Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 372/1742/15-ц

провадження № 61-2105св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

стягувач (позивач) - ОСОБА_1 ,

боржник (відповідач) - ОСОБА_2 ,

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Оренда Про 2020»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оренда Про 2020» (далі - ТОВ «Оренда Про 2020») звернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, посилаючись на те, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у справі № 372/1742/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання попереднього договору купівлі-продажу квартири задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача авансовий платіж в розмірі 460 040 грн, штраф в сумі 455 888 грн та судовий збір в розмірі 3 654 грн, а всього - 690 619,58 грн. За заявою стягувача приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М. М. 16 травня 2019 року було відкрито виконавче провадження ВП № 59136438 з примусового виконання виконавчого листа № 372/1742/15-ц, виданого на підставі вищевказаного судового рішення. Цього ж дня, 16 травня 2019 року, згадане провадження було приєднане до зведеного виконавчого провадження № 59137670, в якому виконувалося кілька судових рішень щодо одного боржника - ОСОБА_2 10 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Оренда Про 2020» було укладено договір відступлення права вимоги № 2, за умовами якого право вимоги щодо стягнення з боржника коштів за невиконання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 31 жовтня 2012 року перейшло до товариства. Отже, відбулася заміна кредитора у зобов`язанні, а саме: ТОВ «Оренда Про 2020» стало новим кредитором у правовідносинах із ОСОБА_2 та отримало право грошової вимоги до неї, в тому числі право на отримання всіх грошових сум, присуджених рішенням суду. Враховуючи викладене, ТОВ «Оренда Про 2020» просило замінити стягувача у справі № 372/1742/15-ц (зведеному виконавчому провадженні ВП № 59136438) із ОСОБА_1 на нього.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року замінено сторону у виконавчому провадженні № 59137670 з ОСОБА_1 на його правонаступника - ТОВ «Оренда Про 2020». Замінено стягувача з ОСОБА_1 на його правонаступника - ТОВ «Оренда Про 2020» у виконавчому листі № 372/1742/15-ц.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги ТОВ «Оренда Про 2020» стало правонаступником стягувача ОСОБА_1 та набуло право вимоги до боржника ОСОБА_2 за попереднім договором купівлі-продажу квартири, тому наявні підстави для задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилалася, зокрема на те, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Однак на відміну від попереднього договору купівлі-продажу квартири від 31 жовтня 2012 року, право вимоги за яким передавалося новому кредиторові, договір відступлення права вимоги від 10 червня 2021 року не посвідчено нотаріально, що свідчить про його нікчемність.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про те, що договір відступлення права вимоги від 10 червня 2021 року є нікчемним, оскільки в порушення вимог статті 513 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) укладений не в такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, колегія суддів не взяла до уваги з огляду на те, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не заявила вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ «Оренда Про 2020» про заміну сторони виконавчого провадження.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених абзацом 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що стаття 513 ЦК України закріплює правило обов`язкового вчинення правочину щодо заміни кредитора у такій самій формі як і правочину, за яким передаються права вимоги. Однак попередній договір купівлі-продажу квартири від 31 жовтня 2012 року, право вимоги за яким передавалося ТОВ «Оренда Про 2020» як новому кредиторові, був нотаріально посвідчений, тоді як договір відступлення права вимоги від 10 червня 2021 року укладено у простій письмовій формі, що свідчить про його нікчемність. Оскільки договір відступлення права вимоги є нікчемним, то товариство не стало правонаступником стягувача (новим кредитором) та не набуло право вимоги до боржника за попереднім договором купівлі-продажу, в тому числі право бути стороною виконавчого провадження.

У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржниками, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області.

16 червня 2022 року справа № 372/1742/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими(частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2015 року у справі № 372/1742/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання попереднього договору купівлі-продажу квартири задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансовий платіж в розмірі 460 040 грн, штраф в сумі 455 888 грн та судовий збір в розмірі 3 654 грн, а всього - 690 619,58 грн.

За заявою стягувача приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М. М. 16 травня 2019 року було відкрито виконавче провадження ВП № 59136438 з примусового виконання виконавчого листа № 372/1742/15-ц, виданого на підставі вищевказаного судового рішення.

Цього ж дня, 16 травня 2019 року, згадане виконавче провадження було приєднане до зведеного виконавчого провадження № 59137670, в якому виконувалося кілька судових рішень щодо одного боржника - ОСОБА_2

10 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Оренда Про 2020» було укладено у простій письмові формі договір відступлення права вимоги № 2, за умовами якого кредитор відступає, а новий кредитор приймає право вимоги щодо стягнення з ОСОБА_2 коштів за невиконання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 31 жовтня 2012 року, підтвердженого рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 серпня 2015 року та рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 грудня 2015 року у справі № 372/1742/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання договору.

Вищезгаданий попередній договір купівлі-продажу квартири від 30 липня 2012 року, право вимоги за яким відступлене ТОВ «Оренда Про 2020», нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного округу Київської області Саєнко Є. В. та зареєстровано в реєстрі за № 5493.

Відповідно до частин першої, другої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Зазначена норма кореспондується з частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи з цих норм, зокрема пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) відбувається вибуття кредитора.

Заміна кредитора можливе поза межами виконавчого провадження у разі відступлення права вимоги.

При такій заміні кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, а її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, в тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13.

Питання процесуального правонаступництва врегульовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане із переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. На правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби/приватного виконавця із заявою про примусове виконання рішення суду.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин першої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Посилаючись на вищенаведені положення статті 512 ЦК України та статті 442 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості заяви ТОВ «Оренда Про 2020» про заміну сторони виконавчого провадження та наявності підстав для заміни стягувача - ОСОБА_1 на його правонаступника - ТОВ «Оренда Про 2020» у виконавчому листі у справі № 372/1742/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання попереднього договору купівлі-продажу квартири.

При цьому, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд не взяв до уваги доводи апеляційної скарги щодо нікчемності договору про відступлення права вимоги від 10 червня 2021 року (не дав оцінки договору на предмет нікчемності), посилаючись на те, що в такому випадку ОСОБА_2 повинна була заявити вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України.

Однак вказані висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 205 ЦК України).

Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що нотаріально посвідчений правочин є одним із різновидів правочину, вчиненого у письмовій формі.

Відповідно до частин другої, третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), на яку посилалася заявник в касаційній скарзі, вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Згідно з частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже, стаття 513 ЦК України закріплює правило обов`язкового вчинення правочину щодо заміни кредитора у такій самій формі як і правочину, за яким передаються права вимоги.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 наведено правовий висновок про те, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74-79 86 Господарського процесуального кодексу України (статті 77-82 89 ЦПК України), тобто за перевірки та оцінки доказів, наданих в обґрунтування відповідної заяви, зокрема їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути дана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеній статтею 204 ЦК України.

Однак, безпідставно пославшись на обставини незаявлення особою, яка подала апеляційну скаргу, вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину відповідно до частини п`ятої статті 216 ЦК України, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що,розглядаючи заяву про заміну сторони виконавчого провадження, суд має встановити достатність поданих заявником матеріалів для здійснення відповідної заміни. При цьому суд оцінює також достовірність поданих на підтвердження факту правонаступництва матеріалів, зокрема договорів, інших правочинів тощо, в тому числі - на предмет їх нікчемності.

У справі, яка переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що в силу положень статті 513 ЦК України договір відступлення права вимоги від 10 червня 2021 року мав бути вчинений у такій самій формі, як і попередній договір купівлі-продажу квартири від 30 липня 2012 року, за яким передавалися права вимоги, тобто підлягав нотаріальному посвідченню.

Таким чином, з огляду на порушення імперативних вимог щодо обов`язкового нотаріального посвідчення правочину договір відступлення права вимоги від 10 червня 2021 року є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України), тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для заміни сторони виконавчого провадження в цій справі ґрунтується на неправильному застосуванні вищенаведених норм матеріального права, оскільки нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін прав та обов`язків, що в ньому закріплені.

Отже, за встановлених в цій справі обставин суди повинні були встановити нікчемність договору відступлення права вимоги та відмовити в задоволенні заяви ТОВ «Оренда Про 2020».

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Оренда Про 2020» про заміну сторони виконавчого провадження.

Керуючись статтями 400, 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Оренда Про 2020» про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за невиконання договору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук