили розмір платежу 878,68 дол. США, зробивши застереження, що розмір платежу складається із суми нарахованих процентів на фактичну суму кредиту за фактичну кількість днів користування кредитом та частини суми кредиту, що підлягають сплаті щомісячно.

Верховний Суд виходить з того, що якщо умовами договору встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 , провадження № 14-10цс18.

Повернення кредиту ОСОБА_1 мав здійснювати щомісячними платежами, що сплачуються у відповідну дату платежу згідно з графіком платежів.

Згідно з умовами кредитного договору повернення кредиту, зокрема і процентів, ОСОБА_1 мав здійснювати щомісячними платежами, що сплачуються у відповідну дату платежу згідно з графіком платежів, тому перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з щомісячних платежів починається з наступногодня після настання терміну внесення чергового платежу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зроблено висновок, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (пункти 59, 60).

Суд апеляційної інстанції встановив, що позичальник здійснював погашення заборгованості за кредитом не кожного місяця та в меншій сумі, ніж передбачено умовами додаткового договору до кредитного договору - 878,68 дол. США.

01 серпня 2014 року новий кредитор ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій повідомив про необхідність сплатити в повному обсязі заборгованість за кредитним договором.

Верховний Суд зазначає, що зурахуванням зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду після зміни строку виконання зобов`язання позивач втрачає право нараховувати проценти за кредитом після01 серпня 2014 року. Проте згідно з умовами кредитного договору позивач не нараховував проценти відповідачу після 01 серпня 2018 року і не просив їх стягнути саме за цей період.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з розрахунком заборгованості позивач нарахував заборгованість за процентами за період з 07 липня 2008 року до 28 травня 2010 року (а. с. 13). З позовом до суду позивач звернувся 04 вересня 2014 року року, отже, з пропуском позовної давності щодо стягнення процентів за вказаний період, про застосування якої заявив відповідач, тому в частині позовних вимог про стягнення процентів необхідно відмовити за спливом позовної давності.

У цій частині рішення судів попередніх інстанцій не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Щодо стягнення пені

Згідно з розрахунком заборгованості (а. с. 13) позивач вказав, що заборгованість за пенею становить 67 088,51 дол. США, що еквівалентно 802 598,62 грн,яка нарахованана суму простроченого тіла кредиту (52 912,70 дол. США) та прострочені проценти (14 175,81 дол. США).

У постанові Великої палати ВС від 04 липня 2018 у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18 зазначено таке: щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549 550 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разіпорушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується.Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання.

Отже, позивач має право на стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що розрахунок позивачем пені не відповідає вимогам статей 549 550 ЦК України, пеня не може нараховуватися загалом на тіло кредиту та проценти, які не повернув відповідач відповідно до умов кредитного договору, оскільки пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, позивач нарахував пеню і на проценти, стягнення яких не підлягає з відповідача на користь позивача з викладених вище мотивів.

З огляду на викладене, позивач не обґрунтував розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, отже, не довів позовні вимоги, тому в цій частині судові рішення не відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилався назастосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, провадження № 14-10цс18, від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19; постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 205/896/15-ц, провадження № 61-5222св18, від 08 серпня 2018 року у справі № 205/7646/14-ц, провадження № 61-8200св18, від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 920/437/19.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, зроблено висновок, що у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, де предметом спору було стягнення заборгованості за кредитним договором, дійшла висновку про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.

У постановах від 08 серпня 2018 року у справі № 205/896/15-ц, провадження № 61-5222св18, від 08 серпня 2018 року у справі № 205/7646/14-ц, провадження № 61-8200св18, Верховний Суд, розглянувши спір про стягнення заборгованості, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові у зв`язку з пропуском позовної давності, оскільки банкзвернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права поза межами позовної давності, оскільки перебіг позовної давності почався з 25 квітня 2008 року (дата здійснення останнього платежу), але позивач звернувся до суду лише 08 вересня 2014 року.

У постановах від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19,від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 920/437/19, Верховний Суд дійшов висновку, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, а також повинен врахувати інші інтереси сторін. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи те, що за доводами касаційної скарги спірними є питання щодо зменшення розміру неустойки, нарахування процентів після звернення з досудовою вимогою та застосування позовної давності, та саме такі питання досліджувались Верховним Судом у наданих заявником постановах, наведені ним підстави касаційного оскарження підлягали перевірці.

Суди помилково не застосували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, провадження № 14-10цс18, від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19; Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 205/896/15-ц, провадження № 61-5222св18, від 08 серпня 2018 року у справі № 205/7646/14-ц, провадження № 61-8200св18, від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 920/437/19, які є подібними до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, враховуючи, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проте помилково застосували норми матерільного права щодо спірних правовідносин, а також норми процесуального права, судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів та пені за кредитним договором, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів та пені, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, в частині стягнення тіла кредиту судові рішення залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням того, що касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення про відмову в позові в частині стягнення процентів та пені за кредитним договором, судовий збір розподіляється пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тому з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 416,76 грн та касаційної скарги у розмірі 5 763,82 грн, а всього 8 180,58 грн.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Кравця Дмитра Миколайовича, задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року скасувати в частині стягнення процентів та пені та ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені за кредитним договором відмовити.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 8 180,58 грн(вісім тисяч сто вісімдесят) грн 58 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко