ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 372/1352/19
провадження № 61-5290св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Батюсь Тетяною Василівною, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 1 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Потабенько Л. В., та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору.
В обґрунтування позову вказував, що 8 вересня 2015 року він уклав з ОСОБА_2 договір про розподіл результатів співпраці.
Позивач вважав, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви, тому договір за своєю природою не є договором про спільну діяльність, а містить у собі інші умови, які регулюють інші взаємовідносини. Предметом оспорюваного договору є безоплатна передача у власність земельних ділянок загальною площею 17.26 га, які визначені у підпунктах 2.1-2.3 договору та належать на праві власності ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 .
Вказував, що пунктом 3 договору визначено перелік земельних ділянок загальною площею 1,0758 га, які підлягають передачі ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 . Пункт 20 оспорюваного договору встановлює, що він є передумовою і підставою для укладення інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів) на виконання цілей, визначених цим договором.
Крім того, зазначав, що даний договір укладений у простій письмовій формі, хоча з урахуванням норм чинного законодавства України він підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
За таких обставин просив визнати недійсним договір про розподіл результатів співпраці від 8 вересня 2015 року, укладений ним з ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 1 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції виходив з того, що укладеним ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 договором від 8 вересня 2015 року про розподіл результатів співпраці сторони домовились про подальшу передачу земельних ділянок і не вирішували питання, пов`язані з набуттям права власності на нерухоме майно, а закріпили наміри щодо подальшого розподілу земельних ділянок, набутих за результатами співпраці, шляхом укладення правочинів.
Місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним, оскільки законом не встановлено обов`язкового нотаріального посвідчення договору про спільну діяльність, тому наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору не підлягають застосуванню до вказаного договору.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Батюсь Т. В., залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 1 жовтня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведенням порушення прав позивача оспорюваним правочином.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника про визнання недійсним оспорюваного правочину з підстав недодержання форми його нотаріального посвідчення, зазначивши, що законом не встановлено обов`язкового нотаріального посвідчення договору про спільну діяльність, тому наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору не підлягають застосуванню до вказаного договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Батусь Т. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 1 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що оспорюваний договір не містить усіх істотних умов договору про спільну діяльність, а саме про: мету спільної діяльності; порядок координування сумісних дій або ведення спільних справ; розмір, порядок і строки здійснення сторонами внесків; розмір прибутку та його розподіл; порядок покриття витрат та збитків; участь сторін у результатах сумісних дій.
Вказує на неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 серпня 2020 року у справі № 766/19465/17
(провадження № 61-13789св19), у якому зазначено про відсутність підстав вважати укладеним договір про спільну діяльність за відсутності узгодження сторонами умов щодо розміру вкладів у спільну діяльність (їх різновиди, спосіб та порядок їх внесення). Не врахувавши вказаний висновок, суди не перевірили наявність усіх істотних умов, визначених законом до даного виду договору.
На думку заявника, суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 5 вересня 2018 року у справі № 761/16629/15-ц (провадження
№ 61-34942св18), згідно з яким підставою виникнення суб`єктивного права на розподіл прибутку, одержаного учасниками договору простого товариства, є не сам факт укладення одним із учасників такого договору, а виключно участь такого учасника у спільній діяльності, спільне ведення якої й призвело до отримання такого прибутку.
Також заявник вказує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 635 ЦК України у сукупності зі статтями 1130 1131 ЦК України та статтями 182 203 215 ЦК України у спорах про визнання недійсними договорів про розподіл результатів співпраці, предметом яких є нерухоме майно.
Позиція інших учасників справи.
У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Федоришин О. О. надіслав до Верховного Суду пояснення (заперечення на касаційну скаргу), які не підлягають врахуванню, оскільки в порушення частини п`ятої статті 178 ЦПК України представник не долучив документів, що підтверджують надіслання (надання) пояснень і доданих до них доказів іншим учасникам справи.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про:
- застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 10 серпня 2020 року у справі № 766/19465/17 (провадження № 61-13789св19), від 5 вересня 2018 року у справі № 761/16629/15-ц (провадження
№ 61-34942св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 182 203 215 635 1130 1131 Цивільного кодексу України(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункти 1 та 3 частини другої
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 8 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про розподіл результатів співпраці,
у пунктах 1, 2 якого сторони підтверджують, що мали багаторічні партнерські відносини щодо питань здійснення операцій з купівлі-продажу земельних ділянок загальною площею близько 29 га, розташованих на території колишньої Громадської організації Садове товариство «Українська земля» в Обухівському районі Київської області; сторони погодились з тим, що результатом їх співпраці стало набуття у власність ОСОБА_1 земельних ділянок загальною
площею 17,2579 га.
Пунктом 3 оспорюваного договору визначено, що в процесі співпраці сторонами досягнуті домовленості щодо передачі ОСОБА_2 належних йому на праві власності земельних ділянок загальною площею близько 1,0758 га, розташованих на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, на користь ОСОБА_1 з правом продажу останніх.
Пунктами 5, 6 договору сторони визнали, що участь кожного у співпраці мала рівний характер та погодились з тим, що в арифметичному значенні внесок кожного у співпрацю складав 50%. Під внеском у співпрацю сторони розуміють матеріальні, трудові, інтелектуальні, ділові та інші ресурси, залучені ними під час здійснення спільної діяльності. Враховуючи попередні домовленості сторін, а також партнерські відносини між ними, розподілу підлягають результати співпраці, якими є земельні ділянки ,визначені у пунктах 2.1-2.3 цього договору, на рівних умовах. Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі.
Судами встановлено, що відповідно до пунктів 11 та 11.2 ОСОБА_1 на виконання цього договору зобов`язався безоплатно передати у власність ОСОБА_2 50% від загальної площі земельних ділянок, передбачених
у пунктах 2.1-2.3 цього договору, шляхом вчинення одного з наступних правочинів: підписання договору дарування; підписання договору міни; підписання іншого виду цивільно-правового договору, що слугуватиме підставою для реєстрації (набуття) права власності ОСОБА_2 на 50% від загальної площі вказаних земельних ділянок; внесення 50% від загальної площі земельних ділянок до статутного капіталу новоствореного товариства з обмеженою відповідальністю з подальшою безоплатною передачею всього обсягу належних ОСОБА_1 корпоративних прав ОСОБА_2 ; іншого правочину, про який попередньо домовилися сторони.
Пунктом 20 оспорюваного договору визначено, що цей договір є передумовою і підставою для укладення інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів) на виконання цілей, визначених договором.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Частиною четвертою статті 203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина перша статті 209 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах
(у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За правилом статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.
Відповідно до статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Врахувавши, що законом не встановлено обов`язкового нотаріального посвідчення договору про спільну діяльність і наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору не підлягають застосуванню до вказаного договору, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним у зв`язку з недотриманням форми нотаріального посвідчення.
Встановивши, що позивач не надав судам належних і допустимих доказів, які б свідчили про недодержання загальних вимог закону під час укладення договору про розподіл результатів співпраці від 8 вересня 2015 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Суди попередніх інстанції обґрунтовано відхилили посилання позивача про те, що оспорюваний правочин є попереднім, зазначивши, що він не містить жодного пункту чи вказівки про бажання сторін надати йому сили попереднього договору, а також не містить дефекту форми та не потребує нотаріального посвідчення.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оспорюваний договір не містить усіх істотних вимог, та про невідповідність висновків судів висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 серпня 2020 року у справі № 766/19465/17 (провадження № 61-13789св19), оскільки у справі, яка переглядалась касаційним судом, суди попередніх інстанцій встановили, що
розділ 5 «Вклади і частки учасників» оспорюваного у справі № 766/19465/17 договору містив посилання на обов`язковість зазначення розміру та форми вкладів учасників як істотної умови договору у додатку 2 до нього, проте у вказаному додатку інформація про розмір та форму вкладів учасників не зазначені.
У справі, що переглядається, сторони погодили, що внесок кожної зі сторін складає 50%, а під внеском у співпрацю вони розуміють матеріальні, трудові, інтелектуальні, ділові та інші ресурси, залучені ними під час здійснення спільної праці
(пункт 5 оспорюваного договору). Крім того, пунктом 3 договору сторони погодили, що ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 з правом продажу дев`ять земельних ділянок загальною площею 1,0758 га, розташованих на території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.
Отже, зміст пунктів 3, 5 договору про результати спільної діяльності від 8 серпня 2015 року вказує на те, що цей договір містить істотні умови щодо розміру та форми участі кожного учасника правовідносин у спільній праці, тому вказані доводи касаційної скарги є безпідставними.
Також касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам щодо застосування норми права, викладеним Верховним Судом у постанові від 5 серпня 2018 року
у справі № 761/16629/15-ц (провадження № 61-34942св18).
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року
у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».
З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.
У справі № 761/16629/15-ц, яка переглядалась Верховним Судом, предметом позову було стягнення грошових коштів за договором про партнерство і співробітництво та судами попередніх інстанцій встановлені обставини про невиконання однією зі сторін умов вказаного договору. Проте у справі, що переглядається, сторони не заявляли таких вимог і подібних обставин суди не встановлювали, тому висновки у постанові Верховного Суду від 15 травня
2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у цій справі.
Також відсутні підстави для викладення Верховним Судом висновку щодо застосування статті 635 ЦК України у сукупності зі статтями 1130 1131 ЦК України та статтями 182 203 215 ЦК України у спорах про визнання недійсними договорів, оскільки передумовою для застосування вказаних норм матеріального права у сукупності є встановлення судом обставин щодо укладення сторонами попереднього договору (стаття 635 ЦК України). У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав вважати укладений сторонами у цій справі договір попереднім, що виключає можливість застосування статті 635 ЦК України у цій справі в сукупності з вказаними нормами матеріального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержанням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.
Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Батюсь Тетяною Василівною, залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 1 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук