Постанова

Іменем України

19 березня 2020 року

м. Київ

справа № 363/138/15-ц

провадження № 61-12180св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2017 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2017 року у складі суддів: Верланова С. М., Сліпченка О. І., Іванової І. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - виконавчий комітет Вишгородської міської ради Київської області,

третя особа - кооператив з експлуатації колективних гаражів-стоянок для автотранспорту індивідуальних власників «Київський»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 30 березня 2017 року, просили визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 18 червня 2009 року №177 «Про задоволення протесту прокурора та часткового скасування рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року та № 400 від 03 серпня 2004 року».

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 18 червня 2009 року виконавчий комітет Вишгородської міської ради прийняв рішення № 177 «Про задоволення протесту прокурора та часткового скасування рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року та № 400 від 03 серпня 2004 року». Вказаним рішенням ради частково скасовано: рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 14 березня 2002 року № 133 «Про оформлення права власності» у таких пунктах: а) у пункті 4 - про оформлення ОСОБА_3 право власності на гараж № АДРЕСА_1; б) у пункті 5 - про оформлення ОСОБА_1 право власності на гараж № АДРЕСА_3; в) у пункті 6 - про оформлення ОСОБА_2 право власності на гараж № АДРЕСА_2; рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 03 серпня 2004 року № 400 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадян» у таких пунктах: а) у пункті 6 - про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0041 га під гаражним боксом №АДРЕСА_2 у ГБК «Київський»; б) у пункті 7 - про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0063 га під гаражним боксом № АДРЕСА_1 у ГБК «Київський»; в) у пункті 8 - про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,01 га під гаражним боксом № АДРЕСА_4 у ГБК «Київський.

Зазначали, що рішення Вишгородської міської ради від 18 червня 2009 року № 177 «Про задоволення протесту прокурора та часткового скасування рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради №133 від 14 березня 2002 року та № 400 від 03 серпня 2004 року» не відповідає висновку Конституційного Суду України, який міститься у пункті 5 рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 114 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частини першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» про скасування актів органів місцевого самоврядування, правовій позиції Верховного Суду України, яка висловлена в постанові від 10 червня 2015 року у справі №6-162цс15, в постанові від 06 червня 2011 року у справі № 21-50а11, в постанові від 04 червня 2013 року у справі № 21-64а13, в постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 21-1457а15, в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 21-5459а15 та визначеному законодавством порядку про скасування своїх попередніх рішень органами місцевого самоврядування (частини 1,10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З наведених підстав позивачі просили їх позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2006 року, яка набрала законної сили, визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 117 від 01 серпня 1994 року в частині видачі свідоцтва на право власності на гараж № АДРЕСА_4 від 14 лютого 1995 року ОСОБА_1 , визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року в частинах надання права власності на гараж № АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 400 від 03 серпня 2004 року в частинах про передачу земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 - земельної ділянки площею 0,01 га під гаражним боксом № АДРЕСА_4 у ГБК «Київський», ОСОБА_3 - земельної ділянки площею 0,0063 га під гаражним боксом АДРЕСА_1 у ГБК «Київський». Таким чином, виконавчий комітет Вишгородської міської ради скасував прийняті ним рішення № 133 та № 400 з мотивів не відповідності Конституції України та законів України. Посилання позивачів на правові позиції Верховного суду України, викладені у висновках в справі № 6-162цс15 від 10 червня 2015 року, у справі № 21-50а11 від 06 червня 2011 року, у справі № 21-64а13 від 04 червня 2013 року, у справі № 21-1457а15 від 04 листопада 2015 року, у справі № 21-5459а15 від 25 травня 2016 року, суд не застосовує, оскільки вони на дані правовідносини не розповсюджуються. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при винесенні виконавчим комітетом Вишгородської міської ради рішення від 18 червня 2009 року № 177 «Про задоволення протесту прокурора та часткового скасування рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року та № 400 від 03 серпня 2004 року», виконавчий комітет діяв в межах своєї компетенції та на підставі чинного законодавства, а тому заявлені позовні вимоги, щодо скасування вищевказаного рішення задоволенню не підлягають.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року (пункти 4, 5, 6) та рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 400 від 03 серпня 2004 року» (пункти 6, 7, 8) не відповідають вимогам закону, що підтверджується протестом прокурора від 19 травня 2009 року та постановою Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2006 року, якою визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року в частині надання ОСОБА_3 права власності на гараж № АДРЕСА_1 (пункт 4), визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 400 від 03 серпня 2004 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,01 га, а ОСОБА_3 - земельної ділянки площею 0,0063 га під гаражний бокс № АДРЕСА_1 (пункти 7, 8).Позивачі на підтвердження своїх вимог не надали суду доказів того, що внаслідок скасування оспорюваним рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 18 червня 2009 року пунктів 5, 6 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року (про оформлення ОСОБА_1 права власності на гараж № АДРЕСА_3 та оформлення ОСОБА_2 права власності на гараж № АДРЕСА_2 ) та пункту 6 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 400 від 03 серпня 2004 року (про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0041 га під гаражним боксом АДРЕСА_2 ), змінилися чи припинилися їх суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на гараж № АДРЕСА_3 , а позивач ОСОБА_2 набула право власності на гараж № АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0041 га під вказаним гаражем.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 росять скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди послалися на встановлені постановою Вишгородського районого суду Київської області від 17 серпня 2006 року як на преюдиційні, проте вказане судове рішення ухвалювалося за позовом ГБК «Київський», який припинив своє існування. Отже, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2006 року встановлені обставини стосуються іншої юридичної особи, що виключає преюдиційність таких фактів. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 володіють гаражами на підставі рішень загальних зборів ГБК «Київський-2». На дату прийняття виконкомом міськради оспореного рішення заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не були позбавлені права власності на гаражі судовим рішенням. Крім того, прокурор у протесті просив скасувати рішення ради № 133, а міська рада скасувала й пункти 6,7,8 рішення № 400. У постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року зазначено, що Вишгородська міська рада Київської області рішенням № 177 від 18 червня 2009 року не мала права скасовувати рішення № 133 від 14 березня 2002 року в частині щодо оформлення права власності на гаражі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, що суди не врахували.

(2) Позиція Вишгородської міської ради

У відзиві на касаційну скаргу Вишгородська міська рада зазначає, що заявниками у касаційній скарзі не наведено підстав невідповідності оспорюваного рішення ради вимогам закону.

(3) Позиція кооперативу

У відзиві на касаційну скаргу кооператив з експлуатації колективних гаражів-стоянок для автотранспорту індивідуальних власників «Київський» зазначає, що ГБК «Київський» свого існування не припинив, що підтверджується рішенням Вишгородського районного суду від 18 червня 2010 року, ухвалою апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2011 року та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 14 березня 2002 року № 133 у пункті 4 затверджено оформлення ОСОБА_3 права власності на гараж № АДРЕСА_1 в ГБК «Київський» за адресою: м. Вишгород, вул. Київська, 7А; у пункті 5 затверджено оформлення ОСОБА_1 права власності на гараж № АДРЕСА_3 в ГБК «Київський» за адресою: м. Вишгород, вул. Київська, 7А; у пункті 6 затверджено оформлення ОСОБА_2 право власності на гараж № АДРЕСА_2 в ГБК «Київський» за адресою: м. Вишгород, вул. Київська, 7А.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 03 серпня 2004 року № 400 передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки з уточненням площ після проведення інвентаризації, а саме: згідно з пунктом 6 передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0041 га під гаражним боксом № АДРЕСА_2 у ГБК «Київський», згідно з пунктом 7 передано ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0063 га під гаражним боксом №АДРЕСА_1 у ГБК «Київський» та згідно з пунктом 8 передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,01 га під гаражним боксом № АДРЕСА_4 у ГБК «Київський».

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2008 року, задоволено позов ГБК «Київський» до Вишгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради. Визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 117 від 01 серпня 1994 року в частині видачі свідоцтва на право власності на гараж № АДРЕСА_4 від 14 лютого 1995 року ОСОБА_1 . Визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року в частинах надання права власності на гараж АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . Визнано недійсним рішення виконкому Вишгородської міської ради № 400 від 03 серпня 2004 року в частинах про передачу земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_1 - земельної ділянки площею 0,01 га під гаражним боксом № АДРЕСА_4 у ГБК «Київський», ОСОБА_3 - земельної ділянки площею 0,0063 га під гаражний бокс № АДРЕСА_1 у ГБК «Київський».

19 травня 2009 року прокурором Вишгородського району принесено до Вишгородської міської ради протест на рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 14 березня 2002 року № 133 «Про оформлення права власності», в якому просив скасувати пункти 4, 5, 6 вказаного рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради.

Розглянувши протест прокурора Вишгородського району, постанову Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2006 року та, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчий комітет Вишгородської міської ради 18 червня 2009 року ухвалив рішення № 177, яким скасовано пункти 4, 5, 6 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради №133 від 14 березня 2002 року та пункти 6, 7, 8 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 400 від 03 серпня 2004 року.

Відповідно до положень статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради. Виконавчий комітет ради має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Згідно із частиною другою статті 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа №1-9/2009) визначено, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України «Про прокуратуру» порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним‚ оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Тобто, органи місцевого самоврядування мають право скасовувати свої попередні рішення, якщо вони не відповідають вимогами закону і це не призводить до зміни чи припинення певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів суб`єктів цих правовідносин.

Вирішуючи спір, суди дійшли висновку про те, що позивачі на підтвердження своїх вимог не надали суду доказів того, що внаслідок скасування оспорюваним рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 18 червня 2009 року пунктів 5, 6 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року (про оформлення ОСОБА_1 права власності на гараж № АДРЕСА_3 та оформлення ОСОБА_2 права власності на гараж № АДРЕСА_2 ) та пункту 6 рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 400 від 03 серпня 2004 року (про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0041 га під гаражним боксом АДРЕСА_2 ), змінилися чи припинилися їх суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на гараж № АДРЕСА_3 , а позивач ОСОБА_2 набула право власності на гараж № АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,0041 га під вказаним гаражем.

За змістом пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком установленої форми (додаток 11): а) місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об`єднання, які повністю внесли свої пайові внески.

Пославшись на те, що ОСОБА_1 (гараж №АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 (гараж № АДРЕСА_2 ) володіють гаражами на підставі рішень загальних зборів ГБК «Київський-2», заявники обґрунтовували свої доводи протоколом загальних зборів ГБК «Київський-2» № 3-а від 02 серпня 1994 року.

Разом з тим, постановою Вишгородського районого суду Київської області від 17 серпня 2006 року у справі за позовом ГБК «Київський» до Вишгородської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання рішень виконавчого комітету ради недійсними, встановлено, що загальні збори ГБК «Київський» 02 серпня 1994 року не проводилися та рішення щодо надання дозволу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на приватизацію земельних ділянок під гаражними боксами не приймалося.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що постановою Вишгородського районного суду Київської області від 17 серпня 2006 року встановлені обставини стосуються іншої юридичної особи, оскільки ГБК «Київський» припинив своє існування, спростовуються рішенням Вишгородського районного суду від 18 червня 2010 року, ухвалою апеляційного суду Київської області від 04 квітня 2011 року та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.

Щодо посилань у касаційній скарзі на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року, в мотивувальній частині якої зазначено, що Вишгородська міська рада Київської області рішенням № 177 від 18 червня 2009 року не мала права скасовувати рішення № 133 від 14 березня 2002 року в частині щодо оформлення права власності на гаражі АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , необхідно зазначити, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року вирішувався спір за позовом кооперативу до Вишгородської міської ради, комунального підприємства «Вишгородське бюро технічної інвентаризації», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов`язання вчинити дії, тобто законність рішення Вишгородської міської ради Київської області № 177 від 18 червня 2009 року не була предметом розгляду Київського апеляційного адміністративного суду 14 червня 2012 року, тому висновки суду щодо неправомірності такого рішення ради є правовою оцінкою, яка не звільняє сторони від доказування своїх вимог та заперечень.

Таким чином, виконавчий комітет Вишгородської міської ради обґрунтовано скасував прийняті ним рішенні № 133 та № 400 з мотивів невідповідності Конституції України та законам України.

Враховуючи вищевикладене, при винесенні виконавчим комітетом Вишгородської міської ради рішення від 18 червня 2009 року № 177 «Про задоволення протесту прокурора та часткового скасування рішень виконавчого комітету Вишгородської міської ради № 133 від 14 березня 2002 року та № 400 від 03 серпня 2004 року, виконавчий комітет діяв в межах своєї компетенції та на підставі чинного законодавства, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2017 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову апеляційного суду Київської області від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко