Постанова
Іменем України
19 березня 2021 року
м. Київ
справа № 370/241/17
провадження № 61-4133св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , відділ у Макарівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області,
третя особа - Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року у складі судді Мазка Н. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , відділу у Макарівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа - Копилівська сільська рада Макарівського району Київської області, про визнання незаконним та скасування присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, скасування державної реєстрації земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення меж земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2007 році вона придбала житловий будинок АДРЕСА_1 . У 2008 році за фактичними межами позивач приватизувала земельну ділянку на якій розміщено вказаний будинок, площа якої склала 0,201 га.
У подальшому за відомостями погосподарської книги № 6 Копилівської сільської ради позивачу стало відомо, що за нею обліковується земельна ділянка площею 0,25 га, а не 0,201 га.
Оскільки у 2008 році ОСОБА_1 приватизовано лише 0,201 га, вона звернулася до Копилівської сільської ради з відповідною заявою з метою приватизації ще 0,05 га, однак така вимога була залишена без відповіді.
Належна позивачу земельна ділянка по довжині межує з одного боку із землями загального користування, а з іншого - із земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 . На фактично існуючій межі між належною позивачу ділянкою та ділянкою, якою користується відповідач, розташований сарай 1975 року забудови.
ОСОБА_1 вважала, що ОСОБА_2 перенесено межу земельної ділянки, внаслідок чого позивач позбавлена можливості обслуговувати сарай.
Рішенням Копилівської сільської ради від 28 грудня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,2135 га (кадастровий номер 3222783201:01:011:0052), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Виділення відповідачу земельної ділянки відбулося з порушенням встановленої процедури, оскільки межі земельної ділянки не були погоджені із сусідніми власниками та землекористувачами, в тому числі і з позивачем. Крім того, у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідача відсутня копія клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, обов`язкова наявність якої передбачена статтею 50 Закону України «Про землеустрій».
Таким чином, позивач просила:
- визнати незаконним та скасувати присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0.2135 га, кадастровий номер 3222783201:01:011:0052, сформованої для відведення у власність ОСОБА_2 ;
- скасувати державну реєстрацію вказаної земельної ділянки;
- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у володінні та користуванні ОСОБА_1 її земельною ділянкою та земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ОСОБА_2 ;
- відновити межі земельної ділянки, площею 0,0485 га, що розташована уздовж спільної межі між земельною ділянкою ОСОБА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_2 шляхом перенесення за її рахунок паркану на 5,40 м уздовж спільної межі між зазначеними земельними ділянками.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 на відповідній правовій підставі (рішення сільської ради, яке є чинним і на момент ухвалення судового рішення не скасоване), тому відсутні підстави для задоволення позову. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Ненадання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач мала намір приватизувати частину земельної ділянки, на якій розташований сарай і відповідачу було відомо про це, однак остання не погодила із суміжними землекористувачами межі земельної ділянки під час присвоєння кадастрового номера.
Також позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові № 61-25486св18, у якій зазначено що погодження меж земельної ділянки із суміжним власником є обов`язковим при виділення земельної ділянки у власність.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони є законними і обгрунтованими. Зазначає, що позивач не заявляла вимог про визнання протиправним та скасування рішення сільської ради, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 26 травня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до якого остання придбала житловий будинок АДРЕСА_1 . У тексті договору зазначено, що на земельній ділянці розташовані: один житловий будинок з цегли 1970 року побудови, загальною площею 76,6 кв. м, житловою площею 45,7 кв. м, позначений на плані літерою «А», сарай шлакоблочний позначений на плані літерою «Б», літня кухня цегляна позначена на плані літерою «В», погріб цегляний позначений на плані літерою «Г», убиральня цегляна позначена на плані літерою «Д», та огорожа позначена в технічній документації цифрами 1-3.
На підставі вказаного договору купівлі-продажу 04 грудня 2008 року ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 016964, що посвідчує право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222783201:01:011:0035 площею 0,201 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 .
08 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області із заявою про вирішення питання щодо надання їй доступу для обслуговування та ремонту господарської будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а у жовтні 2016 року - із заявою у якій просила надати їй дозвіл на право власності на земельну ділянку, орієнтовною площею 0,05 га, оскільки в погосподарській книзі площа її земельної ділянки зазначена 0,25 га, а фактично, згідно державного акту - 0,201 га.
Рішенням Копилівської сільської ради Макарівського району Київської області від 15 серпня 2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_2 , площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлових будівель та погосподарських споруд.
Згідно акту від 27 липня 2018 року, складеного комісією у складі землевпорядника Яременка В.П. , депутата Комзола С. І. , в. о. сільського голови Крижевського В. В. , юриста сільської ради Андрійчук В. А. , обстежено земельну ділянку, власником якої є ОСОБА_2 та встановлено, що даною земельною ділянкою відповідач користується з 1975 року. Земельна ділянка огороджена бетонним парканом, який встановлено на забетоновані стовпи. Під час обстеження встановлено, що паркан не був демонтований з моменту встановлення. До вказаного акту додано кольорові фото місця розташування бетонного паркану по лінії межі суміжного землекористування сторін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині 1 статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186 186-1 ЗК України.
Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Відповідно до статей 12 13 81 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Установивши, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 на відповідній правовій підставі (рішення сільської ради, яке є чинним і на момент ухвалення судового рішення не скасоване), суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що мала намір приватизувати частину земельної ділянки, на якій розташований сарай і відповідачу було відомо про це, однак остання не погодила із суміжними землекористувачами межі земельної ділянки під час присвоєння кадастрового номера.
Крім того, посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові № 61-25486св18, у якій зазначено що погодження меж земельної ділянки із суміжним власником є обов`язковим при виділення земельної ділянки у власність.
Судами установлено, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення сільської ради, яке є чинним, і заявником не ставилося питання про його скасування.
Крім того, погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи те, що у разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати оскаржувані судові рішення незаконними, непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання недійсним державного акта про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, Верховний Суд дійшов висновку залишення без задоволення касаційної скарги, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук